Авторські та суміжні права в музиці

Музика завжди була і є одним із самих затребуваних видів мистецтва. В останнє десятиліття використання результатів творчої діяльності в сфері музики набуло масового характеру, з'явились нові способи використання музичних творів, музичних виконань і фонограм, які дозволяють отримувати доступ до вказаних об'єктів все більш широкому колу осіб. Стрімкий розвиток техніки суттєво загострив конфлікт між інститутами авторського права та суміжних прав, які розвиваються, з однієї сторони, і об'єктивними потреб суспільства в доступі до культурних цінностей, до інформації - з другої. Простота та доступність сучасних технічних засобів, які надають їх власникам фактичну можливість безперешкодного використання результатів інтелектуальної діяльності в сфері музики, зокрема можливість їх "цифрового" копіювання в необмеженій кількості, привели до масштабного збільшення випадків порушення законодавства про авторське право та суміжні права.

Низький рівень дотримання законодавства в даній сфері багато в чому викликаний тим, що переважна більшість сучасних музикантів не обізнані про права, що їм належать і про можливі способи їх здійснення та захисту. Як наслідок, вони часто здійснюють грубі помилки при вирішенні питань про використання створених об'єктів.

Метою даної роботи є дослідження особливостей авторського права та суміжних прав в музиці.

Основу дослідження даної теми становлять сучасні праці, які відображено у публікаціях І.Сілонова, В.Погуляєва, С.К. Ступака та підручниках О.П.Орлюка, О.Д. Святоцького, М.В. Іванова та ряду інших авторів.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: надати характеристику музичному твору, як об'єкту авторського права; розкрити обсяг суміжні права артистів - виконавців та виробників фонограм; висвітлити питання виплати роялті (винагороди) та відповідальності за порушення авторських та суміжних права в Україні; навести приклади із судової практики, у сфері використання музичних творів, виконань та фонограм.

Розділ 1. Загальна характеристика музичного твору, як об'єкта авторського права

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закон) музичні твори з текстом і без тексту є об'єктами авторських прав.

Законодавство про авторське право традиційно не містить легального визначення твору. Дана прогалина частково заповнена в юридичній науці: в працях вітчизняних вчених, які спеціалізуються в сфері авторського права, можна виявити безліч різноманітних варіантів визначення твору. Найбільшого поширення отримало визначення, дане В.І. Серебровським більше 50 років назад. Під твором він розумів "сукупність ідей, думок, образів, отриманих в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, котра допускає можливість відтворення". Існує також багато інших варіантів визначення твору, які так чи інакше розкривають його суть.

На відміну від поняття "твору" поняття "музичний твір" в юридичній літературі зазвичай не розкривається. Для того, щоб сформулювати відповідне визначення, необхідно звернутися до однієї із його складових - поняття "музика". В одному із самих авторитетних музикознавчих видавництв сучасності музика визначається, як "вид мистецтва, котрий відображає дійсність та впливає на людину за допомогою осмислених і особливим чином організованих по висоті і в часі звукових послідовностей, що складаються в основному з тонів - звуків певної висоти ".

Таким чином, музичний твір можна визначити як сукупність ідей та образів, отриманих в результаті творчого процесу відображення людиною реальної дійсності своє вираження у формі організованих по висоті і по часу звукових послідовностей.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Дана норма поширює свою дію на всі без винятків види творів, в тому числі на музичні твори.

Охоронювану форму твору прийнято поділяти на внутрішню та зовнішню. Внутрішня форма складається із образів, які є невід'ємною частиною сюжету твору. Зовнішню форму музичного твору складає звуковий ряд, який являє собою певну послідовність звуків різної висоти та тривалості. Іншими словами, авторське право охороняє власне "музичний твір" - зовнішню складову музичного твору, яка безпосередньо сприймається при його прослуховуванні.

Музичний твір , як об'єкт авторського права має представляти собою в першу чергу результат творчої діяльності. В музиці ми стикаємося з великими трудностями на шляху визначення тієї границі, яка б відділяла істинно "діяльність творця" від звичайних людських зусиль, прагнення до досягнення результату. Але на сьогодні в арсеналі композиторів існує широкий вибір засобів створення музики, починаючих від класичних інструментів і закінчуючи електронними, комп'ютерними та мультимедійними лабораторіями, студіями та комплексами. Існує багато комп'ютерних програм, що допомагають композитору створювати музичні твори, які відрізняються оригінальністю і незвичайністю звучання.

