Вплив гірничодобувного комплексу на параметри навколишнього середовища на прикладі Бондарівського родовища кристалічних порід Житомирської області с. Бондарівка

Вплив гірничодобувного комплексу на параметри навколишнього середовища на прикладі Бондарівського родовища кристалічних порід Житомирської області с. Бондарівка

А19 - витрата дизельного палива,0,00367 т/година

n - в автомобілів у кар'єрі, 2

106 - коефіцієнт переводу грамів у тонни;

М20SO2 = М19SO2*А20, т/рік

М20SO2 = 0,02 *0,1946 = 0,004 т/рік (20)

де:

gSO2 - питомий викид сірчистого ангідриду, 0,02 т/т

А20 - витрата дизельного палива протягом року, 0,1946 т/рік

Викид оксиду вуглецю

М21CO = gCO*A21*n*106/3600, г/с

М21CO = 0,1*0,00367*2*106/3600 = 0,204 г/с (21)

де:

gCO - питомий викид оксиду вуглецю, 0,10 т/т

А21 - витрата дизельного палива, 0,003671 т/година

n - кількість автомобілів у кар'єрі, 2

106 - коефіцієнт переводу грамів у тонни;

М22CO= gCO*A22, т/рік

М22CO = 0,1*0,1912=0,019, т/рік(22)

де;

gCO- питомий викид оксиду вуглецю, 0,10 т/т

А22 - витрата дизельного палива протягом року, 0,1912 т/рік

Викид бенз(а)пірену

М23 бенз(а)пірену = gбенз(а)пірену*А*n*106/3600, г/с(23)

М23 бенз(а)пірену = 0,00000032*0,00367*2*106/3600=6,524 г/с

де:

gбенз(а)пірену - питомий викид бенз(а)пірену, 0,00000032 т/т

А - витрата дизельного палива, 0,00367 т/годину

n - кількість автомобілів у кар'єрі, 2

106 - коефіцієнт переводу грамів у тонни;

М24бенз (а) пірену = gбенз(а)пірену*А, т/рік (24)

М24бенз (а) пірену = 0,00000032*0,1946=0,000000062 т/рік

де:

gбенз(а)пірену - питомий викид бенз(а)пірену, 0,00000032 т/т

А - витрата дизельного палива протягом року, 0,1946 т/рік

Викид вуглеводнів

М25С12-С19=gC12-C19*А*n*106/3600, г/с (25)

М25С12-С19=0,03*0,00367*2*106/3600 = 0,031 г/с

де:

gC12-C19 - питомий викид вуглеводнів, 0,030 т/т

А - витрата дизельного палива, 0,00367 т/година

n - кількість автомобілів у кар'єрі, 2

106- коефіцієнт переводу грамів у тонни;

М26С12-С19=gC12-C19*А, т/рік (26)

М26С12-С19=0,03*0,1946=1,622 т/рік

де:

gC12-C19- питомий викид вуглеводнів, 0,030 т/т

А - витрата дизельного палива протягом року, 0,1946 т/рік

Викиди пилу із зовнішніх відвалів розкривних порід

Загальну кількість пилу, що виділяється в атмосферу із зовнішніх відвалів розкривних порід визначають за формулою 27:

М27=К3*К4*К5*К6*К7*F27*q, г/с

де:

К3 - коефіцієнт, який враховує місцеві метеорологічні умови (за середньорічною швидкістю вітру). При швидкості вітру в районі робіт V=10 м/с коефіцієнт дорівнює, 1,7;

К4 - коефіцієнт, який враховує місцеві умови, ступінь захищеності вузла пересипання від зовнішнього впливу (відвал відкритий з чотирьох сторін), 1,0

К5 - коефіцієнт, що враховує вологість матеріалу, що складується, 0,7;

К6 коефіцієнт, який враховує профіль поверхні матеріалу, що складується, 1,4;

К7 - коефіцієнт, який враховує крупність матеріалу (при середньому розмірі куска породи 5-10 мм), 0,6;

F27 - поверхня порушення в плані, м2, 25585;

q - винесення пилу з одного квадратного метра фактичної поверхні відвалу, 0,014 г/м2.

Таблиця 3.1.

Основні викиди в атмосферу при веденні відкритих гірничих розробок

Як видно з даних таблиці найбільша кількість викидів забруднюючих речовин виділяється при проведенні автотранспортних роботах.

Автомобільний транспорт застосовується головним чином на кар'єрах з невеликим річним вантажообігом (15-20млн. т) при відстані транспортування 4-5км. З появою автосамоскидів великої вантажопідйомності (75-180 т і більш) їх застосування стало ефективним при річному вантажообігу 50-60 млн. т і більш. Автотранспорт широко застосовується на залізорудних кар'єрах і кар'єрах кольорової металургії. В порівнянні із залізничним транспортом він володіє великою гнучкістю і маневреністю. Його особливо ефективно застосовувати в період будівництва кар'єрів, при інтенсивній розробці родовищ з великою швидкістю посування забоїв і високому темпі тієї, що поглибила гірських робіт. Відсутність рейкових шляхів і контактної мережі, менш жорсткі вимоги до плану і профілю автомобільних доріг (допустимий радіус кривих складає 15-25 м, а під'їм 50-100 ‰) забезпечує зменшення об'єму гірничо-капітальних робіт, термінів і витрат на будівництво кар'єрів. До недоліків цього виду транспорту відносяться різке зниження ефективності при збільшенні відстані транспортування, залежність від кліматичних умов, висока вартість великовантажних автосамоскидів, великі експлуатаційні витрати і, як наслідок, високі витрати на транспортування 1 т гірської маси.

