Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування

Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій).

Передбачається, що руйнація або псування здійсню валися із вини наймача. Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають. Провина цих осіб може носити як характер умислу, так і грубої необережності. Вони відповідають і за дії неповнолітніх дітей. Тому, якщо в житловому приміщенні мешкають інші члени сім'ї, що не здійснювали дій спрямованих на пошкодження приміщення, то вони не підлягать виселенню. Вимогу про виселення винної особи можуть заявити як наймодавець, так і громадяни, що мешкають у даному будинку або квартирі, у тому числі й інші члени сім'ї наймача. Не можуть служити підставою виселення наймача руйнація або псування житлового приміщення, якщо вони відбулися не з його вини. Наприклад, аварія водопроводу, тепломережі, каналізації, електроустаткування й ін., тобі виникли із об'єктивних причин.

На думку ряду вчених винне поводження особи може виявлятись не тільки в активних діях, але й у формі бездіяльності, невиконання яких-небудь обов'язків.

Псування або ушкодження житла може виявлятися в різних формах: в ушкодженні стін, підлог, устаткування будівлі, у псуванні й ушкодженні не тільки жилих кімнат, але і місць загального користування.

Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.

Житло призначене для постійного проживання в ньому. Але мають місце випадки, коли житло здається виробничим і торговим організаціям, в ньому утримуються тварини і т.п. Закон не дозволяє цього. В такому вирішенні питання зацікавлений і власник житла. Такі дії, з точки зору житлового законодавства, розцінюються як використання жилого приміщення не за призначенням, а тому є підставою для виселення із нього без надання іншого.

До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі. Розірвання договору соціального найму житла і виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, припускається у випадках:

- протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку;

- систематичного характеру таких дій;

- безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.

Як зазначено у правовій літературі, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку. Місце учинення винною особою таких дій значення не має (у квартирі стосовно Членів сім'ї або інших проживаючих із нею осіб, у загальній квартирі стосовно інших її користувачів або в окремій квартирі стосовно сусідів, інших мешканців будинку).

Оскільки мова йде про навмисні дії, виключається відповідальність осіб, що страждають слабоумством, душевнохворі або іншими захворюваннями. Не може ставитися питання про виселення всіх проживаючих у квартирі осіб, якщо навмисні винні дії чинить наймач житла або один із членів його сім'ї,

Деякі наймачі або члени їх сім'ї в силу своїх професійних занять змушені виконувати значну частину роботи вдома (займатися машинописом, грати на музичних інструментах, користуватися швейною машиною і т. п.). Утворювані в зв'язку з цим незручності не можуть розглядатися як обставини, що спричиняють виселення з мотивів неможливості спільного проживання, якщо ці дії не порушують встановлених правил користування жилим приміщенням, якими забороняється, наприклад, грати на духових інструментах із відкритими вікнами або балконними дверми; грати на інструментах в квартирі і на подвір'ї з 23 до 7 години ранку (п. 22 Правил користування приміщеннями житлових будинків... ПКМУ № 572 від 8 жовтня 1992 р.).

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Водночас, як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів.

Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.

Законом не встановлений період, протягом якого можуть враховуватися факти порушень правил, що мали місце, суспільного співжиття, тому порушення позову про виселення ставиться у пряму залежність від часу застосування заходів впливу за попередні порушення. Пред'явлення позову про виселення слідом за застосуванням відповідного заходу впливу не може бути визнано правомірним, тому що мається на увазі, що такі вимоги можуть бути заявлені лише у випадку, коли після застосування заходів впливу до винної в порушенні правил суспільного співжиття особи його поведінка не змінилася і скоєні нові неправомірні дії, що і послужило підставою розглядати їх як несумісні з установленими правилами суспільного співжиття. Проте в кожному конкретному випадку суд може дати їм оцінку і з урахуванням давнини скоєних дій, їх характеру і наступного поводження винного розв'язати суперечку, що виникла.

Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.

Як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., є, зокрема, міри попередження, застосовувані судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також міри суспільного впливу, прийняті на зборах мешканців будинку або членів ЖБК, трудових колективів та інших громадських організацій за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих указівок щодо можливого виселення).

