РУБРИКИ

Кримінальне процесуальне право України

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Кримінальне процесуальне право України

Поручителями можуть бути особи, які заслуговують довіри слідчого і суду, тобто громадяни, котрі завдяки своїм моральним якостям мають авторитет і мають змогу забезпечити належну поведінки і явку обвинуваченого за викликом зазначених органів. При необхідності слідчий і суд можуть витребувати характеристики або довідки, які містять дані про поручителів. Ці документи додаються до справи. Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або згодою поручителів. Громадяни, котрі виявили бажанням взяти на себе відповідне зобов'язання, повинні подати про це письмові заяву слідчому або суду, які після перевірки даних про особу поручителя та їх взаємини з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу. Застосування особистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжного заходу, яка оголошується обвинуваченому, і зобов'язанням про особисту поруку. Поручителі викликаються до слідчого або суду, їм повідомляють про суть справи (про характер злочину, роль обвинуваченого в його вчиненні, юридичну кваліфікацію, можливу міру покарання тощо) і попереджують про відповідальність, передбачену ч2 ст152 КПК. Зобов'язання підписують поручителі (спільно або кожний окремо) і особа, яка його відібрала. Поручителям повинно бути роз'яснено право відмови від поруки. Якщо поручитель або всі поручителі переконаються в тому, що вони не мають змоги гарантувати належну поведінку обвинуваченого та його явку до слідчого і суду, вони повинні негайно письмово або усно заявити про відмову від взятого на себе зобов'язання. В разі своєчасного повідомлення про відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за належну поведінку і явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим, при необхідності і наявності до того підстав - більш суворим запобіжним заходом.

Стаття 154. Порука громадської організації або трудового колективу. Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.

Громадська порука як запобіжний захід може бути обрана тільки в тому разі, якщо постанова про те, що дана організація або колектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, була винесена повноважними зборами, а не керівним органом організації або адміністрацією разом з таким органом чи керівниками громадських організацій. Ця постанова або протокол зборів мають бути приєднані до справи. Бажано, щоб збори доручили конкретним особам виконання свого рішення. Ставити питання про поруку громадської організації чи трудового колективу можуть їх керівні органи, окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, його родичі і захисник, а також слідчий, прокурор. Особи, які застосовують запобіжний захід, повинні ознайомити збори або представників організації чи колективу з характером обвинувачення. Якщо обвинувачений вибув з організації чи колективу або виявиться, що вони неспроможні забезпечити належну поведінку і явку обвинуваченого за викликом, організація або колектив зобов'язані відмовитися від поруки і повідомити про це слідчого. Він повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу. Громадську поруку як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст10).

§ 36. Застава як вид запобіжного заходу.

Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов`язання не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст.154 КПК). Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом. Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим: а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років - 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17000 грн.); б) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 мінімумів (8500 грн.); в) щодо інших осіб - 50 мінімумів (850 грн.). У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2, 7 ст.154-1 КПК). При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз`яснюються його обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава і що в разі невиконання нею своїх обов`язків застава буде звернення в дохід держави. Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов`язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу. Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов`язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання. Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч.7 ст.154-1 КПК). Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під варту, коли без цього можна обійтися.

§ 37. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, які є підставою для відмови в порушенні справи. Своєчасне та обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч.1 ст.113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч.2 ст.190 КПК). Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта - постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

