Рынок кредитных и платежных карточек и направления его равития

Рынок кредитных и платежных карточек и направления его равития

використовується для збереження даних користувача, що можуть зчитуватися,

записуватися і модифікуватися, також, як дані на твердому диску

персонального комп'ютера.

Смарт-карти мають різну ємність, однак типова сучасна карта має ОЗП

обсягом 128 байт, ПЗП - 2-6 кбайт і РПЗП - 1-2 кбайт. Деякі смарт-карти

також містять магнітну стрічку, що забезпечує їх сумісність із системами на

базі магнітних карт. Смарт-карти дорожче карток пам'яті, і так само, як у

випадку картки пам'яті, їх вартість визначається вартістю мікросхеми, що

прямо залежить від обсягу пам'яті. Смарт-карти звичайно використовуються у

сферах, що вимагають високого ступеня захисту інформації, наприклад, у

фінансовій практиці.

Суперсмарт-карти. Прикладом може служити багатоцільова картка фірми

Toshiba, використовувана в системі Visa. На додаток до всіх можливостей -

звичайної смарт-карти, ця карта також має невеликий дисплей і допоміжну

клавіатуру для введення даних. Ця карта поєднує в собі кредитну, дебетну і

змішану карти, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора,

здійснює конвертацію валюти, може служити записною книжкою і т.д. Через

високу вартість, Суперсмарт-карти не мають сьогодні широкого поширення, але

їхнє використання буде, імовірно, рости, оскільки вони є досить

перспективними.

Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що

використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу -

компаній VISA i Europay повномасштабного стандарту на більш перспективний

вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток

з магнітною стрічкою і сьогодні.

Враховуючи технічні і економічні аспекти, Асоціації пропонують

користувачам цілу серію комплементарних карткових продуктів, які

призначені для різних сегментів ринку з врахуванням інтересів і

особливостей власників карток, а також фінансових і торгівельних установ,

які є учасниками програм. При здійсненні розрахунків власник картки

обмежений одним або декількома лімітами. Характер лімітів і умови їх

використання можуть бути досить різноманітні. Однак, в загальних рисах все

зводиться до двох основних сценаріїв. Власник дебетової картки повинен

завчасно внести на свій банківський рахунок деяку суму коштів. Її розмір і

визначає ліміт доступних коштів (в більшості випадків ліміт буває навіть

трохи менше, тобто на рахунку залишається “недоторканий” залишок). При

здійсненні розрахунків з використанням картки паралельно і зменшується

ліміт. Для забезпечення платежів власник картки може не вносити завчасно

кошти, а отримати кредит в банку. Подібна схема реалізується при оплаті за

допомогою кредитної картки. Зупинимось більш детально на різновидах

кредитних карток (див. схему 1.1) і коротко їх охарактеризуємо.

Схема 1.1

Банківські кредитні картки призначені для придбання товарів з

використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів в

готівковій формі. Головна особливість цієї картки - відкриття банком

кредитної лінії, яка використовується автоматично кожного разу, коли

здійснюється придбання товару або береться кредит у грошовій формі.

Кредитна лінія діє в межах встановленого банком ліміту. В деяких системах

банківська кредитна картка може використовуватись для пільгової оплати

деяких видів послуг, а також для отримання грошей в банківських автоматах.

Розрізняють особисті і корпоративні картки. Особисті картки

(індивідуальні) видаються окремим клієнтам банку і можуть бути

“Стандартними” або “золотими” (Елітними). Останні призначені для осіб з

високою кредитоспроможністю і передбачають багато пільг для користувачів.

Корпоративна картка видається організації (фірмі), яка на підставі цієї

картки може видати індивідуальні картки обраним особам (керівникам або

просто цінним співробітникам). Їм відкриваються персональні рахунки, які

“прив’язані” до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність перед

банком по корпоративному рахунку несе організація, а не індивідуальний

власник корпоративних карток.

Картки туризму і розваг – “платіжні” картки. Вони випускаються

компаніями, які спеціалізуються на обслуговуванні вищевказаної сфери,

наприклад American Express та Diners Club. Картки приймаються на

обслуговування сотнями тисяч торгівельних і сервісних підприємств у всьому

світі для оплати товарів і послуг, а також надають власникам різні пільги

по бронюванню авіаквитків, номерів у готелях, отримання знижок з ціни

товару, страхуванню життя та ін.

Головні відмінності цього виду карток від банківських кредитних

карток - по-перше, - відсутність разового ліміту на покупки, по-друге, -

обов’язок власника картки погасити заборгованість протягом місяця без

права пролонгувати кредит. У випадку прострочки платежу з власника картки

стягується підвищений процент.