Охороняються музичні твори авторським правом, якщо вони виражені в об'єктивній формі. Надання твору об'єктивної форми також є моментом виникнення авторських прав у автора. Об'єктивною формою для музичного твору в першу чергу служить нотний запис. Нотний запис являється різновидом саме письмової форми вираження музичного твору. Другою, не менш поширеною формою вираження музичного твору є звуко- і відеозапис (форма записаного музичного виконання). Для виникнення правової охорони не має значення, чи є зроблений звуко- і відеозапис твору професіональним чи аматорським. Головне, щоб при подальшому відтворенні запис дозволяв ідентифікувати зафіксований набір звуків чи нотних знаків.

Як нотний запис, і звуко-, і відеозапис відносяться до розряду тих об'єктивних форм вираження музичного твору, які володіють здатністю до механічного відтворення. В той же час при певних умовах об'єктивної форми вираження музичного твору може виступати усна форма. До усних форм вираження твору відносять публічне виконання, публічне сповіщення чи іншу (публічну) форму. Виходячи з цього, можна сказати, що для виникнення правової охорони необхідно, щоб усна форма твору носила публічний характер.

Наприклад, у Цивільному кодексі Російської Федерації згадуються ще два різновиди об'єктивної форми вираження твору: зображення та об'ємно - просторова форма. По відношенню до музичних творів ці форми вираження є вторинними, так як той самий нотний запис може бути нанесений будь-яким спеціальним способом або зображений, наприклад, на картині чи фотографії. Принципіальних відмінностей в правовій охороні музичних творів, виражених таким чином, не буде.

Музичний твір складається зі сполучень звуків, створюваних музичними інструментами і (чи) голосом. Відповідно музика (від грец. Musika - мистецтво муз) - це вид мистецтва, у якому засобами втілення художніх образів певною мірою організовані музичні твори. Основними музичними елементами і виразними засобами є лад, ритм, метр, темп, динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментування.

Мелодія, гармонія та ритм складаються із звуків і звукових сполучень різної висоти та тривалості і утворюють зовнішню форму музичного твору. Традиційно у музикознавстві мелодію визначають як "осмислено-виразне й закінчене з побудови одноголосне чергування звуків, об'єднаних певними відносинами, тривалості і сили". Мелодія є найважливішою основою музичного твору, здатною втілити найрізноманітніші образи та стани. Під гармонією в даному випадку слід розуміти "об'єднання звуків у співзвуччі та пов'язану послідовність таких співзвуч". Ритмом називається "організована послідовність звуків однакової чи різної тривалості". Звичайно, на відміну від мелодії оригінальна гармонія чи ритм зустрічаються в сучасній музиці вкрай рідко. Лише в поєднанні один з одним і мелодією вони, як правило, утворюють щось оригінальне.

Але, авторське право визнає виключне право лише на мелодію, що за аналогією прирівнюється до композиції і до розвитку ідеї в літературних творах. Неможливо отримати правову охорону в межах авторського права на гармонію, оскільки вона являє собою поєднання акордів, кількість яких обмежена. Так само не можна отримати охорону на ритм музичної мелодії. Оскільки одна і та ж мелодія може стати об'єктом різних способів побудови гармонії і зміни ритму, а встановити наявність або відсутність порушення авторського права без музичного фахівця неможливо.

Українське авторське право охороняє не лише оригінальні (оригінали творів), але і похідні музичні твори. На відміну від оригінальних творів , які використовуються їх авторами виключно на власний розсуд, для використання похідних творів необхідно отримати дозвіл власника авторських прав на цей твір, на основі яких вони створені.

Відповідно до Закону, похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів). Самим поширеним похідним твором в музиці є аранжування, яке відноситься до об'єктів авторського права. Традиційно у вітчизняній музичній літературі аранжування визначається як "переклад музичного твору для виконання його іншим складом інструментів (голосів) ніж було передбачено". Також існують інші визначення, і так аранжування - це творчий процес у якому на музику пісні робиться гармонізація та інструментування під соло партію (вокальну чи інструментальну), тобто визначається музичний стиль, кількість інструментів і пишуться їхні партії.

Для того, щоб аранжування охоронялося авторським правом, воно, як і будь-який інший твір, повинно бути результатом творчої діяльності і виражене в об'єктивній формі.

Оригінальний музичний твір складається із трьох елементів - мелодії, гармонії та ритму. Саме вони є тією основою, яка створюється композитором і головним чином сприймається слухачами. Усі звуки та звукові поєднання, які не є необхідними для передачі вказаних трьох елементів, є результатом творчої праці аранжувальника (можливі випадки, коли аранжувальник і композитор є однією особою), відносяться до похідного твору аранжування і підлягають самостійній правовій охороні. Визначення загальної концепції звучання, підбір конкретних інструментів, створення музичних партій для кожного із них - все це покликано прикрасити та розвинути результат творчості композитора і потребує не лише смаку і певних навичок, але і творчих зусиль.