Автосамоскиди є основним типом рухливого состава при автотранспорті. Їхня конструкція повинна максимально враховувати особливості роботи в кар'єрах: стиснуті умови, короткі відстані й затяжні підйоми й спуски.

Кузов автосамоскиди перекидається звичайно назад. Таке рішення найбільш просте в конструктивному виконанні, хоча в організаційному відношенні ускладнює роботу автомобілів, тому що вимагає додаткових маневрів на відвалах і в пунктах приймання корисної копалини.

Конструктивне виконання самоскидів значною мірою визначається вантажопідйомністю. Одним з показників ступеня досконалості конструкції автосамоскиди є коефіцієнт тари, значення якого знижується зі збільшенням вантажопідйомності машин. Величина коефіцієнта тари самоскидів вантажопідйомністю 27-75 т перебуває в діапазоні 0,8-0,7.

З досвіду експлуатації автотранспорту в кар'єрах установлено, що найкраще використання за часом екскаваторів і самоскидів забезпечується тільки при певних співвідношеннях обсягу екскаваторного ковша й обсягу кузова машини. Екскаватори використаються краще при їхній спільній роботі з великовантажними автосамоскиди, коли число операцій по обміні машин найменше. Раціональне відношення обсягу кузова машини до обсягу ковша екскаватора змінюється залежно від типу екскаватора, вантажопідйомності машин і довжини відкочування в діапазоні 4-10.

На вітчизняних кар'єрах у цей час застосовуються автосамоскиди Білоруського автозаводу вантажопідйомністю 27, 40 і 75 т. Подальший розвиток самоскидів типу БеЛаз орієнтовано на створення самоскидів вантажопідйомністю ПО й 180т збільшена до 12 т.

Особливістю сімейства великовантажних автомобілів, створюваних Білоруським заводом, є те загальне, що створюються вони на основі максимальної уніфікації агрегатів, що дозволяє організувати потокове виробництво ряду найбільш складних вузлів (гідромеханічних передач, карданних валів, підвісок, радіаторів і ін.) і полегшити обслуговування й ремонт машин, постачання їхніми запасними частинами.

Конструкція автосамоскиди БелАЗ-540 (рис. 3.2.) вантажопідйомністю 27 т має багато особливостей, властивим машинам цього ряду. В основі це двохосьовий короткобазовий самоскид із приводом на задню вісь. Для зменшення загальної довжини самоскида з метою підвищення його маневреності компонування виконане з одномісною кабіною, розташованої поруч двигуна й поліпшує огляд з місця водія.

Скорочення довжини машини при високому розташуванні центра ваги викликає небажані коливання машини, для боротьби з якими застосований V-подібний кузов (з нахилом передньої стінки вперед). Центр ваги машини при цьому значно знижується. Кузов має захисний козирок над кабіною водія.

Геометричний обсяг кузова (15 м3) забезпечує під час перевезення найпоширеніших вантажів максимальне використання вантажопідйомності машини. Розрахунок обсягу зроблений на величину об'ємної ваги перевезеного вантажу -- 1,75 т/м3. У цьому випадку при навантаженні «із шапкою» забезпечується перевезення з максимальним використанням вантажопідйомності розкривних порід з об'ємною вагою в розпушеному стані близько 1,5 т/м3.

При виборі форми кузова в плані прагнули наблизитися до квадрата, тому що ця форма забезпечує мінімальні витрати часу машиніста екскаватора на наведення ковша над центром кузова самоскида.

Для забезпечення плавності ходу й підвищення швидкості руху передня вісь і задній міст самоскида БелАЗ-540 підвішені на чотирьох пневмогідравлічний циліндрах (два циліндри на передню вісь і два на задній міст). Циліндри передньої й задньої підвіски відрізняються тільки довжиною.

Підйом кузова здійснюється за допомогою гідравлічного піднімального механізму й дистанційним керуванням. У піднімальному, механізмі використаються два 3-кільцевий телескопічних циліндри.

Автосамоскиди БелАЗ-548 (рис. 3.1.) вантажопідйомністю 40 т створюється на основі максимальної уніфікації агрегатів. Тому в конструктивному відношенні він має багато загального з базовою моделлю ряду -- самоскидом БелАЗ-540. Геометричний обсяг кузова становить 21 м3. На самоскиді встановлений дизель ЯМЗ-240Н потужністю 500 к. с, питома потужність дорівнює 7,5 л. с/т. Гідромеханічна передача застосована та ж, що й на 27-тонному самоскиді, конструктивно змінений лише редуктор, що погодить.

Підвіска самоскида БелАЗ-548 виконана на шести пневмогідравлічний циліндрах (два циліндри на передню вісь і чотири на задній міст). У механізмі підйому кузови використані два 4-кільцевий телескопічних циліндри.

Порівняльна характеристика БелАЗ-540 і БелАЗ-548 наведена у таблиці 3.2.

Рис. 3.2. Автосамоскид БелАЗ-540

Таблиця 3.2.

3.2 Визначення розмірів зон негативного впливу гірничого підприємства на природне навколишнє середовище

Для визначення зони впливу кар'єрів на склад атмосфери прилеглих до них зон пропонується методика О Б. Левінського.