Ознайомившись з найголовнішою складовою платіжної системи - карткою,

перейдемо до характеристики всіх інших її складових. Окрім безпосередньо

приймаючих картку точок обслуговування, до складу платіжної системи

входять банки-емітенти, еквайєр-центри, Процессінговий центр (або декілька

центрів) і розрахунковий або кліринговий банк. І, остане, до суб’єктів

платіжної системи відносяться і клієнти - держателі пластикових карток.

Банк-емітент займається випуском пластикових карток і наданням їх в

розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банка, а

клієнти отримують право на їх використання.

Функції цього банку коротко можна охарактеризувати так : видача

картки клієнту починається з відкриття йому рахунку в банку-емітенті і, як

правило, внесенням ним певної суми коштів на цей рахунок. При наданні

картки, банк-емітент бере на себе тим самим гарантійні обов’язки по

забезпеченню платежів по картці. Характер цих гарантій залежить від

платіжних повноважень, наданих клієнту і зафіксованих класом картки.

Прикладом може бути сімейство платіжних і кредитних карток компанії VISA

International. Це картки наступних видів:

> “Plus”;

> “Interlink”;

> “Electron”;

> “Visa Classic”;

> “Visa Business”;

> “Visa Premium Gold”

|Plus |дебетова карта; |

| |доступ до глобальної мережі автоматів «Плас», що працюють|

| |у режимі on-line; |

| |можливість використання міжнародної мережі автоматів; |

| |100%-на авторизація операцій у момент здійснення |

| |операцій; |

| |ідентифікація на основі Пін-коду; |

| |низька вартість випуску і користування. |

| |можна використовувати в системах автоматів «Віза» і |

| |торговельних терміналів «Електрон» |

| |розрахована на масового клієнта |

|Interlink |дебетова карта; |

| |розрахунок через глобальну мережу електронних терміналів |

| |у торговельних точках; |

| |розрахунок провадиться в режимі реального часу; |

| |електронне зчитування даних, авторизація і бухгалтерські |

| |проводки здійснюються одним повідомленням; |

| |100%-на авторизація; |

| |ідентифікація провадиться на основі Пін-коду |

| |можливий доступ до системи автоматів «Плас» |

| |розрахована на широке коло клієнтів, яким банк не може |

| |надати розстрочку платежу на основі кредитної лінії |

|Electron |дебетова карта; |

| |призначена для розрахунків через електронні термінали в |

| |магазинах; |

| |електронне зчитування даних з картки; |

| |100%-на авторизація; |

| |можливість використання як на внутрішньому ринку, так і |

| |за кордоном; |

| |автоматичне перерахування комісії за міжнародний обмін |

| |банкові-емітентові в момент здійснення угоди; |

| |розрахунки по системі VisaNet |

| |забезпечує доступ до мережі автоматів «Віза» і «Плас» |

| |угоди надходять для бухгалтерського оформлення через три |

| |дні, що дає власникові картки відстрочку і, отже, |

| |безкоштовний кредит |

|Visa Classic |кредитна карта |

|Visa Business |кредитна карта |

|Visa Premium, |кредитна карта |

|Gold | |

«Віза-класик», «Віза-бізнес», «Виза-голд». Це багатофункціональні

картки, що сполучають риси кредитних і дебетових карт. Вони надають

власникові можливість користуватися кредитною лінією і робити розрахунки.

Риси, загальні для карток зазначеної категорії:

> доступ до мереж банківських автоматів і торговельних терміналів як

усередині країни, так і за її межами;

> можливість роботи в режимі on-line/off-line;

> можливість здійснювати розрахунки за допомогою як електронних, так і

паперових грошей;

> ідентифікація власника по Пін-коду або по підпису;

> одержання емітентом комісії за міжнародний обмін для відшкодування витрат

за рахунок еквайєра.

Таким чином, картки зазначених видів забезпечує власнику швидкий доступ

до кошт, що зберігається на рахунку, надійну систему розрахунків,

можливість користування банківським кредитом і ряд додаткових послуг.

Найбільше коло додаткових послуг дає картка Visa-Gold («золота»

картка «Візи», називана також Premier Card). Ця картка розрахована на осіб

з високим доходом, що мають високий кредитний рейтинг і найменший ризик, що

представляє для банку.

Нижче приведені деякі з пільг, якими користуються власники картки

Visa-Gold:

> страхування на 3 місяці від втрати або розкраданні куплених товарів;

> страхування власника від нещасних випадків при поїздках на 100-250 тисяч

доларів;

> 10 процентна знижка при оплаті міжнародних телефонних розмов;

> збільшення терміну гарантії по покупках до 1 року;

> гарантоване надання медичної або юридичної допомоги;

> при авіа перельотах - страховка в розмірі 500 тисяч доларів;

> страховки і знижки при оренді автомобіля;

> касові аванси;

> повернення готівкой до 1% нарахованих зборів.

По картці Visa-Gold власникові відкривається кредитна лінія з

мінімальною сумою 5 тисяч доларів.

Повноваження власника картки перевіряється під час авторизації.

