РУБРИКИ

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини

Майже дві третини злочинів фіксуються у містах та населених пунктах міського типу. Але протягом 1993-2003 років злочинність у селах зростає швидше, ніж у містах. Так, у 2001 р., порівняно з попереднім роком злочинність у селах виросла на 17,3 %, а у містах - на 10,9 %.

Від 44 до 57 % злочинів, зареєстрованих в областях припадає на долю обласних центрів, зокрема, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Львова, Чернівців.

Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність /від лат. lateens (latentis) - прихований/. Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне: загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90 % від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Д. Блувштейн та філософ А.В.Добринін вбачають суперечність у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження обвинувальним вироком суду, а для цього він повинен бути відомим. Що невідоме, те і не злочин Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В.Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования.-Минск,1990.-С.44-46..

Економічна злочинність ховається від правосуддя у так званій тіньовій економіці. І це також реальність, про яку всі знають. Експерти Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що у 2001 р. частина тіньового сектора економіки складала 50-60% від усієї економіки Україна в контексті світової економіки: сучасне становище та перспективи. Аналітична доповідь УЦЕПД / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх подолання.-Т.10.-К.,2002.-С.215.. За експертними оцінками у 1994-1999 роках з України було вивезено 15-20 млрд. дол. США Тіньова економіка та організована злочинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними//Аналітична доповідь УЦЕПД.-К.,2000.-С.1-4,7.. І, навряд чи коли-небудь це таємне стане явним.

Латентність буває природною і штучною. Природна латентність - це така, коли про скоєні злочини вірогідно знають лише самі правопорушники та причетні до цього особи. Штучна латентність виникає через небажання потерпілих, свідків та посадових осіб, які повинні протидіяти злочинності, сповіщати про скоєні злочини правоохоронні органи, давати правдиві свідчення тощо. І, нарешті, багато злочинів не реєструються належним чином і тому статистикою не враховуються Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 76..

Зміна рівня і структури злочинності протягом певного часу називається динамікою злочинності. Вона залежить, з одного боку, від соціально-політичних, економічних та демографічних чинників, а з другого - від так званої “кримінальної політики”, тобто від змін у кримінальному законодавстві (криміналізації та декриміналізації певних чинників) та практики його застосування.

Динаміку злочинності іноді називають її тенденцією (лат. tendentia- прагну, прямую). Одне з тлумачень цього іноземного терміну є упередженість, однобока оцінка з метою нав'язання її кому-небудь Ожегов С.И.Словарь русского языка.-М.,1970.-С.781.. І дійсно, за радянських часів кримінальну статистику було засекречено. На всіх рівнях, у тому числі і на найвищому, урядовому, стверджувалося про “невпинне” її скорочення. У роки незалежності України, навпаки, не вщухає галас щодо катастрофічного зростання злочинності та загальної криміналізації населення, хоч офіційна статистика не дає безсумнівних підстав щодо таких висновків.

Таким чином, динаміка, тобто коливання кримінальної статистики за певний історичний відрізок часу, свідчить не лише про реальні кількісні та якісні зміни злочинності, але й про політичні пристрасті можновладців, про спрямованість практики реагування на заяви потерпілих та інших фізичних і юридичних осіб, про зміни в законодавстві - криміналізацію та декриміналізацію правопорушень. Не випадково фундаментальне кримінологічне дослідження світової злочинності ХХ ст., здійснене російським науковцем В.В.Лунєєвим, побудовано головним чином на аналізі динаміки, яку відображає статистика Лунеев В.В. Преступность в ХХ веке.Мировой криминологический анализ.-М.,1997..

З найкращих міркувань у травні 1985 р. розпочався рішучий на зразок сталінської колективізації наступ на пияцтво. Одночасно зі знищенням тисяч гектарів унікальних виноградників та перепрофілювання горілчаних заводів у підприємства з виробництва безалкогольних напоїв, було посилено відповідальність за самогоноваріння, внесено низку доповнень до КК України. Це зумовило деяке короткочасне зростання рівня злочинності за рахунок збільшення кількості господарських злочинів. У 1986 і 1987 роках спостерігався спад рівня агресивної злочинності, тісно пов'язаної з алкоголізмом, - злісного хуліганства, умисних вбивств і тілесних ушкоджень, розбоїв тощо. У 1987 р. загальний рівень злочинності знизився на 5 %, а тяжких злочинів - на 15,5 %. Зменшилася також кількість зареєстрованих крадіжок державного та громадського майна (-23,4%), але зросла кількість крадіжок індивідуального майна (+7,1%). Кримінальна статистика 1985-1987 років свідчить про те, що мобілізація репресивних та пропагандистських зусиль при підтримці більшості населення може дати помітний але, на жаль, короткочасний результат. Трохи пізніше, у 1989 р. спостерігається стрімке, майже на 33 %, зростання злочинності відносно рівня попереднього року. Це чимось нагадувало прорив гатки у повінь. Частково такий стрибок кількісного показника пояснюється деякими змінами у правилах реєстрації злочинів у 1989 р. Тенденція зростання загального рівня злочинності спостерігалася і в наступні роки, особливо вона була помітною у 1992 р. (+18,5%) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 79.. Того ж року значно зріс рівень умисних вбивств (у 1991 р. - 2902 випадків, а 1992 р. - 3679), тяжких тілесних ушкоджень, грабежів та розбоїв. Така динаміка злочинності першого року державної незалежності України зумовлена, на мою думку, дестабілізацією соціально-політичного життя та, можливо, недостатньою готовністю правозахисних відомств до роботи в нових умовах.

