Облік власного капіталу в акціонерних товариствах на прикладі ЗАТ "Компанія Інтерлогос".

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Як бачимо, значення цього показника для ЗАТ „Компанія Інтерлогос” практично відповідає нормативному.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення для аналізованого підприємства свідчить про невиважену політику стосовно власних дебіторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20 - 0,35. У 2002 році значення цього коефіцієнта відповідало нормативному, проте в подальшому, внаслідок різкого скорочення грошових коштів у підприємства, значення коефіцієнта становили 0,08 для 2003 та 2004 років, що є значно меншим за нормативне. Проте ймовірність того, що всі кредитори забажають відразу отримати борг від підприємства є досить низькою.

Розглянемо показники ділової активності підприємства у аналізованому періоді (див. табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Показники оцінювання ділової активності ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

1. фондовіддача - показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення (хоча у 2004 році фондовіддача була менша ніж у 2003 році, проте в порівнянні з 2002 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

2. період одного обороту обігових коштів - визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2003 році збільшився (з 99 днів у 2002 році) до 105 днів, проте у 2004 році спостерігається його найнижче значення - 86 днів. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;

3. період одного обороту запасів - це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника спостерігалося у 2003 році (48 днів), у 2004 році він дещо збільшився і становив 54 дні, проте це є менш ніж у 2002 році (62 дні);

4. показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження даних показників.

На завершення аналізу розглянемо основні показники рентабельності підприємства (див. табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Аналіз показників рентабельності ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво знизилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства.

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ЗАТ „Компанія Інтерлогос” можна зробити наступні висновки:

· основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

· фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

· показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

· показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення;

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об'єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.

3. Методологія аналізу та обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

В якості методологічної основи для обчислення величини поточного капіталу підприємства необхідно застосовувати основне балансове рівняння, а також капітальне рівняння балансу:

А - П = К, чи Активи - Зобов'язання = А (чисті активи)

Капітал чи чисті активи, отримані в результаті розрахунку, являють собою вартість поточного капіталу підприємства, оскільки майно підприємства, очищене від зобов'язань (чисте майно, чистий актив) і прирівнюване до власного капіталу, - фактично є поточним капіталом підприємства.

Таким чином, величину поточного капіталу можна виразити за допомогою рівняння поточного капіталу:

Кс = А - L,

де, А - активи;

L - зобов'язання.

У цьому плані дуже цікавий підхід Г.А.Бахчисарайцева, що ще на початку ХХ століття використовував термін "чистий підприємницький капітал", дорівнюючи його до власного капіталу підприємства [7, с. 8]. На жаль, даний показник він використовував з натхнення, не обґрунтувавши його сутність за допомогою балансових рівнянь.

На підставі викладеного вище є підстави стверджувати, що балансовий метод у обчисленні капіталу найбільше об'єктивно відбиває природу капіталу підприємства і величину показника поточного капіталу, створює методологічну основу для застосування фінансових і управлінських підходів при проведенні оцінки вартості й аналізу капіталу.

Розглянемо більш детально облік кожної складової власного капіталу.

Облік статутного капіталу. Статутний капітал підприємства, відповідно до нового Плану рахунків, відображається на рахунку 40 "Статутний капітал". Цей рахунок призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.

За кредитом рахунка 40 "Статутний капітал", згідно з Інструкцією №291, відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом - його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.

Рахунок 40 "Статутний капітал" кореспондує за дебетом з кредитом рахунків:

41 "Пайовий капітал";

45 "Вилучений капітал";

46 "Неоплачений капітал";

67 "Розрахунки з учасниками".

Рахунок 40 "Статутний капітал" кореспондує за кредитом з дебетом рахунків:

41 "Пайовий капітал";

42 "Додатковий капітал";

43 "Резервний капітал";

44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)";

46 "Неоплачений капітал";

67 "Розрахунки з учасниками".

Для оцінки фінансового стану підприємства статутний капітал особливої ролі не відіграє. Важливість статутного капіталу випливає з інших функцій.

1. Статутний капітал акціонерного товариства складається із внесків акціонерів. Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. І водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій.

2. Величина статутного капіталу надає користувачам фінансової звітності підприємства інформацію про мінімальну величину його власного капіталу. Наприклад, якщо у господарському товаристві інші складові власного капіталу можуть зменшуватися власниками за власним бажанням, то для того, щоб зменшити розмір статутного капіталу, необхідно здійснити ряд передбачених законодавством процедур і не мати ніяких претензій зі сторони кредиторів.

