Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

пільгові умови чим ті, що вимушені звертатися до кореспондентів для

виконання доручень.

Банки розвивають інкасову операцію ще й тому , що вона не тільки дає

їм досить великий прибуток у вигляді комісії, але й дає доступ до підчас

величезних капіталів, значення яких для банків є рівнозначним значенню

векселів на поточних рахунках(це пояснюється тим , що з моменту отримання

авізо й кредитування рахунка клієнта проходить певний проміжок часу , що

надає банкам можливість безпроцентно тимчасово користуватися коштами

клієнтів ).

Інкасо векселів буває:

- чисте – при інкасуванні простих векселів ,що не супроводжується

комерційними документами;

- документарне - при інкасуванні простих та переказних векселів,

супроводжується комерційними документами.

Чисте інкасо проводиться з метою отримання акцепту чи платежу, документарне

- надання комерційних документів платнику (акцентанту) проти платежу чи

акценту, в залежності від випадку.

Домiцiляцiя векселiв

Домiцiляцiя - прийняття банком вiд iменi поручителя векселя до

сплати та його оплати за рахунок поручителя, який може бути векселедавцем

чи акцентантом. Метою проведення подібної операцiї є отримання банком

доходу у вигляді комісії за надання клієнту додаткових послуг.

Дана операцiя дещо протилежна що до операції iнкасування

векселiв, бо банк в даному випадку є не одержувачем платежу, а стає

платником.

Вступаючи як домiцiлiант , банк не ризикує, бо вiн оплачує

вексель лише у випадку наявностi певної суму коштiв, вiдповiдно внесених

платником, або за умови їх наявностi на поточному рахунку. При цьому

платник має уповноважити банк на списання з його рахунку суми, необхiдної

для оплати векселя.

У випадку нестачi коштiв на рахунку платника банк відмовляє у

платежi i вексель опротестовується у визначальному порядку проти

векселедавця.

Мал. 2.3 Доміціляція векселів

4/1. Выдача векселя с отметкой о месте платеже

1/2. Предоставление документов для рассмотрения вопросов о домициляции

3. Выдача расписки в получении векселя

4.Юридическая и экономическая экспертиза докоментов

5. Возврат документов, если принято решение об отказе в домициляции

2/6. Заключение договора на домициляцию векселя

7. Оформление индоссамента векселя

8. Подписание акта приема-передачи векселя

9. Оплата стоимости векселя

10. Оформление поручительства по векселю

3/11. Оплата комиссионного вознаграждения

5/12. Регистрация векселя в Книге учета домицилированных векселей

13. Передача векселя в кассу на хранение

6/14. Предъявления векселя к платежу

7/15. Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем вексельных сумм ( и процентов, если они

предусмотренны)

17. Неуплата или частичная неуплата векселедателем (платильщиком)

вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны)

8/18. Оплата вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны) в

порядке поручительства

19. Перечисление платежа по векселю

20. Возврат векселя с отметкой о погашении

21. Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса в неплатеже по векселю.

23. Погашение суммы, связанной с обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращение взыскания на заложенные векселя (через судебные органы).

Авалювання векселiв (Мал.2.4).

Мал.2.4. Авалювання векселів.

o 8/1.Выдача векселя с отметкой о поручительстве (или с гарантией об

оплате)

o 1/2. Предоставление документов для выдачи вексельного

поручительства (аваля)

o 2/3. Выдача расписки в получении векселя

o 3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

o 4/5.Возврат векселя в случае принятия решения об отказе в

поручительстве

o 5/6.Заключение договора о предоставлении аваля

7.Оформление индоссамента на векселей

8. Подписание Акта приема-передачи векселя

9.Оплата стоимости векселя

o 7/10.Оформления поручительства по векселю

o 6/11. Оплата комиссионного вознаграждения

o 9/12. Аналитический учет выданного поручительства по векселю

13.Передача векселя в кассу на хранение

o 10/14.Предъявление векселя к платежу

o 11/15.Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем(плательщиком) вексельных сумм (и

процентов,если они предусмотрены)

o 12/17. Неплатеж по векселю

o 14/18. Оплата вексельного обязательства в порядке поручительства

19. Перечислкние платежа по векселю

20.Возврат векселя с отметкой о погашении

o 13/21 Осуществление протеста в неплатеже по векселю

o 15/22. Предъявление требования в порядке регресса о платеже по

векселю

o 16/ 23. Погашение суммы,связанной собязательствами по просроченному

векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращения взыскания на заложенные векселя (через судебные органы)

Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в

прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої

зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта

шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не

зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а

саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних

зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії

платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання

сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за

страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе

таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання

забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.

Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому

векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку -

авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право

регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх

зобов’язаних за векселем осiб.

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що

виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :

- недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для

пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;

- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені

зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi

санкції.

Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями

носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз

сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі

багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу

зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi ,а також у

сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що

більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в

банках переважають комісійно-кредитні операції.

Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм

операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо,

що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових

емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і

поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго

визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави

векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв (

якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi

чекають їх місцями, то це велике благо);

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу

постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту,

відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує

отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку,

оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, а

вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового

прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного

обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи,

можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод

набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має

грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у

данному напрямку вже зробленi.

2.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового

забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого

його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською

вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було

прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні

папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і

обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує

реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для

правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне –

створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо

визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності

Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в

дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок

випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству

фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в

один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де

висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про

переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР

від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від

17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті

України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого

і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при

цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити

всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в

господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. №

22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і

простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про

переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937

року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному

взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного

вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної

послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої

шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне

законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним

банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з

векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму

використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25].

Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості

правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг,

були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією

метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про

операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995

року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах"[27].

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і

реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34

Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана

стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в

нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону

викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт

або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно

до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація

вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок

здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом

Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє

Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” №

932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані

нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення

нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не

вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного

характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш

погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530

"Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів

підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення

взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений

звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний

банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири

блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і

Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640

"Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав

рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з

векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з

кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним

обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5

грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом

прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення

простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни

внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну

міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з

упорядкування розрахунків і платежів"[33].

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані

"Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34]

телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне

використання векселів для оформлення простроченої заборгованості.

Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів

України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-

боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення

простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у

червні 1995 року другого взаємо-заліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. №

960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів

підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості

векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови

Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної

заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений

Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-

322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну

сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання

при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю

Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від

12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових

зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ,

поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої

оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані

“податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення

векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні

(пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це

звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового

зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію

України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем

реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного

обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996

року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного

казна-чейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів

(розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства

України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до

законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням

векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного

права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного

обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",

ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в

Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств

використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992

року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави

цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону

застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю

індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних

паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20

березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що

Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і

цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод

виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле

застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17

Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого

Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє

інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині

переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила

виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою

Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня

1992 року[45], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки

друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів

України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил

виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою

Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня

1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським,

так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий

Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що

передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним

векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993

р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося

відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий

у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №

22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних

векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і

банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і

доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне

мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного

мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні

закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися

широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська

конвенція 1930 року за № 358, якою впро-ваджений у дію Одноманітний закон

про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про

простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст

Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених

додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до

міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція

1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у

відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою

підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада

України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка

встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно

до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено,

яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на

території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів

зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазна-чено

відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою

підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на

які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але

постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого

роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був

встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена

раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це

міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані

свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2

Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не

було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України,

як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих

актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України

постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний

обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції

1930 року, виникає необхідність внесен-ня істотних змін у вексельне

законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998

року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно

емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних

законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання

випуску та обігу векселів в Україні :

1. Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за №

358, 359, 360)

2. Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року

(за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;

3. Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;

4. Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти

України.

Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів

України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів

України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про

врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості

векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про

гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про

приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено

уніфіко-ваний закон про переказні та прості векселі”.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по

врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Украіні

ведеться і маємо надію, що вже найблищим часом вищезгадані закони будуть

прийняті.

Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш

погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і

прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не

буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до

законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення

ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу

повноцінного платіжного засобу.

3. Удосконалення окремих елементів

вексельного обігу в Україні.

3.1 Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого

покращання.

У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво

розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля

по вдосконаленню єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р.

Організація об’єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні

переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також

відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують

ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода

на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р.

Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-

нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими

законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час

для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському

обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно

використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

За оцінками німецької консультаційної групи з питань економіки, яка

працює при уряді України,частка взаємної заборгованості підприємств України

у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом 1995 р. складала: дебіторська

—25%, кредиторська — 34%. Група вважає, що показники в цілому знаходяться

на рівні промислово розвинених країн, а також європейських країн з

економікою, що трансформується — Угорщина, Чехія, Польща, де сума

комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги підприємств)

знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього продукту. На

жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі неплатежі — це

гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням

векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні та соціальні причини неплатежів відомі, але

керівники підприємств – боржників по інерції впевнені, що кошти для

погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як

звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент врятує їх або просто

спише борги.

Досвід інших країн показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час,

а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як “захід” не

може бути ефективним. Лікування повинне бути системним, комплексним з

використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації,

банкрутства боржників.