Досить високий темп зростання злочинності відзначається у 1993 р. (+12,2%). Цей рік увійде в історію як рік гіперінфляції, втрати мільйонами людей своїх грошових заощаджень в Ощадбанках і страхових компаніях. Саме тоді стали багатими спритні ділки, які скориставшись посадою та особистими зв'язками, напередодні знецінення купоно-карбованців отримували на пільгових умовах в банках кредити, і на ці кошти скуповували цінні товари.

Кількість тяжких злочинів у 1993 р. збільшилася порівняно з 1986 р. майже у 4,5 рази і становила 27 % від зареєстрованої кількості злочинів. Негативна тенденція динаміки продовжувалася і в 1994 р.: коли частка тяжких злочинів стрімко зросла - від 27 до 45 %, а в деяких регіонах, наприклад, у Харківській області цей структурний показник досяг загрозливого рівня - біля 60 % (!) Такого у дійсності ніколи і ніде не було і не може бути, бо багаторічні статистичні спостереження свідчать про відносну стабільність структур злочинності і якщо раптово, за один лише рік, в Україні тяжких злочинів зареєстровано 60 %, то це свідчить про значне зростання штучної латентної злочинності, тобто відвертого і масового приховування злочинів від реєстрації. Згадаємо, що 1994 р. - це рік парламентських та президентських виборів.

У 1995 р. спостерігалося значне зростання рівня злочинності (+12,2%). Загальна кількість зареєстрованих злочинів досягла найвищого рівня - майже 620 тис. Збільшується одночасно і кількість умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, які небезпідставно вважаються найменш латентними, а їхні статистичні показники - відносно надійними. Зберігається на високому рівні структурний вміст тяжких злочинів (біля 42%). Це означає зростання зареєстрованої злочинності на фоні збереження величезної кількості таємних кримінальних правопорушень.

Найбільшою кількістю зареєстрованих вбивств “на замовлення” відзначається за всі роки 1995 рік. У 1993 р. їх було виявлено 87, у 1994 р. - 198, у 1995 р. - 210, у 1996 р. -157, у 1997 р. - 134. Приблизно така сама ситуація складалася з терористичними проявами. Як відзначають автори звіту МВС України за 1997 р., терористичне насильство та замовлені вбивства становлять незначний відсоток посягань на життя, але справляють дуже значний вплив на кримінальну ситуацію в країні. Такі діяння демонструють суспільству всевладність кримінальних структур і можливість досягнення будь-якої мети шляхом злочину Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.20. .

Динаміка насильницьких корисливих злочинів досить суперечлива. У 1987-1999 роках спостерігалося інтенсивне зростання грабежів та розбоїв, у наступні роки - їх поступове зменшення. Автори звіту МВС України за 1999 р. зазначають, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм, або побоюючись злочинців не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ.

Статистика, яка міститься у звіті МВС України за 2000 р., свідчить про подальший спад зареєстрованого корисливого насильства. Є підстави вважати, що діє та сама причина - потерпілі рідко звертаються до міліції. Таке припущення виходить з того, що всупереч статичним даним автори звіту пишуть про “існуючу тенденцію зростання кількості найбільш небезпечних корисливо-насильницьких посягань” Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.21-22. . Спостерігається щорічне зменшення на 4-5 % загальної кількості зареєстрованих злочинів в Україні.

Поступово, починаючи з 1999 р., зменшується також кількість крадіжок - цих найпоширеніших корисливих злочинів загальнокримінального блоку. У 2000 р. частка крадіжок складала 44 % від усіх зареєстрованих злочинів, у 1998 р. - 57 %.

Кримінальна статистика свідчить про неухильне зростання економічної злочинності. Як зазначалося, ця статистика показує головним чином про ту чи іншу активність оперативно-розшукових та слідчих підрозділів МВС і СБУ. Разом з тим і матеріали кримінальних справ, і неофіційна інформація, що переповнює шпальти вітчизняних та закордонних газет, і реальний стан справ в економіці свідчать про безпрецедентне масове розкрадання національного майна і корупцію на всіх рівнях влади, на всіх її гілках. У 1999 р. зареєстровано понад 61 тис. економічних злочинів, що на 40 % перевищує кількість таких злочинів, зареєстрованих у 1992 р. - першому році державної незалежності України. Статистика кримінальних правопорушень, що реєструється Державною службою боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) зростала і в 2000 р. (+2,7 %) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 80..

Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю.

2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю

Основою державної боротьби із злочинністю є кримінальна політика. При цьому дотримання прав людини виступає однією із основних засад формуванняя цієї політики.

Політика - це організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, пов'язана з діяльністю державної влади щодо функціонування та розвитку суспільства в життєво важливих соціальних сферах Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація: Дис… канд.. юрид. наук. - Одеса, 2005. - С. 29.. Таким чином, політика є реалізацією державою її внутрішніх та зовнішніх функцій.

Одним із напрямів внутрішньої політики будь-якої держави у будь-який історичний проміжок часу є забезпечення законності та правопорядку, у тому числі - й протидія злочинності Загальна теорія держави та права / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. С. 78.. Очевидно, що й у сучасній Україні протидія злочинності є одним з напрямків внутрішньої політики держави.