Систематичне порушення правил суспільного співжиття може призвести не тільки до виселення із займаного житла. Це крайня міра. Закон допускає, щоб до особи, яка систематично порушує загальнолюдські правила співжиття, були застосовані й інші санкції. Замість виселення вона може бути зобов'язана зробити обмін свого житла на інше житлове помешкання, зазначене зацікавленою в обміні стороною.

Надане для відселення в порядку обміну житлове приміщення в цих випадках може бути по розміру і менше належної частки жилої площі, що раніше ним займалася. Але в усіх випадках цей обмін повинен провадитися відповідно до встановлених правил обміну житлових помешкань.

Ініціювати процес виселення осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття, можуть зацікавлені в цьому особи. До таких можна віднести наймодавця, наймача житла, членів його сім'ї, сусідів по будинку або по квартирі, уповноважені на те громадські організації і т. д.

Виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим. Виселення без надання іншого житлового помешкання застосовується до осіб, позбавлених у встановленому законом порядку батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, у відношенні до яких вони позбавлені таких прав, визнано неможливим. При вирішенні цього питання до уваги беруться ті самі підстави, що були причиною позбавлення батьківських прав, а саме: жорстоке ставлення до дітей, систематичне пияцтво, аморальна поведінка, спонукання до крадіжок, учинення скандалів та інший згубний вплив на них. Основна спрямованість даного правила полягає у тому, щоб уберегти дітей від негативного впливу особи, позбавленої батьківських прав (або обмеженого в батьківських правах), створити їм належні умови для проживання. Тому при вирішенні даної категорії справ, на думку О.А. Пушкіна, не потрібно встановлювати систематичність неправомірної поведінки вказаних осіб, не потрібно застосування до них заходів попередження і громадського впливу.

У випадках, коли всі діти, у відношенні яких судом ухвалене рішення про позбавлення батьківських прав, оприділені у дитячі установи або до родичів, їхні батьки не підлягають виселенню із займаного житла на цій підставі.

З урахуванням досить широко поширеної практики примусового обміну житловими помешканнями з метою ліквідації житлових конфліктів та, як зазначав П.І. Седугін, виходячи з їх гуманних розумінь, закон (ч. 2, ст. 116 ЖК України) передбачає, що замість виселення без надання житлової площі суд може зобов'язати відповідні особи зробити обмін житла, що займається, на інше помешкання, визначене зацікавленою стороною. При відмові особи від обміну вона може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Примусовий обмін можливий тільки із дотриманням загального порядку обміну, встановленого законом. Вимоги про виселення з житлового помешкання можуть бути заявлені одним із батьків, опікуном, районним відділом народного освіти, комісією зі справ неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевого органу самоврядування або прокурором.

Таким чином, для задоволення вимоги про виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим, необхідні дві умови:

1. Рішення суду про позбавлення особи батьківських прав стосовно дітей, що спільно проживають із нею;

2. Неможливість їх спільного проживання в жилому приміщенні. Докази на підтвердження неможливості спільного проживання можуть бути подані органами опіки і піклування, житловими органами, опікуном (попечителем), родичами і т. д. або отримані судом при розгляді справи про виселення шляхом допиту свідків, дослідження інших доказів. Позов про виселення особи, яку позбавили батьківських прав, суд може розглядати як окремим провадженням, так і при розгляді справи про позбавлення її батьківських прав по відношенню до своїх дітей.

Виселення осіб, що самоправне зайняли житлове приміщення

Особи, що самоправне, тобто без належних підстав зайняли житлове приміщення в будинку державного житлового фонду, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Це відбувається не у зв'язку із припиненням права на житло, оскільки воно не виникло, а у зв'язку із законодавчою відмовою у визнанні права за зайняте приміщення1. У законодавстві немає поняття самоуправного заняття житлового помешкання. В юридичній літературі самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні^. Іноді під поняттям «самоуправне вселення» розуміється також вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. Останні неправильно відносяться до категорії самоуправного вселення, тому що тут відбувається не самоуправне, а незаконне вселення, оскільки вселення відбувається без ордера. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не вважається такою, що самоправне зайняла житлове приміщення. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Московської районної адміністрації м.Київа до В. Л-ої, В. Л-на, Г. Л-на, Ю. Л-ої про визнання договору найму жилого приміщення недійсним і їх виселення. Було встановлено, що представник Президента України в Московській районній державній адміністрації м. Київа на підставах, передбачених діючим законодавством, виніс розпорядження №151 від 29,06.1992 року приєднати до жилої площі В. Л-ної дві кімнати... і відкрити їй особистий рахунок на трикімнатну квартиру. Із матеріалів справи випливає, що з В. Л-ною на умовах безстрокового користування було укладено договір найму на вказане житло.

