Правові засади здійснення аудиторської діяльності

Правові засади здійснення аудиторської діяльності

* дачі помилкових висновків про стан бухгалтерської (фінансової) звітності, активів і пасивів організації;

* заплутуванні бухгалтерського обліку;

* дачі свідомо невірної нормативно-правової оцінки господарським і фінансовим операціям, вчиненим організацією, і т.і.[2].

Істотність заподіяної шкоди (матеріальної, моральної, фізичної) не має встановлених Законом критеріїв і кожний раз повинна мотивуватися в обвинувальних документах.

Істотно шкідливі наслідки незаконної діяльності аудитора можуть бути пов'язані з великими матеріальними збитками суб'єкта підприємницької діяльності чи держави, підриві ділової репутації, незаконному залученні до відповідальності або ж, навпаки, не залученні винних до відповідальності внаслідок приховання аудиторами виявлених недоліків і зловживань і т.п.

Істотну шкоду можна вбачати й у тому, що аудитор, зловживаючи своїми повноваженнями, вчиняє який-небудь інший злочин або ж сприяє вчиненню злочину іншими особами.

Таким чином, ми бачимо слідуючі види шкоди, що заподіяна злочинною діяльністю аудиторів:

а) у заподіянні матеріальних збитків громадянам і організаціям;

б) у моральній шкоді, нанесеній громадянину;

в) у заподіянні збитків діловій репутації організації;

г) у створенні перешкод нормальної життєдіяльності громадян або нормальній роботі організацій;

д) у заподіянні збитків бюджетним інтересам або майновим інтересам державних органів, органів місцевого самоврядування, великим підприємствам, масовим суспільним рухам і об'єднанням, великим групам громадян, галузям економіки країни чи регіону;

е) у підриві соціально-економічної і (чи) суспільно - політичної стабільності в країні, регіоні, місцевості;

ж) у дискредитації держави або її інститутів, а рівно органів місцевого самоврядування, суспільних інститутів;

з) у створенні перешкод щодо нормального функціонування державних і (чи) суспільних інститутів;

и) у заподіянні збитку інтересам правосуддя;

к) у підриві принципів соціального захисту.

Якщо діяння визнається законом злочином, хоч і невеликої ваги, потрібно вважати, що суспільна небезпека його досить велика, щоб заподіяні цим діянням збитки розглядати як істоті.

Зловживання приватними аудиторами своїми повноваженнями всупереч завдань своєї діяльності - це навмисний злочин. Він вчиняється як із прямим, так і з непрямим умислом (наміром), конкретизованим чи не конкретизованим.

Винний аудитор розуміє, що діє (не діє) незаконно, всупереч завданням своєї діяльності, що це спричинить (може спричинити) істотне порушення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб або охоронюваних законом інтересів суспільства чи держави.

Він бажає, або свідомо допускає, наступлення таких наслідків (відноситься до них байдуже).

Закон визначив цілі кримінально карних зловживань повноваженнями приватних аудиторів - отримання будь-яких вигод і переваг для себе чи інших осіб або нанесення шкоди іншим особам. Ці цілі і відповідна діяльність по їх досягненню можуть бути викликані різними мотивами: користь, родинні чи приятельські почуття, помста й ін.

Кримінально карним буде і зловживання приватних аудиторів, яке вчинене під впливом погрози, якщо ця погроза не створювала ситуації крайньої необхідності.

Спеціальні суб'єкти злочину прямо названі в Законі - приватний аудитор.

Співучасниками злочинів приватних аудиторів можуть бути будь-як особи, що досягли 16 - літнього віку.

У частині другій ст. 202 КК передбачені три кваліфікованих види даного злочину.

Це вчинення діяння:

1) у відношенні свідомо неповнолітнього;

2) у відношенні свідомо недієздатної особи;

3) неодноразово.

Очевидно, що перші два випадки не мають відношення до зловживання повноваженнями приватним аудитором.

Неодноразовість припускає вчинення злочину не менш двох разів, незалежно від того, чи був винний засуджений за перший злочин чи ні, з урахуванням термінів давнини притягнення до кримінальної відповідальності і погашення судимості.[2].

Зловживання повноваженнями приватними аудиторами відноситься до злочинів середньої ваги.

Зловживання повноваженнями аудиторами може бути сполучене зі вчиненням (співучастю в вчиненні) інших злочинів. У таких випадках, як правило, потрібно кваліфікація по сукупності злочинів.

Наприклад аудитор може:

* незаконно розголосити або використати відомості, що стали йому відомі, які складають комерційну чи банківську таємницю (ч. 2 ст. 183 КК);

* сприяти в розкраданні чужого майна шляхом шахрайства (ч. 5 ст. 33 і ст. 159 КК);

* аудитор може сприяти комерційної організації в ухилянні від сплати податків (ч. 5 ст. 33 і ст. 199 КК); [2].

Згідно п. 10 Тимчасових правил аудиторської діяльності в України орган дізнання і слідчий при наявності санкції прокурора, сам прокурор, суд і господарський суд вправі відповідно до карно-процесуального законодавства дати аудитору або аудиторській фірмі доручення про проведення аудиторської перевірки економічного суб'єкта.