Здійснення, тобто формування, інтерпретація та реалізація кримінально-правової політики в Україні підкоряється певним основним засадам, основоположним, вихідним ідеям і установленням, які називаються принципами здійснення кримінально-правової політики. Тому розуміння кримінально-правової політики не можливе без визначення принципів, на яких вона ґрунтується.

Категорія “принцип” означає основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації тощо Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 31.. Заслуговує на увагу визначення М. О. Бєляєва про об'єктивно-суб'єктивний характер принципів, що діють у сфері політики та права. Як пише вчений, їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючи суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є й категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, уявляють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права  Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. - С. 30. .

В загальній формі принципи можна визначити як основні ідеї, що відображають об'єктивну реальність і визначають зміст процесів, що відбуваються в житті, і які закріплені в різних формах - у правових нормах, наукових роботах, свідомості людей тощо. Оскільки ж кримінально-правова політика існує на перетині правової політики та політики у сфері протидії злочинності, то можна стверджувати, що принципи кримінально-правової політики мають походження як від принципів правової політики, так і від принципів протидії злочинності в Україні.

В науковій літературі немає єдності щодо визначення переліку принципів "кримінальної політики". Так, А.С. Шляпочников відносить до них принципи законності, демократизму, гуманізму, попередження злочинності Шляпочников А.С. Ленинские принципы уголовной политики Советского государства // Советское государство и право. - 1968. - № 4. - С. 64.. Ю.Г. Ляпунов - принципи демократизму, законності і гуманізму  Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. - М., 1979. С. 61-93.. М.І. Загородников - принципи партійності, законності, гуманізму, наукового підходу до вироблення політики, зв'язок політики з практикою Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. - М., 1979. С. 65-77.. В.Є. Квашис - принципи законності, демократизму, законності, гуманізму та попередження злочинності Квашис В.Е. Принципы советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. М., 1981. С. 32.. П.С. Дагель - принципи демократизму, гуманізму, законності, поєднання заходів переконання і примусу, принцип участі громадськості у боротьбі зі злочинністю та принцип науковості. Окрім названих він також виділяє цілу низку так званих специфічних принципів кримінальної політики Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. С. 32-38.. А.В. Наумов - принципи попередження злочинів, невідворотності відповідальності, законності, диференційованого підходу до різних категорій злочинців, застосування альтернативних позбавленню волі заходів впливу, залучення громадськості до боротьби зі злочинністю Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. С. 61.. А.В. Кузнєцов - принципи демократизму, законності та гуманізму Кузнецов А.В. Понятие и социальная ценность основополагающих принципов советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 40. - М., 1984. - С. 6.. П.М. Панченко - єдність соціально-економічних, культурно-виховних та правових заходів боротьби зі злочинністю, поєднання заходів попередження, стримування та припинення злочинів, взаємозв'язок планування, організації та координації заходів боротьби зі злочинністю, невідворотність, доцільність та диференціацію заходів боротьби зі злочинністю Панченко П.Н. Основные направления борьбы с преступностью и их изучение в системе вузовской подготовки работников органов внутренних дел. - М., 1985. С. 42.. А.П. Чугаєв - принципи демократизму, законності, гуманізму, поєднання заходів переконання та примусу, участь громадськості у боротьбі зі злочинністю, боротьбу зі злочинністю на основі наукового пізнання закономірностей розвитку суспільств Чугаев А.П. Основы дифференциации ответственности и индивидуализации наказания. - Краснодар, 1985. С. 5-6.. М.О. Бєляєв - класовість, патріотизм, інтернаціоналізм, демократизм, гуманізм, законність, невідворотність покарання, економію заходів кримінальної репресії (а також цілу низку злочинів, віднесених ним до категорії специфічних) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 40.. І.А. Ісмаїлов - принципи демократії, гуманізму, моральності, законності та науковості Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы борьбы с преступностью). - Баку, 1990. - С. 142. . С.С. Босхолов - принципи законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності покарання та науковості Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 34-35..

М. І. Панов та Л. М. Герасіна, які чи не єдині в сучасному українському правознавстві дослідили і виділили принципи “кримінальної політики”, як вони самі відзначають, “з урахуванням нових реалій, пов'язаних з розбудовою суверенних держав, які прямують до демократичної політичної системи”, віднесли до них:

принцип законності як ідею, згідно з якою злочинні дії, їх кваліфікуючі ознаки, покарання та інші наслідки вчиненого злочину визначаються тільки законом;

принцип рівності громадян перед законом - утворює фундамент правового статусу громадянина правової держави та демократичного суспільства. Він передбачає, що особи, які вчинили злочин, відповідно до закону підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин;

принцип демократизму визначає широкі можливості участі громадян в реалізації завдань кримінальної політики, завдяки максимально можливій відкритості цієї діяльності, за допомогою гласності, суспільного контролю та врахування громадської думки;

принцип справедливості встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються до особи, котра вчинила злочин, повинні відповідати характеру й суспільній небезпечності кримінального делікту, обставинам його вчинення та характеристикам особи злочинця;

принцип гуманізму проголошує, що кримінальне законодавство забезпечує, насамперед, безпеку людини і суспільства, а покарання осіб, які скоїли злочин, не мають, на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності;

принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, котра вчинила злочин, повинна нести за нього відповідальність. Реалізація даного принципу вимагає ефективної діяльності органів кримінальної юстиції з розкриття та розслідування злочинів;

принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розробленні стратегії і тактики боротьби з злочинністю слід виходити з об'єктивних закономірностей та фактичного стану справи, тобто з реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. - 2001. - № 8. - С. 39. .