Якщо прийняти до уваги певні зауваження спеціалістів, то проблема розмежування оригінального музичного твору і аранжування як похідного твору помітно ускладнюється, оскільки твір як сукупність ідей, думок та образів може виступати саме у вигляді аранжування в якості цілі, до якої прагнув композитор, коли починав роботу над ним. Отже, все те, що з'являється у процесі аранжування, можна віднести до самого музичного твору, так як це охоплювалось задумом автора як його невід'ємна частина. Найбільші трудності можуть виникнути, якщо композитор для надання твору бажаного звучання запрошує третіх осіб - спеціалістів по аранжуванню. Творчу діяльність таких осіб можна розглядати або як діяльність аранжувальника (автор похідного твору), або з урахуванням наведених вище аргументів як співавтора оригінального музичного твору.

Існує ще один вид похідного твору в музиці, такий як обробка. На відміну від аранжування при створенні обробки найчастіше змінюються гармонія твору, його ритмічна фактура, додаються або виключаються ті чи інші фрагменти, тобто під обробкою мається на увазі внесення будь-яких творчих змін у форму оригінального музичного твору.

Закон говорить про те, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Усі передбачені діючим законодавством авторські права виникають внаслідок факту створення твору. Але, суб'єкт авторського права для засвідчення авторства на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво.

Авторське право діє з моменту створення твору, протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. В законодавстві також передбачені інші строки існування авторського права.

Розкриття питань правової охорони музичних творів було б не повним без розгляду музичних творів, які хоча і відповідають умовам охороноздатності, але тим не менш в силу прямої вказівки Закону авторським правом не охороняються. Не є об'єктом авторського права музичні твори, які є державними символами, наприклад, музичним символом держави є гімн України.

Згідно зі ст.. 10 Закону також не є об'єктами авторського права твори народної творчості (фольклор), які не мають конкретних авторів. Твори народної творчості не охороняються авторським правом з моменту їх появи на світ.

Віднесення музичного твору до числа тих, які не охороняються авторським правом, тягне за собою певні юридичні наслідки. Оскільки даний об'єкт є не охоронюваним, відсутні також суб'єкти, які володіють будь-якими авторськими правами по відношенню до даного об'єкта. Користувач вільний від обов'язків вказувати імена творців твору, вправі порушувати недоторканність твору. Але, слід враховувати, що при спотворенні музичного твору, який є Державним гімном України, користувач може бути притягнутий до відповідальності. Відповідно до ст. 30 Закону, закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора. Саме з моменту переходу твору у суспільне надбання, по відношенню до твору встановлюється часткова правова охорона. Суть даної охорони полягає в наступному. З однієї сторони, допускається вільне використання твору, який став суспільним надбанням, і дане використання не потребує отримання дозволу правонаступників автора і виплати їм винагороди. З другої сторони, використання творів не повинно порушувати недоторканність твору і потребує вказівки імені автора. Іншими словами, з моменту переходу твору в суспільне надбання користувач набуває певну свободу використання твору, але ця свобода не є повною, певні границі використання, вихід за які є неправомірною дією, зберігаються.

У разі відсутності вказівки чи не вірної вказівки імені автора твору, який перейшов у суспільне надбання, а також у випадку внесення у твір не санкціонованих змін чи присвоєння третіми особами авторства на твір ці дії можуть переслідуватись спадкоємцями автора, їх правонаступниками, виконавцем заповіту автора чи іншими заінтересованими особами.

Розділ 2. Суміжні права артистів - виконавців та виробників фонограм

Суміжні права з'явилися після Першої світової війни, тобто значно пізніше, ніж авторські права. Причинами виникнення цієї категорії прав є перш за все розвиток певних видів технологій, що призвели, зокрема до появи кіно, прогресу в галузі ефірного мовлення, розповсюдження дисків тощо. Промисловці, які працюють у цих галузях, заговорили про необхідність захисту своїх інвестицій, їх вимоги йшли паралельно з вимогами артистів-виконавців. У 20- ті роки Міжнародна організація праці зайнялася цими проблемами з точки зору права на працю. Обидва потоки (артисти-виконавці, з одного боку, і промисловці - з іншого) об'єдналися в результаті чого з'явилася Римська Конвенція 1961 р.

Якщо значення "авторське право" приблизно відоме всім, то поняття "суміжне право" має велику кількість аспектів, але визначеної категорії не існує. Є декілька категорій суміжного права, і кількість цих категорій у різних країнах варіюється.