Підставою, є наявність у виробництві даних органів карної (цивільної) справи справи, яка підвідомча господарському суду.

Висновок аудитора (аудиторської фірми) у такому випадку прирівнюється до висновку експертизи, призначеної відповідно до процесуального законодавства України (п. 17 Тимчасових правил).

Якщо свідомо помилковим висновком аудитора не заподіяна істотна шкода правам і законним інтересам громадян або охоронюваним законом інтересам суспільства або держави, дії аудитора пропонується кваліфікувати тільки по ст. 307 КК як свідомо помилковий висновок експерта [2].

При заподіянні істотної шкоди, злочин слід кваліфікувати по ст. 202 КК, склад якої охоплює з найбільшою повнотою усі фактичні ознаки вчиненого діяння. Якщо ж свідомо помилковий аудиторський висновок був поєднаний з обвинуваченням у тяжкому або особливо тяжкому Злочині, дії аудитора кваліфікуються по ч. 2 ст. 307 КК, тому що санкція цієї норми вище санкції ч. 1 ст. 202 КК [2].

Те ж саме, розголошення даних аудиторської перевірки без дозволу відповідних органів при відсутності істотної шкоди інтересам органів правосуддя кваліфікується по ст. 310 КК, а при наявності такої шкоди - по ст. 202 КК [2].

Однак, по-перше, вчинення будь-якого злочину, як уже було сказано вище, може вважатися істотною шкодою зловживання повноваженнями приватним аудитором.

По-друге, коли приватний аудитор, зловживаючи повноваженнями, дає свідомо помилковий висновок за результатами аудиторської перевірки або розголошує дані попереднього розслідування, він вчиняє не тільки злочин проти інтересів служби в комерційній і іншій організаціях, але і злочин проти правосуддя, що, на наш погляд, вимагає кваліфікації по сукупності.

Спірними є також пропозиції кваліфікувати зловживання повноваженнями приватним нотаріусом, які спричинили тяжкі наслідки, по ч. 2 ст. 201 КК як звичайне зловживання повноваженнями, а зловживання повноваженнями приватними аудиторами, вчинене за винагороду, - по сукупності ст. 202 і ч. 3 чи 4 ст. 204 КК [2].

Навіть якщо погодитися, що ст. 202 КК є спеціальною стосовно ст. 201 КК, то в силу конкуренції загальної і спеціальної норми перевага повинна бути віддана спеціальній.

Але по ст. 202 КК не може вважатися спеціальною стосовно ст. 201 КК, оскільки приватний аудитор не є особами, що виконують управлінські функції в комерційній або іншій організації, тому що в цих організаціях вони не виконують організаційно - розпорядницькі обов'язки. Цей висновок безперечний стосовно приватного аудитора, що займається аудиторською діяльністю не в складі аудиторської фірми, а самостійно як підприємець.

Тому зловживання повноваженнями приватним аудитором, вчинений за незаконну винагороду майнового характеру, варто кваліфікувати тільки по ст. 202 КК як вчинений з метою отримання вигод і переваг для себе [2].

Хочеться відзначити, що в КК Росії також передбачена карна отвественность за зловживання аудитором своїми правами і повноваженнями.

2.3. Правове регулювання аудиторських послуг, консультацій та експертиз.

За Законом України "Про аудиторську діяльність" до поняття аудиторської діяльності, крім організаційного і методичного забезпечення аудиту та практичного виконання аудиторської перевірки входить надання аудиторських послуг [4]. Національний норматив аудиту № 1 "Вимоги національних нормативів аудиту" [26, стр. 7-11] визначає такі види аудиторських послуг: оглядові (експрес) перевірки, операційні перевірки, трансформація систем обліку та звітності з урахуванням вимог інших правил (компіляція). Оглядові (експрес) перевірки фінансової звітності виконуються аудитором з метою встановлення негативних фактів фінансової звітності, з наданням клієнтові аудиторського звіту. Для цьго аудиторові необхідно мати відповідне інформаційне забезпечення (див.рис.2.3.1).

Рис.2.3.1 Інформаційне забезпечення для надання клієнтові аудиторського звіту.

Операційна перевірка проводиться з метою перевірки окремих питань, про що е домовленість з клієнтом. Аудитор надає клієнтові звіт, який має обмежене коло користувачів.

Компіляція здійснюється аудитором з метою трансформації обліку клієнта за іншими, ніж в Україні, стандартами обліку. Основна мета такої послуги, на відміну від аудиту, полягає у збереженні класифікації і підсумку фінансової інформації. При цьому аудиторські докази стосовно цієї інформації не вимагаються.[26, стр. 11].

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Найбільш поширені консультації, пов'язані з особливостями відображення у бухгалтерському обліку окремих фінансово-господарських операцій, які є типовими для підприємства-клієнта, або, навпаки, здійснюються час від часу і є нетиповими для діяльності підприємства.

Операцій, які потребують уточнень стосовно правильності відображення у бухгалтерському обліку, оформлення первинних документів, відображення вартісної оцінки господарських засобів, визначення фінансового результату тощо, через часті зміни у законодавстві існує дуже багато. Прикладом можуть бути бартерні операції, операції з векселями, господарська діяльність з переробки сировини на давальницьких умовах, торговельна діяльність, визначення фінансових результатів, операції з цінними паперами тощо.