Як видно, у цьому переліку, в основному, відображені ті ж принципи, які виділялися криміналістами і в радянський період, що правда в їх сучасній інтерпретації. Разом з тим, не можна не звернути уваги й на той факт, що ні єдиного критерію виділення принципів “кримінальної політики”, ні єдиного підходу до них в роботах цитованих вище авторів, на жаль, не спостерігається.

Слід однак відзначити, що більшість названих груп принципів “кримінальної політики” в цілому знаходяться в межах того переліку принципів правової політики, які виділяють та описують теоретики права. Так, наприклад, М. І. Матузов виділяє наступні “стрижневі принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися і здійснюватися”: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність, демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості і держави; 9) пріоритетність прав людини; 10) відповідність міжнародним стандартам. При цьому, наголошує М. І. Матузов, всі ці принципи між собою тісно взаємопов'язані Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 9; Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 7. .

Таким чином, принципи кримінально-правової політики, в цілому пов'язуються дослідниками цієї проблеми з принципами правової політики і, очевидно, вважаються похідними від них. На наш погляд, з таким підходом не можна не погодитися.

Не вдаючись більш детально до аналізу принципів кримінального права, відзначимо, що на перетині їх з принципами правової політики (про які йшлося вище), саме й можна виділити принципи кримінально-правової політики. На наш погляд до принципів кримінально-правової політики слід віднести наступні основні засади, відправні ідеї, на базі яких вона має розроблятися та здійснюватися.

1. Принцип економії кримінально-правової репресії. Даний принцип полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, що віднесеними до числа злочинних та кримінально караних можуть бути лише ті діяння, які справді є суспільно небезпечними і протидіяти яким можна лише засобами кримінального права Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 33.. Як образно висловлюється М.Й. Коржанський, кримінальний закон - це “стратегічна зброя держави” і застосовувати її треба лише у випадках крайньої необхідності, коли інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. С. 32.. Отже кримінально-правова правотворчість повинна реально стати в Україні ultima ratio серед інших напрямків правової політики протидії злочинності.

2. Названий принцип тісно переплітається з іншим - принципом доцільності кримінально-правової політики. Він полягає в тому, що застосування засобів кримінально-правового впливу повинно співвідноситися з цілями, які стоять перед кримінальною репресією, відповідати їм. Даний принцип визначає рамки кримінальної репресії, види і характер засобів впливу на винного, а також їх вибір і застосування на практиці, забезпечує баланс між кримінально-правовим ригоризмом і надмірною лібералізацією репресії.

3. Принцип диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Суть його полягає в тому, що кримінальна відповідальність та покарання не повинні носити зрівняльного характеру. В сфері правотворчої кримінально-правової політики цей принцип проявляється як принцип диференціації кримінальної відповідальності, при правозастосовчій формі здійснення кримінально-правової політики даний принцип полягає в індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

Диференціація кримінальної відповідальності здійснюється законодавцем в кримінальному законі і полягає в градації, розподілі відповідальності, в результаті чого встановлюються різні кримінально-правові наслідки в залежності від типового ступеня суспільної небезпечності злочину та особи винного Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. С. 52..

4. Принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Даний принцип в теорії радянського кримінального права розумівся і тлумачився в роботах більшості криміналістів виключно як принцип невідворотності покарання (кримінальної відповідальності) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 46.. Та й у сучасній літературі існує думку, що даний принцип кримінально-правової політики полягає в тому, що “всяка особа, яка вчинила злочин, повинна понести за нього кримінальну відповідальність” Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 37.. Однак ще в радянський період, говорячи про принцип невідворотності відповідальності В.М. Кудрявцев та С.Г. Келіна розуміли його таким чином: “всяка особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад злочину, підлягає покаранню чи іншим заходам впливу, передбаченим кримінальним законом” Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1985. С. 6-7.. Вони також відносили до змісту цього принципу тезу про те, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за один і той самий злочин.

Правосуддя здійснюється не лише для покарання винної особи та попередження інших злочинів, але й заради відтворення справедливості. Одним із способів відновити справедливість є відшкодування, наскільки це можливо, вчиненої злочином шкоди.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак для реального захисту законних прав та інтересів потерпілого цього недостатньо, особливо в сучасних умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України. А тому судові рішення про відшкодування збитків дуже рідко виконуються в повному обсязі. Крім того, захист потерпілих не вичерпується задоволенням майнових претензій. Проблема захисту жертв злочинної діяльності є різноплановою і досить складною. Вона привертає до себе увагу світової спільноти. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію головних принципів правосуддя для захисту жертв злочинів і зловживання владою. Вона визначила такі головні напрями підтримки та сприяння потерпілим:

- впровадження у національному законодавстві держав - членів ООН - міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

- кримінально-правова реституція;

- компенсація потерпілим з державних фондів;

-надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги потерпілим за урядовим, громадським та місцевим каналами Туляков В.О. Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі// Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників.-т.7.-К.,1998.-С.122-129..