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності.

Облік додаткового капіталу. Додатковий капітал може бути вкладений. Це сума емісійного доходу, на яку вартість проданих випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Наприклад, номінал акції ЗАТ „Компанія Інтерлогос” 100 грн., акція продана за 108 грн. (рис. 3.1)

Додатковий капітал може бути і не вкладений. Це сума вартості до оцінки (1000 грн.) необоротних активів або вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та різні види додаткового капіталу.

Наприклад:

1. Вартість будинку офісу - 100 000 грн. До оцінено в сумі 8000 грн.

2. Підприємство одержало санацію від муніципалітету в сумі 10 000 грн.

3. Один із засновників підприємства безоплатно передав підприємству друкарську машинку вартістю 500 грн.

Балансова інтерпретація проведень унаочнена на рис. 3.2.

Облік резервного капіталу. Резервний капітал - це такий вид капіталу, який не зареєстрований. Цей капітал не може утворитися за рахунок результатів діяльності.

Основні джерела резервного капіталу такі:

§ додатковий капітал;

§ нерозподілений прибуток.

Основні операції з резервного фонду наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Основні операції з резервного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

Примітка: НП - нерозподілений прибуток,

РК - резервний капітал,

НЗ - непокриті збитки.

Облік нерозподіленого прибутку (непокритого збитку). Нерозподілений прибуток, або непокритий збиток, є складовою власного капіталу і формується за рахунок прибутку, який не був розподілений (тобто спожитий).

Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) планом рахунків призначений рахунок такої самої назви; шифр його - №43.

Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:

§ власне нерозподіленого прибутку;

§ створених спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).

Господарські операції, які характеризують облік нерозподіленого прибутку наведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Облік нерозподіленого прибутку ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

Примітка: НП (НЗ) - нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

ФР - фінансові результати

РП - розрахунки з працюючими

РК - рахунок „Каса”

Рб - рахунок у банку

СК - статутний капітал

РС - розрахунки по страхуванню.

Облік неоплаченого капіталу. Неоплачений капітал - це сума зобов'язань засновників за внесками до статутного капіталу.

У момент реєстрації статутного капіталу зареєстрована сума відображається записом:

Дебет рахунка „Неоплачений капітал”

Кредит рахунка „Статутний капітал”

Усі наступні внески засновників до статутного капіталу відображаються записом за кредитом рахунка „Неоплачений капітал” та дебетом різних рахунків, у залежності від форми та змісту внесків (чи викупу акцій - в акціонерних товариствах)

Облік вилученого капіталу. Вилучений капітал - це фактична собівартість акцій власної емісії (або її часток), які викуплені акціонерним товариством у його акціонерів.

Процес вилучення акцій власної емісії відображається у бухгалтерському обліку записом:

Дебет рахунка „Вилучені акції”

Кредит рахунка „Каса” (або „Рахунок у банку”)

Вилучені акції можуть бути продані або анульовані.

При продажу робиться запис:

Дебет рахунка „Собівартість проданих акцій”

Кредит рахунка „Вилучені акції”

При анулюванні вилучених акцій попередньо потрібно перереєструвати статутний капітал, а потім зробити запис:

Дебет рахунка „Статутний капітал”

Кредит рахунка „Вилучений капітал”

На суму номінальної вартості акцій.

Якщо в момент продажу є різниця між номінальною та балансовою вартістю акцій, що анулюються, то така різниця буде відображена або на дебеті рахунка „Нерозподілений прибуток”, або на кредиті рахунка „Додатковий капітал”.

4. Шляхи удосконалення обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”

Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одне з достоїнств бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства.[9]

Оскільки актив балансу підприємства відбиває майнову (матеріальну) сторону капіталу, а в пасиві балансу показані джерела утворення майнової форми капіталу, авансований і інвестований капітал, при цьому через оборот відбивається їхній взаємний зв'язок, то можна сказати, що капітал у даному звіті відображається досить повно і всебічно. Тому баланс підприємства повинний розглядатися як метод дослідження питань авансування, інвестування, обороту, кругообігу і відтворення капіталу, а також обчислення його величини, що змінюється в часі.

В українській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить прибавочну вартість, яка знаходиться в русі, у постійному обороті. Тому більш обґрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу (чи активів).

Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. [9]

До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.

До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.

Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.

Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.

Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу - внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.

Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал - дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.

Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.

Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково в міжнародній практиці бухгалтерського обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: "рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його співвласників чи працівників" [14, с.148], тобто власність підприємства і власність власника - це не те саме . Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: "Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)" [7, с.8].

Тому в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві.

Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу - витрат по його відшкодуванню - застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується "ціною капіталу" і "вартістю капіталу", але більш правильно - позначати її як "собівартість капіталу” [14, с.39].

Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.

Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів.

У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства, необхідно виділяти наступні його основні складові:

§ операційний прибуток від поточної діяльності, що виражається в перевищенні виручки від реалізації над собівартістю реалізованої продукції і поточними витратами на її виробництво;

§ прибуток від поточної фінансової діяльності як реалізована різниця в котируваннях цінних паперів;

§ прибуток від реалізації необоротних активів, відбивана як різниця отриманої виручки від реалізації і собівартості реалізованого активу.

Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. [15, с.311]. Відповідно до цього підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана "концепція підтримки капіталу", в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається[15, с.323].

Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів:

§ одержання (вилучення) засобів від власників підприємства;

§ одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства;

§ зміна величини вартості капіталу під впливом об'єктивних економічних процесів, що відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті країни.

Оскільки бухгалтерський облік і оцінка - поняття взаємно пов'язані, тому що точна оцінка входить у число основних задач бухгалтерського обліку, то визначення вартості об'єктів обліку є одним з основних принципів, використовуваних у бухгалтерському обліку. При цьому варто брати до уваги, що вибір методу оцінки результатів роботи підприємства визначає величину прибутку, що розподіляється між власниками, і зміну величини капіталу підприємства.

По своїй сутності прибуток є приростом капіталу, збільшенням суми активів, тому що через прибуток виявляється прибавочна вартість, принесена капіталом. Тому прибуток, спрямований на виплату дивідендів акціонерам - на поточне споживання, також зменшує можливий приріст капіталу.

Крім класичної форми прояву у виді кошті, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна - диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку.

Таким чином, зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого прибутку, існують і приховані резерви - розміщені в активі, у тому числі за рахунок заниження оцінки активів.

Залучені підприємством капітали в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи - це "контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект" [14, с.13]. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.

Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства.

Активний капітал, чи просто активи, представлені в балансі у виді:

§ матеріальних цінностей (земельні ділянки, будинки і спорудження, устаткування, товарні запаси, МШП);

§ нематеріальних цінностей (авторські права, патенти, товарні знаки й ін.);

§ грошових цінностей (кошти на рахунках і в касі, цінні папери, дебіторська заборгованість);

§ фінансових вкладень.

Однієї з основних задач бухгалтерського обліку є уречевлення актів діяльності підприємства за допомогою грошової оцінки. При цьому оцінка майна активного капіталу підприємства, заснована на собівартості, а не на довільній оцінці, є відправною крапкою при складанні бухгалтерського балансу.

Цікаво відзначити, що принципи оцінки, сформульовані ще в дореволюційній російській школі бухгалтерського обліку, широко використовуються нині в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку GAAP і ІAS. Це повною мірою стосується і принципу собівартості при оцінці статей балансу [14, с. 164]. Зміна вартості грошей у часі спотворює дані балансу, виникає необхідність у їхньому коректуванні і визначенні поточної вартості активів, що враховує ці зміни. Для цього періодично проводяться переоцінки майна підприємства.

Звичайно переоцінка вартості основних засобів проводиться не частіше одного разу в рік (як правило, це робиться на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.

Переоцінка може проводитися двома способами:

§ індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, установлювані Мінфіном України. При використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт;

§ прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта. Як дані про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виготовлювачів, зведені дані про рівень цін, отримані від торгуючих організацій і торгових інспекцій, що публікуються в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.

На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є дуже суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів підприємства.

У практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що складається в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, те це - прибуток, а якщо вище - те збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погодиться з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.

Основний капітал підприємства - капітал зв'язаний, немобільний, що знаходиться в процесі кругообігу. Оскільки первісна вартість основного капіталу постійно знецінюється через її зміну в часі і перенесення на продукт праці, то в сумі загального капіталу підприємства він відбивається по залишковій вартості. Оборотний капітал відбивається по поточній вартості. Товари придбані враховуються за ціною придбання, а товари зроблені - за продажною ціною з торговою націнкою.