Особливо високий ризик допущення помилок спостерігається при відображенні у бухгалтерському обліку операцій, які є нетиповими для підприємства, організацій, тобто здійснюються час від часу. Консультації з питань правильності оформлення таких операцій є особливо актуальними.

Дуже часто консультації надаються з питань оподаткування об'єктів бухгалтерського обліку податком на додану вартість, податком на прибуток, іншими обов'язковими платежами, зборами. Питання, які потребують роз'яснень, стосуються правильності і повноти визначення оподаткованого обороту, правильності і законності застосування податкових пільг, відображення в обліку розрахунків з бюджетом, заповнення податкової звітності, визначення джерела сплати податків тощо.

Надаючи консультації, аудитор повинен керуватися не власними особистими поглядами чи логічними судженнями з певного питання, а використовувати законодавчі, нормативні положення і роз'яснювати їх застосування на практиці. Необхідно посилатися (цитувати) на конкретні пункти, підпункти, статті законодавчих нормативних актів, обґрунтовувати консультацію недопустимо на підставі журнальних чи газетних публікацій. Для цього необхідно використовувати лише першоджерела, користуючись правовими комп'ютерними бібліотеками, систематизованими та інкорпорованими каталогами нормативних документів, опублікованих у журналах, газетах, збірниках.

Аудиторські підприємства можуть здійснювати аналіз фінансово-господарської діяльності, розробляти на замовлення клієнта маркетингову оцінку конкурентного середовища, бізнес-плану.

Молоді підприємства часто потребують розрахунків та прогнозування виробництва нових видів продукції, послуг, діяльності. Таке планування повинні здійснювати досвідчені фахівці: фінансисти, економісти, юристи тощо. Так само часто виникають потреби в розробці бізнес-планів для підприємств, що розвиваються, при заснуванні нових підприємств, для одержання інвестицій, кредитування.

Розробка планів виробництва полягає у підтвердженні реальності виробництва продукції (послуг) за необхідними обсягами і термінами. Для цього зазначаються необхідні виробничі потужності, забезпеченість сировиною, матеріалами (кількість, постачальники, умови поставки), необхідне обладнання.

У бізнес-плані доцільно привести схеми виробничих процесів та схеми процесів контролю за якістю. Організаційна характеристика виробництва нового виду продукції повинна охоплювати такі питання, як кваліфікаційні вимоги, де заначаються кадрові пріоритети (фахівці, умови трудових контрактів тощо), організаційна структура підприємства.

Важливою частиною планування є оцінка зовнішніх та власних фінансових ризиків, можливості їх профілактики, страхування.

Бізнес-план обов'язково повинен містити фінансовий план, тобто вартісну оцінку прогнозних показників обсягів виробництва. Тут доцільно розробити стандартні для світової практики документи: прогноз обсягу реалізації, баланс грошових видатків та надходжень, зведений баланс активів та пасивів підприємства, графік досягнення беззбитковості. Головне завдання - забезпечити відповідність надходження та витрачання грошових засобів. Одержана таким чином інформація є основою для визначення загальної вартості всього проекту. Баланс грошових видатків та надходжень вимагає уважної перевірки при його складанні.

У бізнес-плані необхідно відобразити стратегію фінансування з визначенням джерел фінансових ресурсів та форми їх одержання. Рекомендується включити в нього спеціальні розрахунки, що дають можливість визначити термін повернення.

Одним із видів аудиторської діяльності є економіко-правове забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи) здійснюють свою діяльність відповідно до законодавчих та нормативних актів України.

Економіко-правове забезпечення передбачає з'ясування таких основних питань:

1) перевірку відповідності законодавчим вимогам засновницьких та реєстраційних документів;

2) з'ясування відповідності чинному законодавству договірних відносин клієнта з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи створюються на підставі базових законодавчих актів:

1 .Закон України "Про господарські товариства"від 19.09.91 р. № 1576-ХП; [8]

2.Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р. № 887-ХІІ;[12]

3.Закон України "Про підприємництво" від 07.02.91 р. № 693-XII.[13].

Їх засновницькі документи повинні узгоджуватися з положеннями вищезазначених законів, і аудитор зобов'язаний перевірити та встановити відповідність змісту засновницьких документів вимогам чинного законодавства. Не менш важливим питанням є перевірка того, чи здійснює підприємство лише ті види діяльності, які зазначені у статутних документах. Аудиторам також слід перевірити відповідність юридичної адреси, вказаної у статуті, з фактичним місцезнаходженням підприємства.

Необхідно визнати, що багато важливих об'єктів аудиту виникають самі з засновницьких документів:

- майнові відносини між засновниками (склад, розмір частин у статутному фонді);

- правильність формування статутного фонду при створенні та приватизації підприємства.

У процесі фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються договірні відносини, аналіз та економіко-правове забезпечення яких є дуже важливим.