§ 38. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав. Приводи - це передбачені законом джерела, з яких органи, уповноважені порушити справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини. Приводу для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч.1 ст.94). Цей перелік є вичерпним. Повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб мають бути в письмовій формі (ч.3 ст.95). Інші - усні чи письмові. Усні заяви заносяться до протоколу, особу повідомляють про кримінальну відповідальність за ст.177 КК. Недонесення про злочин ст.187 КК. Явка з повинною за загальним правилом пом`якшує відповідальність (п.8 ч.1 ст.40 КК). У випадках, прямо вказаних в законі (ч.2 ст.56, ч.3 ст.170, ч.2 ст.222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи. Анонімні заяви або телефонні повідомлення не є підставою для порушення справи (але за необхідністю можуть бути перевірені). Ч.2 ст.94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Кримінальну справи слід порушувати за фактом вчинення діяння, якщо встановлено особу - справу порушують щодо цієї особи (ч.2 ст.98 КПК), прокурор чи суддя можуть прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду - мотивована постанова (ст.98-1 КПК). Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках - огляд місця події (ч.2 ст.190). Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень шляхом обшуків, допитів, інших слідчих дій. Якщо в заяві або повідомленні дані про злочин, справа по якій порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу для порушення справи (ч.1, 2 ст.27 КПК). За наявності приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і судді виносять постанову, а суд - ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування. Прокурор, як правило, направляє порушену справу для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження. Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони повинні направити прокурору копію своєї постанови (ч.2 ст.100 КПК). Суддя або суд направляють порушену справу прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст.425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч.2 ст.27 КПК). Визнавши матеріали про злочини, переліченими в ст.425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ст.430 КПК). У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч.1 ст.251 КПК). Якщо справа про злочини, перелічені в ч.1 ст.27 і ст.425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст.111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства. Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст.4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції. Прокурор має право порушити справу про будь-який злочин. Проти адвоката - тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, генпрокурором АРК, міст Києва і Севастополя (ч.5 ст.10 ЗУ Про адвокатуру), щодо народного депутата, Уповноваженого ВР з прав людини, Голови розрахункової палати тощо - лише Генпрокурором України (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нар.депутата, ч.3 ст.20 ЗУ про Уповноваженого ВР з прав людини, ч.2 ст.37 про розрахункову палату). Військовий прокурор - про злочини, підсудні військовим судам. Слідчі - керуючись правилами про підслідність (ст.112 КПК). Орган дізнання - в межах компетенції (ст.101 КПК). Капітани суден - щодо членів екіпажу та пасажирів у далекому плаванні. Податкова міліція про ухилення від сплати податків, обов`язкових платежів, приховування валютної виручки. Органи безпеки - про злочини, віднесені до їх відання (ч.2 ст.112 КПК). Митні органи - про контрабанду. Начальники ВТУ, ізоляторів тощо - вчиненні в розташування таких установ. Пожежний нагляд - порушення протипожежних правил. Прикордонна охорона - порушення кордону.

§ 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках - огляд місця події (ч.2 ст.190). За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи (відсутність події злочину; відсутність у діянні складу злочину; скінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; наявність акту амністії; помилування особи; недосягнення особою 11-річного віку; примирення потерпілого з обвинуваченим; відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявність вироку суду по тому ж обвинуваченню; наявність не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи або про відмову в порушенні справи - п.1-11 ч.1 ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації. Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора - вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесла не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного або прирівняного до нього суду (ч.2 ст.99-1, ст.236-1 КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст.236-2 КПК). Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч.3 ст.99-1 КПК), а прокурор - принести протест (ч.5 ст.100 КПК) або внести окреме подання (ч.1 ст.354 КПК). Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства тощо для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для адміністративного стягнення (ч.2 ст.99 КПК).

§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.