Розрахунок виконується студентом одночасно за двома варіантами викидів забруднюючих речовин (NO2, СО). При роботі кар'єру в період між масовими виробничими вибухами, фактичний розмір забрудненої зони, прилеглої до кар'єру, визначається за формулою:

X = 2,66gk/ (сgШгрLVo)b/ Шгр , м, де (28)

gk - інтенсивність утворення шкідливих домішок кар'єром у довкілля, мг/с (для першою варіанту розрахунку використовується значення формули 7, для другого - формули 9);

сg - граничнодопустима концентрація шкідливих домішок, мг/м3 (С NO2 = 5 мг/м3, С CO = 20 мг/м3);

Шгр - безрозмірний параметр, чисельно рівний тангенсу бічного кута розкриття факела поширення домішок.

Значення Шгр вибираємо залежно від схеми провітрювання кар'єру.

При рециркуляційній схемі провітрювання Шгр = 0,122V + 0.22.

L - середня протяжність кар'єру по поверхні, в напрямі, перпендикулярному напряму вітру, 578 м;

VO - швидкість вітру на поверхні кар'єру, 4,6 м/с;

V - швидкість повітряного потоку джерела, 3,6 м/с;

b - середня ширина кар'єру по поверхні, м.

Середню ширину кар'єру визначаємо за формулою 29:

b = Q /(LVO), м, де (29)

Q - витрата повітря на провітрювання кар'єру, м/с.

При рециркуляційній схемі витрати повітря на провітрювання кар'єра визначаємо за формулою 30:

, м3/с, де (30)

Н - глибина кар'єру, 78,8 м;

в, г - відповідно кути відкосу підвітряного та навітряного бортів кар'єру, в градусах; в = 12°; г = 28°

р = LH/ Н - коефіцієнт пропорційності між LH і Н.

LH - протяжність кар'єру низом, в супутньому вітру напрямку, 325 м.

b = Q /(LVO)=682054,25/(578*4,6)=256,53 м

р = LH/ Н=325/78,8=4,12

м3/с

Шгр = 0,122V + 0,22=0,122*3,6+0,22=0,66

ХNO2=2,66*0,19/(5*10-3*0,66*578*4,6)256,53/0,66=327,14 м

ХСО=2,66*2,775/(20*10-3*0,66*578*4,6)*256,53/0,66=81,74 м

Висновок. За результатами розрахунків розміри санітарно-захисної зони становлять 327,14 + 50 = 377,14 м.

Висновки

Гірничодобувні галузі промисловості є одним із джерел забруднення оточуючого середовища твердими, рідкими і пилегазовими відходами, зміни ландшафту, втрат плодоносних земель тощо.

Перед екологією гірничого виробництва стоять ще не вирішені наукові проблеми: розробка методів охорони природи при видобуванні запасів твердих корисних копалин, нафти, газів, бітумів, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, торфу, а також охорони морських територій і поверхні землі при раціональному виконанні гірничих робіт; методів відновлення і використання земель і виробок; розробки принципів і методів обезводнювання пульп і очищення промислових вод в гірничому виробництві з використанням продуктів очищення; розробки наукових основ фізико-технічної і економічної оцінки екологічних заходів при видобуванні мінеральної сировини. Враховуючи, що мінеральні ресурси невідновлювальні, єдино правильним рішенням з позиції раціонального господарювання є забезпечення повноти і комплексності видобування із надр корисних копалин і супутніх мінеральних ресурсів та їх використання. В даний час при видобуванні величезних обсягів різноманітних корисних копалин лише 10 % їх є корисними для народного господарства ресурсами, а решту становлять відходи.

Для покращення екологічного стану навколишнього природного середовища необхідне технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно чистих технологічних процесів, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів.

Держава повинна, з одного боку, стимулювати підприємницьку діяльність, з іншого боку - повною мірою враховувати інтереси кожної особи і суспільства, а з третього - сприяти охороні навколишнього середовища. Німецькі вчені визначили ці принципові підходи в моделі магічного трикутника правил господарської діяльності: економічна доцільність - гуманність - збереження навколишнього середовища

Управлінські заходи

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафувань, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі нині є Закон України «Про навколишнє природне середовище», затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язанні з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992 р.), Водний кодекс України (1995 р.), закони України „Про екологічну експертизу” (1995 р.), „ Про природно заповідний фонд України” (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), кодекси України „Про надра” (1994 р.), „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.). З 1990 до 1999 р. Верховною радою України було ухвалено близько 20 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби. У вересні 2000 р. був затверджений Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015роки”.

Протягом року проведена певна організаційна робота щодо створення та ведення реєстрів об'єктів оброблення та утилізації місць видалення відходів згідно з вимогами постанов Кабінету Міністрів України від 1998р. №1360 та №1216. Станом на 01.01.2002р. в реєстри внесено 69 паспортів місць видалення та 45 об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів.

На виконання розпорядження голови обласної державної адміністрації 1999р. № 708 “Про затвердження плану заходів щодо усунення порушень з питань поводження з відходами” всього по області для зберігання побутових відходів виділено 385 земельних ділянок, ліквідовано 514 сміттєзвалищ. В ряді населених пунктів області розпочато їх будівництво.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 23.12.1999р. № 813 2000-2005 роки на Житомирщині оголошені періодом екологічного оздоровлення області..

Першочерговим завданням в діяльності держуправління екоресурсів з питань охорони навколишнього природного середовища на наступні роки буде забезпечення виконання заходів проголошених в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у 21 століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р.”, виконання заходів Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1999р. № 188 “Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, інших програмних документів і рішень Кабінету Міністрів України, обласної державної адміністрації.