Авторизація проводиться протягом прийняття картки до оплати або видачі

готівкових коштів. Для цього точка обслуговування робить запитання

платіжній системі про підтвердження повноважень пред’явника картки і його

фінансових можливостей. У випадку позитивного рішення система дає дозвіл

на оплату і сповіщає код авторизації, який потім переноситься на чек

(сліп). Авторизація може проводитись як вручну, коли продавець або касир

передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), так і

автоматично. В останньому випадку картка кладеться в POS-термінал, дані

зчитуються з картки, з клавіатури касиром вводиться сума платежу, а

власник картки - секретний ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер).

Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв’язок з базою

даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін

даними з самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівкових

коштів процедура носить аналогічний характер з тою лише особливістю, що

гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм - банкоматом,

який і проводить авторизацію.

Сукупність операцій , які супроводжують взаємодію держателя картки з

платіжною системою при здійсненні платежу по картці або отриманні готівки

часто називають транзакцією. Таким чином, транзакція включає в себе не

тільки зчитування даних з картки, виконання запиту на авторизацію,

оформлення чека, а і зміни інформації про фінансові ресурси власника

картки у базі даних платіжної системи і на картці. В деяких випадках в

поняття транзакції включають і відповідні операції по перерахуванню

грошових коштів.

Наступним елементом платіжної системи є банк-еквайєр. Початкову

обробку запитів на авторизацію проводить еквайєр-центр. На початковому

етапі розвитку вітчизняних платіжних систем роль еквайєр-центра інколи

виконує Процессінговий центр, однак в більшості випадків в якості таких

центрів виступають банки - члени платіжної системи, тому часто кажуть банк

- еквайєр. Якщо банк-еквайєр не володіє даними для виконання запиту

(власник картки - клієнт іншого банку), то запит переправляється в

Процессінговий центр, який, в свою чергу, або виконує його і передає

відповідь банку-еквайєру, або здійснює його подальшу маршрутизацію.

Процессінговий центр веде базу даних платіжної системи . База даних,

як правило, містить відомості про банки - члени платіжної системи і

власників карток, що забезпечує виконання запитів на авторизацію. Центр

зберігає відомості про ліміти власників карток і виконує запити на

авторизацію в тому випадку, якщо банк-емітент не має власної бази ( див.

схему 1.2).

Схема 1.2

Схема функціонування в платіжній системі банка-емітента в off-line

режимі.

Транзакції “А”, “В”...

В іншому випадку Процессінговий центр пересилає отриманий запит в

банк-емітент авторизованої картки (див. схему 1.3).

Як ми бачимо, що центр забезпечує і пересилання відповіді банку-

еквайєру. Крім того, на основі накопичених за день протоколів транзакцій -

що фіксуються при авторизації даних про проведення карткових платежів і

видачі готівки - Процессінговий центр готує і розсилає підсумкові дані для

проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи, а

також формує і розсилає банкам-еквайєрам стоп-листи.

Як видно із вище сказаного, Процессінговий центр є технологічним ядром

платіжної системи. Він функціонує в достатньо жорстких умовах, гарантовано

обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. І

дійсно, використання дебетової картки призводить до необхідності on-line

авторизації кожної угоди в будь-якій точці обслуговування платіжної

системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх

випадках, але, наприклад, при отриманні коштів в банкоматах вона

проводиться завжди. Використання смарт-карт може при певній організації

розрахунків знизити вимоги до виконання режиму реального часу, але

загальна напруга на центр не зменшиться.

Також високі вимоги до розрахункових можливостей процессингового

центру висуває і підготовка даних для проведення взаємозаліків по підсумку

дня, оскільки обробці належать протоколи значної частини транзакцій, а

строки виконання розрахунків досить не великі - декілька годин .

Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної

системи потребує, по-перше, наявності великих розрахункових можливостей

процессингового центру, по-друге, розвиненої комунікаційної

інфраструктури, оскільки Процессінговий центр системи повинен мати

можливість одночасно обслужити достатньо велике число географічно

віддалених точок. Крім того, неминуча також маршрутизація запитів, що ще

більш підвищує вимоги до комунікацій.

Схема 1.3.

Схема функціонування в платіжній системі банка - еквайєра (банк ”А”),

що здійснює процессінг для власних карток. Банк “А” здійснює авторизацію

транзакцій держателів карток і маршрутизацію “чужих” транзакцій (“В”,

“С”,...).

Наступним елементом платіжної системи є розрахунковий банк, який

забезпечує оперативне проведення взаєморозрахунків. В розрахунковому банку

банки-члени платіжної системи відкривають кореспондентські рахунки.

Взаєморозрахунки необхідні для наступного. Кожний банк - еквайєр здійснює

перерахування точкам обслуговування по “картковим” платежам як своїх

клієнтів, так і власників карток інших банків-емітентів, які входять в

певну платіжну систему. Тому відповідні кошти повинні бути потім

перераховані еквайєру цими “іншими” банками.