За законом (ст.111 КПК) переважна більшість кримінальний справ повинна проходити стадію попереднього (досудового) розслідування. Виняток - справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч.1 ст.27, ст.425 КПК), у яких попереднє розслідування провадить тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист, а також коли це визнає за необхідно прокурор чи суд. Попереднє (досудове) розслідування співвідноситься з основною частиною судового розгляду - судовим слідством, бо тільки на основі доказів, розглянутих в ході судового слідства суд вирішує справу (ч.2 ст.323 КПК). Суд може не погодитися з оцінкою органів попереднього слідства зібраних ними матеріалів. Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання й попереднього слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, по припиненню і запобіганню вчинення злочинів. Завдання цей стадії полягають у: 1) швидкому й повному розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжитті заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявленні причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст.2, 23, 23-1, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі. Тільки виконання завдань даної стадії є підставою для винесення органом попереднього розслідування рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст.212 КПК). Помилки попереднього розслідування можуть призвести до судової помилки. Етапи попереднього розслідування: 1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з`ясування події злочину та участі в ньому конкретної особи; 2) виконання процесуальних дій, пов`язаних з притягненнях особи як обвинуваченої, пред`явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відсторонення обвинуваченого від посади тощо); 3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом`якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого; 4) виконання процесуальних дій, пов`язаних із закінченням розслідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального документа й належним спрямуванням справи.

§ 41. Форми попереднього розслідування. Попереднє слідство як основна форма розслідування.

Попереднє розслідування як процесуальна діяльність має дві форми, поєднані між собою завданнями і процедурою: попереднє слідство, здійснюване слідчим прокуратури, слідчими органів ВС, слідчими органів безпеки і слідчими податкової міліції (ст.102 КПК) як провідна форма, а також дізнання, яке провадиться органами дізнання, переліченими в ст.101 КПК, а фактично - призначеною начальником органу дізнання особою (оперуповноваженим карного розшуку, офіцером-дізнавачем у Збройних силах) із затвердженням ним найважливіших рішень у справі (про проведення обшуку, обрання запобіжного заходу тощо). Начальник органу дізнання має право без погодження з прокурором передати справу для подальшого провадження дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження для забезпечення повного і об`єктивного розслідування. Фактичні дані, одержані в будь-якій з цих форм, мають однакову доказову силу при прийнятті процесуальних рішень судом. Проте орган дізнання не має право розслідувати справи у повному обсязі із складанням підсумкового процесуального документа й передачею матеріалів справи до суду, тобто дізнання може передувати попередньому слідству, але не замінювати його. Воно закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження попереднього слідства, яка затверджується прокурором (ст.109 КПК). Згідно з ст.111 КПК попереднє слідство є обов`язковим в усіх справах за винятком справ про злочини, перелічені в ст.425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч.1 ст.27 КПК), у яких попереднє слідство провадиться тільки у випадках, коли це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте в цих справах провадження попереднього слідства є обов`язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист. Для органів попереднього слідства, слідчих розслідування - це основна форма діяльності. Для органів дізнання - це лише одна, причому не основна функція (певних виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки, для яких відповідно до ст.2, 10 ЗУ про міліцію, ст.19, 21, 22 ЗУ про державну податкову службу в Україні та ст.2, 24 ЗУ про Службу безпеки України виявлення й розкриття злочинів є одним із основних їх завдань і обов`язків), і ведуть вони розслідування справ про злочини, які вчиняються у сфері їх основної діяльності (органи прикордонної охорони - справи про порушення державного кордону, пожежного нагляду - порушення протипожежних правил тощо). Слідчим надається ширше коло повноважень по розслідуванню злочинів, у тому числі таке, як давати доручення органам дізнання. Суб`єкти права на розслідування злочинів: начальник слідчого підрозділу (відділення, відділу, управління), яки має право брати участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадити попереднє слідство в повному обсязі, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (ч.2 ст.114-1 КПК), і прокурор, який має право брати участь у провадженні попереднього слідства й дізнання, виконуючи як окремі слідчі дії, так і проводячи розслідування в повному обсязі в будь-якій справі (п.5 ч.1 ст.227 КПК). Ніякі інші особи (співробітники приватних розшукних бюро, детективних служб тощо) правом розслідування злочинів не наділені.

§ 42. Органи дізнання. Порядок дізнання. Строки проведення.

