Основи інтелектуальної власності

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

4.2. ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Одним з найбільш розповсюджених видів передачі прав власності на об'єкти промислової власності є так звана ліцензійна процедура.

Ліцензії бувають добровільними і примусовими. Добровільна ліцензія має місце, коли власник з власної волі передає свої майнові права іншій фізичній або юридичній особі. Примусова ліцензія застосовується, як правило, у дуже обмежених випадках, і неодмінно супроводжується обов'язковою виплатою грошової компенсації автору. Слід бути свідомим того, що на практиці примусова ліцензія є певним обмеженням прав власника. Тому порядок її надання регулюється законодавством і може реалізовуватись тільки двома шляхами: адміністративним або судовим [21].

Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагає суспільна зацікавленість або інтереси національної безпеки країни. Тоді Кабінет Міністрів України має право, без згоди власника, передати право на використання об'єкта промислової власності будь-якій іншій юридичній особі. Передача цих прав має відбуватися на умовах невиключної ліцензії.

У судовому порядку примусову ліцензію може бути надано за заявою зацікавленої сторони. Такі дії можуть мати місце, лише коли власник чи його правонаступник зовсім не використовували або у недостатній мірі використовували об'єкт промислової власності в Україні протягом трьох років після видачі патенту. Крім того, ці ж дії можуть бути застосовані і у випадку, коли використання патенту на винахід чи KM було припинено на термін більш ніж як три роки [10]. Як бачите, створити та захистити власну ідею патентом - це тільки пів справи, головне тут - забезпечити її плідне використання протягом усього життєвого циклу патенту. Звичайно, як і кожного судового рішення, примусової ліцензії ще треба домогтися, а для цього слід забезпечити виконання цілої низки певних вимог, що обумовлені у законодавстві.

Отже повернемося до ліцензій. Як ми вже бачили, ліцензії бувають: невиключні і виключні. Іншими словами, вид ліцензії зумовлюється обсягом тих прав, що передаються іншій особі за ліцензійною угодою.

За юридичною термінологією, під час передачі виключних майнових прав за ліцензійною угодою особи, котрі сучасниками цієї угоди дістають певні специфічні назви. Так, власник виключних прав, що їх передає іншій особі, надалі іменується ліцензіаром, а особа, якій ці права передаються, зветься ліцензіатом.

Виключна ліцензія передбачає передачу ліцензіаром власних виключних майнових прав на певний об'єкт інтелектуальної власності у повному обсязі [14]. Це означає для об'єктів:

- патентів на винахід (KM):

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (KM) ліцензіату у певному обсязі, залишаючи за собою право використовувати винахід (КМ) у частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання винаходу (KM) іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав [10].

Ліцензійний договір вважаються дійсним, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами. Зазначена угода набирає чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після її реєстрації у Установі, а саме з дати публікації відомостей про це у офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.

Крім того, в угоді за виключною ліцензією ліцензіар може обмежити права ліцензіата стосовно:

строку дії угоди (який може бути рівним або меншим за строк дії патенту);

території (конкретним підприємством, областю, країною тощо);

виду використання (тільки продаж об'єкта або тільки його виробництво тощо;

- патентів на промисловий зразок:

Договір про передачу права власності на промисловий зразок також здійснюється на основі ліцензійної угоди, складеної у письмовій формі, котра набирає чинності після підписання її сторонами і реєстрації в Установі. Чинність договору для будь-якої іншої особи, як і у попередньому випадку відраховується від дати публікації відомостей про це у офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру, за що також сплачуються збори [9];

- свідоцтва на товарний знак:

Власник свідоцтва має право видати ліцензію будь-якій особі на використання знака на підставі ліцензійної угоди. Ліцензійна угода має містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за цією угодою, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і, що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні. Крім того, власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі угоди з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака [7].

Як і для інших об'єктів ліцензійна угода набирає чинності за таких саме умов, що і в попередніх випадках.

За невиключною ліцензією ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на певне використання об'єкта інтелектуальної власності. При цьому він зберігає за собою право власного використання об'єкта видачі ліцензій на цей самий об'єкт.

У законодавстві України підкреслено деякі особливості використання невиключної ліцензії щодо деяких об'єктів інтелектуальної власності.

При укладанні ліцензійної угоди на використання винаходу (KM) ліцензіар передає право ліцензіату, залишаючи за собою право надання ліцензій іншим особам, включаючи право надання ліцензій іншим особам.

Ліцензійні, що дістав виключні права на певний об'єкт інтелектуальної власності має право на видачу так званого субліцен-зійного договору іншій особі звичайно у обсязі наданих ліцензіату прав.