Українське господарське право (Цивільний Кодекс України) [1] передбачає багато видів договорів, які можуть укладатися між суб'єктами договірних відносин. Визначити відповідність договорів чинному законодавству, а також встановити правильність вибору доцільність укладання того чи іншого виду договору є основним завданнями економіко-правового забезпечення договірних відноси; клієнта.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність"[4] та відповідно до інших законодавчих актів: Уставу Аудиторської палати України, національних нормативів аудиту [26], а також КзоТу [14] аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторську фірму, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку.

За Законом України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. № 693-ХІІ підприємницька діяльність в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі як громадянами без створення юридичної особи, так і юридичними особами [13].

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності та підприємців-громадян проводиться на підставі вимог Закону України "Про підприємництво" (за наявності всіх документів) за явочним принципом [13].

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом визначеного терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості відповідній податковій адміністрації та органу статистики.

Згідно із Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ відповідно до форм власності, на території України можуть діяти такі види підприємств:

- індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;

- сімейне, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного підприємства [12].

За Законом України “Про аудиторську діяльність”[4] аудитором може бути громадянин Украъни, який має кваліфікаційний сертифікат, що підтверджує його право на зайняття цією діяльністю на території нашої держави [19].

Особа, що бажає отримати сертифікат аудитора, має скласти іспит в місцевому відділенні Аудиторської палати, після складання якого йому надається кваліфікація аудитора. Особи, які не склали іспиту, мають право на повторне його складання не раніше, як через рік після прийняття рішення Аудиторською палатою України.

Термін чинності сертифіката не може перевищувати 5 років.

Аудитори України, строк дії сертифікатів яких закінчується, не раніше трьох і не пізніше одного місяця подають до секретаріату Аудиторської палати України чи до регіонального відділення такі документи:

- клопотання;

- витяг з трудової книжки;

- сертифікат, термін дії якого закінчився;

- реферат про аудиторську діяльність і підвищення кваліфікації за період володіння сертифікатом;

- документ про внесення плати за подовження дії сертифіката. Залежно від терміну роботи претендента і від того, чи працює він за фахом, процедура подовження сертифіката здійснюється по-різному.

Аудиторам, які працювали за фахом (аудитором) не менше трьох років і не мали зауважень з приводу роботи та на основі реферату, дія сертифіката за рішенням комісії, що вноситься до протоколу, може бути продовжена на п'ять років.

Аудитори, які працюють за фахом від двох до трьох років або за сумісництвом не менше трьох років, не мають зауважень стосовно роботи та підготовленого реферату, проходять співбесіду у постійних комісіях з приймання іспитів. При позитивних результатах співбесіди претенденти вносяться до протоколу осіб, дія сертифіката яким подовжується на п'ять років.

Аудитори, які, маючи сертифікат, не працювали аудитором чи працювали менше двох років або не подали документи на подовження терміну дії сертифіката у встановлений термін, для отримання сертифіката на наступний період складають іспити як претенденти.

У сертифікатах, термін дії яких подовжено, зберігається початковий номер, дата видачі і номер протоколу АПУ, робиться відмітка про рішення АПУ (номер протоколу, дата) та термін, до якого продовжено строк дії сертифіката.[19].

Ліцензія (дозвіл) на проведення аудиту є документом, що підтверджує право її власника (юридичної або фізичної особи) на заняття аудитом на території України з дотриманням вимог Закону України "Про аудиторську діяльність" та даного Положення. Ліцензування аудиту (видачу ліцензій) здійснює Аудиторська палата України [19]

Ліцензія видається за встановленою формою. Вона повинна містити такі реквізити:

найменування органу, який її видав;

прізвище, ім'я та по батькові (якщо ліцензія видається фізичній особі), найменування аудиторської фірми, підприємства (якщо ліцензія видається юридичній особі);

запис про надання права (дозволу) здійснювати аудит відповідно до отриманого сертифікату;

реєстраційний номер ліцензії та дату її видачі;

термін дії ліцензії;

підпис Головуючого на засіданні Аудиторської палати України та підпис завідуючого секретаріатом Аудиторської палати України.

Термін чинності ліцензій на заняття аудиторською діяльністю не може перевищувати п'яти років.

Ліцензії (дозволи) на заняття аудитом видаються юридичним та фізичним особам України. Ліцензії на заняття аудитом аудиторським фірмам (аудиторам) видаються загального зразка. При цьому аудиторські послуги надаються відповідно до серії чинного сертифікату.

Видача ліцензії на заняття аудитом одноособово здійснюється при наявності у отримувача відповідного чинного сертифікату Аудиторської палати України та документу, що підтверджує реєстрацію його як підприємця. Видача ліцензії аудиторській фірмі здійснюється за умови, якщо в ній працює хоча б один аудитор.

При цьому керівник фірми обов'язково повинен бути аудитором (мати чинний сертифікат), а загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів), як фізичних, так і юридичних осіб, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

В аудиторській практиці України можна виділити два періоди різноваріантної організації аудиторської діяльності загалом і розподілу та планування праці аудиторів зокрема. Перший період тривав до 1995 р., коли діяли положення Закону України "Про аудиторську діяльність", про обов'язковість аудиту для всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Це обумовлювало великі обсяги робіт, для виконання яких залучалася значна кількість аудиторів і експертів.