Суд встановив, що хоча вселення відбулося на спірну житлову площу і без ордера, але із повідомленням органів, що винесли рішення про надання квартири, і в порядку виконання цього рішення. Доводи позивача про виселення відповідачів із двох кімнат спірної квартири, оскільки вони вселились в них самовільно, без ордера, не беруться до уваги. Квартира відповідачам була надана в 1992 р. на законних підставах. А тому цілком логічним є рішення суду в позові Московської районної державної адміністрації м. Київа відмовити.

Виселення громадян у випадку визнання ордера недійсним

Оскільки раніше вже зазначалось, що ордер є підставою вселення в жиле приміщення, то визнання його недійсним вказує на безпідставне вселення. Стаття 59 ЖК України вказує, що недійсність ордера може бути викликана: наданням громадянами відомостей, які не відповідають дійсності про стан потреби в покращенні житлових умов; порушенням прав інших осіб на вказане в ордері житло; неправомірними діями посадових осіб при вирішенні питання надання житлового помешкання; інші випадки порушення порядку та умов виділення житла. Стаття 117 ЖК розподіляє наслідки визнання ордера недійсним на дві групи. Це виселення із наданням іншого жилого приміщення і без надання. Перша має місце тоді, коли отримувач ордера діяв неправомірно. Така сувора міра передбачена законом тому, що в зазначеному випадку є винні, несумлінні дії, вчинені з метаю незаконного одержання житла. При цьому маються на увазі як випадки надання громадянами не дійсних відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, так і випадки вчинення особою, що одержала ордер, інших неправомірних дій (наприклад, дача хабаря посадовій особі і т. д.). Виключенням є випадки, коли громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися житловим помешканням у будинку державного або суспільного житлового фондів, їм повинне бути надане житлове помешкання, яке вони займали, або інше житлове помешкання. Це житло, на наш погляд, повинно бути придатним для житла з погляду санітарно-технічних вимог.

Визнання ордера недійсним з інших підстав, крім зазначених вище, вказує на можливість виселення громадянина тільки з наданням йому іншого житлового приміщення або приміщення, яке він раніше займав.

Виселення із службових жилих приміщень та гуртожитків буде розглянуто пізніше, в розділі, де ці відносини висвітлені більш детально.

1.4 Особливості договору найму службових житлових приміщень

Право користування службовим житлом виникає із договору.

Діюче законодавство не містить чіткого поняття договору найму службового приміщення, але встановлює особливий порядок його укладення, дії та припинення. Оскільки договір найму службового житла є різновидом договору соціального найму житла, їм належать і спільні риси, природа і т. д. Але зазначимо, що договір, який розглядається, має і ряд специфічних відмінностей.

Як вказує стаття 118 ЖК України, договір має такі характерні особливості:

І. Метою договору є створення певним категоріям робітників нормальних житлових умов для належного виконання ними своїх службових обов'язків, а також закріпленню кадрів у певній сфері діяльності.

II. Об'єктом може бути тільки житло, призначене для заселення громадянами, які у зв'язку із характером їх трудової діяльності повинні проживати за місцем роботи або поряд з ним. Службові житлові помешкання можуть знаходитись не тільки в службовій будівлі чи на території організації, але і поряд з місцем роботи громадянина.

Як вказано у правовій літературі, питання про те, на якій саме відстані повинно знаходитись службове житло від місця роботи особи, вирішується у залежності від конкретних умов, зокрема від характеру трудової діяльності, місця знаходження житлових приміщень, забезпечення транспортом, зв'язком і т. д.1 У всіх цих випадках потрібно, щоб воно дозволяло працівнику належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.

Не всяке житло може бути службовим, а тільки те, по відношенню до якого відповідний орган прийняв рішення про включення його до числа такого. Це можуть бути будинки, квартири, що належать до державного, громадського фондів та фонду ЖБК. Рішення повинно бути прийняте до вселення наймача. При відсутності такого рішення житло не може вважатися службовим.