Дізнання може становити лише початковий етап розслідування, причому лише тоді, коли слідчий внаслідок певних поважних причин (хвороба, відрядження, виконання нагальних слідчих дій в інших справах тощо) відразу не розслідує дану справу. Діяльність органу дізнання відповідно до ст.104 КПК розрізняється залежно від того, чи є злочин, який підлягає розслідуванню, тяжким. У разі порушення органом дізнання справи про тяжких злочин він провадить невідкладні слідчі дії для виявлення і закріплення слідів злочину. Невідкладними є такі слідчі дії, зволікання з проведенням яких може завдати може завдати шкоди виконанню завдань розслідування, призвести до втрати певних доказів, від чого розкриття злочину може ускладнитися або стати взагалі неможливим. Ст.101. Органи дізнання. Органами дізнання є: 1) міліція; 1-1) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; 2) органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання; 3) командири військових частин, з`єднань, начальники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов`язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв`язку з виконанням службових обов`язків або в розташуванні частини, з`єднання, установи; 4) митні органи - в справах про контрабанду; 5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; 6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; 7) органи охорони державного кордону - у справах про порушення державного кордону; 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні. Ст.103. Повноваження органів дізнання. На органи дізнання покладається вжиття необхідних опертивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора. Ст.104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах. За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановленої особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених ч.1 ст.108 КПК, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов`язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч.2 ст.108 (дізнання провадиться не більше 10 днів з моменту порушення справи). Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов`язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій. / Невідкладною може виявитися будь-яка слідча дія, напр.: огляд місця події; обшук; виїмка; затримання і допит підозрюваного; допит свідка, який тимчасово перебуває у населеному пункті, де провадиться попереднє розслідування; допит потерпілого, стан здоров`я якого погіршується; призначення експертизи, пов`язаної з дослідженням об`єктів, зокрема продуктів, що швидко псуються і через певний час стануть непридатними для дослідження; відтворення обстановки та обставин події у справі про викрадення особистого майна з будинку, який підлягає знесенню чи передачі дипломатичному представництву іноземної держави. Остаточно вирішити питання про наявність підстав для притягнення особи як обвинуваченого й винести постанову про це може лише слідчий після передачі йому справи органом дізнання. Одночасно з провадженням слідчих дій орган дізнання, насамперед міліція, може вживати оперативно-розшукових заходів щодо виявлення відомостей, які можуть бути використані як докази причетності до вчинення злочину. Строки дізнання (ст.108) - не більше 10 днів з моменту порушення справи про тяжкий злочин і не більше 10 днів з моменту з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин - у справах про злочини, що не є тяжкими. Орган дізнання зобов`язаний після закінчення зазначеного строку передати справу через прокурора попереднього слідства навіть у тому разі, коли він не встиг виконати всі невідкладні слідчі дії. Слідчий, якому підслідна ця справа, має право, а за письмовою вказівкою прокурора чи начальника слідчого відділу зобов`язаний, не чекаючи закінчення 10-денного строку та виконання органом дізнання всіх невідкладних слідчих дій, прийняти справу до свого провадження. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх результат. Після прийняття слідчим справи до свого провадження орган дізнання зобов`язаний і далі виконувати за його дорученням не лише оперативно-розшукові, а й слідчі дії (ст.104, 108, ч.3 ст.114 КПК). Виняток із строків - капітан далекого плавання має право затримати підозрювану особу до передачі її у першому порту України (ст.67 Кодексу торговельного мореплавства).

§ 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.