1.3. Правові основи здійснення операцій з платіжними картками в Україні

Нормативно-правова база емісії та здійснення операцій із застосуванням

платіжних карток складається з наступних Законів України та основних

нормативних актів:

> Закон України “Про Національний банк України”;

> Закон України “Про банки і банківську діяльність”;

> Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”;

> Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у

зв’язку з прийняттям Закону України “Про платіжні системи та переказ

грошей в Україні””;

> Положення НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій

з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління Національного банку

України від 27.08.2001 №367;

> Інструкція НБУ “Про порядок відкриття та використання рахунків у

національній та іноземній валюті”, затверджена постановою Правління

Національного банку України від 18.12.1998 №527;

> Правила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток

у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку

України від 17.12.2001 №524;

> Перелік і тарифи операцій щодо використання платіжних карток та

розрахункових операцій за ними, що надаються банкам – членам міжнародних

платіжних систем Центральним міжбанківським процессинговим центром

Центральної розрахункової палати Національного банку України,

затверджений постановою Національного банку України від 12.08.2003 №333;

> Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських

металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних

карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління

Національного банку України від 12.07.2000 №283;

> Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних

систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки,

затверджено постановою Правління Національного банку України від

24.02.1997 №37.

Згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в

Україні” платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту

відповідно до умов договору, за винятком наперед оплачених платіжних

карток, що можуть продаватися емітентами без обов’язкового оформлення

договору в письмовій формі.

Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками,

що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій.

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, в

тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються Національним банком

України відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія

ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що

наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією

відповідної платіжної системи, в який ця картка застосовується.

Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є

реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити

ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому

Національним банком України.

Національний банк України повинен вести офіційний реєстр

ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних

платіжних систем.

Еквайрінг у межах України здійснюється виключно юридичними особами –

резидентами, що уклали договір з платіжною організацією.

У межах України переказ за операціями, які ініційовані із

застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці

України.

Карткові рахунки в іноземній валюті відкриваються клієнтам на у

національній валюті на умовах договору про відкриття картрахунку і

здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Уповноважені банки України можуть установлювати комісійну винагороду

(за операціями з використанням банківських платіжних карток при видачі

готівки) у валюті видачі готівки.

Уповноважені банки України мають право вступати до міжнародних

платіжних систем як банки-емітенти та/або банки-екваєри.

Уповноважені банки України, які є учасниками міжнародної платіжної

системи, використовують при організації емісії, обслуговуванні та

обробленні операцій стандарти, які діють у відповідній ПС.

Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із

застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися

внутрішньодержавні банківські одноемітентні та богатоемітентні платіжні

системи.

1.4. Механізм розрахунків на основі кредитних та дебетових карток.

Перш ніж розглядати принципи функціонування системи кредитних

карток, давайте визначимо особливості кредиту, пов’язаного з використанням

картки.

Банківська кредитна картка являє собою не тільки інструмент

розрахунків, але й відкриває доступ до кредитних ресурсів банку-емітента.

Відповідно, коли банк надає кредит власнику картки, банк стикається з

проблемами, які притаманні цій сфері банківських операцій. Перш ніж видати

клієнту кредитну картку, необхідно провести ретельне обстеження

фінансового стану майбутнього позичальника, вивчити його кредитну історію

і виявити ступінь ризику, пов’язаного з непогашенням кредиту та

простроченням платежів.

Кредит по банківській картці пов’язаний з більшим ступенем ризику,

ніж інші види споживчого кредиту. Тут два важливих моменти:

По-перше, по звичайному споживчому кредиту банк, як правило, отримує

забезпечення в вигляді закладу матеріальних цінностей або фінансових

активів, а також у вигляді різного роду поручительств і гарантій. Це дає

можливість у випадку непогашення кредиту або довгострокової прострочки

платежів продати заставу і отримані кошти направити на відшкодування

збитків.

На відміну від цього кредит по банківській картці відноситься до

категорії кредит без забезпечення. Гарантією тут є лише ім’я самого

позичальника, його добра воля, прагнення і можливість погасити кредит. І

дійсно, що ризик для банка при наданні такого кредиту істотно зростає.

Другий важливий аспект пов’язаний зі зміною величини кредитних

зобов’язань банка протягом строку дії кредиту. У випадку звичайного

споживчого кредиту з погашенням у розстрочку борг позичальника банку (і,

відповідно, величина кредитних зобов’язань по цій сфері) поступово

знижається по мірі внесення позичальником періодичних (місячних) внесків.

Із зменшенням боргу знижується і ризик по кредиту.

По кредитній картці позичальнику відкривається кредитна лінія з

поновленням. Режим цього рахунка такий, що при погашенні клієнтом частини

заборгованості по попереднім операціям невикористана частина ліміту по

кредитній лінії автоматично відновлюється на відповідну суму і знову стає

доступною позичальнику при подальшому використанні картки.