У цьому випадку правовідносини між ліцензіаром та ліцензіатом зберігаються. Просто субліцензіат не вступає у безпосередні відносини з ліцензіаром. Усю відповідальність перед ліцензіаром за виконання субліцензійної угоди у цьому випадку переймає на себе ліцензіат. Економічна доцільність субліцензійної угоди полягає в тому, що таким чином задовольняється потреба у попиті на товари та послуги на території дії угоди, якщо ліцензіат не взмозі задовольнити їх сам. Обсяг прав, які надаються субліцензіату, визначаються обсягом прав, які одержав би ліцензіат за виключною ліцензію, і звичайно не можуть їх перевищувати. Найчастіше такі угоди укладаються стосовно винаходів (КМ) та товарного знака [9].

Окрім безпосередньої передачі прав на об'єкт інтелектуальної власності відома, ще одна форма передачі права власності. Це так звана передача прав власності на певний об'єкт у співвласність [14]. Тобто за згодою власника одна або декілька осіб можуть стати новими співвласниками, наприклад, патенту на винахід або свідоцтва на товарний знак тощо. Для цього власник охоронного документа має укласти з майбутнім співвласником (співвласниками) відповідну угоду про передачу права власності у співвласність. Заяву на реєстрацію такої угоди в Установі подає власник охоронного документа. Окрім зазначених дій передбачена зміна складу співвласників охоронного документа. У цьому випадку можуть виникнути дві ситуації. При першій, частина співвласників охоронного документа можуть відмовитись від свого права власності на користь інших його співвласників. У другому варіанті, частина співвласників охоронного документа можуть відмовитись від своєї частки власності на користь сторонніх осіб. Як у першому, так і у другому варіанті укладається відповідна угода між старими та новими співвласниками охоронного документа, яка підписується ними. Заява на зміну власників у цих випадках подається від імені усіх співвласників. Однак підписуються такі заяви тільки тими із співвласників, хто відмовився від своїх прав або передає їх. Після реєстрації угоди усі нові співвласники охоронних документів мають рівні права на його використання. Взаємовідносини між ними регламентуються спеціальною угодою. Якщо така угода не укладена, жоден з співвласників не може самостійно, без згоди інших співвласників чинити будь-які юридичні дії, пов'язані з передачею власних прав іншій особі або видачею ліцензії.

У світовій практиці існує ще одна схема відступу прав на деякі види об'єктів інтелектуальної власності. Так останніми десятиліттями у країнах з розвиненою економікою значного поширення одержав продаж товарів, послуг та технологій на умовах франчайзингу (від англ. franchising). Поняття "франчайзинг" у спеціальній юридичній літературі трактують по-різному.

Наприклад, у англо-російському тлумачному словнику з інтелектуальної власності І. Дахна [4] поняття "франчиза" (від англ. franchise) визначається як "спеціальна пільга на виконання певних дій, яка надається громадянам та корпораціям з боку уряду, і яка не належить усім як "загальне право".

У США під франчизою розуміють переважне право на використання товарного знака або інших емблем чи символів включно з дизайном і логотипом та іншими матеріалами ідентифікації, а також методів реклами і завойовування суспільного визнання. Крім того, до неї американці відносять і патенти та "ноу-хау", а також методи ведення бізнесу, що становлять комерційну таємницю, стиль і способи оформлення інтер'єру. Окрім цього, на їхню думку, до неї слід віднести ще й устаткування та пристосування, а також стандартні господарські процедури, що обов'язково використовуються при здійснення процесу або використанні устаткування. Однак, слід зауважити, що усі перераховані об'єкти попередньо мають бути захищені законом про авторське право або пройти реєстрацією торгової марки, дизайну, винаходу чи бути захищеним у будь-який інший спосіб.

У трактуванні Французької федерації франчайзингу франчиза -це співпраця підприємства, що надає послуги для одного або кількох підприємств, у результаті якої ці підприємства користуються товарним знаком (знаком обслуговування), вивіскою і особливо "ноу-хау" шляхом однакової експлуатації, під контролем підприємства, що є власником цих об'єктів промислової власності [6].

У розумінні Британської асоціації франчайзингу франчиза є -контрольною ліцензією, що видається власником об'єкта інтелектуальної власності (наприклад, товарного знака) іншій особі. Ця ліцензія дозволяє або навіть більше того, зобов'язує особу, яка отримала права на використання згаданого об'єкта займатися (у період дії цієї угоди) визначеним у ній бізнесом, використовуючи при цьому специфічне найменування, що належить власнику, або асоціюється з ним. Окрім того, вона надає право власнику здійснювати контроль протягом усього періоду дії ліцензії за якістю ведення бізнесу, що є предметом цієї угоди. Окрім прав ця угода також накладає на її учасників і певні зобов'язання. Так власник об'єкта інтелектуальної власності зобов'язаний надавати партнеру по угоді обов'язкову допомогу у процесі ведення бізнесу стосовно управління персоналом, організації продажу тощо. Особа, яка дістала ці права, у свою чергу зобов'язана акуратно виконувати усі вимоги, обумовлені у цій угоді і регулярно вносити оплату на рахунок власника об'єкта інтелектуальної власності, яким вона користується [20].

Узагальнюючи вищенаведену інформацію можна запропонувати таке визначення цих понять.