Ст.102. Органи попереднього слідства. Органами попереднього слідства є слідчі прокурори, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки. / Підслідність кримінальних справ - це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами попереднього розслідування. 5 видів підслідності: предметна (родова), персональна, альтернативна, за зв`язком справ і територіальна (місцева). Предметна підслідність: орган, який буде розслідувати справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. Так розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органами попереднього слідства: слідчими прокуратури, органів ВС та безпеки, податкової міліції (ч.1, 2 і 4 ст.112 КПК). Слідчі прокуратури, в т.ч. військової, мають право провадити розслідування у справах про будь-які злочини. Виключна компетенція слідчих прокуратури - злочини проти держави, пропаганда війни (ст.63 КК), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії (ст.66 КК), бандитизм (ст.69 КК), дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст.69-1 КК); усі справи про вбивство, зґвалтування та більшість інших злочинів проти життя, здоров`я, свободи та гідності особи, проти політичних і трудових прав громадян; усі військові злочини, за винятком передбачених п."а", "б", "в" ст.253 КК. Слідчим органам ВС підслідна більшість справ про злочини проти власності, громадської безпеки, громадського порядку й народного здоров`я (крадіжки, грабежі, розбійні напади, автотранспортні злочини тощо), про деякі злочин проти держави (напр.: пошкодження шляхів сполучення і ТЗ ст.78 КК, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів ст.79 КК). Злочини, передбачені ст.80-1 (приховування валютної виручки), ч.2 і3 ст.148-2 (ухилення від сплати податків) КК - попереднє слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч.4 ст.112 КПК). Слідчі органи безпеки розслідують справи про особливо небезпечні злочини проти держави, а також розголошення державної таємниці (ст.67 КК), контрабанду (ст.70 КК), масові безпорядки (ст.71 КК) тощо. Персональна підслідність визначається суб`єктом злочину: всі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів ВС, а всі справи про злочини, вчинені військовослужбовцями тощо - слідчими військової прокуратури. Альтернативна підслідність (ч.3 ст.112 КПК) означає, що справа розслідується тим органом попереднього слідства, який порушив кримінальну справу. Вичерпний перелік таких справ: справи про порушення правил про валютні операції (ч.2 ст.80 КК), приховування валютної виручки (ст.80-1 КК), порушення законодавства України про бюджетну систему (ст.80-3 КК), видання нормативних актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст.80-4 КК), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання посадовим станом (ст.84 КК), розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (ст.86-1 КК). Підслідність за зв`язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї справи пов`язане з розслідуванням іншої. Поєднання з альтернативною підслідністю (ч.3 ст.112 КПК): якщо під час розслідування справ про злочини, передбачені ч.2 ст.80, ст.80-1, 80-3, 80-4 і 86 КК, будуть встановлені посадові злочини (зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, одержання хабара, провокація хабара, посадовий підлог), пов`язані із злочинами, за якими порушена справа, то розслідуються вони органом попереднього слідства, який порушив кримінальну справу. Ч.5 ст.112 КПК, справи про акті злочини, як недонесення про злочини проти держави та інші злочини, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, їх приховуванням (ст.186, 187 КК), завідомо неправдиві показання (ст.178 КК) або відмова свідка від дачі показань, або експерта чи перекладача від виконання покладених на нього обов`язків (ст.179 КК) перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від дачі показань чи висновку, підкуп цих осіб або погроза помстою за раніше дані показання чи висновок (ст.180 КК), утаювання майна, що підлягає конфіскації, або утаювання чи розтрата майна, на яке накладено арешт або яке описано (ст.182 КК), розголошення даних попереднього слідства або дізнання (ст.181 КК), розслідуються слідчим органом, якому підслідна основна справа. Підслідність за зв`язком справ стосовно слідчих податкової міліції (ч.4 ст.112 КПК): якщо під час розслідування справ про злочини передбачені ст.80-1, ч.2 і3 ст.148-2 КК, будуть встановлені злочини, передбачені ст.84 (розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживанням посадовим становищем), 86-1 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах), 87 (спричинення майнової шкоди обману або зловживання довір`ям), 148 (заняття забороненими видами підприємницької діяльності), 148-3 (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю), 148-4 (фіктивне підприємництво), 148-5 (шахрайство з фінансовими ресурсами), 153-1 (незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору), 156-3 (фіктивне банкрутство), 165 (зловживання владою або посадовим становищем), 166 (перевищення влади або посадових повноважень), 167 (халатність), 168 (одержання хабара), 169 (посередництво в хабарництві), 170 (дача хабара), 171 (провокація хабара), 172 (посадовий підлог), 194 (підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроблених документів), пов`язані зі злочинами, за якими порушено справу, вони розслідуються слідчими податкової міліції. В поєднанні з предметною та персональною підслідністю: при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об`єднані справи за об`єктом або за суб`єктом злочину (ч.1 ст.26 КПК). Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району повинен розслідувати дану кримінальну справу - розподіл справ між одноіменними ланками органів розслідування. Ст.116 КПК - попереднє розслідування провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення невідоме - за місцем виявлення, перебування підозрюваного, обвинуваченого, або ж за місцем перебування більшості свідків. Слідчий, встановивши, що справа йому не підслідна, зобов`язаний провести всі невідкладні слідчі дії й передати справу прокурору для направлення за підслідністю, склавши про це мотивовану постанову. Спори про підслідність справ між органами розслідування вирішуються відповідними прокурорами (ст.117 КПК).