Більшість розвинених країн Європи, Північної Америки та Азії мають таке законодавство. Деякі кроки у цьому напрямі здійснюються і в Україні. Реально виконуються більш менш послідовно лише закони про відшкодування збитків, що заподіяні зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Всі інші потерпілі від злочинів практично залишаються без будь-якої підтримки і захисту наодинці зі своїми нелегкими проблемами. Вкрай збідніла держава не в змозі взяти на себе відшкодування збитків від крадіжок та інших майнових злочинів, вбивств, тілесних ушкоджень та автотранспортних злочинів. Потерпілі стають об'єктами переслідування і погроз з боку засуджених, їхніх родичів та інших зацікавлених осіб.

Як же вирішується ця проблема в інших країнах?

Територіально та за кількістю населення Україну часто порівнюють із Францією. У цій європейській країні жертви насильницьких злочинів та їхні утриманці мають право на компенсацію з боку держави шкоди, заподіяної злочинами проти особистості. До компенсаційних витрат належать витрати на лікування, повна компенсація за юридичне обслуговування потерпілих і членів їхніх сімей, майнові збитки (залежно від майнового становища жертви), відшкодування збитків, заподіяних автотранспортом (при відсутності страхування), терористичними актами, зараженням СНІД.

При міністерстві юстиції США створений департамент, який вирішує питання допомоги жертвам злочинів. Всі 50 штатів мають власне компенсаційне законодавство. Міністерство юстиції США забезпечує додаткове фінансування і технічну підтримку окремих штатів. Право на компенсацію мають потерпілі від злочинів, їхні утриманці, родичі. Компенсуються витрати на лікування, консультації психологів та психіатрів, втрати заробітку, на пошук нової роботи, витрати на поховання, реабілітацію, відшкодування втраченої власності Туляков В.О.Згадана праця.-С.125-127.. Крім компенсації потерпілі мають і додаткові права, які сприяють захисту їхніх законних інтересів. Так, зокрема, Закон про права жертв від злочинів штату Пенсільванія (США) передбачає:

- право потерпілих брати участь у важливих процесуальних діях слідства та суду;

- подавати пропозиції щодо визначення розмірів та форми відшкодування збитків засудженими та у порядку державної компенсації;

- одержувати повідомлення тюремної адміністрації про звільнення злочинця, переміщення його в іншу тюрму, а на випадок втечі - негайного повідомлення про це.

Захист законних прав та інтересів потерпілих є одним із завдань поліції Федеративної Республіки Німеччини. У країні існує спеціалізована поліція із запобігання злочинів та допомоги населенню, серед численних функцій якої є:

- допомога жертвам злочинів;

- допомога особам, які потерпіли від побутових конфліктів;

- консультації відносно того, як уникнути злочинних нападів в різних ситуаціях;

- примирення конфліктуючих сімейних сторін;

-морально-психологічна допомога громадянам, в першу чергу неповнолітнім та особам літнього віку А как у них? //Щит и меч.-М.,1985.-№2.-С.5..

Матеріальна та правова допомога жертвам злочинів надходить також і від громадських організацій. Існують Європейський форум підтримки жертв злочинів, а також національні асоціації, які є членами цього форуму. Така асоціація створена і в Росії. До її роботи залучають вчених-кримінологів, журналістів, адвокатів, медиків та психологів. Президент асоціації професор В.Є.Квашис в газетному інтерв'ю підкреслив, що труднощі в роботі є типовими для всіх країн СНД: “...ми ніякої підтримки від держави не отримуємо, тримаємося лише на ентузіазмі декількох фахівців та невеликої допомоги з боку спонсорів. У багатьох країнах підтримка жертв злочинів зводиться в ранг державної політики. Перші внески у спеціальні фонди роблять, насамперед, правоохоронні відомства, вони також беруть активну участь у підтримці потерпілих, особливо в перші дні після біди, що трапилася” Руднев В.Один день из жизни потерпевших от преступления// Известия.-22 февраля 1994 г..

На жаль, в Україні, немає Асоціації підтримки жертв злочинів. Думаю, що її роль тимчасово могла б виконувати Українська кримінологічна асоціація, яку створено у 1998 р. Головне завдання науковців та юристів-практиків полягає в тому, щоб активізувати зусилля для створення нормативної бази захисту потерпілих від злочинів. З урахуванням досвіду інших країн було б доцільним значне розширення процесуальних прав потерпілого як учасника кримінального процесу, який міг би не лише висловлювати свою позицію щодо розмірів і форми відшкодування збитків, але й вимагати від суду рішень щодо захисту власної безпеки та безпеки своєї сім'ї. Відомо, що не лише свідки, але й потерпілі мають чимало проблем після проголошення судового вироку. Було б, на мій погляд, справедливим враховувати позицію потерпілого при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання, помилування, застосування амністії. Часом трапляється, що милосердя до злочинця обертається жорстокістю до його жертви.

Потерпілий має знати, де саме знаходиться його кривдник, який відбуває покарання, коли і на якій підставі він звільняється з місць позбавлення волі. Втеча засудженого створює безпосередню загрозу потерпілому і свідкам. А тому органи внутрішніх справ зобов'язані цю загрозу відвернути та негайно сповістити про втечу в'язня.

Дуже важливо привернути увагу населення до проблем потерпілих. Це є складовою частиною морального відродження, виховання соціальної солідарності та взаємодопомоги у суспільстві. Необхідно до цієї болючої теми частіше зверталися засобам масової інформації, діячам мистецтва та літератури. А поки що про горе ні в чому не винних людей майже ніхто не згадує. Замість цього на екранах кінотеатрів та телебаченні - сумнівні сюжети про суперменів, вбивства, насилля та інші жахи. Не відстають і газети та масова детективна література, що заполонила книжковий ринок. І як зрозуміти, чому газета “Факти и комментарии”, якось не пошкодувала цілої сторінки для інтерв'ю з найманим вбивцею (кілером) в аеропорту “Бориспіль” перед далекою дорогою у теплі краї… А чи не краще було б його затримати і сповістити про це двома рядками?