У цей період в основному були чинними варіанти паралельного і паралельно-послідовного виконання аудиторських робіт.

Різке скорочення обсягів аудиторських послуг, зміна їх характеру з відміною обов'язкового аудиту спричинило значне скорочення кількості працівників в аудиторських підприємствах, більшість підприємств перейшли на використання послідовного методу виконання аудиторських послуг.

Планування і розподіл праці аудиторів, обсяги аудиторських послуг значною мірою залежать від наявності і рівня внутрішнього аудиту на підприємстві. Високий рівень внутрішнього аудиту дає можливість скоротити терміни проведення розрахункових робіт і зосередити увагу на перспективних питаннях. Планування праці аудиторів здійснюється в послідовності, визначеній у Національному нормативі аудиту "Планування аудиту".

Нормування праці аудиторів - це процес встановлення міри витрат праці на виконання певних обсягів робіт за визначений проміжок часу. При цьому трудомісткість може бути виражена або безпосередньо у затратах часу робітника потрібної кваліфікації на виконання одиниці роботи (норма часу), або через визначення чисельності робітників, необхідних для виконання усього обсягу робіт за визначений термін.

Встановлення нормативної трудомісткості робіт стає основою планування роботи аудиторської фірми.

Слід зазначити, що розроблених нормативних матеріалів для нормування праці аудиторів практично нема, і для аудиторської роботи в основному використовуються аналітично-дослідні методи нормування праці.

Аналітичні методи базуються на безпосередньому вивченні витрат часу. За їх допомогою можуть бути встановлені витрати праці у конкретних умовах підприємства. Але ці методи дуже трудомісткі і не завжди забезпечують якісні нормативи.

Якість роботи аудиторів характеризує досягнутий рівень результативності праці визначеного ступеня складності, яка обумовлена рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки і притаманним діловим якостям працівника.

Оцінюючи результати якості праці аудиторів, треба враховувати особливості їх діяльності, результативність якої виявляється у досягненнях цілого колективу зазвичай через певний час. Велике значення мають ы показники індивідуальної результативності праці. Від якості праці аудитора залежить престиж фірми, імідж і всі показники роботи підприємства, прибуток, фонд заробітної плати, а також економічний стан аудиторського підприємства, престиж фірми.

Аудит - складний технологічний процес, в якому беруть участь:

- аудитор, який має сертифікат і несе повну відповідальність за стан перевірки;

- експерти фірми.

Таким чином, суб'єктами контролю якості праці є: сертифіковані аудитор та експерти.

Контроль за якістю праці аудиторів може бути залежним, якщо його виконують працівники свого підприємства, і незалежним, якщо його здійснють інший аудитор-партнер, що пов'язаний з клієнтом стосовно аудиту. Усі ці види контролю є внутрішніми.

Можливий також зовнішній контроль з боку Спілки аудиторів України, Аудиторської палати України або за їх дорученням - з боку іншої аудиторської фірми.

Основні вимоги щодо контролю якості аудиторських робіт встановлюють Національні нормативи аудиту .№ 5 "Контроль якості аудиторських послуг" , це цілісна система заходів, що передбачає:

керівництво аудитом;

контроль за аудитом;

- аналіз проведеного аудиту;

Політика контролю якості аудиторських робіт повинна переслідувати реалізацію основної мети аудиту шляхом дотримання всіх його вимог:

- професійних - усі працівники аудиторського підприємства повинні дотримуватися принципів аудиту;

- проведення аудиту фахівцями аудиторського підприємства, які мають необхідний досвід і рівень професійної підготовки;

- належний рівень керівництва, контролю та аналізу роботи на всіх стадіях і етапах процесу аудиту;

-отримання консультацій в інших неаудиторських підприємствах і установах;

- забезпечення впевненості клієнтів щодо оцінки репутації підприємства для залучення потенційних клієнтів;

- гнучкий постійний моніторинг та забезпечення адекватності й ефективності внутрішньої політики та процедур контролю якості робіт.

Діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при проведенні аудиту.

Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14)[4] Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила "Національні нормативи аудиту"[26] і "Кодекс професійної етики аудиторів України".[15] Ці документи набули чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов'язковими для дотримання.

Система Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів, згрупованих у 9 груп.

І. Вступний матеріал (Л1Л, 2).

2. Відповідальність (Л~> З, 4, 5, 6, 7, 8).

3. Планування Ш 9, 10, 11).

4. Внутрішній контроль (.V 12, 13).

5. Аудиторські докази (ЛІ 11. 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22).

6. Використання роботи інших фахівців (№ 23, 24, 25).

7. Аудиторські висновки та звіти (№ 26, 27).

8. Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів (№ 28, 29).

9. Нормативи, які регулюють спеціальні умови проведення аудиту (№30,31,32).

Правила використання документів наведені у нормативі № 1 "Вимоги національних нормативів аудиту". У ньому насамперед пояснюються терміни: "аудитор", "підприємство", "гарантія"; наводиться перелік видів фінансових звітів, який підтверджується аудиторами, і вимог до аудиту та сукупних послуг; визначаються випадки, коли ім'я аудитора починає асоціюватися з фінансовою інформацією клієнта.[26].