Франчайзингова угода -- це договір між поставником продуктів або послуг, чи власником товарного знака або автором художнього твору, які користуються великою популярністю. При цьому той хто дістає права (франчайзі) приймає на себе зобов'язання торгівлі продукцією або надання послуг під ім'ям франчайзера (того, кому належать продукти або послуги), зберігаючи при цьому рівень їх якості.

Франчайзі (від англ. franruchisee) - енергійний бізнесмен, підприємець, менеджер. Термін франчайзер також походить від англ. "franchisor", що означає організатор справ, власник генеральної ліцензії [4].

Поточна діяльність франчайзі є цілком самостійною але його підприємство функціонує не як відокремлений об'єкт, а діє як частина єдиного комплексу, об'єднаного франчайзером, котрий є власником нематеріальних активів підприємства, що належить згідно франчайзин-гової угоди франчайзі.

Слід визнати, що згадані нематеріальні активи, а по-іншому, інтелектуальна власність, і є тою причиною, з якої сотні тисяч підприємців - франчайзі погоджуються сплачувати за право користування схемою франчайзера навіть у тих випадках, коли вони досконально знають усі її деталі. Інтелектуальна власність у цьому випадку може охоплювати широке коло об'єктів: від об'єктів промислової власності аж до об'єктів авторського права. При всій їх різноманітності вони обов'язково мають бути захищені певним охоронним документом чи режимом комерційної таємниці, саме тому, що вони мають судовий захист. Тому потенційні франчайзі і змушені укладати договір власності за плату. Цим вони забезпечують собі, і власному бізнесу надійну перевагу і гарантію стабільного існування та подальшого зростання. Для прикладу можна згадати хоча б широковідому у всьому світі мережу ресторанів швидкого харчування "MaCdonal's", що поступово входять і в наше життя. Або компанію з випуску безалкогольних напоїв "Соса-Cola", яка вже вклала у економіку України значні суми, що обраховуються сотнями млн доларів і найближчим часом планує до заводів у Львові і Броварах (Київська область) додати ще один у Дніпропетровську. На український ринок прийшла і російська фірма "Дока", що на умовах франчайзингу реалізує широкомасштабні програми "Дока-піца" і "Дока-хліб". В Україні існують франчайзингові пропозиції і від національних виробників. Зокрема відома Київська фірма "Денді-Ексім" пропонує рентабельні проекти "Бар-морозиво" і "Бар-піцерія". І хоча приклади можна ще наводити, слід визнати, що в Україні фран-чайзінговий бізнес робить ще перші кроки. Звичайно активному просуванню цієї справи і відповідно ширшому залученню іноземних капіталів буде сприяти прийняття закону України про франчайзинг та інші заходи. Однак вже сьогодні за такою ж схемою часто працюють роздрібні торгівці, що реалізують на ринку товари або послуги поставника. У такому випадку угода передбачає певну територію, на якій надається франчиза, а також рекламну та іншу допомогу для франчайзі з боку франчайзера.

У спеціальній юридичній літературі наводиться ряд принципових позитивів і привабливостей цього нового виду комерційної діяльності для усіх зацікавлених сторін [13].

Для франчайзі:

Передача франчайзером спеціальних знань за допомогою програм навчання і професійних консультацій з управління підприємством відкриває шлях для створення торговельних точок, що можуть успішно конкурувати з великими фірмами.

Використання добре знаного товарного знака позитивно позначається на входженні у ринок. Крім того, франчайзер постійно проводить потужну рекламну компанію в Україні та на місцевому рівні, що не під силу малому підприємству. Це дозволяє франчайзі повністю зосередитись на організації власного бізнесу, не піклуючись про просування товару.

Можливість придбання у франчайзера обладнання або інгредієнтів, необхідних для виробництва кінцевого продукту або послуг, за цінами нижчими за ринкові. У разі звернення за кредитом або виникненням труднощів при розрахунках із споживачем франчайзер виступає поручителем за франчайзі.

Низька схильність до банкрутства порівняно із звичайними малими підприємствами. За статистикою згортають свій бізнес понад 25 % звичайних малих підприємств і тільки 5 % франчайзі:

Для франчайзера:

Можливість отримання чималої вигоди від швидкого розгортання власного бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов'язань, адже це франчайзі вкладає свою частку у бізнес і пов'язане з цим розширення.

Для франчайзера успіх франчайзі - незалежного підприємця, що прагне до збільшення власних прибутків, може бути більш вигідним ніж експлуатація власного підприємства або торговельної точки з менеджером, що не вклав власних коштів у цю справу.

Здійснення більшого контролю за умовами реалізації власної продукції порівняно з тим, що може дати франчайзеру традиційний шлях, який не передбачає такої тісної взаємодії з клієнтами.

Розширення мережі розподілу власного товару або послуг, особливо з укладанням франчайзингових контрактів, за якими франчайзі зобов'язані купувати обладнання та інгредієнти для виготовлення кінцевого продукту у франчайзера.