Для банка це означає, що його зобов’язання по картковому портфелю

завжди дорівнюють загальній сумі кредитних лімітів, незалежно від

погашення частини заборгованості.

Являючись одним із джерел кредитного ризику, карткові позички

повинні розглядатись з точки зору загальної стратегії банківського

кредитування. Плануючі діяльність в області карткового бізнесу, банк

повинен координувати її з іншими інвестиційними рішеннями і операціями по

залученню фінансових ресурсів.

Умови отримання карток і ліміти кредиту.

Питання про видачу картки вирішується банком-емітентом на підставі

доступних йому відомостей про кредитну історію клієнта, тобто про те, які

доходи клієнта, де і коли клієнт користувався кредитом, на скільки охайно

повертав його, на скільки часто беруться кредити і т.д. Кредитна історія

дозволяє банку оцінити ступінь ризику по видачі картки, відповідно,

сформулювати вимоги про надання клієнтом тих або інших гарантій. Так,

наприклад, в США відомості про кредитні історії громадян зберігаються в

Національному кредитному бюро, куди банки і адресують свої запитання. В

найпростішому випадку, якщо клієнт благополучний - за ним нема ніяких

проступків, у нього стабільний стан і доходи, він має рахунок в даному

банку або користується послугами іншого відомого банка - кредитна картка

видається без додаткових умов. В прямо протилежному випадку, коли,

наприклад, про клієнта невідомо нічого, або за ним є порушення, йому може

бути відмовлено у видачі кредитної картки, або банк може вимагати

попереднього внесення страхового депозиту в розмірі, що перевищує ліміт

кредиту.

Відмітимо, що саме в якості “незнайомців” і фігурують вітчизняні

громадяни, що намагаються отримати, наприклад, картки VISA або

EuroCard/MasterCard . Розмір потрібного страхового депозиту в цьому

випадку залежить від типу картки і складає не менше декількох тисяч

доларів.

Ліміти операцій по кредитним карткам встановлюються індивідуально

для кожного клієнта. Що стосується строків дії лімітів, то в США типовим є

місячний ліміт, а в Європі в рамках місячного ліміту можуть бути додатково

встановлені тижневі ліміти. Крім цього, можуть бути встановлені і щоденні

ліміти отримання готівки.

Після завершення чергового “ділового періоду” (найчастіше місяця),

користувач картки отримує повідомлення банка, яке містить данні за період

про всі платежі по картці, інформація про які поступила в банк. При

настанні контрольної дати (найчастіше після декількох днів після

отримання повідомлення) користувач повинен повернути кредит. При цьому не

обов’язково повертати всю суму одразу. Достатньо внести деякий завчасно

обумовлений мінімум. Залишок по заборгованості, на який вже будуть

нараховуватись проценти, можна гасити протягом достатньо довгого строку

(наприклад, року). Як уже вище згадувалось, саме проценти по неповністю

поверненим кредитам і формують основну частину доходу банка при операціях

з кредитними картками.

Розглянемо в загальному вигляді послідовність операцій, що

виконуються суб’єктами платіжної системи в процесі надання послуг і

придбання товарів за допомогою кредитних карток і проведення

супроводжуючих ці операції розрахунків.

1. Бажаючи здійснити покупку (або отримати послугу), держатель

картки надає її продавцеві.

2. Продавець визначає можливість здійснення угоди. Для цього він

перевіряє справжність картки і правомірність розпорядження нею покупцем

(візуально або за допомогою POS-термінала) і, за необхідністю, проводить

авторизацію (голосову по телефону або автоматичну через POS-термінал).

3. Впевнившись в тому, що угода може бути здійснена, продавець

оформлює чек (сліп) , при цьому переносить на нього дані з картки. При

ручній обробці для цього використовують імпринтер, і держатель картки

потім підписується (найчастіше три екземпляра чека). При автоматичній

обробці чек друкується POS-терміналом. В останньому випадку підпис не

потрібен, так як його роль виконує ПІН-код, який вводиться держателем

картки.

4. Екземпляр чека, картка і товар передаються покупцеві.

5. В кінці дня точка обслуговування пересилає в банк-еквайєр (або

еквайєр-центр) відомості про транзакції за день (при обробці вручну

пересилання може здійснюватися трохи рідше - один раз в декілька днів).

При цьому у випадку ручної обробки пересилаються екземпляри сліпів, а при

автоматичній обробці POS-термінал передає по каналу зв’язку накопичені за

день дані.

6. Банк-еквайєр верифікує транзакції і здійснює розрахунки з точкою

обслуговування (робить перерахування коштів на її розрахунковий рахунок).

Транзакції, які стосуються держателів карток - клієнтів інших емітентів,

передаються в Процессінговий центр.