А ось інша практика. Російська телестудія “Экран века” на замовлення та за участю асоціації створила за матеріалами США фільм “Як допомагають жертвам”. В ньому виступають і потерпілі, і юристи, і працівники громадської служби допомоги. У фільмі показано всі сторони цієї проблеми: робота поліції та судів, кризових центрів та “гарячих ліній”, федеральних та місцевих органів влади тощо. Але особливо докладно висвітлюється діяльність державного фонду допомоги жертвам, який фінансує компенсацію збитків, а також послуги соціального характеру. Показано яку увагу захисту жертв злочинів приділяє президент країни, владні структури та засоби масової інформації Руднев В.Згадана стаття..

В Україні катастрофічно не вистачає грошей, затримується виплата заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. Не працюють великі промислові підприємства, зростає безробіття. За таких обставин створення спеціального державного фонду допомоги потерпілим від злочинів - справа непроста. Але можлива, якщо на це залучити кошти через обов'язкові відрахування із заробітної плати правопорушників, зі штрафів, за рахунок конфіскованого майна.

Таким чином, кримінально-правова політика в Україні сьогодні здійснюється з урахуванням необхідності забезпечення прав людини на принципах економії кримінальної репресії; доцільності; диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання за злочин; невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Це основні і власні (властиві саме їй) принципи кримінально-правової політики. Крім того, в сфері кримінально-правової політики мають певний прояв і інші принципи як більш загального характеру (загальні принципи права і політики - законність, демократизм, справедливість, гуманізм тощо). Захист природних прав потерпілих та матеріальна допомога з боку держави підвищують її авторитет, заохочують населення до співпраці з правоохоронними установами. А це означатиме зменшення випадків відмови жертв злочинів від подачі заяви про подію, зміни показань на користь обвинуваченого і т.ін. Скоротиться латентна та нерозкрита злочинність. І зменшиться кількість злочинів, мотив яких - помста. Якщо взяти до уваги всі позитивні наслідки прийняття та застосування законів про захист потерпілих, то не можна не визнати, що ці закони були б виправдані і не лише морально, але й економічно.

2.2. Справедливість як фактор боротьби із злочинністю

Дотримання прав людини при боротьбі із злочинністю проявляється також через характеристику справедливості цієї діяльності.

Моральна категорія справедливості складає найважливішу ознаку правової норми, є її суттю. Іншими словами, право - це легалізована справедливість, в ідеалі. Адже нерідко бувають і несправедливі закони, а ще частіше, - несправедливість судів, але то - аномалії суспільного життя.

Тісний зв'язок справедливості і права відображає мова. Мабуть більшість мов народів, які знають і поважають право, визначають слова "справедливість", "право", "правда", "правосуддя" однокореневими. У Польщі відомство, яке в Україні називається Міністерством юстиції, має назву Міністерство справедливості. І це мудро, бо нагадує людям про головне призначення правосуддя - знаходити і відновлювати справедливість.

Справедливість має бути проголошена найважливішим принципом призначення покарання. Для цього передусім є нагальна потреба подолати неймовірний хаос, який існує у визначенні санкцій діючих кримінально-правових норм. На жаль, такий суб'єктивізм зберігається і у новому КК Зелінський А.Ф., Литвак О.М. Деякі зауваження кримінологів щодо проектів КК України. //Право України.-1999.-№5.-С.70-73. . Він безпосередньо впливає на практику застосування норм кримінального права.

Так звана "селекція" обвинувачених і засуджених стала звичною. Вона часто виправдовується особистістю правопорушника. Ще в 1961 році М.Д.Шаргородський застерігав: "Такий підхід означає порушення принципу демократизму - рівності всіх перед законом" Шаргородский М.Д.Вопросы общего учения о наказании в теории советского уголовного права// Советское государство и право.-1961.-№10.-С.144.. Саме в той час у кодексі 1960 р. з'явилася виключна юрисдикція особливо небезпечного рецидивіста. Людина, яку офіційно було колись визнано особливо небезпечною, у випадку скоєння будь-якого умисного порушення закону, незалежно від того, чи є якийсь зв'язок його з минулим, карається надзвичайно суворо без права на умовно-дострокове звільнення з відбуванням покарання у тюрмі або колонії особливого режиму (та ж тюрма). Виходить, що особа карається не за злочин, а за кримінальне минуле, спокутуване призначеним раніше покаранням. Цю багатолітню несправедливість нарешті подолано у новому КК України.

Серед обставин, які обтяжують покарання, п.13 ст.67 КК передбачає вчинення злочину особою, яка перебувала у стані сп'яніння. Сенс і справедливість такого рішення не зовсім бездоганні. Адже алкогольне сп'яніння та наркотичне збудження - це симптоми отруєння, яке послаблює самоконтроль індивіда і його здатність адекватно реагувати на зовнішні обставини. Громадська думка схильна вважати сп'яніння як таке, що зменшує вину Кузнецова Н.Ф. Проблема изучения эффективности уголовно-правовых норм и институтов// Эффективность применения уголовного закона. - Сб.статей. - Отв. ред. Н.Ф.Кузнецова, И.Е.Михайловская.-М.,1973.-С.31.. Єдиною підставою для протилежної оцінки можна вважати прагнення законодавця посилити боротьбу з пияцтвом, яке є одним з криміногенних чинників. Але у такий спосіб навряд чи можна чекати помітних успіхів. Він не відповідає принципу справедливості, оскільки, виходячи з історичних правових традицій, скоєння злочину, заздалегідь спланованого у тверезому стані заслуговує більш суворого покарання, ніж п`яна імпровізація (при всіх інших рівних умовах звичайно).