Оскільки оцінка об'єктів бухгалтерського обліку проводиться по первісній вартості, то і при складанні звітності як основу для виміру вартості приймається первісна вартість, відбивана в обліку. Оцінка об'єктів, прийнятих до обліку, проводиться на основі первинних документів і не залежить від суб'єктивних поглядів облікових працівників. Крім первісної вартості у фінансовій звітності застосовуються й інші види оцінки: виробничі запаси повинні оцінюватися по покупній вартості (по меншій з них); цінні папери, що обертаються на ринку, - по ринковій поточній вартості.

Таким чином, первісна вартість є базовою величиною для проведення різних видів оцінок і містить у собі фактичні витрати коштів на придбання активів (майна).

Принципи бухгалтерського обліку припускають обережну, мінімальну оцінку майна підприємства, відбиваного в балансі підприємства. Відображення активів і зобов'язань передбачається по первісній вартості - в історичному аспекті оцінки на момент їхнього виникнення. Якщо ж при оцінці статей балансу не дотримувати даного принципу, то велика імовірність того, що баланс не буде реальним відображенням використання капіталу на підприємстві.

Цілком очевидно і те, що занижена оцінка підприємства зручна для кредиторів і менш приваблива з позиції інтересів акціонерів, тому що акціонери не одержать доходів, запланованих при авансуванні капіталу, і навіть можуть не одержати відшкодування суми вкладеного капіталу, а кредитори, імовірно, одержать активи більшої вартості, ніж заборгованість підприємства перед ними.

У бухгалтерських оцінках головне - точність, чого не можна сказати про фінансових і ринкових, котрі припускають відносність. Цілком ймовірно , очевидно був правий Д.Каннінг, пропонуючи множинний підхід до оцінки статей балансу. Тому що достовірної може бути оцінка: майна - бухгалтерськими методами; портфеля цінних паперів - ринковими методами; майбутніх доходів від вкладень - фінансовими методами.

Використовувані в керуванні підприємством дані статей бухгалтерського балансу, відбивані по поточній вартості, не вимагають перегляду і коректувань у зв'язку зі зміною рівня цін і ростом інфляції, статті ж, що враховуються по історичній вартості, вимагають постійного коректування.

Саме тому Міжнародними стандартами фінансової звітності передбачається застосування 4 видів оцінок активів і зобов'язань:

§ по первісній (історичної) вартості;

§ по поточній (ринкової) вартості;

§ по ліквідаційній вартості;

§ по реальній (дисконтованій) вартості.

В аспекті формування фінансової звітності підприємства бухгалтерський баланс використовується для розкриття інформації про капітал підприємства, джерела його формування і їхній структурі. З метою проведення аналізу капіталу підприємства бухгалтерський баланс використовується для точної (поточної) оцінки, обчислення величини капіталу, вивчення процесів його руху і зміни вартості в часі. Баланс підприємства визначає прибуток як приріст капіталу, звіт про прибутки і збитки - як різницю доходів і витрат. При цьому в першому випадку проводиться оцінка обороту капіталу й одержання прибавочної вартості, у другому - визначається результат діяльності лише тільки в сфері обігу (виявляється тільки реалізована прибавочна вартість).

Існує кілька методів розрахунку капіталу. Один з них - традиційний рахунковий метод. Розрахунок капіталу рахунковим методом проводиться як визначення суми балансових рахунків:

1) Акціонерного капіталу;

2) Іншого капіталу:

§ нерозподіленого прибутку;

§ резервів;

§ доходів від переоцінок;

§ премій на акції.

При цьому в даному арифметичному розрахунку не враховуються процеси руху капіталу, взаємозв'язку капіталу і його джерел, а результатом розрахунку є величина сукупності деяких статей пасивів, що називається власним капіталом.

Величина капіталу, обчислена таким чином, не несе в собі необхідної точності через відсутність методологічної бази, і як наслідок - неможливості врахувати всі складові капіталу. Тому необхідно робити коректування з використанням найбільш зваженого підходу до обчислення поточного стану капіталу, що називається "чистими активами" підприємства. У той же час роль і значення даного показника у веденні бізнесу розкриті недостатньо, і про чисті активи, як правило, мова йде тільки як про показник для оцінки ступеня ліквідності підприємства і визначення можливості виплати дивідендів акціонерам.

Активи, що беруть участь у розрахунку, - це майно підприємства, до складу якого входять наступні статті балансу:

§ основні засоби й інші активи, відбивані в першому розділі активу балансу;

§ запаси і витрати, відбивані в другому розділі активу балансу;

§ кошти , засоби в розрахунках та інші активи, також відбивані в другому розділі активу балансу.