Набуття значних переваг у разі розвитку міжнародного франчайзингу. Працюючи разом з франчайзі у іншій країні, франчайзер докладно вивчає зарубіжне законодавство і особливості ведення бізнесу у цій країні, дізнається про запити зарубіжного споживача тощо, тобто отримує знання, теоретичне освоєння яких коштувало б йому набагато дорожче.

Для споживачів і суспільства:

Сприяння появі нових конкурентів на ринку збуту товарів та послуг і відповідно зростання конкуренції серед товарних знаків, а також надання споживачеві широкого вибору і можливості швидкого одержання товарів і послуг, що відповідають сучасному рівню.

Залучення іноземних інвестицій, які забезпечують ефективну передачу новітніх технологій і створюють додаткові робочі місця.

Поповнення державного бюджету за рахунок надходження коштів від оподаткування і стимулювання розвитку загальної і суміжних галузей промисловості.

Скорочення державних витрат, пов'язаних із банкрутством підприємств та допомогою по безробіттю.

Хотілося б познайомити Вас ще з одним об'єктом, якій регламентується в українському законодавстві, наприклад, у Законі України "Про податок на добавлену вартість" або у Законі України "Про інвестиційну діяльність" тощо. Це так зване "ноу-хау".

В спеціальній літературі зустрічається безліч різноманітних визначень цього поняття. У вітчизняному законодавстві це поняття трактується, як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [14].

У принципі, за певних обставин, "ноу-хау" може включати:

обладнання, зразки, комплектуючі або запасні частини, інструменти тощо;

методики, проекти, параметри способу або інші дані, інструкції тощо;

незапатентовані винаходи, розрахунки, креслення тощо.

У законодавстві більшості країн, на відміну від інших об'єктів промислової власності, як правило, не передбачено прямого правого захисту "ноу-хау". Тому "ноу-хау" не реєструються і не оприлюднюються, а є конденфеденційною інформацією і складають комерційну таємницю. Однак і цей продукт можна захистити. Для цього, як правило, використовуються законодавча база, пов'язана з захистом репутації та чесного імені виробника, санкції проти несумлінної конкуренції тощо. І все ж процес передачі "ноу-хау" пов'язаний з певним ризиком розкриття секретної інформації для третіх осіб до чи після укладання контракту. Крім того, власнику "ноу-хау" завжди слід мати на увазі, що окрім зазначених ризиків кримінального плану існують і об'єктивні обставини, пов'язані з науково-технічним прогресом. Звідси напрошується простий висновок, актуальність Вашого "ноу-хау" з часом зменшується і може настати час, коли про ці секрети будь-хто зможе прочитати у відкритому науковому виданні. Тому не зволікайте, але й занадто не поспішайте. Цю справу слід добре обміркувати. Ретельно зважте усі ризики і скоріше шукайте потенційного покупця. Взагалі оптимальний шлях для передачі "ноу-хау", як показує практика, є ліцензійна угода на використання винаходу або КМ. У цьому договорі ліцензіату додатково надається право на застосування "ноу-хау". Відповідно, логіка підказує, що у такому випадку правовласник не зацікавлений у розголошенні секретної інформації, за яку він сплатив власні гроші. Вартість правової охорони об'єкта ліцензій обумовлюється у ліцензійній угоді. При цьому вартість прав, які передаються разом з основним об'єктом (винаходом або KM), може зростати на 50 % від вартості усього звичайного контракту, що не містить виробничих секретів. Тож самі бачите, наскільки вагому прибавку являє собою "ноу-хау". До речі, саме "ноу-хау" найчастіше і становить найбільший інтерес для конкурентів, які полюють за ним усіма можливими методами, включно до засобів промислового шпигунства.

Враховуючи вищеназвані ризики світова практика виробила деякі стандартні процедури передачі "ноу-хау". Наприклад, часто застосовується так званий одноразовий або перманентний трансферт. За першою схемою, коли "ноу-хау" відноситься до певного виробу чи процесу, у визначений термін об'єкт передається шляхом надання документації або навчання персоналу. У другому випадку "ноу-хау" передається послідовно і постадійно. Спочатку передається необхідна технічна документація і обладнання. Після чого постачальник приймає участь у пусконалагоджувальних роботах, адаптує процес виробництва до умов замовника і запускає його. Крім того, за цією системою передачі "ноу-хау" постачальник обов'язково періодично контролює виробництво, з метою забезпечення якісних і кількісних показників, обумовлених у ліцензійній угоді.

Відомо декілька видів розрахунків за угоду з передачі "ноу-хау" [22]. Наприклад, оплата готівкою. У цьому випадку використовуються схеми паушальних платежів, роялті або їх комбінації. У разі внесення па-ушальних платежів передбачається єдиний платіж або їх ланцюжок, що включає авансовий і ряд фіксованих платежів.

Зустрічається також оплата у вигляді зустрічної поставки товарів чи послуг, а також змішана оплата або бартер.