Окремі національні нормативи аудиту розглянуті у відповідних розділах посібника. "Кодекс професійної етики аудиторів України" разом з Національними нормативами запроваджує:

- морально-етичні принципи аудиту;.

- правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.

"Кодекс професійної етики аудиторів України" складається з двох глав; вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.

"Кодекс професійної етики аудиторів України" визначає вимоги щодо поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання аудиторських послуг.

Дотримання вимог "Національних нормативів аудиту" і "Кодексу професійної етики аудиторів України" контролюється Аудиторською палатою України в межах її компетенції.

Таким чином, ми з'ясували, що фізичні особи мають право займатися аудиторською діяльністю самостійно, зареєструвавшись як підприємці, або в складі аудиторської фірми, уклавши з нею трудову угоду (контракт)[1].

Аудитор і аудиторська фірма можуть починати роботу після одержання ліцензії на вчинення аудиторської діяльності і включення до державного реєстру аудиторів і аудиторських фірм.

Аудиторські перевірки можуть бути обов'язковими, проведеними у випадках, прямо встановлених законодавчими актами і задоручення державних органів, і ініціативними, проведеними за рішенням самого економічних (господарюючого) суб'єкта.

Результатом аудиторської перевірки є висновок аудитора (аудиторської фірми) - документ, що має юридичне значення для всіх юридичних і фізичних осіб, органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування і судових органів.

Приватним аудитором може бути особа, що має економічну чи юридичну (вище або середню спеціальну) освіту, а також стаж роботи не менш трьох років з останніх п'яти як аудитора, фахівця аудиторської організації, бухгалтера, економіста, ревізора, керівника підприємства, науковця або викладача по економічному профілі, що пройшов атестацію й одержав кваліфікаційний атестат аудитора.

Аудитори, що бажають працювати самостійно, а також аудиторські фірми можуть почати свою роботу тільки після державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, одержання ліцензії і включення до державного реєстру аудиторів і аудиторських фірм.

2.4. Правові та інші проблеми розвитку аудиту в Україні.

Поштовхом до становлення аудиторства в України стало прийняття в 1993 році Закону "Про аудиторську діяльність".[4]. Зростан-ня попиту на аудиторські послуги з боку суб'єктів підприємницької діяльності особливо відчувалося до 1 жовтня 1995 року, тобто до того терміну, коли необхідно було підтвердити достовірність звітних да-них за 1994 рік (обов'язковий аудит або аудит за законом).

Але через неможливість забезпечити обов'язковий аудит за 1994 рік до цього строку постановою Верховної Ради України його перенесено до 31 березня 1996 року. Обов'язковий аудит був проведений за 1995 рік. Це певною мірою позитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. На жаль, за 1996 рік проведення обов'язкового аудиту було відмінено на більшості суб'єктів підприємницької діяльності.[70, стр.56-59].

Спочатку аудиторські відділи почали ство-рюватися в окремих міністерствах і відомствах, навіть у деяких ор-ганізаціях, установах і на підприємствах. Аудиторські висновки ви-давалися юридичними І фізичними особами без наявності у них сер-тифікаційних посвідчень і ліцензій. Ця практика створення аудиторсь-ких структур і здійснення аудиторських перевірок суперечить згада-ному Закону.

В Україні ще як слід не налагоджена методологічна і організацій-на база аудиту. А тому виникає необхідність узагальнення своєї і зару-біжної практики аудиторства та розробки технологій проведення ауди-торських перевірок.

Заслуговує на велику увагу досвід Росії, особливо в зв'язку з прийняттям нового Федерального Закону "Про аудиторську діяльність". Російські аудитори з упевненістю говорять про те, що з прийняттям Федерального закону "Про аудиторську діяльність" у Російській Федерації почався новий етап розвитку аудита. [ 113, стр. 19-22]. Необхідність удосконалювання законодавчого забезпечення аудиторської діяльності в Російській Федерації була викликана тим, що Тимчасового правила, зігравши важливу і своєчасну роль у становленні аудита в країні, уже не відбивали повною мірою сформовані умови на ринку аудиторських послуг, відставали по ряду істотних позицій від реального життя.

Підготовлений законопроект концептуально позначив правовий простір аудита і значно розширив можливості професійних аудиторських об'єднань у рішенні окремих питань регулювання аудиторської діяльності. У проекті були визначені поняття аудиторської діяльності й аудита, поняття обов'язкового й ініціативного аудита, незалежності аудиторів, загальноросійських правил (стандартів) аудиторської діяльності, закріплені основи конфіденційності інформації, отриманої при здійсненні аудита, також дані поняття страхування цивільно-правової відповідальності й основ контролю якості роботи, атестації і ліцензування аудиторської діяльності. У цілому Закон був прийнятий Державною Думою 13 липня 2001 р., схвалений 20 липня 2001 р. Радою Федерації і , підтриманий і підписаний Президентом Російської Федерації 7 серпня 2001 р.

Розглянемо деякі положення Закону й уточнимо нові норми правових основ регулювання аудиторської діяльності в Російській Федерації, уведені їм.