§ 44. Строки попереднього слідства. Порядок їх продовження.

Попереднє слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Вона має провадитись доти, доки не будуть належним чином дослідженні обставини, що входять до предмета доказування в даній справі водночас розслідування має провадитись швидко, щоб своєчасно виявити й закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно зі ст.120 КПК попереднє слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом 2 місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до складання постанови про закриття кримінально ї справи чи постанови про зупинення провадження попереднього слідства. У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк внаслідок великого обсягу справи, її складності його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор гарнізону та прирівняний до них прокурор - до 3 місяців, а в особливо складних справах - прокурор АРК , області, міст Києва і Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор або їх заступники - на необхідний, на їхню думку, строк одноразово чи неодноразово, виходячи з конкретних обставин справи, але не більш ніж до 6 місяців. Генеральний прокурор України, його заступники не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку попереднього слідства. Ці ж прокурори продовжують строки попереднього слідства у справах, нагляд за законністю провадження у яких здійснюють: при розслідуванні справ слідчими апарату Генеральної прокуратури або слідчими чи оперативно-слідчими групами, створеними за їх рішенням, а також при одночасному продовженні строків попереднього слідства і тримання обвинуваченого під вартою більш як 6 місяців. Викладені правила продовження строків попереднього слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, яка вчинила злочин. Тут перебіг строку попереднього слідства починається з дня встановлення особи. При продовженні строків не враховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами закінченого слідства, а також час знаходження справи в суді. Від продовження строку попереднього слідства слід відрізняти встановлення строку додаткового слідства. У разі повернення справи судом для провадження додаткового слідства, а також відновлення закритої справи прокурором строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з дня прийняття слідчим справи до свого провадження. При необхідності дальше продовження строків попереднього слідства відбувається в загальному порядку (ч.4 ст.120 КПК, тобто відповідно на 1 або 3 місяці).Обчислення строків (ст.89 КПК). Перед закінченням встановленого законом (продовженого відповідним компетентним прокурором) строку попереднього слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продовження строку попереднього слідства. Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку попереднього слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закінчення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності - після ознайомлення з матеріалами справи і з викликом слідчого. Зміст постанови - ст.130 КПК. Така постанова підписується слідчим, прокурором, який здійснює нагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів ВС) і подається до прокуратури області за 10 днів до закінчення строку слідства. Така постанова перед Генеральним прокурором підписується ще й прокурором області і подається до Генеральної прокуратури не пізніше як за 15 днів до закінчення строку, а в слідче управління МВС - за 20 днів. При об`єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні строк слідства по об`єднаній справі належить відлічувати з дня порушення справи, розслідування якої почалося раніше. У виділеній кримінальній справі: а) з дня виділення в окреме провадження справи, не пов`язаної з основною при одночасному прийнятті; б) при недоцільності розслідування в одному провадженні - з дня порушення основної справи, напр. щодо неповнолітнього (ст.439 КПК), при ухиленні від слідства або тяжкої хвороби (ст.206.КПК).