Система розрахунків у формі роялті базується на загальному обороті виробленої продукції. У цьому випадку слід зважити, що найбільш складною позицією є термін "загальний оборот". Справа у тому, що у різних країнах він визначається на основі національних особливостей. Тому власник "ноу-хау" вже на етапі укладання ліцензійної угоди повинен домовитись з замовником про прийнятний для сторін зміст цього терміну.

Контрольні питання

Чи може власник об'єктів інтелектуальної власності передавати права, що йому належать іншій особі?

Які з видів прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть передаватися другій особі і у який спосіб?

Пригадайте, якими життєвими циклами характеризуються об'єкти інтелектуальної власності і чому це важливо знати при передачі прав на них?

На підставі чого можуть передаватися виключні майнові права на об'єкти авторського права і суміжних прав?

Які особливості передачі виключних майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав?

Що таке ліцензія і які вони бувають?

Хто такі ліцензіар та ліцензіат?

Які права надає виключна ліцензія на об'єкти промислової власності.

За яких умов угода про надання ліцензії вважається чинною?

Що таке передача об'єктів інтелектуальної власності у співвласність?

Поясніть, як Ви розумієте поняття "франчизна угода".

Що таке "ноу-хау" і яке значення воно відіграє в ліцензуванні або передачі прав ?

"Закон суворий, але це закон" Римське приспів 'я

РОЗДІЛ 5

ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Серед пересічних громадян України і досі ще побутує думка про безкарність піратства щодо об'єктів інтелектуальної власності на вітчизняному ринку. Справді, слід визнати, що таке зустрічається ще досить часто. Пригадайте хоча б, як нещодавно у столиці тракторами трощили гори неліцензійних компакт-дисків. І це не дивно, адже країна, виборсуючись з тенет колоніального минулого не може змінитися вмить. Однак, як казали мудрі еліни: "Двічі не можна вступити у ту саму річку". І вже сьогодні в Україні питанню захисту об'єктів інтелектуальної власності почали приділяти чільну увагу. Так 10 січня 2002 року Верховна Рада України прийняла зміни і доповнення, внесені до українського законодавства стосовно об'єктів інтелектуальної власності. А 17 січня 2002 року під тиском світової громадськості, зокрема США в Україні прийнято Закон "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" [29]. Можна довго сперечатися про зміст Закону, але у принципі заперечувати його необхідність для України сьогодні мабуть ніхто не наважиться.

Країна почала уважно приглядатися до фактів порушення прав власників об'єктів інтелектуальної власності і виявлена контрафактна продукція зразу вилучається з продажу. Причому такі дії обов'язково супроводжуються адекватною відповіддю недобросовісним торгівцям та виробникам з боку держави. У складі українських силових структур успішно почали функціонувати спеціальні підрозділи з контролю над дотриманням законодавства у сфері інтелектуальної власності та захисту економічних інтересів держави. В Україні, як Ви знаєте, в останні роки створено і діє законодавче поле з цього питання. Майже усі міжнародні акти у галузі інтелектуальної власності чинні зараз і в Україні. Звичайно, нам ще далеко до ідеалу. Тим не менше, не можна не помічати позитивних змін, які відбуваються на наших очах. Ринок товарів та послуг поступово цивілізується. Усе більше підприємців усвідомлюють необхідність захисту об'єктів інтелектуальної власності, якими вони володіють, користуються або пропонують на ринок. Споживачі сьогодні активніше починають виявляти свою прихильність до певних товарних знаків, цікавляться місцем походження товару, назвою фірми виробника тощо. Тобто, непомітно але впевнено і невідворотно саме життя поступово втягує нас у вир стосунків притаманних світовому товариству.

Раніше, за радянських часів, коли виключні права на майже усі об'єкти інтелектуальної власності належали державі, дістати економічну вигоду від використання, наприклад, власного винаходу було практично неможливо. Варто згадати хоча б найбільш відомий приклад з винахідниками автоматичної зброї. Американський винахідник автоматичної гвинтівки М-16 Едвард Стонер став мільйонером, а автор знаменитого автомата Калашникова, за даними російських ЗМІ, не одержав за свій витвір ні цента. Майнові права у ті часи зберігались хіба що за авторами літературних, музичних творів та виконавцями.