Наприклад, у Сполучених Штатах Америки (далі - США), в системі "копірайт" поняття суміжного права не відоме, але відоме на європейському континенті. У Сполучених Штатах немає суміжного права на фонограми, але є право "копірайт", і "копірайт" відноситься до специфічних творів, а саме до фонограм. Суміжного ж права для артистів-виконавців у США взагалі не передбачено. Його навіть не існує для організацій телерадіомовлення.

Що стосується артистів-виконавців, то їх не дуже-то приваблює поняття "суміжне право", тому що воно небагато розповідає про їх професію - вони виявляються "суміжниками" авторів, їх "сусідами". Актори, виконавці, артисти - по суті автори. Вони дуже близькі до них. (В галузі музики, наприклад, часто зустрічається, що володільці і авторських, і суміжних прав одні і ті самі особи). Результати творчості артистів-виконавців - гра, виконання - повинні бути захищені, тому що в них, як і в разі з авторським правом, відображена особистість їх творця. З плином часу з'явилася можливість записувати їх живе виконання на платівки, магнітні плівки, лазерні диски, в зв'язку з чим з'явився і новий клас користувачів їх виконань - це аудіо- і відео промисловці. Таким чином, артисти-виконавці і виробники фонограм склали нову категорію володільців суміжних прав.

Міжнародними інструментами, які регулюють права артистів-виконавців та виробників фонограм є перш за все Римська конвенція 1961 р., провідна думка цього документа - це захист від нелегального присвоєння або піратського використання результатів діяльності однієї особи (в сфері виконавських мистецтв, виробництва фонограм або ефірного мовлення) іншою особою. Другим - Європейська Директива 1992 р. Третім - це угода, яка була укладена в рамках ГАТТ, а саме Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (звично використовується англійське скорочення - ТРІПС). Саме в цих міжнародних текстах зафіксовані основоположні положення з суміжних прав.

Згідно із законодавством України, а саме із ЗУ "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закону) виконання музичних творів та фонограм є об'єктами суміжних прав. А виконавці музичних творів (артисти - виконавці) та виробники фонограм виступають суб'єктами суміжних прав.

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. А виробники фонограмм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, а також і прав артистів - виконавців.

З першим виконанням Закон пов'язує такі важливі правові наслідки для артиста - виконавця як початок перебігу 50-річного строку дії його суміжних прав і відповідно виникнення його особистих немайнових та майнових прав.

Будь-які поправки, зміни, доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавця. Згідно зі ст. 44 Закону особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.

Право на "живе" публічне виконання (здійснення виконання самим виконавцем безпосередньо) за артистом-виконавцем, на відміну від автора, законодавчо не закріплено, оскільки таке право від артиста-виконавця невіддільне. При організації концертів і гастролей концертна фірма в контракті з артистом - виконавцем або його директором обумовлює всі істотні умови проведення таких заходів (дата, місце виступу, реклама, проїзд, проживання, харчування, гонорар виконавцю та ін.) Ніяких суміжних прав від артиста - виконавця ні організатор, ні концертний майданчик отримувати не зобов'язані.

Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання виконання.

Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

У разі укладення договору на запис виконання на фонограму дане право переходить до виробника фонограми. Винагорода між виконавцями і виробниками фонограм розподіляється відповідно до угод між організаціями, що управляють правами виконавців і виробників фонограм на колективній основі, а за відсутності такої угоди розподіляється між виконавцями і виробниками фонограм рівними частинами.

У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.

Відповідно до ст.. 1 Закону "Фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій)".

Згідно із Римською конвенцією (ст.. 3b) "фонограма - це будь-яка виключно звукова фіксація звуків виконання або інших звуків". Професор Брюссельського університету А.Стровел, у одному зі своїх виступів сказав кілька слів з приводу цього визначення. "Перше: ця фіксація передбачає виключно звуки, тобто поняття фонограми не включає аудіовізуальні фіксації - зображення, кадри, тощо. Друге: важливо відзначити, що окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація може бути визначена як запис певного набору звуків на матеріальному носієві незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт-диск, будь-який інший носій, навіть, може бути, на сьогодні ще не придуманий. Третє: фонограма - не завжди фіксація виконання. Фіксація звуку, що не є твором, також може захищатися".

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків. Охороні підлягають будь-які фонограми, незалежно від їх матеріальної форми, якості запису, а також того, чи зафіксовано на фонограмі виконання створеного твору, що охороняється законом, або проведено запис різних звукових ефектів.