§ 45. Порядок виклику і допиту свідків, потерпілих.

Свідок викликається до слідчого повісткою (вручається під розписку свідкові або, коли він відсутній, дорослим членам його сім`ї, ЖЄК, виконкому, на роботі), телеграмою, особисто запрошений слідчим. У повістки: хто викликається, коди і до кого, день і час, наслідки неявки за ст.70,71 КПК (ст.166 КПК). Розписка про вручення повертається слідчому. В разі неявки з неповажних причин слідчий може застосувати привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову. Привід виконується органами ВС за місцем фактичного проживання особи відповідно до міждержавних угод (Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затв. Наказом МВС України від 23.12.95 №864). Постанова про привід розглядається начальником органу ВС чи його заступником. Особі працівник міліції оголошує постанову, в разі згоди добровільно прибути бере розписку, в разі непокори - протокол (акт), хвороба тощо - відповідна довідка додається. Повідомляється орган, що виніс постанову, можуть застосовуватися заходи адміністративного стягнення (ст.185 КпАП). Допитується свідок за місцем провадження попереднього слідства або за місцем його перебування (лікарня, дім, робота, навчання тощо) в разі хвороби, малолітства, негайний допит тощо. Свідок допитується у відсутності інших свідків, слідчі вживають заходів, щоб свідки не могли спілкуватися між собою (викликають в різний час). Слідчий має приготуватись до допиту: вивчити матеріали справи, підготувати необхідну літературу, вибрати тактику допиту, визначити обставини, які необхідно з`ясувати під час допиту, скласти план допиту тощо. Перед допитом встановлюють особу свідка, повідомляє по якій справі його викликано, роз`яснює обов`язки, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за неправдиві показання (ст.178, 179 КК), з`ясовує стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим, роз`яснює право не давати показань щодо себе, членів сім`ї, близьких родичів (ч.1 ст.63 КУ) і пропонує розповісти про обставини, із-за яких його викликано (ст.167 КПК). Після вільної розповіді свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання, вироблені практикою: 1) доповнюючі (про обставини, про які свідок забув розповісти); 2) уточнюючі (деталізація окремих фактів); 3) нагадуючі (щоб допомогти відновити в пам`яті забуті події і факти); 4) контрольні (перевірка правильності інформації). Заборонено домагатися показань свідка шляхом насильства, погроз, обману, інших незаконних заходів (ч.3 ст.22 КПК). Якщо свідок не володіє мовою - участь перекладача (ст.19 КПК), якщо німий - участь особи, яка його розуміє (ст.169 КПК). Дипломатичні представники можуть відмовити давати показання, і не повинні являтися в слідчі органи, якщо вони бажають давати показання. Консульські посадові особи і глави представництв відмовитися давати показання не можуть, крім випадків щодо інформації, пов`язаної з їх службовими обов`язками, але не несуть відповідальності за відмову давати показання. Протокол допиту свідка має відповідати вимогам ст.85 КПК (ст.170 КПК): анкетні дані свідка, відомості про стосунки з обвинуваченим і потерпілим, роз`яснення прав і обов`язків, попереджання про кримінальну відповідальність з підписом свідка. Показання викладаються від першої особи послідовно, інші засоби фіксації додаються до протоколу. Свідок може сам написати показання в присутності слідчого. Слідчий має ознайомити свідка з його показаннями, особи, що були присутні при допиті, можуть попросити внести зміни та поправки до показань, які заноситься до протоколу. Протокол підписують свідок, слідчій, особи, що були присутні про допиті, свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик і допит потерпілого провадиться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком допиту від попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за т.с178 КК і з`ясовуються стосунки потерпілого лише обвинуваченим або підозрюваним (ст.171 КПК). Слідчий і орган дізнання повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого. Якщо є дані. Що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров`ю, житлу і майну, орган дізнання чи слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, або прокурор виносить мотивовану постанову про застосування заходів безпека. Ці заходи застосовуються також щодо членів сім`ї та близьких родичів свідка і потерпілого. Орган дізнання, слідчий, прокурор зобов`язані вжити заходів до встановлення винних у цьому осіб і притягнення їх до відповідальності (ст.2, 20, 22 ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"). Свідок і потерпілий мають право на відшкодування їм витрат, пов`язаних із явкою за викликом до органу дізнання, попереднього слідства з коштів цих органів (ст..92 КПК).