7. Процессінговий центр обробляє передані банками-еквайєрами

транзакції і формує звітні дані для проведення взаєморозрахунків між

банками - учасниками платіжної системи. Загальні підсумки передаються в

розрахунковий банк системи, а приватні розсилаються банкам-учасникам в

якості повідомлення на проведення взаєморозрахунків.

8. Розрахунковий банк проводить взаєморозрахунки між банками-

учасниками, які відкрили в нього кореспондентські рахунки. Інші банки -

учасники здійснюють перерахування самостійно.

9. Держателі карток повертають банкам-емітентам кошти, надані їм як

кредит на придбання товарів і отримання послуг.

Розглянемо більш детально другий крок наведеної вище схеми.

Процедура прийняття рішення про допустимість здійснення угоди передбачає

три рівня відповідальності.

Якщо сума угоди не перевищує ліміту точки обслуговування (або

локального ліміту), то рішення про продаж (надання послуг) приймається

самостійно точкою обслуговування. Таким чином, якщо ліміт точки

обслуговування дорівнює, наприклад, 50 дол., то рішення про продаж

товарів, вартість яких не перевищує цієї суми, приймається самостійно

продавцем. При цьому продавець повинен перевірити, чи відповідає картка

встановленим даною платіжною системою специфікаціям, чи відсутня вона в

стоп-листі, чи співпадає зовнішність пред’явника картки з зображенням на

фотокартці (при виникненні сумнівів продавець має право вимагати

пред’явлення документу, що підтверджує його особистість, і, у випадку його

відсутності, відмовитися від здійснення угоди). Крім того, при ручній

обробці продавець зобов’язаний перевірити співпаданя підпису на сліпі з

зразком підпису на картці (якщо зразок підпису є).

При автоматичній обробці картки продавець після візуального контролю

картки поміщує її в зчитуючий пристрій POS-термінала. Термінал зчитує

номер картки і перевіряє, чи не присутня вона в стоп-листі. При обробці

картки POS- терміналом пред’явник картки повинен також ввести ПІН-код зі

спеціальної клавіатури. Термінал перевіряє співпаданя введеного коду з

зафіксованим в пам’яті картки.

При виконанні перерахованих вимог продавець може здійснити угоду.

Якщо потім банком-еквайєром буде виявлено будь-яке порушення перерахованих

правил, то банк має право відмовитися від відшкодування продавцеві суми

угоди.

Якщо сума угоди перевищує ліміт точки обслуговування, то продавець

зобов’язаний провести авторизацію. Для цього він або безпосередньо

зв’язується з банком-еквайєром по телефону і передає дані усно, або ця

процедура здійснюється в автоматичному режимі POS- терміналом (схема 4).

Якщо сума угоди не перевищує ліміту платіжної системи, то рішення

про здійснення угоди приймає банк-еквайєр. При прийнятті рішення еквайєр

керується даними, які поступили від точки обслуговування, а також

інформації про держателя картки, його лімітах, здійснених угодах..., що

зберігаються в базі даних. Ця інформація може знаходитися або в базі

еквайєра, або процессингового центра, або банка-емітента. Місце

розташування інформації залежить від конкретної організації зберігання

даних в платіжній системі на даний момент. Якщо еквайєр не має даних для

авторизації, то він здійснює маршрутизацію транзакції.

Схема 1.4

Схема on-line авторизації .

В будь-якому випадку відповідальність перед торговою точкою несе

банк-еквайєр. У випадку позитивного рішення :

- в ручному режимі точці обслуговування повідомляється код

авторизації, який обов’язково повинен бути занесений на сліп і є

підтвердженням отриманого дозволу ;

- в автоматичному режимі POS-терміналу віддається команда на

фіксацію транзакції і друк сліпу. Аналогічно попередньому випадку, при

порушенні правил авторизації платіжна система має право не відшкодовувати

еквайєру суму угоди.

При перевищенні ліміту платіжної системи еквайєр в обов’язковому

порядку повинен передати запит на авторизацію платіжній системі, яка і

здійснює прийняття рішення.

Видача готівки.

Процес видачі готівки по кредитній картці повністю аналогічний

процедурі придбання товарів з тою лише відмінністю, що в цьому випадку

точками обслуговування є самі банки-еквайєри - їх відділення і філіали,

і\або банкомати. Крім того, банкомати працюють в режимі on-line і

проводять авторизацію при кожній видачі готівки.

Розрахунки.

Зупинимось більш детально також і на порядку розрахунків. Для

простоти розглянемо з початку досить безконфліктну “благополучну”

ситуацію, коли для всіх рівнів виконані перераховані в попередньому

розділі вимоги. У цьому випадку відшкодування коштів відбувається у

наступному порядку (схема 1.5).

1. Після отримання з точки обслуговування списку транзакцій (у

вигляді сліпів чи файла) банк-еквайєр перераховує кошти на рахунок точки.