Викликає також сумнів справедливість постулату, який склався з давніх пір: ступінь соціальної небезпеки злочину та санкція за його вчинення визначаються тим, наскільки відповідний вчинок часто трапляється. У такому підході виявляється об`єктивна осудність, від якої сучасна вітчизняна кримінально-правова доктрина рішуче відмежувалася Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину.Автореф. дис.доктора юр. наук.-К.,1999.-С.10-13.

. Індивід має право вимагати, щоб покарання за скоєний ним особисто кримінальний вчинок не залежав від того, скільки осіб, крім нього і без його участі, зроблять те саме.

Вважаю також аморальною і такою, що не відповідає вимогам справедливості, маніпуляцію репресією залежно від політичних кампаній та програм, що періодично проводяться в Україні та в окремих регіонах. Наприкінці 60-х років проводився рішучий наступ на хуліганство. Його частка в структурі злочинності становила близько 30%, а подекуди - до 40%. Були посилені санкції статей про хуліганство, суди призначали максимально суворі покарання. Можна лише здогадуватися, скільки скалічено було людських доль під гаслами "хай горить земля під ногами хуліганів", "хуліганству - бій" і т. ін.

Санкції ст. 296 КК України жорстокі, а злочин вважається тяжким. Однак диспозиція цієї статті така розпливчаста і невизначена ("грубе порушення громадського порядку"), що її, при бажанні, можна застосувати до кожного, навіть суто побутового конфлікту. А бажання таке у правоохоронців часом виникає, особливо наприкінці року або кварталу, щоб порушенням десятків кримінальних справ за ст.296 КК значно покращити звітність про розкриття тяжких злочинів.

Маніпуляція санкціями законів та практикою їх застосування відповідно до коливань державної кримінальної політики обертається нехтуваннями справедливості і трагедіями тисяч людей. Порушуються традиційні уявлення щодо пріоритету цінностей.

Серед обставин, які згідно із законом, суд враховує, як такі, що дають підстави для посилення покарання, передбачаються також корисливі та інші "низькі", егоїстичні мотиви злочину. З точки зору психологічної теорії мотивації, етична оцінка вчинку залежить не від потреби, що лежить в основі мотиву, а від вибору засобу задоволення цієї актуальної на даний час потреби. Саме вибір означає спрямованість особистості. Визначний німецький філософ А.Шопенгауер з приводу людського егоїзму писав: "Коли я бажаючи небагатослівно висловити могутність цієї антиморальної сили, думав про те, щоб однією рисою відзначити розміри егоїзму і шукав для цього яку-небудь дійсно виразну гіперболу, я наштовхнувся врешті-решт на таку: дехто здатний вбити людину тільки для того, щоб її жиром змастити свої чоботи. Але при цьому у мене все ж залишився сумнів, чи дійсно це гіпербола" Шопенгауэр А. Две основные проблемы этики. Афоризмы житейской мудрости.-Минск,1997.-С.263..

Сучасна кримінальна статистика свідчить: близько 80% зареєстрованих злочинів мають корисливу мотивацію. То чи варто вважати виключною обставину, що стала найпоширенішою? КК Росії 1996 р. не вважає корисливість обтяжуючою обставиною. Кожен мотив може бути низьким, вкрай спотвореним, якщо засіб задоволення індивідуальної або групової потреби разюче не відповідає значимості і гостроті потреби. Відомий афоризм "мета виправдовує засоби" відображає антигуманну егоїстичну позицію людини або корпорації.

І все ж таки егоїзм і корисливі мотиви вчинків породжують адаптаційну активність правопорушників. Значно небезпечнішою для людської цивілізації є деструктивна агресивність Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности.-М.,1998.-С.286-355. . Може саме деструктивні мотиви злочинів слід вважати небезпечнішими, ніж корисливі ?

В деяких статтях Особливої частини КК вважаються кваліфікованими склади злочинів, які були скоєні за попередньою змовою групами осіб та організованими групами. Остання ознака визнається такою, що дає підстави посилити санкції у кілька разів. Закон не враховує психологічні механізми групової поведінки, коли виникає феномен "дроблення відповідальності". У гурті притупляється страх перед можливою карою: " я як всі". У росіян є прислів'я: "на миру и смерть красна". Мабуть таки злочинні об'єднання об'єктивно небезпечніші. Але ж об'єднання - це не кожен його учасник особисто. Адже різні шляхи приводять у злочинну зграю, різні ролі - різні дії. Логічно було б за груповий злочин покласти відповідальність на лідерів. Рядові співучасники, у тому числі члени організованих злочинних груп повинні відповідати лише за скоєне ними особисто. Це є аксіомою правосуддя, яке не визнає об'єктивного ставлення в вину Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину.-К.,1997.-С.82-96..