Права на фонограму породжує сам факт першої фіксації звуків за допомогою технічних засобів в якій-небудь матеріальній формі, що дає змогу здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми якої-небудь формальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

До майнових прав виробників фонограм (відеограм) належить їх виключне право на використання своїх фонограм і виключне право дозволяти чи забороняти будь-яке використання своїх фонограм іншим особам.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

При цьому під "публічним виконанням фонограми" розуміється виконання фонограми в фоє кінотеатру, ресторану, бару, готелю, аеропортах, поїздах далекого прямування, та інших громадських місцях. Представляється, що публічне виконання фонограми на концерті (виконання творів "під фанеру") не підпадає під випадки виплати гонорару артисту-виконавцеві, якщо, звичайно, виконання не здійснюється іншим "артистом-виконавцем".

Збір, розподіл і виплату винагороди за публічне виконання та інші способи використання записів естрадних виконавців покликана здійснювати одна з організацій, що управляє майновими правами артистів-виконавців і виробників фонограм на колективній основі. Одержана винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління між виконавцями та виробниками фонограм (відеограм).

Розділ 3. Виплата роялті (винагороди) та відповідальність за порушення авторських та суміжних права в Україні

Одного разу в 1997 році відомий харківський музикознавець С.О. Коротков, завершуючи чергову лекцію перед слухачами курсів підготовки ді-джеїв, попередив їх про необхідність завчасно складати перелік музичних композицій, що програються ними. "Одного дня", - сказав музичний гуру - "в заклад, в якому ви працюєте, прийде людина і зажадає платню за ту музику, яку ви граєте! Будьте готові до цього".

Створюючи музичний твір, музиканти і виконавці не тільки реалізують свої творчі здібності, але і створюють музичний продукт, що є авторським твором, за який вони сподіваються одержати матеріальну винагороду. Крім того, на стадії виробництва цього твору до музикантів і виконавців підключається ціла команда людей (звукорежисери, продюсери та інші), праця яких теж повинна бути оплачена. Оплата праці цього колективу здійснюється за рахунок продажу примірників фонограми створеного твору. Проте у кожного проданого примірника фонограми може бути різна доля: один використовуватиметься удома для прослуховування у сімейному колі, другий буде програний ді-джеєм в клубі, де його почують десятки людей, а третій потрапить в ефірну студію радіостанції і музику, записану на ньому, почує вже мільйонна аудиторія.

Другий і третій випадок, описані вище, трактуються українським законодавством як публічне виконання фонограми з комерційною метою. Згідно ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" дозволяється таке публічне виконання фонограм без узгодження з їх виконавцями (виробниками), але з виплатою їм винагороди. Отже, за музику треба платити. Тепер спробуємо розібратися, хто, в яких випадках, кому і скільки повинен платити.

Наприклад, якщо ви в магазині купили компакт-диск (звичайно ж ліцензійний) із записом вашого улюбленого співака, то ви можете слухати його самі, з сім'єю і друзями абсолютно вільно. Також ви можете для особистих цілей скопіювати цей диск на інший носій. Згідно ст. 42 (частина 4) Закону "Про авторське право і суміжні права" у вартість записувальної апаратури і чистих носіїв (чисті касети, "болванки" CD-R для запису аудіодисків) вже включена винагорода авторам і виконавцям. Більше нічого нікому платити не потрібно.

Зовсім інша справа, якщо фонограми будуть використовуватися з комерційної метою. У такому випадку, платити повинні юридичні і фізичні особи, що використовують фонограми (відеограми) в комерційних цілях. До них відносяться: театри, філармонії, цирки, клуби, будинки і палаци культури, кіноконцертні зали, дискотеки, а також парки, стадіони, кінотеатри і відеосалони, казино, нічні клуби, бари, кафе, ресторани, тощо. Повний перелік наведений в Постанові Кабінету Міністрів України №71 від 18.01.2003г. "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати".

Використання фонограм з комерційною метою передбачає отримання прибутку від такого використання. Наприклад, основною діяльністю нічних клубів є проведення дискотек, численні кафе використовують аудіозаписи для створення музичного фону для своїх відвідувачів, діяльність радіостанцій принципово неможлива без використання фонограм. Всі вищезазначені типи організацій і закладів так чи інакше одержують прибуток від використання музичних творів, що є об'єктами авторського права.

Публічне використання музики завжди переслідує певну мету -- створити більш комфортну атмосферу в торговельному залі супермаркету, залі ресторану, у вагонах поїздів залізничного транспорту, за рахунок чого залучити більше клієнтів і, в остаточному підсумку, підвищити прибутки певного закладу. За таких обставин цілком логічно, що така організація повинна сплачувати роялті за музику, що приносить їй прибуток, так само, як вона сплачує за електрику або воду.