Сьогодні ситуація в Україні, хочеться вірити, зміниться на краще. На законодавчому рівні держава не тільки декларує, але й вже робить тверду спробу опікуватись правами власників усіх без винятку об'єктів інтелектуальної власності, а також слідкувати за виконанням цих прав. На жаль, найскладнішим у цьому процесі, як не дивно, виявились не якісь юридичні колізії, а саме банальна "ломка стереотипів" і вироблення у наших громадян законослухняності та цивілізованого підходу до форм і методів технологічного обміну на ринку товарів та інформаційних продуктів. Слід визнати, що цей процес, як показує практика, досить складний і тривалий [5]. Він пов'язаний з психологічною інерцією, притаманною будь-кому суспільству. Тим більше нашому, де панувало "телефонне право" і практично були відсутні правові традиції охорони об'єктів інтелектуальної власності. От саме у цьому Ви і маєте допомогти собі, своїм нащадкам і своїй Батьківщині. Тільки від Вас залежить, прискориться і цивілізується цей процес чи ні. Саме Ви, Ваше покоління маєте стати справжніми хазяями власних творів, винаходів тощо. На Ваших очах Україна обов'язково стане повноправним членом світового співтовариства, увійде у всі європейські структури і нарешті розквітне. Звичайно, можна обрати і іншу долю, наприклад, емігрувати. Ми жодним чином не судимо цих людей, кожен обирає свій шлях широкий. Та по щирості, безперечно, століття національних принижень і активного виховання безбатченків дало свої гірки плоди. І все ж дуже не хотілося щоб хтось із Вас спокусився і шукав кращої долі за горами та морями. Адже Батьківщина, як мати у кожного лише одна! Тож перетворити нашу державу Україну у справді рідний дім - це завдання кожного з її громадян. Його ніхто не давав і ніхто за це нас не спитає, окрім хіба що власного серця і душі.

5.1. ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

Окремий V розділ Закону [8] спеціально присвячено цивільно-правовому захисту авторського права і суміжних прав. Окрім відшкодування прямих матеріальних збитків, а також стягнення прибутків, за порушення авторського права або суміжних прав суд стягує з винних штраф у розмірі 10 відсотків від суми, що присуджена на користь позивача. Виплата компенсації, яка визначається судом, може сягати 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, і використовується замість вищезгаданих відшкодувань. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів. Порушник авторського права і суміжних прав зобов'язаний також відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Суд може винести рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахування виручених коштів до Державного бюджету України.

Як бачите, міри досить суворі. Тож слід зважати на це. Тим більше, що, як кажуть в Україні: "Немає в світі нічого таємного, щоб з часом не стало явним".

Більш детально з особливостями законодавчого закріплення авторських та суміжних прав можна ознайомитись, уважно прочитавши текст Закону.

Історія захисту авторських прав почалась мабуть разом з виникненням друкування, коли стало можливим тиражування літературних творів замість їх переписування. Суміжні права, як відомо, тісно пов'язані з авторським правом. Тому, мабуть, можна сказати і про суміжні права, що вони також мають давне коріння. Хоча на офіційному рівні суміжні права почали захищатися порівняно недавно. Лавиноподібний процес розвитку технічних засобів запису та відтворення звуку і візуального зображення після другої світової війни спонукав людство до пошуку конструктивної взаємодії у царині захисту суміжних прав. Більшість існуючих міжнародних конвенцій щодо охорони об'єктів інтелектуальної власності являють собою синтез вже існуючих національних законів. На відміну від них, Римська конвенція, що присвячена охороні суміжних прав була вдалою спробою ввести міжнародні норми правового регулювання у національні законодавства. Після її прийняття у 1961 р. більше 60 країн прийняли національні закони, що регулюють правовідносини у сфері суміжних прав. Україна також прийняла Закон "Про авторське право і суміжні права. На той час державі ледь виповнилося 3 роки. Це сталося 23 грудня 1993 р. А у грудні 1996 р. всесвітня Дипломатична конференція прийняла угоду ВОІВ "По виконанню і фонограмам" [28]. Тобто, як бачите, процес творення законодавчого поля з суміжних прав на земній кулі ще продовжується.

Як вже зазначалось, традиційно розрізняють три різновиди суміжних прав: права виконавців на їх виконання, права виробників фонограм і відеограм на їх фонограми і відеограми та права теле- та радіостанцій на їх теле- та радіопрограми. По суті охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів доносити їх до людства. Тож послідовно розглянемо їх усі.

Захист прав виконавців. Але спочатку визначимось, кого можна вважати виконавцем. Виконавцем є особа, яка безпосередньо доносить твір до глядача і (або) слухача із сцени, кіно- або телеекрана тощо. Тобто, - це актори, співаки, музиканти, танцюристи та усі інші особи, що читають, декламують, співають або грають, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Якщо виконавців декілька, вони реалізують власні права тільки за взаємною згодою [14]. Реалізація прав великих колективів виконавців, як наприклад, оркестрів, хорів, театральних труп або естрадних гуртів виконується режисерами, диригентами, солістами, керівниками трупи. З конкретними артистами питання, пов'язані з забезпечення суміжних прав, вирішуються у рамках укладених з ними контрактів, а також обов'язково мають найти відображення у нормативних документах, які регламентують діяльність цих колективів.

За виконавцями визнаються майнові і немайнові права. Право на ім'я дозволяє виконавцю вимагати згадування його дійсного імені або псевдоніма, які не повинні викривлятися при будь-якій творчій інтерпретації твору. Нагадаємо ще раз, що право на ім 'я не може ніяким чином відчужуватись і охороняється довічно. При цьому будь-які зміни у виконанні можуть вноситись виключно із згоди виконавця.