І не завжди виправдано, що за протиправні дії, які вчинили, скажімо, двоє, покарання посилюється вдвічі, ніж за таку саму провину злочинця-одинака. Наприклад, двоє домовилися і вкрали зі стоянки, що охороняється, автомобіль. Один із змовників відволікав охоронця, інший, який добре знається на протиугонних пристроях, відімкнув його, сів за кермо. Уявимо собі, що теж саме зробив один злодій, без допомоги. Хіба він цим не довів би свою виключну зухвалість і злодійський професіоналізм ? Але він отримає порівняно м'яке покарання. Бо - один. На мою думку, кваліфіковані за ознаками групового скоєння склади злочинів слід зберегти лише у тих статтях, де йдеться про агресивні напади - згвалтування, вбивства, розбої, тероризм і т.ін. Групові агресивні напади не лише об'єктивно страшніші, бо від них важче захиститися - вони цинічні й аморальні. Це відображають і народні прислів'я: "гуртом і батька добре бити". Тому переконливим було б значне посилення покарання за групові тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження, груповий опір представникові влади та деякі інші злочини. Але діюче кримінальне законодавство вирішує навпаки: названі та інші агресивні посягання, крім згвалтування, вчинені групою не вважаються вчиненими за обтяжуючих обставин, але вони широко використовуються у статтях про відповідальність за крадіжки, шахрайство і т. ін.

Принцип справедливості потребує також офіційної на законодавчому рівні відмови від презумпції знання правопорушником закону, який порушується. Це досить дивна у психологічному сприйнятті юридична фікція: зрозуміло, що неможливо знати всі закони, особливо ті, що передбачають відповідальність за господарські, економічні та багато інших подібних злочинів, мало пов'язаних з моральними нормами поведінки, і в той же час звично наводиться сентенція стародавнього Риму "ніхто не може незнанням закону виправдовуватися". А чому, власне, не може? Адже і серед професійних правознавців небагато знайдеться таких, які знають численні заборони у галузі підприємницької діяльності, митних правил і т.ін. Відомий французький криміналіст М.Ансель, відзначаючи цю обставину, резонно стверджує, що "застосування...юридичної фікції паралізує нормальний розвиток кримінального права і особливо перешкоджає такому реалізму, без якого вся репресивна система стає неефективною" Ансель М. Новая социальная защита (гуманистическое движение в уголовной политике).-М.,1970.-С.195. . Презумпція знання законів має визнаватися лише при розгляді загальнокримінальних злочинів, оскільки вони всім відомі і глибоко аморальні, а також за такі правопорушення, відповідальність за які наступає лише після адміністративної або іншої відповідальності (адміністративна преюдиція). У всіх інших випадках незнання закону залежно від причин незнання та інших обставин має пом'якшувати відповідальність за умисні злочини та звільняти від покарання за необережні Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия.-Автореф. Дисс. доктора юр.наук.-М.,1985.-С.17-18..

Визнання засудженою особою справедливості призначеного їй покарання є однією з передумов успішного завершення процесу застосування кримінального закону. Треба визнати, що це нелегка справа, оскільки людина схильна забувати інформацію, яка травмує її психіку. Це в психології зветься когнітивним дисонансом, що є різновидом психологічного захисту. До того ж прагнення індивіда до самовиправдовування знаходить підтримку у груповій свідомості мешканців колонії. Більшість засуджених не визнає справедливість вироків, оскільки “...вважають свої дії звичайними, традиційними, широко поширеними і такими, що мало чим відрізняються від поведінки інших осіб” Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правосознание и преступное поведение// Правосознание и правовое воспитание личности.-М.,1982.-С.32.. На жаль де в чому вони мають сенс...

Розділ 3. Превенція як найбільш гуманна форма протидії злочинності.

3.1. Поняття та сутність попереджувальної діяльності

Одним з головних завдань кримінології є наукова розробка проблем попередження злочинів. Якщо у минулому тисячолітті попередження правопорушень визнавалось показником мудрості законодавця, то сьогодні потенціал мудрості у цій сфері повинен бути притаманним усім гілкам державної влади. Попередження правопорушень у суспільстві є необхідністю, оскільки останні є деструктивною силою, що суттєво гальмує його розвиток.

Найбільш проблемною частиною правопорушень є злочини через свою суспільну небезпеку. Злочинність зі своїми закономірностями має глибоко схований внутрішній зміст, а тому уявлення про неї мають здебільшого райдужний характер, про що свідчить висунення помилкових тез про її здоланність Карпец И.И. Социалистическая криминология. Состояние. Задачи // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып.47. - М.: Юрид. лит., 1988. - С.5.. При цьому боротьба зі злочинністю, нейтралізація причин і умов, що її породжують, вимагають створення системи попередження злочинів та розробки комплексу засобів, за допомогою яких воно здійснюється. У 90-х роках XX століття радянська кримінологія доводила, що стоїть на порозі вирішення суттєвого теоретичного і практичного завдання - створення оптимальної моделі системи попередження злочинності у соціалістичному суспільстві, і в науковому та практичному плані готова до її вирішення Курс советской криминологии. Предупреждение преступности, М., 1986; Жалинский А.Э. Социальное предупреждение преступлений в СССР. - Львов, 1976; Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. - М., 1972; Игошев К.Е. Социальный контроль и профилактика преступлений. - Горький, 1976; Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. - М., 1985; Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. - М., 1990.. Незважаючи на те, що історичний перебіг подій не дозволив перевірити життєздатність цього висновку, він явно був передчасним.

Страницы: 1, 2, 3


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.