Збір винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюється вповноваженими організаціями колективного управління.

Платити за публічне використання музики зобов'язують такі законодавчі акти України, як: Закон України "Про авторське право й суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XІІ, а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм і порядок його виплати" від 18 січня 2003 р. N 71 і "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права й суміжних прав" від 18 січня 2003 р. N 72.

На сьогодні зареєстровані та діють ряд організацій колективного управління, які мають певну сферу діяльності. Зокрема, найбільшою організацією колективного управління, яка управляє правами суб`єктів авторського права є ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав".

ДП УААСП є єдиною в Україні організацією, що має міжнародне визнання, зокрема, агентство є членом Міжнародної конфедерації авторських і композиторських суспільств (CISAC), яка об`єднує 222 авторсько-правових товариств з 118 країн світу. В рамках співпраці з членами CISAC ДП УААСП існують договори про взаємне представництво інтересів із забезпечення охорони майнових прав авторів і їх правонабувачів з організаціями колективного управління з багатьох країн світу, серед яких: Росія, США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія і багато інших.

Різниця між УААСП та іншими організаціями колективного управління, які працюють в Україні насамперед полягає у тому, що УААСП - це єдина організація в Україні, яка є членом CISAC. Вона уповноважена представляти і захищати інтереси вітчизняних авторів за кордоном та іноземних авторів в Україні. По-друге, це організація, яка ефективно збирає, розподіляє і виплачує авторську винагороду. Крім того, вона збирає значно більше від усіх інших разом узятих ОКУ".

Уповноваженою організацією колективного управління є також Об`єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" (далі - УЛМП). Українська Ліга Музичних Прав є вповноваженою неприбутковою організацією колективного управління суміжними правами. Предметом діяльності УЛМП є збір (роялті) і наступний розподіл винагороди за публічне виконання фонограм у публічних місцях (кафе, бари, ресторани, супермаркети, транспорт і т.д.).

У одному із своїх інтерв'ю директор з Європейських питань Міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів (CISAC) Мітко Чаталбашев розповів інформаційному агентству УНІАН, про те, які бачить проблеми CISAC у сфері захисту авторських прав в Україні. "Проблемною сферою є користувачі, які відносяться до так званої категорії "малих прав". Досить низький відсоток виплат (біля 5-6% від загальної кількості користувачів) спостерігається серед кафе, барів, ресторанів, торгівельно-розважальних центрів, нічних клубів.

На його думку, найголовніше, треба внести певні законодавчі зміни, які відносяться до діяльності організацій колективного управління. На сьогоднішній день українське законодавство, яке регулює діяльність таких організацій, дозволяє працювати у сфері авторських прав великій кількості фантомних організацій колективного управління. Ці організації не мають ні відповідного досвіду, ні достатньої матеріальної і технічної бази, щоб здійснювати нормальну роботу в цій сфері. Тому такі організації повинні піти. А для цього треба чітко виписати в законі критерії відносно того, хто може займатися роботою у сфері захисту авторських прав. Найправильніший варіант, якщо працюватиме одна організація з авторських прав, яка б займалася музичними творами, а одна з аудіовізуальних прав. А зараз, тому що на цьому ринку працює безліч організацій колективного управління, користувач плутається, хто якими правами управляє, з ким слід укладати договір. Крім того, слід досягти чіткого виконання законів у сфері авторських прав. А то виходить, що сьогодні закон є, але він не виконується багатьма користувачами об`єктів авторського права. Дотримання законів неминуче підвищить рівень української культури і престиж українських авторів".

Дійсно, в Україні з'явилося багато організацій, які опікуються авторським правом. Автори одержують багато отаких бандеролей, які приходять і кажуть, що вімовтеся там, ідіть до нас, ми вас приголубимо, ми вас зігріємо, а ті вас обкрадуть. Автору, який, скажемо пише пісні, важко досліджувати, хто його може обікрасти, а хто приголубити, саме отут треба якесь направлення чи законодавство, чи департамент має зорієнтувати автора, куди йому звертатись, а куди не варто.

Також Мітко Чаталбашев дав оцінку роботи українського члена CISAC - УААСП. Він зазначив, що: "у принципі, прогрес існує. Якщо ми поглянемо на цифри, то щороку збори авторської винагороди зростають. Але це не повинно вводити в оману, оскільки база, від якої УААСП починав працювати, була дуже низька. Якщо поглянути на структуру зборів УААСП, велика частина надходжень забезпечується за рахунок так званих "великих прав" (збори авторської винагороди з театрів). У країнах ЄС доля "малих прав" вища, ніж доля "великих прав". Але це досягається за рахунок телеканалів. А з цією категорією користувачів, як говорилося вище, в Україні великі проблеми. В той же час, ми бачимо великі перспективи в роботі УААСП ".