Майнові права виконавців забезпечуються за рахунок закріплення за ними виключного права на використання виконання у будь-якій формі. При цьому кожне використання неодмінно має супроводжуватись виплатою винагороди. За виконавцем зберігається право дозволу чи заборони: кабельної чи ефірної передачі виконання; запису раніше не записаного виконання; надання для прокату фонограм чи відеограм із записом виконання.

Слід пам'ятати, що у разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, то вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При укладанні угоди про запис виконання з виробником фонограм (відеограм) право на нього відходить до виробника.

При цьому виконавець зберігає за собою право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.

Усі виключні права виконавців можуть передаватися іншій особі але виключно на підставі угоди. Як правило, у ролі посередника при виконанні цих операцій виступають організації, що управляють авторськими та суміжними правами на колективних засадах або повірені виконавців.

Слід окремо підкреслити, що в практиці майнових стосунків між виконавцем і виробником фонограм (відеограм) є певні особливості. Пам'ятайте, що майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

У разі, коли виконання використовується у аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

У той самий час виконавцю не надається охорона від наслідування. Тобто виконавець не може заборонити колезі по мистецькому цеху наслідувати його власну манеру виконання. Цим часто користуються молоді артисти, що пробиваються нагору. Згадайте деяких співаків у молоді роки, коли вони наслідували улюбленому виконавцю аж поки не створювали свій неповторний стиль.

Захист прав виробників фонограм (відеограм). Давайте також і у цьому випадку введемо деякі роз'яснення. Виробниками фонограм (відеограм) визнаються усі без винятку фізичні та юридичні особи, які зініціювали та взяли на себе відповідальність за перший звуковий запис (відеозапис) виконавця або інших звуків чи візуальної інформації.

За неможливості доведення зворотного виробником фонограми (відеограми) визнається особа, ім'я або назва якої позначені на цій фонограмі (відеограмі) або її футлярі.

До речі, охороні підлягають будь-які фонограми (відеограми). При цьому для надання охорони зовсім неважливо чи записаний твір вже охороняється Законом. Також для цього не має значення якість самого запису або наявність різних звукових ефектів чи матеріальна форма запису, а також зміст того, що записано.

Особливо наголосимо, що за виробником фонограм (відеограм) визнаються лише майнові права, передані йому автором або виконавцем, яким на правах довічного належить особисте немайнове право, що ніколи не передається і не відчужується.

Виробнику фонограм (відеограм) належить виключне право на використання фонограм (відеограм) у будь-якій формі. Запам'ятайте, що виробнику фонограм (відеограм) також належить право на отримання винагороди за її використання незалежно від його методу. Виключне право у даному випадку означає право здійснення або надання дозволу на проведення таких дій:

відтворення фонограми (відеограми);

змінювання або переробка фонограми (відеограми);

торгівля або їх розповсюдження в інший спосіб;

імпортування фонограми (відеограми).

Крім того, виробник фонограми (відеограми), яка опублікована зкомерційною метою, має право спільно з виконавцем, публічне виконання якого зафіксовано на цій фонограмі (відеограмі), на одержання винагороди за будь-яке її використання. Збором, розподілом та виплатою винагороди, як правило, займаються організації, що управляють правами виробників фонограм (відеограм) і виконавців на колективній основі, чи повірені у повній відповідності до угоди з ними.

Слід, також, мати на увазі, що перехід у власність примірника фонограми (відеограми) сам по собі ще нічого не означає. Однак, якщо її примірники, що були легально опубліковані потраплять до торгової мережі, то їх подальше розповсюдження вже не вимагає дозволу виробника і не передбачає виплати йому винагороди. У той самий час власник фонограми (відеограми) не може займатися її комерційним прокатом чи здавати їх у майновий найм, тому що це право належить до виключних прав виробника.

Захист прав організацій кабельного та ефірного мовлення. Тут також спершу внесемо ясність у термінологію. Під організаціями кабельного та ефірного мовлення будемо розуміти радіо- і телестудії, а також інші організації, що займаються публічним розповсюдженням звукової та (або) зображувальної інформації як власного виробництва, так і виробництва інших організацій за допомогою ефіру або кабельних, або оптико-волоконних засобів передачі тощо.

Самі ці організації, як правило, не завжди створюють творчі доробки, а лише сприяють їх висвітленню і доведенню до уваги глядачів та слухачів. Однак такі заходи потребують значних капіталовкладень і тому діяльність цих організацій також вимагає правового захисту. Тобто має бути створене юридичне підґрунтя для економічного виправдання діяльності таких організацій.

У світовій практиці за організаціями кабельного та ефірного мовлення закріпляються виключні права на використання передачі у будь-якій формі та дозвіл на їх використання. Ну і, звичайно, виключні права цих організацій передбачають право на отримання винагороди за такий дозвіл. До речі, ці права розповсюджуються і на усі види передач, які створені безпосередньо самою організацією або виготовлені на її замовлення іншою особою. Пригадайте знамениті телесеріали зняті на замовлення провідних телестудій країни. Крім того, до виключних прав організацій кабельного та ефірного мовлення належить ще й дозволяти чи забороняти іншим особам:

- публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом;

поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Дія вказаних прав не розповсюджується на випадки, коли запис передачі був виконаний з дозволу цих організацій або її відтворення відбувається за тих самих умов.