Статтею 1 Закону "Поняття аудиторської діяльності" визначено, що аудиторська діяльність, аудит - це підприємницька діяльність по незалежній перевірці бухгалтерського обліку і фінансової (бухгалтерської) звітності організацій і індивідуальних підприємців. Це визначення не має принципових відмінностей від применявшегося в Тимчасових правилах, де було зазначено, що аудиторська діяльність - аудит - являє собою підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, платежно-расчетной документації, податкових декларацій і інших фінансових зобов'язань і вимог економічних суб'єктів, а також наданню інших аудиторських послуг.

У той же час є істотне розходження у визначенні мети аудита в Тимчасових правилах і в даній статті Закону. Так, у Тимчасових правилах було встановлено, що основною метою аудиторської діяльності є установлення вірогідності бухгалтерської (фінансової) звітності економічних суб'єктів і відповідності зроблених ними фінансових і господарських операцій нормативним актам, що діють у Російській Федерації. Законом же передбачено, що метою аудита є вираження думки про вірогідність фінансової (бухгалтерської) звітності аудируемых осіб і відповідності порядку ведення бухгалтерського обліку законодавству Російської Федерації. Таке поняття, сформульоване на основі міжнародного досвіду, на наш погляд, точніше відбиває мета аудита.

Важливу роль грає встановлений у першій статті Закону деталізований перелік супутньому аудиту послуг, що дозволить більш конкретно, із законодавчим обґрунтуванням оцінювати можливість здійснення подібних послуг аудиторськими організаціями й індивідуальними аудиторами. Надання супутньому аудиту послуг, як правило, займає лідируюче місце в кількісному і вартісному вираженні в загальному обсязі робіт і послуг, і дана норма (що отсутствовали раніше в такому виді в Тимчасових правилах) має надзвичайно велике значення.

Так, для цілей Закону під супутньому аудиту послугами розуміється надання аудиторськими організаціями й індивідуальними аудиторами наступних послуг:

постановка, відновлення і ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової (бухгалтерської) звітності, бухгалтерське консультування;

податкове консультування;

аналіз фінансово-господарської діяльності організацій і індивідуальних підприємців, економічне і фінансове консультування;

управлінське консультування, у тому числі зв'язане з реструктуризацією організацій;

правове консультування, а також представництво в судових і податкових органах по податкових і митних спорах;

автоматизація бухгалтерського обліку і впровадження інформаційних технологій;

оцінка вартості майна, оцінка підприємств як майнових комплексів, а також підприємницьких ризиків;

розробка й аналіз інвестиційних проектів, складання бізнес-планів;

проведення маркетингових досліджень;

проведення науково-дослідних і експериментальних робіт в області, зв'язаної з аудиторською діяльністю, і поширення їхніх результатів, у тому числі на паперових і електронних носіях;

навчання у встановленому законодавством Російської Федерації порядку фахівців в областях, зв'язаних з аудиторською діяльністю;

надання інших послуг, зв'язаних з аудиторською діяльністю.

При цьому Законом передбачено, що аудиторським організаціям і індивідуальним аудиторам забороняється займатися якою-небудь іншою підприємницькою діяльністю, крім проведення аудита і надання супутніх йому послуг, що відповідає нормі, що діяла раніше в Тимчасових правилах.

Необхідно відзначити, що п.п. 12 п. 6 ст. 1 може бути більш деталізований через відповідний нормативний правовий акт Уряду Російської Федерації або федерального органа державного регулювання аудиторської діяльності.

Закон концептуально окреслює правовий простір аудита й у ст. 2 "Законодавство Російської Федерації й інші акти про аудиторську діяльність" визначає, що аудиторська діяльність здійснюється відповідно до дійсного Закону і прийнятими відповідно до нього іншими федеральними законами, що регулюють відносини, що виникають при здійсненні аудиторської діяльності. Норми законодавства Російської Федерації про аудиторську діяльність, що утримуються в інших федеральних законах, повинні відповідати дійсному Закону.

Особливості правового положення аудиторських організацій, що здійснюють аудиторські перевірки сільськогосподарських кооперативів і союзів цих кооперативів, установлюються Федеральним законом "Про сільськогосподарську кооперацію".

У ст. 3 "Аудитор" визначено, що аудитором є фізична особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим уповноваженим федеральним органом, і имеющее кваліфікаційний атестат аудитора. Це поняття не вводить яких-небудь істотних нових норм у порівнянні з Тимчасовими правилами.

У ст. 4 "Аудиторська організація" існує ряд відмінностей у порівнянні з Тимчасовими правилами. Так, даною статтею Закону передбачено, що не менш 50% кадрового складу аудиторської організації повинні складати громадяни Російської Федерації, що постійно проживають на території Російської Федерації, а у випадку якщо керівником аудиторської організації є іноземний громадянин, те не менш 75%. У штаті аудиторської організації повинне складатися не менш п'яти аудиторів.

У Законі присутні ст. 5 "Права й обов'язки аудиторських організацій і індивідуальних аудиторів" і ст. 6 "Права й обов'язки аудируемых осіб і (або) осіб, що уклали договір надання аудиторських послуг". У цих статтях, застосувавши більш ніж восьмирічний наявний досвід дії Тимчасових правил, докладніше охарактеризовані права й обов'язку аудиторів і аудируемых осіб.