2. Банк-еквайєр сортує транзакції на “свої”, що відносяться до

держателя карток банка-еквайєра, та “чужі”.

3. “Чужі” транзакції пересилаються у Процессінговий центр системи,

після підсумкової обробки в центрі розрахунковий банк кредитує

кореспондентський рахунок банка-еквайєра у відповідному розмірі, і,

можливо, дебетує його, якщо з інших банків поступили транзакції по

карткам, що належать даному банку-еквайєру.

4. Банк-еквайєр здійснює необхідні перерахування коштів на

кореспондентський рахунок (або зняття з кореспондентського рахунку) в

розрахунковому банку.

5. Після перебігу “звітного періоду” банк-еквайєр виставляє

загальний рахунок держателю картки і отримує з нього кошти для погашення

кредиту.

Схема 1.5 Рух коштів в платіжній

системі.

При здійсненні деяких з перерахованих вище платежів можуть

стягуватися комісійні. Так, банк-еквайєр може брати комісійні (здійснювати

неповне відшкодування коштів) з точки обслуговування. Кожний банк-еквайєр

найчастіше бере комісійні з банка-емітента за обслуговування його карток

(“чужих” карток). За видачу готівки по “чужим” карткам можуть також

стягуватися додаткові комісійні. Розрахунковий банк може також стягувати

комісію за розрахункове обслуговування. Платня також береться мережами

передачі даних. Все це формує можливі додаткові джерела доходу для

учасників платіжної системи і є стимулом для її розширення.

З іншого боку, операції на основі кредитних карток створюють

заборгованість в фінансових установах, яка починає приносити проценти

після досягнення певних умов.

В протилежність кредитним карткам використання дебетових карток

передбачає попереднє розміщення клієнтом коштів на рахунку , який відкрито

в банку-емітенті. Таким чином, випуск дебетових карток служить для банка-

емітента засобом залучення коштів. При цьому, ряд банків-емітентів

потребує зберігання на рахунку держателя картки в будь-який момент часу

залишку, який не знімається.

Для клієнта фінансова привабливість дебетової картки може бути в

нарахуванні процентів на залишок на рахунку і, можливо, отриманні знижок

при покупках. Крім того (і це вже національна специфіка), у ряді випадків

гривневі кошти, що вносяться на рахунок держателем картки, автоматично

перераховуються в валютний еквівалент. При оплаті зворотній перерахунок

здійснюється по поточному курсу, що захищає клієнта від інфляції. І,

також, дебетова картка забезпечує традиційну для пластикових карт

можливість здійснення безготівкових розрахунків.

Досить велике розповсюдження здобула в нас практика надання

дебетових карток не тільки фізичним, а й юридичним особам (корпоративна

картка).

Отримання картки і ліміти операцій.

Отримання дебетової картки - більш простіший процес в порівнянні з

отриманням кредитної. Для того, щоб стати “дебетовим держателем”,

необхідно відкрити рахунок в банку, внести деякий мінімум коштів і

оплатити картку. У вартість картки може бути включена і вартість річного

обслуговування.

Операції з дебетовою карткою регламентуються рядом лімітів. Власне

термін ліміт визначає в даному випадку максимальний розмір доступних

держателю картки коштів. Залишок ліміту відповідає поточному значенню цієї

величини. Справа в тому, що при операціях з дебетовою карткою процедура

авторизації повинна проводитись завжди не залежно від конкретної

технології обслуговування. При цьому залишок ліміту кожен раз зменшується

на суму угоди. В залежності від конкретних умов допускається зменшення

залишку ліміту або до нуля, або до конкретного значення, що не

зменшується.

Залишок ліміту і розмір коштів на рахунку користувача можуть бути

пов’язані досить опосередковано. Справа в тому, що як і у випадку

кредитних карток, банк-емітент є власником дебетових карток і несе по ним

повну фінансову відповідальність перед іншими учасниками платіжної

системи.

Банк-емітент керує розмірами ліміту і залишку по ліміту і має право

зменшувати або збільшувати їх на свій розсуд (в рамках існуючих угод з

платіжною системою). Реальний же стан цих величин з сумами на рахунку

держателя картки - внутрішня справа банка. Як правило, для оновлення

залишку ліміту до значення ліміту банк потребує внесення коштів на

рахунок. Однак, банк-емітент може дозволити клієнту овердрафт, надати

кредит і т.д., надаючи тим самим дебетовій картці риси кредитної. В такому

варіанті картка інколи називається змішаною. Але з точки зору платіжної

системи ці картки не відрізняються і обслуговуються по однаковій

технології.

Загальна схема операцій при розрахунках за допомогою дебетової

картки.

Послідовність операцій , що виконуються при розрахунках за товари і

послуги , за допомогою дебетової картки , близька до аналогічної для

кредитної картки, але, в той же час, має ряд істотних відмінностей.