Протягом 2000-2004 років державне управління екології та природних ресурсів спрямовувало свої зусилля на посиленні контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, вдосконаленням системи державного регулювання у використанні та охороні атмосферного повітря, рослинного, тваринного світу, водних, лісових ресурсів, земель та надр Екологічна ситуація в області залишається складною і потребує посиленої уваги центральних.

Економічні заходи

У відносності до Закону України „Про охорону природного навколишнього середовища” економічний механізм природокористування передбачає:

- взаємозв'язок господарської діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективності заходів охорони навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

- визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

- встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

- встановлення нормативів і розмірів платежів за використовування природних ресурсів, викиди і скиди забруднення навколишнього середовища та інший шкідливий вплив;

- надання суб'єктам господарської діяльності пільг при впроваджені ними маловідходних енерго- і ресурсозберігаючих технологій нетрадиційних видів енергії здійснення інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- відшкодування в установленому порядку збитків завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Одним з принципів охорони довкілля визнано безоплатність загального та платність спеціального збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Економічний механізм природокористування складається з систем економічних платежів та внесків за використання природних ресурсів, а також витрат на охорону навколишнього середовища.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування” до податків і зборів екологічного призначення можна внести і збір за спеціальне використання природних ресурсів (що включає в себе і збір за користування надрами для видобування корисних копалин); збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плату (податок) за землю.

Всі економічні платежі мають подвійне навантаження: по-перше, кошти від їх справляння повинні спрямовуватись на фінансування комплексу заходів щодо збереження і відтворення довкілля; по-друге, внаслідок їх обчислення здійснюється контроль за обсягами використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин тощо.

Особливості цих платежів полягають, насамперед, в тому, що нормативно-правові акти, які регламентують їх справляння, постійно балансують між сферами екологічно та податкового права. Це пов'язано з тим, що справляння зазначених платежів відбувається відповідно до вимог податкового законодавства, а нормативи платежів розраховують відповідно до нормативних актів у сфері екологічного права.

Система платежів виконує такі основні функції:

1. Збір і накопичення необхідних коштів для реалізації різноманітних екопрограм

2. Створення мотиваційної бази для суб'єктів господарювання направлений на впровадження екологічно досконалих технологій. При цьому ставки платежів повинні відповідати наступним вимогам:

А) максимально повно відображати рівень порушень оточуючого природного середовища та ступінь впливу окремих господарюючих суб'єктів на нього

Б) максимально повно підтримувати рівновагу між інтересами виробника і споживача

В) не призводити до глобальних порушень в економічні системі (в тому числі запобігання масових банкрутств підприємств)

Збори за порушення природного середовища складаються з наступних компонентів:

+ порядок вилучення коштів у економічних об'єктів;

+ ставки платежів

+ гранично допустимі границі порушення і розмір плати за перевищення

+ порядок розподілу зібраних коштів

Екологічні стандарти - єдині й обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Недотримання стандартів карається законом.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На основі ГДК розробляють нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ, ГДС найнебезпечніших і найпоширеніших забрудників уточнюють кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої сильної дії.

На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов'язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно - епідеміологічних станцій та ін.

Екологічна експертиза - це оцінка впливів на довкілля і здоров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідальності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

За українським природоохоронним законодавством, проведення експертизи обов'язкове для будь -якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень технологій, для будівництва, реконструкцій тощо.

Основні завдання експертизи - сприяти дотриманню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й відновлення довкілля. Процес експертизи передбачає оцінювання й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров'я людей, якості повітряного середовища, води, харчових продуктів, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Екологічний паспорт - це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин будь-якого об'єкта (підприємства, тваринницької ферми, підстанції, навчального закладу) з навколишнім природним середовищем. У ньому є загальні відомості про об'єкт, сировину (її вид, обсяги, екологічність), енергію, площу, кількість працівників, технологічні схеми виробництва (роботи), види продукції, системи природоохоронних заходів (очищення викидів і скидів забруднювальних речовин), зберігання відходів (їхню токсичність, кількість, утилізацію) тощо.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит - це екологічне обстеження підприємства, постановка „діагнозу” його „здоров'я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Екологічний менеджмент - це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та екологічного стимулювання.

В екологічній сфері внутрішня політика регіонів спрямована на раціональне використання природних ресурсів регіону, а також ефективну природоохоронну діяльність для поліпшення здоров'я і підвищення добробуту населення.

У проекті Концепції регіональної політики в Україні, розробленому Інститутом економіки промисловості НАН України, комплексно розглядаються всі аспекти або елементи регіональної політики. На сьогодні у регіональному управлінні економічна політика посідає пріоритетне місце. Вирішення соціальних, екологічних, науково-технічних та інших проблем регіону можливе в необхідному обсязі тільки за наявності відповідних економічних передумов - фінансових, кредитних і матеріальних ресурсів.

Необхідно згадати про регулювання нормативів забруднення навколишнього середовища. У природокористуванні виділені п'ять видів методів економічного регулювання: платежі за забруднення навколишнього середовища, введення платежів за право використання природних ресурсів, економічні санкції за порушення законодавства, система створення спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, податкові пільги за стягнення платежів із прибутку. Найважливіше місце в механізмі економічного стимулювання природоохоронних заходів посідають платежі за забруднення навколишнього середовища й організація фондів охорони природи, що дозволяє створити необхідну базу для переходу до економічних методів природокористування.