Що стосується підприємців - власників кафе, барів, ресторанів та нічних клубів, здійснення підприємницької діяльності в кафе, барі, ресторані або нічному клубі, як правило, супроводжується програванням звукозапису музики та звучанням записаних пісень у виконанні як вітчизняних, так і іноземних виконавців. Як відомо, у музичного твору є автор слів, композитор, виконавець та виробник фонограми, який здійснив звукозапис цього твору.

Оскільки автору, виконавцю, виробнику фонограм, на практиці, складно управляти своїми правами та контролювати використання твору, тому, Законом відповідно передбачена можливість здійснення виплати винагороди через організації колективного управління. Згідно зі статтею 49 Закону, організації колективного управління виконують відповідні функції від імені суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

Зважаючи на те, що записи музичних творів, що використовуються в кафе, барі, ресторані, нічному клубі містять об`єкти авторського права (музичні твори) та суміжних прав (фонограми та зафіксовані у них виконання), збір винагороди можуть здійснювати організації колективного управління, які управляють відповідно правами суб`єктів авторського права і спеціально визначені уповноважені організації колективного управління, які управляють правами суб`єктів суміжних прав.

У першому випадку збір винагороди здійснюється, виходячи з мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об`єктів авторського права визначених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72, у другому - розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71.

За використання об`єктів авторського права пунктами 21, 22 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 передбачена мінімальна ставка авторської винагороди у разі виконання творів виконавцями та виконання примірників творів у запису у місцях, з платним і безплатним входом (у тому числі в кафе, барі, ресторані та нічному клубі). Наприклад, у місцях з платним входом мінімальна ставка винагороди складає 4 % суми валового збору, одержаного від продажу квитків, а у місцях з безплатним входом - 1 % доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої відбувається використання творів, а у разі відсутності таких доходів - 2,5 % загальної суми витрат організатора на проведення заходу.

У власників кафе, барів, ресторанів та нічних клубів часто виникає таке питання як: "чи зобов'язаний я платити за публічне виконання, якщо я використовую тільки ліцензійні продукти (диски, касети і т.д.)?".

Згідно з п. 4 ст. 8 Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", придбання примірника аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних, маркованого контрольною маркою, не є набуттям прав на публічне виконання, публічний показ, публічну демонстрацію, публічне сповіщення, майновий найм, побутовий чи комерційний прокат записаного на цьому примірнику аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних.

Тому, якщо особа, -- немає значення за допомогою якого пристрою -- магнітофону, музичного центра, телевізора, радіоприймача або комп'ютера -- використає фонограму в громадському місці, це вважається її публічним виконанням, за яке потрібно платити: адже музика досягає також вух персоналу й відвідувачів, які до кола вашої родини або її знайомих ніяк не належать.

Розмір винагороди встановлений розділом І додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 як для місць з платним входом, так із безплатним і складає 1 % від доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється використання фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань або 2,5 відсотки від загальної суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності таких доходів.

Таким чином, суб`єкти господарювання, які використовують під час своєї діяльності музичні твори, фонограми, зафіксовані у них виконання повинні виплачувати винагороду суб`єктам авторського права і суміжних прав. Вимагати виплати винагороди на підставі укладеного договору мають право організації колективного управління, а також відповідні контролюючі та правоохоронні органи.

Незаконна підприємницька діяльність , яка включає в себе використання об'єктів авторського права та суміжних прав без дозволу на це правовласників і без виплати винагороди можна назвати "інтелектуальним піратством". У результаті такої неправомірної діяльності зачіпаються інтереси композиторів, поетів-піснярів та інших авторів, артистів-виконавців, виробників фонограм, відеозаписів, аудіовізуальних творів, організацій ефірного та кабельного мовлення, а також держави і в цілому всього суспільства.

Автори і артисти-виконавці не отримують належні їм за законом гонорари, що, звичайно ж, не стимулює їх творчі можливості.

Виробники аудіо-і відеопродукції, витрачаючи певні фінансові кошти на її виготовлення, не мають належної віддачі від комерційного використання такої продукції. Це, у свою чергу, позначається на обсязі виробництва, іноді на якості продукції, що випускається, а деколи робить виробництво безприбутковим або навіть збитковим.