Так, при проведенні аудиторської перевірки аудиторські організації і індивідуальні аудитори вправі: самостійно визначати форми і методи проведення аудита;

перевіряти в повному обсязі документацію, зв'язану з фінансово-господарською діяльністю аудируемого особи, а також фактична наявність будь-якого майна, врахованого в цій документації;

одержувати в посадових осіб аудируемого особи роз'яснення в усній і письмовій формах по виниклим у ході аудиторської перевірки питанням;

відмовитися від проведення аудиторської перевірки або від вираження своєї думки про вірогідність фінансової (бухгалтерської) звітності в аудиторському висновку у випадках, по-перше, непредставлення аудируемым особою всієї необхідної документації і, по-друге, виявлення в ході аудиторської перевірки обставин, що роблять або можуть уплинути на думку аудиторської організації або індивідуального аудитора про ступінь вірогідності фінансової (бухгалтерської) звітності аудируемої особи;

здійснювати інші права, що випливають із суті правовідносин, визначені договором надання аудиторських послуг, і не суперечат законодавству Російської Федерації і Закону.

При проведенні аудиторської перевірки аудиторські організації і індивідуальні аудитори зобов'язані:

здійснювати аудиторську перевірку відповідно до законодавства Російської Федерації і Законом;

надавати за вимогою аудируемого особи необхідну інформацію про вимоги законодавства Російської Федерації, що стосується проведення аудиторської перевірки, а також про нормативні акти Російської Федерації, на яких ґрунтуються зауваження і висновки аудиторської організації або індивідуального аудитора;

у термін, установлений договором надання аудиторських послуг, передати аудиторський висновок аудируемому особі і (або) особі, що уклала договір надання аудиторських послуг;

забезпечувати схоронність документів, одержуваних і, що складаються в ході аудиторської перевірки, не розголошувати їхній зміст без згоди аудируемого особи і (або) обличчя, що уклало договір надання аудиторських послуг, за винятком випадків, передбачених законодавством Російської Федерації;

виконувати інші обов'язки, що випливають із суті правовідносин, визначених договором надання аудиторських послуг, і не суперечному законодавству Російської Федерації. При проведенні аудиторської перевірки аудируемое особа і (або) особа, що уклала договір надання аудиторських послуг, вправі:

одержувати від аудиторської організації або індивідуального аудитора інформацію про законодавчі і нормативні акти Російської Федерації, на яких ґрунтуються висновки аудиторської організації або індивідуального аудитора;

одержати від аудиторської організації або індивідуального аудитора аудиторський висновок у термін, визначений договором надання аудиторських послуг;

здійснювати інші права, що випливають із суті правовідносин, визначених договором надання аудиторських послуг, і не суперечному законодавству Російської Федерації.

При проведенні аудиторської перевірки аудируемое особа і (або) особа, що уклала договір надання аудиторських послуг, зобов'язано:

укладати договори на проведення обов'язкового аудита з аудиторськими організаціями в терміни, установлені законодавством Російської Федерації;

створювати аудиторської організації (індивідуальному аудитору) умови для своєчасного і повного проведення аудиторської перевірки, здійснювати сприяння аудиторським організаціям (індивідуальним аудиторам) у своєчасному і повному проведенні аудиторської перевірки, надавати їм інформацію і документацію, необхідну для здійснення аудита, давати по усному або письмовому запиті аудиторів або аудиторських організацій вичерпні роз'яснення і підтвердження в усній і письмовій формах, а також запитувати необхідні для проведення аудиторської перевірки зведення в третіх осіб;

не починати яких би те ні було дій з метою обмеження кола питань, що підлягають з'ясуванню при проведенні аудиторської перевірки;

оперативно усувати виявлені аудиторами в ході аудиторської перевірки порушення правил ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової (бухгалтерської) звітності;

вчасно оплачувати послуги аудиторських організацій (індивідуальних аудиторів) відповідно до договору на проведення аудита, у тому числі у випадках, коли висновки аудиторського висновку не погодяться з позицією працівників аудируемой організації, а також у випадку неповного виконання аудиторами роботи з не залежним від них причинам;

виконувати інші обов'язки, що випливають із суті правовідносин, визначених договором надання аудиторських послуг, і не суперечному законодавству Російської Федерації.

Є істотна відмінність змісту ст. 7 "Обов'язковий аудит" від викладу цього питання в Тимчасових правилах. Так, у Тимчасових правилах було зазначено, що обов'язкова аудиторська перевірка проводиться у випадках, прямо встановлених актами законодавства Російської Федерації. Крім того, у Федеральному законі від 21.11.96 р. # 129-ФЗ "Про бухгалтерський облік" також зазначено, що до складу бухгалтерської (фінансової) звітності організації повинне входити аудиторський висновок, якщо вона відповідно до федеральних законів підлягає обов'язковому аудиту. У той же час більшість організацій підлягали обов'язковому аудиту до прийняття Федерального закону "Про аудиторську діяльність" не відповідно до федеральних законів, а відповідно до постанов Уряду .

Страницы: 1, 2, 3, 4