Зважаючи на складну екологічну ситуацію в Україні, одним із перших законів незалежної держави був Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (червень, 1991 р.). Цей Закон передбачає створення системи економічних методів регулювання охорони навколишнього середовища і природокористування в Україні. Правова основа прийняття даного Закону була закладена раніше. Закони «Про економічну самостійність Української РСР» (1990 р.), «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування» (1990 р.), Закон УРСР «Про підприємництво» містили основні положення природоохоронної політики. У цих законах розглядалися і такі питання, як право республіки на самостійне регулювання відносин природокористування й охорони навколишнього середовища в межах своєї території; розширення прав місцевих органів влади у сфері управління природоохоронними проблемами; визначення загальних правових, економічних, соціальних, і в тому числі екологічних, умов здійснення підприємницької діяльності громадянами і юридичними особами на території України. Ставилися й питання щодо відповідальності за заподіяний збиток від забруднення навколишнього природного середовища, проведення екологічної експертизи проектів, визначення нормативів і лімітів природокористування, організації позабюджетних природоохоронних фондів.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» конкретизував права й обов'язки суб'єктів природокористування, механізм стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища і використання природних ресурсів, формування місцевих і централізованих фондів охорони природи. Це був перший законодавчий акт, що спрямував усю роботу з охорони навколишнього середовища на використання економічних методів.

Як наслідок - створення правової бази. 13 січня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 18 «Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» і «Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища». Відповідно до цієї Постанови Мінприроди України за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном України розроблена і затверджена 28 лютого 1992 р. «Методика встановлення тимчасових нормативів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України».

У перехідний період охорона навколишнього середовища в основному здійснюється за рахунок економічних методів. На останні покладаються особливі надії у зв'язку з тим, що вони є саморегульованими. Разом з тим ці методи управління природокористуванням, як і економікою в цілому, мають великі недоліки. Наприклад, дія економічних методів втрачає значну стимулюючу силу в умовах інфляції, а тим більше в умовах галопуючої інфляції. З іншого боку, орієнтація на використання лише організаційно-розпорядчих методів також нереальна.

З огляду на вищевикладене актуальним є пошук механізму, що сприяв би більш ефективній реалізації економічних методів. Запровадження системи платного природокористування збіглася за часом з відпуском цін, введенням української перехідної валюти, порушенням організаційної структури управління економікою.

Економічні нормативи плати встановлюються за скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин; за викид в атмосферу забруднюючих речовин (від стаціонарних джерел, різних видів транспорту) і за розміщення твердих відходів. При встановленні нормативів враховуються можливі економічні збитки у народному господарстві від викидів (скидів) забруднюючих речовин і можливість забезпечення природоохоронних заходів матеріальними і трудовими ресурсами. Нормативи є основою для розрахунку розмірів плати підприємств за забруднення навколишнього середовища.

Нормативи плати за перевищення припустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин визначаються в кратному розмірі стосовно нормативу плати за припустимі викиди (скиди) забруднюючих речовин. Але фактично плата за забруднення навколишнього середовища не враховує всього обсягу екологічних та соціальних втрат. Держава, зважаючи на кризовий стан економіки, і далі надає субсидії більшості природо-користувачів, що деформує процеси структурної перебудови економіки та призводить до фінансової незабезпеченості заходів з ефективного відтворення природо-ресурсного потенціалу.

Надходження до державного бюджету України формуються від плати за природні ресурси таким чином:

а)надходження коштів плати за землю;

б)плата за використання лісових ресурсів;

в)плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

г)плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин.

Розподіл цих коштів згідно з чинним законодавством такий:

s плата за лісові ресурси: державний бюджет - 80%, місцеві бюджети - 20% (згідно з Лісовим кодексом);

s в плата за водні ресурси: 80% та 20% для водних ресурсів загальнодержавного значення, 0% та 100% для ресурсів місцевого значення (згідно з Постановою ВР від 06.06.95 № 214/95-ВР «Про введення в дію Водного кодексу»);

s плата за надра: державний бюджет - 40%, місцевий бюджет - 60% (згідно з Кодексом про надра);

s плата за землю: 30% та 70% (згідно з Законом про землю).

За структурою Державного бюджету кошти, що надходять від платежів за використання природних ресурсів розподіляються таким чином:

· поліпшення земель (Держкомзем);

· поліпшення лісового господарства, охорони й захисту лісів (Мінлісгосп);

· охорона навколишнього середовища.

Ці кошти використовуються на видатки за розділом 130 Державного бюджету «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» - розподіл коштів за відомчою належністю. Кошти на природоохоронні заходи отримують згідно з Переліком природоохоронних заходів із врахуванням затверджених програм.

«Інші природоохоронні заходи» (Мінекобезпеки) на 1997 р. складають близько 7% загальної бюджетної суми прибуткової частини, і їх цільове використання є прерогативою Мінекобезпеки.

Фактично результати діяльності природоохоронних органів управління в нашій державі залишаються невтішними. Визначено, що існуючі інструменти екологічного управління в Україні, зокрема, екологічні платежі, суттєво знизили свій регулюючий вплив. Частка екоресурсних платежів складає в межах державного бюджету 0,6-0,99%.

Позабюджетні фонди (природоохоронні фонди) утворюються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18.

Фонди охорони навколишнього природного середовища - це банківські рахунки, що мають різні джерела надходження, а також різні критерії розподілу доходів між цільовими проектами і для різних територіальних рівнів.