Пасиви, що беруть участь у розрахунку, включають наступні статті:

§ статті пасиву балансу, що відбивають зобов'язання підприємства такого плану, як цільове фінансування і надходження, орендні зобов'язання;

§ статті пасиву балансу, що характеризують довгострокові і короткострокові зобов'язання перед банками, іншими юридичними і фізичними особами, розрахунки та інші пасиви.

Дані складові, що беруть участь у розрахунку, необхідно відкоригувати, тобто очистити від впливу факторів, що спотворюють реальну величину капіталу і мають іншу природу.

Коректування розрахункових показників полягають у наступному.

У суму активів, що беруть участь у розрахунку, не включається заборгованість засновників (учасників) по внесках у статутний капітал.

При наявності в підприємства оцінних резервів під знецінення фінансових активів і по сумнівних боргах, суми статей балансу, під якими вони створені, зменшуються на величину створених резервів.

Зі статей пасиву балансу, що беруть участь у розрахунку, виключаються:

§ резерви по сумнівних боргах;

§ доходи майбутніх періодів.

На жаль, методологічні основи даного розрахунку пророблені слабко, тому в них відсутній достатній ступінь обґрунтування.

Підводячи теоретичну основу порядку обчислення активів підприємств, необхідно особливу увагу звернути на те, що зміст коректувань активу і пасиву балансу складається у виключенні впливу на величину чистих активів окремих статей бухгалтерського балансу, що є взаємовиключними.

Таким чином. з балансу повинні бути виключені контр-пасивні і контр-активні рахунки (статті), що взаємно компенсують один одного.

Оскільки власні акції, викуплені в акціонерів - це зобов'язання підприємства перед акціонером, тимчасово перетворене в можливість використання внеску акціонера в капітал підприємства для реінвестування прибутку через механізм виплати дивідендів.

Цю операцію необхідно розглядати тільки як рефінансування, зміну власника частки акціонерного капіталу, а не короткострокові вкладення і не зміну стану капіталу підприємства.

Висновок

Для логічного завершення курсової роботи зробимо й узагальнимо висновки з проблем теми, порушених у тексті роботи.

Якщо прямо відповідати на запитання "Яка роль власного капіталу у фінансовому забезпеченні діяльності підприємства?" - то відповідь буде тільки одна - власний капітал відіграє першочергову роль у фінансовому забезпеченні підприємства.

Власні фінансові ресурси для кожного підприємства є тієї життєво необхідною частиною, без якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства. Не даремно, серед класифікації загального капіталу, саме розподіл на власний і позиковий капітал стоїть на першому місці.

Наявні власні засоби дозволяють підприємству використовувати їх як за своїм розсудом, так і в окремих випадках по законодавчо встановлених напрямках. Усе залежить від джерела такого фінансування за рахунок елементів власного капіталу. Розглядаючи джерела фінансування можна помітити, що:

1. За рахунок статутного капіталу можна формувати ряд необоротних засобів, тобто він повинний завжди знаходитися в розпорядженні організації. Його збільшення і зменшення твердо закріплено законодавчо. Як джерело фінансування статутний капітал працює в двох випадках:

- При становленні підприємства;

- При додатковій емісії акцій чи залучення додаткових паїв.

Це означає, що як джерело фінансування статутний капітал працює досить рідко. Якщо при становленні підприємства він є основою для його організації і початку господарської діяльності, то залучення засобів на вже працюючому підприємстві переслідує визначені цілі:

- Залучення додаткового капіталу (у випадку, якщо ціна залучення засобів з інших джерел робить їх недоступними, або потрібно залучити значну кількість засобів для фінансування інвестиційного проекту);

- Зміна структури капіталу.

В останньому випадку перед керівництвом може виникнути проблема, що при новому випуску акцій (паїв) можуть відбутися істотні зміни в структурі власників, і не завжди ці зміни можуть позитивно відбитися на подальшому положенні підприємства.

2. Додатковий капітал узагалі складно вважати джерелом фінансування діяльності підприємства, тому що він утвориться в основному за рахунок майна, придбаного підприємством за рахунок прибутку чи його переоцінки, а також різних надходжень, закріплених законодавством України. В основному додатковий капітал додає різницю вартості вже наявного майна і статутним капіталом. Витрату цих засобів також жорстко закріплено.