§ 46. Особливості виклику і допиту неповнолітніх свідків та потерпілих.

Привід неповнолітнього до 16 років провадиться з повідомленням його батьків (піклувальників), якщо інше не обумовлене в постанові (ухвалі) про привід (п.3,4,6,8,10,11,13,14 Інструкції). Особливості виклику неповнолітнього свідка ст.166, 168 КПК. Неповнолітній викликається через законних представників, якщо вони не заінтересовані в наслідках вирішення справи (повідомлення про виклик надсилається законним представникам). Такий свідок не попереджається про кримінальну відповідальність за ст.178, 179 КК, йому лише роз`яснюються обов`язок говорити правду, а також право не давати показань щодо себе та близьких за ч.1 ст.63 КУ. Допит свідка до 14 років, а іноді і до 16 років провадиться за правилами допиту дорослих, але у присутності педагога, батьків, лікаря коли необхідно, інших законних представників. Всім роз`яснюється їх обов`язок бути при допиті та право викласти зауваження на дії слідчого у зв`язку з допитом, які заносяться до протоколу, право ставити запитання свідкові, які слідчий може відвести, але вони заносяться до протоколу.

§ 47. Обшук майна, його мета, підстави, види і порядок проведення.

Обшук - це слідча дія, яка проводиться тоді, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі і цінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предметі і документи, що мають значення для встановлення істини для встановлення істини у справі, заховані у певному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він має достатні дані про те, що у певному приміщенні або місці переховується особа, яка вчинила злочин (ст.177 КПК), або там знаходиться труп. Достатні підстави - це відомості з показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (напр., протокол огляду місця події), заявах громадян, або одержані в ході оперативно-розшукової діяльності. Це засіб збирання нових та перевірки наявних доказів. При обшуку предмети і документи розшукуються і вилучаються, може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому. Обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир; службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор, сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір`я, ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук). Обшук за загальним правилом проводиться лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора, який безпосередньо здійснює нагляд за розслідуванням, або його заступника. КУ передбачає, що існуючий порядок проведення обшуку житла або іншого володіння особи зберігатиметься не більше як протягом п`яти років після набуття нею чинності. Після цього проведення такого обшуку буде можливим лише за мотивованим рішенням суду (ст.30, п.13 розділу ХУ КУ). При певних, передбачених чинним законом умовах проведення обшуку можливо: а) без санкції прокурора (лише за постановою слідчого: у невідкладних випадках, коли є відомості, що заінтересовані особи можуть знищити або пошкодити предмети чи документи, що можуть бути джерелами доказів - протягом доби слідчий зобов`язаний повідомити прокурора. В разі незаконності дій слідчого - кримінальна відповідальність за ст.130 КК); б) без постанови слідчого (три випадки: 1. При затримані особи за підозрою у вчиненні злочину, 2. При взятті особи під варту, 3. При наявності достатніх підстав вважати, що особа, перебуваючи в приміщені або в іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи (ч.2 ст.184 КПК). В інтересах успішного проведення обшуку слідчий, згідно ч.3 ст.193 КПК, має право заборонити особам, які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходити з цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінчення їх проведення. Звичайний порядок обшуку - ч.1 ст.184 КПК. Обшук повинен проводитись вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст.180 КПК).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.