Система природоохоронних фондів включає:

І. Державний екологічний фонд - це позабюджетна державна організація, що діє під керівництвом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Його завдання є фінансування всіх видів природоохоронної діяльності. Цей фонд формується за рахунок 10% відрахувань від місцевих позабюджетних природоохоронних фондів, від власної комерційної, інвестиційної, банківської, страхової видів діяльності, добровільних внесків підприємств. Засновником обласних природоохоронних фондів є комітети з екології та природокористування. Гроші витрачаються, зокрема, на розвиток власної матеріально-технічної бази; створення і розвиток заповідників, заказників, національних парків тощо; виконання наукових робіт для створення ресурсозберігаючих і природоохоронних видів техніки; розвиток ринку екопослуг; експертиза об'єктів; організація навчання, виховання, пропаганда з питань екології.

ІІ. Обласні та місцеві фонди - формуються за рахунок таких платежів: забруднення навколишнього природного середовища, понад нормове використання ресурсів; плата за відшкодування збитків; різні штрафи; добровільні внески; відрахування від державного бюджету; доходи від господарської і комерційної видів діяльності; благодійні заходи тощо.

ІІІ. Страхові фонди навколишнього природного середовища

ІV. Відрахування від прибутку - ця частина грошей не оподатковується.

Найкращим розпорядженням грошів із цих фондів було б надання кредитів підприємствам-забруднювачам у безоплатний кредит для покращення умов виробництва при умові зменшення обсягів забруднення довкілля.

Отже, основними елементами економічного механізму є:

1) платність природокористування

а) плата за право користування природними ресурсами

б) плата за використання природних ресурсі їх відтворення і охорону

2) платність за забруднення навколишнього середовища

а. за гранично допустимі концентрації

б. за гранично допустимі викиди

в. за розміщення відходів

3) створення ринку природних ресурсів

4) удосконалення ціноутворення

А) податки на екологічно небезпечну продукцію

Б) використання субсидій та пільг для виробників екочистої продукції

5) штрафи, санкції за нераціональне природокористування та екологічне порушення. Особливості:

А. штрафи негативно позначаються на фінансовій діяльності підприємства

Б. розміри штрафу не завжди дозволяють компенсувати нанесену шкоду

В. кошти від штрафів часто використовуються не за призначенням.

6) реалізація принципу «забруднювач платить» та «торгівля обсягами забруднення»

7) запровадження податкових пільг для стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності виробників. Зокрема:

? пряме стимулювання інноваційної природоохоронної діяльності

? опосередковане стимулювання за рахунок прискореної амортизації основних виробничих фондів. Збільшення амортизаційних відрахувань зменшує або скорочує розмір прибутку, що підлягає оподаткуванню

? податкові знижки на прибуток у розмірі 30% від природо зберігаючих витрат

8) запровадження пільгових позичок - безвідсоткові низьковідсоткові позики (кредити) або позики з субсидованими відсотками

9) запровадження гнучких екологічних податків на продукцію, що має не меті стимуляцію обмеженого випуску даної продукції і його споживання

10) запровадження пільгових кредитів для підприємств, які використовують ресурсозберігаючі технології і здійснюють природоохоронні заходи. В даному випадку прибуток підприємств збільшується на суму, що є рівноцінною витратам підприємства на вище згадані заходи

11) встановлення цільових надбавок, доплат або, навпаки, зниження цін через цінове регулювання

Організаційні заходи

Серед організаційно-економічних заходів щодо охорони повітряного басейну статистикою виділяється п'ять основних напрямків, які передбачають:

· удосконалення технологічних процесів (включаючи перехід на інші види палива);

· будівництво і введення у дію нових пилогазоочисних установок і споруд;

· підвищення ефективності існуючих очисних установок (включаючи їх модернізацію, реконструкцію і ремонт);

· попереднє зволоження пластів, що мають здатність до самозаймання шляхом примусового нагнітання в них води.

· повне вилучення із надр корисних копалин, що мають здатність до самозаймання.

· відпрацювання вже розкритих корисних копалин зі швидкістю яка попереджає небезпеку акумуляції тепла в порушеному масиві.

· підривання свердловин пробурених в породах, що мають здатність до самозаймання ще до моменту розвитку в них інтенсивного пірогенного процесу.

· застосування пожежобезпечних систем розробки родовищ корисних копалин.

· проведення вологого прибирання виробничих приміщень та зволоження території підприємств

· використання раціональних режимів спалювання пального

· заборона роботи автотранспорту на холостому ході

Дуже важливу роль в забезпеченні чистоти повітряного простору в районі гірничого підприємства і близько розташованого житлового масиву відіграють планувальні заходи, які передбачають різнобічне врахування і використання природних чинників: рельєф місцевості, рози вітрів, частоти туманів, наявності фонового промислового забруднення атмосферного повітря.

Кількість токсичних газів можна зменшити за рахунок стимулювання роботи двигуна, режиму роботи, використання нейтралізаторів, каталізаторів рідинних, каталітичних і термо-каталітичних, які повинні працювати при широкому діапазоні, функціонувати при будь-якій температурі оточуючого середовища і у забрудненій атмосфері. Нейтралізатори вихлопних газів можуть працювати за рахунок введення у гази розчинів хімічних реагентів.

Суть нейтралізації газів - у їх пропусканні через водний розчин сульфіду натрію - 5%, хімічних реагентів - 10%; нейтралізатор працює 8-9 годин.