Основний напрямок вирішення проблеми відомий — інтенсифікація ринку

цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє державі почуватися

вільніше навіть при проведенні реструкційної політики. Але для цього

необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку.

У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних

паперів — “німецько – японська”, при якій визначаючими суб’єктами є банки,

та “англо – американська”, яка дозволяє іншим фінансово – кредитним

інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку. В останньому

випадку державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш

жорстким. Це особливо важливо у процесі становлення ринкових відносин в

Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно

невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків. Їх дії повністю

підконтрольні Національному банку України та іншим владним структурам

(Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова

інспекція).

Взагалі, другий шлях більш прийнятний для держави. Інтенсивний

розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних паперів, серед яких

провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.

Спеціалізованих організацій, створених для обслуговування та розвитку

операцій з векселями недостатньо. Тільки у 1995 р. в Україні почала

створюватись мережа таких спеціалізованих фінансових організацій.

Провідне місце серед них посідає асоціація “Український вексельний

центр” (надалі — “Укрвексель”), створена з метою сприяння розвитку в

Україні ринку цінних паперів, відродження національного вексельного обігу

як випробуваного платіжного засобу, інструменту зниження темпів інфляції та

залучення інвестицій, а також для розв’язання методичних, організаційних та

практичних питань , що виникають при здійсненні господарських та фінансових

операцій з використанням векселів.

Засновниками Укрвекселя виступили: Академія підприємництва та

менеджменту України, Українська фондова біржа, Асоціація консультаційних

фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія “Стрілець”,

Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне

товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.

За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування

національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив

конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш

актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету

Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з питань

фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації

платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995

року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель провів ряд заходів,

консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго, Мінпрому,

Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум

неплатежів. Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про

подальший розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та

Укрвексель уклали 1 вересня 1995 р.

З метою розв’язання кризи неплатежів Укрвексель розробив та узгодив з

міністерствами – учасниками Генеральної угоди “Тимчасові правила

вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей народного

господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання “бронзових”, “дружніх” та аналогічних

векселів випадків, шахрайства на торгах УФБ продавцем векселів виступає

уповноважена Укрвекселем спеціалізована брокерська контора “Стрілець –

вексель”, яка здійснює відповідну експертизу цінних паперів, вексельних

ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. Крім того, виходячи з

новітнього характеру операцій з векселями, за домовленістю з Укрвекселем

Українська фондова біржа, постановила, що у разі, якщо векселі виставлено

спеціалізованою вексельною брокерською конторою, сплачувана сторонами

біржового контракту вартість котировки цінних паперів та розмір збору за

послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню вексельного

обігу в країні.

Для здійснення вексельних операцій за участю Укрвекселя створено

Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до встановленого порядку

може здійснювати комерційні та комісійні операції з цінними паперами.

Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання, уступку

вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу, координує

діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає

консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як

особа з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на

Українській фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують питання про необхідність створення

диспетчерських вексельних пунктів. Так у Мінпромі два таких пункти

створюються у Дніпропетровську та Києві на базі існуючих галузевих

інформаційно – обчислювальних центрів.

Існуюча практика безакцептного списання боргів на користь бюджету не

сприяє підвищенню ділової активності підприємств, особливо тих, які за

виконані держзамовлення не отримують від споживачів кошти за вироблену

продукцію і вимушені ставати боржниками перед державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні підприємствам, що поставляють

паливно – енергетичні ресурси та найважливішу промислову сировину за

держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з бюджетом.

Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти, Міненерго,

Мінпрому.

Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів

інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців,

акцептантів, індосантів тощо. У країнах з розвинутою правовою базою

ринкової економіки протягом десятиріч як один з інструментів такого

механізму захисту використовуються переліки неакцептованих та неоплачених

векселів.

Передбачається, що аналіз і систематизацію поточної вексельної

інформації, як і її економічну і юридичну експертизу, здійснюватимуть

фахівці Центральної вексельної палати. Для реалізації цих функцій

Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та сучасну комп’ютерну

техніку. Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій основі із

зацікавленими підприємствами – учасниками вексельного обігу.

На першому етапі впровадження інформаційної системи передбачається

використовувати існуючі в міністерствах канали зв’язку з підвідомчими

підприємствами. Поточний збір, контроль та зберігання інформації про

наявну на підприємствах заборгованість та подальше подання цієї інформації

на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити як створюваним

диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно –

обчислювальним центрам.

Серед принципово нових положень, які передбачається впровадити у

порядку експерименту, можна виділити створення органів, що координують

вексельний обіг. Доцільно зупинитись на можливості функціонування

Міжвідомчого Вексельного Комітету. У своїй діяльності Комітет має виходити

з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи неплатежів,

покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного функціонування

векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників Генеральної

угоди.

Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з

боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із

застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства

вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН

“Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.) не може

бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не дивно, не існує навіть серйозних

санкцій за порушення вексельного законодавства. Адже відповідно до

світової практики вексель може мати довільний вигляд. Тобто, хоч і існує

закон “Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних

бланків” від 10.09.1992 р., однак правильно оформлений вексель навіть на

серветці вважається дійсним. Не дивлячись на те, що вексель являється

незаперечним борговим зобов’язанням, він не має абсолютно ніяких переваг

перед іншими борговими зобов’язаннями.

Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, оплата

опротестованих векселів проводиться наступним чином:

- шляхом безарбітражного списання необхідної суми з розрахункового рахунку

боржника;

- через механізм банкрутства.

Однак, на думку арбітражного суду, у безакцептному порядку можуть

списуватись суми тільки по розпорядженню податкової адміністрації, платіжні

доручення якої прирівнюються до виконавчих документів.

Згідно до чинного законодавства України опротестований вексель не входить

до списку виконавчих документів, і тому протест векселя дає кредитору право

звернутися до боржника з вимогою відповідно до Арбітражного процесуального

кодексу. Іншими словами, для списання коштів з рахунку боржника кредитору

все одно знадобиться рішення суду та виконавчий документ.

Практика показує, що отримати оплату по опротестованому векселю дуже

важко, часто навіть неможливо. Більшість боржників для погашення боргу за

векселем просто не мають коштів, тому рішення суду про списання коштів з

рахунку боржника все одно не принесе ніякої користі кредитору. Для

кредитора залишається єдиний вихід — розпочати процедуру банкрутства

боржника. Але тут кредитора підстерігають певні труднощі. По-перше: у

випадку об’яви боржника банкротом погашення боргів проводиться відповідно з

законодавством України (кредитор може не розраховувати стати одним з перших

отримувачів боргу). При цьому переваги при ліквідації підприємства

отримують учасники ліквідаційної комісії; по-друге: якщо боржником

являється державне підприємство (навіть частково), об’явити це підприємство

боржником неможливо. А на сьогоднішній день в Україні близько 75%

підприємств мають державну частку і деякі керівники цих підприємств,

користуючись цим, емітують векселі у значній кількості навіть не збираючись

їх оплачувати.

Через це потрібно у найкоротші строки зосередити зусилля на підготовці

до затвердження Верховною Радою України проектів відповідних законів

України, проектів Указів Президента України про вексельне забезпечення

виконання зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності та про порядок

заміщення боргів підприємств їх майновими цінними паперами – акціями.

Розумно розглянути перспективу створення в Україні системи страхових

гарантій за векселями. Така система є принципово новою у практиці

діяльності українських страхових компаній, відсутні навіть розробки правил

такого страхування, полісів та розрахунки страхових тарифів.

Важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками

вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських

зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних

і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження

вексельного обігу.

3.2 Бухгалтерський облік векселів

і оподаткування операцій з векселями

Облік бланків векселів.

Одержані у встановленому порядку бланки векселів зберігаються і

враховуються підприємствами як бланки суворої звітності. Бухгалтерський

облік бланків векселів здійснюється на забалансовому рахунку 004 «Бланки

суворої звітності». Рух цих бланків відображається на рахунку 004 на основі

відповідних приходно-витратних документів. Списання цих бланків із

забалансового обліку проводиться одночасно із записами по видачі векселів.

У відповідності до п. 9.5.7. Закону України «По оподаткування прибутку

підприємств» витрати, що пов'язані із виготовленням або придбанням бланків

векселів, відносяться до витрат підприємства і відображаються на рахунку 26

«Загальногосподарські витрати».

Облік виданих векселів

Заборгованість по розрахункам з постачальниками, підрядниками, іншими

кредиторами, яка оформлена векселями, виданими на суму отриманої продукції,

виробів, робіт та послуг відображається відповідною бухгалтерською

проводкою:

Дебет рах.60 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками»,

Дебет рах.76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами» або інші

відповідні рахунки обліку розрахунків,

Кредит рах.66 «Векселі видані».

Сума витрат у вигляді договірних відсотків за відстрочку платежу,

векселедавець відображає бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.26 «Загальногосподарські витрати» — якщо векселями проведені

розрахунки за сировину, матеріали, паливо, комплектуючі вироби, роботи та

послуги виробничого характеру для забезпечення виробничої діяльності;

Дебет рах.44 «Витрати обертання» — якщо векселями проведені розрахунки за

товари, роботи, послуги комерційного характеру для забезпечення комерційної

діяльності;

Дебет рах.33 «Капітальні вкладення» — якщо векселями проведені розрахунки

за основні засоби, будівельно-монтажні, проектні та інші роботи та послуги

для забезпечення капітальних вкладень;

Дебет рах.81 «Використання прибутку» — якщо векселями проведені витрати,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5