Розглянемо всю послідовність.

1. Бажаючи здійснити покупку (або отримати послугу), держатель

картки надає її продавцеві.

2. Продавець визначає, чи можливе здійснення угоди. Для цього він

здійснює візуальну перевірку, а потім проводить голосову авторизацію по

телефону або електронну шляхом POS-термінала. При голосові й авторизації у

випадку позитивної відповіді продавцю повідомляється код авторизації. При

проведенні авторизації транзакції передаються в банк-еквайєр і, при

необхідності, - далі в Процессінговий центр.

3. Отримавши дозвіл на проведення угоди, продавець оформляє сліп

(чек), переносячи на нього дані з картки. При ручній обробці

використовується імпринтер, і на чек обов’язково заноситься код

авторизації, так як при його відсутності чек не буде прийнятий до оплати

банком-еквайєром. Держатель картки потім підписує всі екземпляри чека. При

автоматичній обробці чек друкується POS-терміналом. В останньому випадку

підпис не потрібен , так як його роль виконує ПІН-код.

4. Екземпляр чека, картка і товар передаються покупцеві.

5. В кінці кожного дня (або рідше - декілька разів на тиждень) точка

обслуговування пересилає в банк-еквайєр екземпляри чеків, які є

документальною основою для проведення розрахунків з точкою обслуговування

(або електронні транзакції).

6. Банк-еквайєр перевіряє отримані документи і здійснює розрахунки з

точкою обслуговування (проводить перерахування коштів на її розрахунковий

рахунок).

7. Процессінговий центр обробляє отримані за день транзакції і

формує звітні дані для проведення взаєморозрахунків між банками-учасниками

платіжної системи. Загальні підсумки передаються в розрахунковий банк

системи, а окремі розсилаються банкам-учасникам в якості повідомлення на

проведення взаєморозрахунків.

8. Розрахунковий банк проводить взаєморозрахунки між банками-

учасниками, які відкрили в нього коррахунки. Інші банки - учасники

здійснюють перерахування самостійно.

9. Банки-емітенти в порядку відшкодування здійснюють зняття коштів з

рахунків держателів за придбані останніми товари та послуги.

Авторизація.

Авторизація при обслуговуванні дебетових карток має ключове

значення.

Підкреслимо ще раз - при обслуговуванні дебетових карток проведення

авторизації є обов’язковим. Попередньо (так само, як і при обслуговуванні

кредитних карток) продавець повинен здійснити візуальний контроль картки і

потім перевірити співпаданя підпису на картці і на чеку при ручній

обробці.

При обслуговуванні картки вручну продавець здійснює голосову

авторизацію : зв’язується з банком-еквайєром по телефону і передає

оператору обчислювального центру банка ідентифікаційні дані держателя

картки , код точки обслуговування і суму угоди. При автоматичній обробці

картка розміщується в POS-терміналі , який встановлює зв’язок з ЄВМ банка-

еквайєра і здійснює передачу даних.

Обчислювальний центр банка-еквайєра здійснює ідентифікацію

транзакції, при цьому визначає, чи ідентифікована вона держателем картки -

клієнтом даного банка-еквайєра або клієнтом іншого банка платіжної

системи. В першому випадку обробка транзакції відбувається на місці, в

другому випадку здійснюється її пересилання в Процессінговий центр

системи, де проходить або її обробка, або подальша маршрутизація.

Маршрутизація, як уже згадувалось вище, здійснюється у випадку, якщо банк-

емітент сам підтримує базу даних по лімітам своїх держателів карток (і,

тим самим, бере на себе частину процессингових функцій).

Питання про те, де і ким обробляються транзакції, залежить від

поточного рівня технічного розвитку платіжної системи. Створення

обрахункової і телекомунікаційної інфраструктури потребує значних

інвестувань, які окупляться не досить скоро. Тому, на перших порах

основний фінансовий тягар беруть на себе засновники платіжних компаній. З

цим пов’язаний і той факт, що процессингові потужності в початковий період

бувають зосереджені в єдиному центрі системи, а також те, що на

Процессінговий центр покладається і частина функцій еквайєра.

Тому дані по лімітам можуть зберігатися в платіжній системі

різноманітним чином. В найпростішому випадку вся база даних знаходиться в

процессинговому центрі, в розгалуженій системі даних можуть бути

розподілені і знаходитись частково в процессинговому центрі, частково - в

банках-емітентах. Банки, що не ведуть самостійних баз, за згодою з

Процессинговим центром можуть безпосередньо управляти лімітами держателів

своїх карток в режимі віддаленого доступу до бази даних. В деяких випадках

в такому ж режимі банки-еквайєри можуть здійснювати і авторизацію.

В будь-якому випадку при досягненні транзакції, що авторизується

ЕВМ, що має дані про ліміти держателя відповідної картки, відбувається

Страницы: 1, 2, 3, 4