Дуже добре, якщо нейтралізатор працює за будь-яких умов експлуатації, і погано, коли створює додаткову вагу й габарити.

При розміщенні об'єктів гірничого виробництва намагаються максимально використати непридатні землі. Зі зменшенням площі цінних земель, що займається під гірничі роботи, зростають витрати на їх виконання (за рахунок збільшення відстані транспортування вскришних порід до непридатних земель, або висоти підйому через зростання загальної висоти відвалу). Для зниження інтенсивності займання землі збільшують висоту робочої зони відвальних робіт, але це призводить до зростання витрат на відвальні роботи.

З погляду раціонального землекористування розміщення вскришних порід на «незручностях» у багатьох випадках забезпечує навіть поліпшення ландшафту і біологічної продуктивності цих земель. Проте цей варіант доцільний тільки тоді, коли непродуктивні землі розташовуються на відносно невеликих відстанях і витрати на транспортування гірських порід не надмірні. Обидва варіанти застосовні біля для гірських підприємств підземної розробки родовищ, за виключенням шахт з териконами.

Кількість порідних відвалів істотно впливає на розміри; площі порушуваних земель. В загальному випадку при однакових об'ємах порід, що відсипаються в більше число відвалів, збільшується площа порушуваної поверхні. Виключенням є розміщення порід на непридатних землях, при якому збільшення числа відвалів може виявитися вельми доцільним, якщо, припустимо, засинають декілька ярів.

При розташуванні відвалів на продуктивних землях на шахті чи на копальних породах, витягувана з підземних гірських вироблень звичайно відсипляється в один відвал, а на земельних відведених під кар'єри споруджується, найчастіше, декілька відвалів. Число їх визначається в основному економічністю транспортування вскришних порід Проте зменшення числа відвалів дозволяє істотно скоротить площі земельного відведення. Зниження площ порушуваної земної поверхні може досягатися і за рахунок зміни форм і розмірів відвалів.

Важливою частиною управління землекористуванням до початку розробки родовища є проектування відвального господарства гірничих підприємств. Форма відвала визначається не тільки розмірами площі порушуваних земель, але і раціональністю використовування їх після відновлення.

Від форми відвала залежать розміри площі його укосів -- самі схильні ерозії частини поверхні відвала до його рекультивації і менш продуктивні частини після проведення рекультіваційних робіт. Тому один із заходів є вибором такої форми відвала, при якій зменшуються площі їх укосів і збільшуються площі верхньої поверхні.

При розміщені відвалів за межами контуру кар'єрного поля може на землях, непридатних для сільського і лісогосподарського виробництва та інших цілей (урвища, балки, западини і провали від підземної розробки та ін.)

Для виключення шкідливого впливу поверхневих вод необхідно ізолювати від них кар'єрне поле, шляхом спорудження русло відвідних каналів, осушення поверхні, створення протифільтраційних завіс, екранів тощо. Цей метод дозволяє не тільки підготовити родовище до освоєння і забезпечити безпечні умови виробництва, але й вирішує такі задачі: зменшити або попередити водопритоки в зону гірничих робіт та відповідно зменшити об'єм дренованих вод, що скидаються у поверхневі водотоки і водойми; збереження ресурсів підземних вод у прилеглих до родовища районах; збереження природного режиму підземних вод, особливо там, де є можливість за карстових масивів.

Для зниження впливу підземних вод необхідно осушити кар'єрне поле, використовуючи різні системи дренажів, вибір яких має здійснюватись з урахуванням властивостей вміщуючи порід і корисної копалини, умов живлення і розвантаження водоносних горизонтів, системи розкриття і розробки родовища.

Необхідно глибше вивчати режим підземних вод. Це дасть можливість створювати моделі керування і оптимізації використання ресурсів підземних вод, прогнозів впливу господарської діяльності на якість і кількість підземних вод, правильних оцінок наслідків, що зумовлюються змінами гідрогеологічних умов.

Найсприятливішими слід вважати заходи для охорони підземних вод, які направлені на запобігання забруднень, основними з яких є такі:

розміщення об'єктів можливого забруднення з урахуванням надійної природної захищеності водоносного горизонту;

використання замкнених систем виробничого водозабезпечення і каналізації;

створення "сухих", безстічних або з обмеженим стоком і твердими відходами виробництва технологій;

утилізація відходів виробництва;

створення і впровадження економних методів очищення стічних вод для їх використання або безпечного скидання в поверхневі водоймища і водотоки;

ліквідація або очищення газодимових викидів;

обмеження використання стійких отрутохімікатів і добрив у сільському господарстві, а також синтетичних поверхнево-активних речовин;

надійне поховання особливо токсичних відходів виробництва, ліквідація яких економічно не виправдана;

- створення зон, які обмежують господарську діяльність в районах поширення цінних підземних вод, які не мають надійного природного захисту;

-суворе дотримання технологій буріння і обладнання розвідувальних і експлуатаційних гідрогеологічних свердловин;

-дотримання рекомендованого режиму експлуатації водозборів.

У випадку, якщо родовище має високий рівень обводненості, але дренажні води не можуть бути використані за призначенням, потрібно передбачити наступні заходи по збереженню запасів підземних вод: скидання або перекачування підземних із товщі порід, які ми розробляємо у нижче розташовані водоносні горизонти.

Для зниження впливу несприятливих властивостей гірських порід рекомендуються такі заходи: створення піщано-гравійних при вантажень, електроосмотичне осушення порід, зменшення часу стояння відкосів в граничному контурі гірських порід, використання гірничо-транспортного обладнання з незначним питомим тиском або використання спеціальних покрить.