3. Резервний капітал також складно розглядати як джерело фінансування, тому що напрямки його використання для окремих організацій законодавчо закріплені, для всіх інших - закріплюються установчими документами. В основному, резервний капітал використовується на покриття непередбачених збитків, втрат і виконання своїх зобов'язань, у випадку, якщо їх виконання за рахунок інших джерел неможливо.

4. Фонди спеціального призначення в основному спрямовані на акумулювання коштів за рахунок чистого прибутку для фінансування цільових заходів. Вони утворяться по нормах і видам, затверджуваним власниками, вони ж затверджують і напрямки використання. Так як ці фонди, як і резервний капітал, утворяться за рахунок прибутку, те їх необхідно вважати похідними джерелами.

5. Нерозподілений прибуток, як видно, є самим великим і ефективним джерелом власних засобів на підприємстві, яким воно може оперувати у своїй господарській діяльності. Однак його розмір також залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх факторів.

6. У складі резервів по залученню власного капіталу в даний час як основний елемент можна виділити доход від здачі майна в оренду. Найбільш широке застосування орендних відносини знайшли на підприємствах, на балансі яких знаходиться численне нерухоме майно, що підходить для цієї мети. Це досить негативне явище, тому що найчастіше, здача майна в оренду ведеться за рахунок скорочення виробництва і демонтажу устаткування, що знаходиться в приміщенні яке здається. Напевно керівництво таких підприємств або не бачить інших можливостей у використанні виробничих площ і устаткування, або в погоні за матеріальною вигодою завдають шкоди виробництву.

У підсумку, самим головним джерелом фінансування діяльності підприємства можна назвати нерозподілений прибуток.

Для нових підприємств головним джерелом фінансування є статутний капітал. Однак не завжди його величина реально відповідає потребі підприємства для початку своєї діяльності

Для фінансування, призначень для різних цілей, використовуються спеціальні цільові фінансові фонди, а в окремих випадках і резервний капітал.

Хотілося б виразити надію на те, що законодавчо будуть зроблені зміни реєстрації, що спрощують процедуру як, підприємства, так і додаткового залучення засобів у статутний капітал.

Приведення величини статутного капіталу до реально необхідного рівня також може допомогти створюваному підприємству почати свою статутну діяльність і підвищити довіру третіх осіб до підприємства, і як наслідок, до можливості залучення необхідних ресурсів по більш низьких цінах.

Список використаної літератури

1. Господарський Кодекс України

2. Закон України „Про акціонерні товариства”

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал"

4. Абалкин Л. Бегство капитала: природа, формы, методы борьбы.// Вопросы экономики, № 7, 2003 г.

5. Антология экономической классики. Состав. А. Столяров. -- М.: Эконов- Ключ, 2000 г.

6. Афанасьев А.А. Кругооборот капитала в предприятии. -- Л.: Экономическое образование, 1999 г.

7. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. 4-е изд. -М.: Финансы и статистика, 2001 г.

8. Бахчисарайцев Г.А. Первые уроки бухгалтерии на началах моей балансовой теории. -М.: МАКИЗ, 2002 г.

9. Глейх Е.И. Краткий курс бухгалтерского (балансового) учета. -М.: ВСЕКЗО, 1999 г.

10. Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 2002 г.

11. Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, № 42, 2003 г.

12. Кальмес А. Фабричная бухгалтерия (ретроспективное издание). -М.:, МАКИЗ, 1999 г.

13. Карлин Г., Макмин А. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). -М.: ИНФРА-М, 2002 г.

14. Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. -М.: Финансы и статистика, 2004 г.

15. Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. - К., Экспо, 1998г.

16. Ле-Кутре В. Основы балансоведения. -М.: МАКИЗ, 1995 г.

17. Лемківський Л.М. Управління капіталом підприємства // Фінанси України, №7, 2004

18. Любушин Н.А., Лещева В.Б., Дьякова В. Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. -М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999 г.

19. Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 1999.

20. Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2001

21. Мун С.В Теория капитала // Экономический вестник № 2, 2000 г.

22. Международный бухгалтерский учет GAAP и JAS. Справочник бухгалтера от А до Я. -М.: Дело и Сервис, 1998 г.

23. Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теорія бухгалтерського обліку. пер. с англ. -- К.: Діло, 1999 г.

24. Овсійчук М.Ф., Сидельникова Л.Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. - К.: Либіль, 1994 г.

25. Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный анализ финансовой отчетности. -С.-П.: Изд. Михайлова В.А., 1999 г.

Страницы: 1, 2