Стосовно авторського права і суміжних прав, слід зазначити таке. Згідно зі ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням, що дає підставу для судового захисту, є ряд дій, вчинених будь-якою особою стосовно немайнових та майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав. Під ці дії підпадає будь-яке піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, пов'язане з незаконним відтворенням, розповсюдженням або іншим використанням контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Крім того, дії вважаються неправомірними і при звичайному ввезенні на митну територію України контрафактних творів, а також при їх ввезенні з метою їх розповсюдження чи публічного сповіщення творів, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Порушення авторського права і суміжних прав тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством України. Так, діючий Кримінальний Кодекс України (ККУ), ст. 176 "Порушення авторського права та суміжних прав" передбачає кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом. І вважається, що мотиви порушення авторських і суміжних прав не мають значення для кваліфікації злочину.

Як бачите, санкції, які застосовуються до порушників авторського і суміжного права, досить суворі. Тому, перш ніж розпочати використовування будь-якого твору, спочатку слід пересвідчитись, кому належать авторські і суміжні права та укласти з власником відповідну угоду, щоб потім не нарікати на свою тяжку долю.

5.2. ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Одним з основних завдань, які постали перед нашою державою у зв'язку з інтеграцією країни до світових та європейських структур, було приведення чинного законодавства у сфері охорони прав промислової власності у відповідність до світових стандартів.

Загальновизнано, що об'єкти промислової власності є важливою і невід'ємною складовою економічного розвитку будь-якої держави. В Україні захисту від порушень виключних прав на об'єкти промислової власності також надають великого значення. Правові засоби захисту вже набутих прав передбачені у відповідних статтях низки Законів України: про охорону прав на винаходи і корисні моделі [10], промислові зразки, знаки для товарів і послуг [7], топографії інтегральних мікросхем [11], а також обумовлені у різних національних кодексах [29].

В основному Законі країни - Конституції України - у ст. 54 кожному громадянину гарантується право на захист його інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів. Так, будь-яке посягання на права власника патенту на винахід чи корисну модель, передбачене ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", вважається порушенням прав власника патенту і тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним та кримінальним законодавством України. Для промислових зразків ця норма визначена у ст. 26 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки". Стосовно власників знаків для товарів і послуг - ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Для власників зареєстрованої топографії ІМС - ст. 21 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Порушенням прав власника патенту на винахід чи корисну модель визнаються дії з боку будь-якої особи щодо виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання з зазначеною метою об'єкта, що охороняється патентом.

Аналогічні норми є чинними і для інших об'єктів промислової власності. Наприклад, порушенням прав власника визнаються дії з боку будь-якої особи щодо застосування до зареєстрованого знака, позначеного на упаковці товарів чи у рекламі іншого позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Для топографії ІМС таким порушенням визнаються дії з боку будь-якої особи, що без дозволу власника копіює топографію або займається виготовленням ІМС із застосуванням даної топографії, або будь-яких виробів, що містять такі ІМС. Крім того, порушенням визнаються також дії, пов'язані з ввезенням таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України. Також до порушень відноситься пропонування для продажу, продаж, зберігання із зазначеною метою та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням зареєстрованої топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

На вимогу власника патенту чи свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту або свідоцтва може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено в ліцензійній угоді.

Для захисту виключного права власник повинен довести, що його патент або свідоцтво було порушено. Таким чином, у справах про контрафакцію, тобто порушення прав на патент або свідоцтво, центральним є питання збирання доказів про факти такого порушення. Необхідно розуміти, що цей процес є дуже трудомісткий. Особливо важким є одержання доказів у справах про порушення прав на такий об'єкт винаходу як способу, оскільки при цьому необхідно мати доступ на підприємство порушника.

Наведений перелік контрафактних дій є вичерпним, тобто будь-які інші дії не можуть переслідуватись за Законом. Слід зазначити, що перелічені дії є окремими випадками протизаконного використання об'єкта, що охороняється, і мають самостійне значення. Іншими словами, будь-яка із зазначених дій, наприклад, виготовлення, вже вважається порушенням Закону.

Самостійність вказаних складів правопорушень полягає у тому, що за кожен з них власник прав може переслідувати порушника свого патенту.

Раніше первісними формами правопорушень виступали лише несанкціоноване виготовлення продукту та застосування способу. Але з часом, в результаті ринкових перетворень, що пов'язані зі спеціалізацією підприємств, розвитком кооперації, стало необхідним забезпечення ефективного захисту продукту на всіх етапах просування його до споживача: виготовлення, зберігання, ввезення, пропонування до продажу, продаж тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6