Основна задача відновлення навколишнього середовища, порушеного гірськими роботами, полягає в залученні порушених земель в господарське або культурне використовування шляхом створення екологічно збалансованої системи, що представляє економічну і естетичну цінність. В цю задачу входить також охорона суміжних територій від шкідливого впливу гірських робіт.

Відновлення порушених земель, або їх рекультивацію, в даний час пов'язують головним чином з відкритим способом розробки, найпомітніше руйнуючим оточуючу середовище. При підземному способі питома вага ре робіт культивацій нижча.

Рекультивацію загальноприйнято ділити на гірничотехнічну і біологічну (агробіологічну).

До гірничотехнічної рекультивації відносяться і ті заходи, які можуть проводитися на відвалах в період до початку біологічної рекультивації: ізоляція відвалів як джерел забруднення прилеглих непорушених земель, вододжерел і повітря та зміцнення поверхні відвалів для попередження водної і вітрової ерозії; створення умов, перешкоджаючих хімічному розкладанню порід. Залежно від складу порід відвали укріплюють систематичним зрошуванням, покриттям поверхні крупним гравієм, введенням в поверхневий шар органічних матеріалів (меліорація). Можливе вживання і хімічного способу зміцнення, до якого відносять покриття поверхонь рекультивуємих ділянок кіркою з цементу, винищити, синтетичної деревної смоли. У нижні шари відвалів, як правило, укладають породи, що містять велику кількість сірки, солей натрію, кальцію, магнію, тобто породи з сильно вираженими кислотними і лужними властивостями. В подальшому їх необхідно перекривати водонепроникними породами, наприклад глиною (екрануючий шар). Поверх цих порід поміщають нейтральні біологічно активні породи. В посушливих районах при гірничотехнічній рекультивації можна формувати такий мікрорельєф, який затримував би атмосферні осідання. Залежно від того, в яких цілях рекультивуються порушені землі, гірничотехнічну рекультивацію на цьому закінчують або продовжують, розміщуючи на біологічно активних породах ґрунтовий шар.

Біологічну і гірничотехнічну рекультивації зв'язує створення на біологічно неактивних породах родючого шару ґрунту.

Метою біологічної рекультивації є озеленення порушених земель і повне відновлення їх первинного біологічного потенціалу. Найпоширеніший напрям її -- підготовка земель для обробітку сільськогосподарських культур і пасовищних угідь, овочевих і плодово-ягідних культур, лісонасаджень, втом числі паркових і захисно-декоративних.

Тривалість періоду біологічної рекультивації звичайно складає 15...30 років. Процес біологічної рекультивації закінчується тільки в тому випадку, якщо вміст гумусу в новій ґрунту відповідатиме умовам нормального зростання висаджених рослин.

Без належного огляду відновлені землі можуть бути знищені ерозією. Тому тільки повноцінна біологічна рекультивація може захистити порушені землі від ерозії, коли органіка у вигляді живого або мертвого надґрунтового покриву захищає ґрунт від ударів дощових крапель, а гумус, організовуючи потрібну структуру ґрунту, забезпечує її хорошу водонепроникність.

Важливою метою практичної гірничотехнічної і біологічної рекультивації є скорочення розриву між початком відчуження земель і їх подальшим використовуванням в перетвореному вигляді.

Література

1. Бакка М.Т. Основи гірничого виробництва: Навчальний посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999 - 430 с.

2. Бакка М.Т., Гуменюк І.Л., Редчиць В.С. Екологія гірничого виробництва: Навчальний посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2004. - 307 с.

3. Бакка М.Т., Дорошенко В.В. Гідрологія, регулювання та охорона водних ресурсів: Навчальний посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2003 - 126с

4. Бакка М.Т., Пирський О.А., Рижов Г.М. Дослідження впливу кар'єрів з видобутку будівельних матеріалів на атмосферне повітря та земну поверхню: Навчальний посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2003. - 111 с.

5. Еколого-економічні проблеми довкілля Житомирщини. Під заг. ред. П.П. Михайленка. - Житомир, 2001. - 320 с.

6. Кириченко М.Т., Кузьменко О.Х. Основи гірничого виробництва: Навчальний посібник - Житомир: ЖДТУ, 2003 - 344 с.

7. Клименко Л.П. Техноекологія: Посібник. - Одеса, Сімферополь, 2000. - 543 с.

8. Войцицький А.П., Скрипніченко С.В. Нормування антропогенного навантаження на природне середовище: Навчальний посібник. - Житомир: ЖДТУ, 2006. - 194 с.

9. Мазур И.И., Молдаванов О.И. Курс инженерной экологии: Учеб. для вузов - М.: Высш. шк., 1999. - 447 с.

10. Потапов М.Г. Карьерный транспорт, Учебник для техникумов. Изд. 4-е, перераб. и доп. М.: Недра,1980. - 264 с.

11. Сластунов С.В., Королева В.Н. Горное дело и окружающая среда: Учебник. - М.: Логос, 2001. - 272 с.

12. Томаков П.И., Наумов И.К. Технология, механизация и организация открытых горных работ: Учебник для вузов. - 3-е изд. перераб. - М.: Изд-во Московского горного института, 1992. - 464 с.

13. Бакка М.Т., Барабаш О.Н. Радиоэкология. - Ж.:ЖИТИ, 2001

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7