У зв'язку з тим, що "бізнес" у сфері інтелектуального піратства, як правило, є нелегальним і над прибутковими, держава щорічно не отримує в казну у вигляді несплачених податків та інших платежів значні суми. Це робить свій вплив на загальноекономічну ситуацію в країні, посилює криміногенну обстановку, позбавляє державу можливості виділяти необхідні кошти на проведення культурних програм і підтримувати легальних виробників.

Громадяни, купуючи контрафактну продукцію, часто отримують невірне уявлення про художню цінність музичних альбомів, фільмів, у зв'язку з неякісним записом творів, по ряду інших причин.

Саме прийняття нового законодавства дозволить ефективно боротися з "піратством" в Україні та може стати моделлю для відстоювання авторських прав і в інших сферах. Для цього, в першу чергу необхідно привести наше законодавство "в порядок". Але, нажаль навіть нові законопроекти не є досконалими та створюються для того, щоб краще захищати власні інтереси. Так, наприклад, Матвійчук А.М., у одному зі своїх виступів класифікував закони, які були подані до Верховної Ради України, по таких категоріях. Закон № 3503 - це олігархічний закон, який лобіює інтереси виробників шоу-бізнесової еліти, в яку входить дуже мало людей. Закон №4073 - це державно - бюрократичний. Всі державні інституції нагадують залізобетонну стіну плачу, де розбиваються всі наші якісь благі поривання і надії. Ми творимо, ми щось робимо - а в результаті нічого не отримуємо.

Ще два закони, № 2451 та № 4451 (але їх можна об'єднати) - це такий державно-громадський закон. Можна зазначити, що цей закон представляє інтереси як організацій творчих, так і творчих особистостей.

Наприклад, багатьом нашим ведучим, провідним артистам, притаманне бажання захистити свої фінансові інтереси. Але, краще захищати не "отой пруд, в якому твоя рибка, коли гинуть всі річки і гине риба, яка там існує", а подумати над тим, щоб створити закон, який би захищав всі наші "водойми, наші річки і наші моря".

Василь Зінкевич, наприклад, плаче, що він не може купити хорошу пісню, тому що вона дорого коштує, що він не може проплатити собі ефіри, які коштують занадто дорого на комерційних каналах. Його туди і на поріг не пускають. Оце сучасний прагматичний підхід до мистецтва, взагалі до людей інтелектуальної праці.

Відповідно до ст. 51 ЗУ "Про авторське право та суміжні права", захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Відповідно до ст.. 431 та ст. 432 Цивільного кодексу України, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. (ЦКУ, ч. 2 ст. 432)

За "несплачене" публічне виконання фонограм музичних творів ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає санкції у вигляді штрафу від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів.

У відповідності зі ч. 1 ст. 176 Кримінального кодексу України, "незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 - 17 000) або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення".

Якщо заклад використовує музику в комерційних цілях, але не виплачує роялті, він може бути притягнутий як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності залежно від суми, яку заклад повинен був відрахувати.

"Авторські права - це такий само продукт, як канцелярські товари або послуги салонів краси, а значить потрібно платити!"

Багаторічна робота у сфері забезпечення майнових прав інтелектуальної власності на твори, виконання, фонограми, відеограми, виявила "ахілесову пяту" цієї царини - відсутність первинних договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на зазначені об'єкти. Іноді практика надавала кумедні прецеденти, як, наприклад, намір композитора та продюсера співачки "узаконити" репертуар останньої, який вона використовувала впродовж років без письмових договорів з авторами. У результаті, композитор з продюсером уклали щодо обумовленого репертуару невиключний ліцензійний договір без права передачі майнових прав іншим особам обома сторонами - ліцензіаром та ліцензіатом. Як наслідок, цей договір передбачав лише три варіанти виконання пісень з означеного репертуару: або композитором, або продюсером, або ними обома дуетом. У будь-якому випадку, договір "де-юре" позбавляв співачку зазначеного репертуару, який вона виконувала за усною домовленістю з композитором, повторюю, впродовж років на радість своїх численних шанувальників в Україні. Зрозуміло, після консультації, сторони цей договір розірвали.

Подібних прикладів можна навести занадто багато. Але найхарактернішою залишається ситуація, коли між творцями, тобто співавторами, авторами і виконавцями, виробниками відеограм і\або фонограм тощо, взагалі не укладено договору. Буває, що навіть й усного. На жаль, ще сьогодні, у 21-му столітті, можна почути від українського співака або співачки тезу, типу: "А чому я маю когось питати дозволу, коли цю пісню і без мене співає пів-України? До того ж, і автор давно помер.

Страницы: 1, 2