До службових може бути віднесено тільки вільне жиле помешкання. Для цього виділяють, як правило, окремі квартири, розташовані на першому поверсі. Однак це не виключає можливості віднесення до службових окремих кімнат у спільній квартирі (будинку). Не може бути службовим житлом суміжна кімната, частина кімнати, а також підсобні приміщення.

III. Наймачами службових житлових помешкань можуть бути тільки категорії працівників, які постійно проживають та прописані у населеному пункті за місцем розташування відповідної організації та особливості трудової діяльності яких вимагають, щоб вони жили за місцем роботи (наприклад, дільничний) чи в службовому приміщенні (наприклад, при організації сімейного дитячого будинку особам, призначеним батьками-вихователями, для спільного проживання з переданими їм на виховання дітьми). В деяких випадках, як виняток, службове приміщення може бути надане працівнику, що проживає в іншому населеному пункті. Діюче законодавство наводить перелік таких категорій працівників. Відповідно до ПЕРЕЛІКУ категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37) до нього увійшли:

1. Працівники житлово-комунального господарства: начальник житлово-експлуатаційної контори, керуючий будинками, головний інженер житлово-експлуатаційної організації, майстер технічної дільниці, особи, які прийняли на комплексне обслуговування за сімейним підрядом жилий будинок (жилі будинки), слюсар-сантехнік, слюсар-електрик, слюсар по обслуговуванню теплових мереж, слюсар по обслуговуванню теплових пунктів, слюсар по експлуатації та ремонту газового устаткування, монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, покрівельник, електромеханік по ліфтах. Майстер озеленення, тракторист, робітник-озеленювач районного підприємства з обслуговування та догляду за зеленими насадженнями.

2. Двірник житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства.

3. Обхідник лінійних споруд, оператор, хлораторник хлоропереливної станції, газоелектрозварювальник, електромонтер, водій спеціальної машини або механізму, інженерно-технічні працівники аварійно-відбудовних робіт об'єктів водопроводу й каналізації, розташованих поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах, а також міліціонер, який охороняє віддалений від населеного пункту об'єкт водопостачання.

4. Майстер, машиніст компресорних установок, наповнювач балонів, оператор автомобільної газонаповнювальної компресорної станції; оператор газорозподільної станції (пункту), пункту виміру газу, газопроводу; лінійний обхідник, ремонтник, трубопровідник; електромонтер, газоелектрозварник лінійних і стаціонарних споруд зв'язку.

5. Головний інженер режимної телеграфно-телефонної станції, інженер по обслуговуванню радіорелейних ліній і споруд, антенник-щогловик радіотелевізійних об'єктів, які розташовані поза населеними пунктами і є єдиним службово-житловим комплексом.

6. Працівники сітьових організацій системи Держкомгідромету, які розташовані поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах і є єдиним службово-житловим комплексом.

7. Начальник, заступник начальника загону, частини, начальник караулу, командир відділення, майстер газодимозахисної служби, водій пожежного автомобіля пожежної охорони, начальник відділення інспекції державного пожежного нагляду.

8. Майстер, шляховий робітник, водій транспортного засобу або механізму шляхово-експлуатаційної служби Міншляхбуду.

9. Лісничий, помічник лісничого, єгер, майстер лісу, лісник.

10. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, вчитель, організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, старший піонервожатий школи в сільському населеному пункті.

11. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, заступник директора по навчально-виробничій роботі, завідуючий навчальною частиною, викладач, старший майстер, майстер виробничого навчання, вихователь середнього професійно-технічного училища та спеціального професійно-технічного училища в сільському населеному пункті.

12. Завідуючий, продавець (якщо немає завідуючого) розташованого в сільському населеному пункті магазину, при якому є жиле приміщення.

13. Фельдшер, акушер фельдшерсько-акушерського пункту, лікар (терапевт, педіатр, стоматолог) лікарської амбулаторії, лікар (терапевт, педіатр) дільничної лікарні, завідуючий аптекою в сільському населеному пункті.

14. Директор, комірник продовольчого складу, кухар, водій спеціальної автомашини будинку-інтернату в сільському населеному пункті, лікар будинку-інтернату в сільському населеному пункті, а також у міському населеному пункті, де відсутня швидка медична допомога, комендант будинку-інтернату.

15. Головний лікар, лікар (де за штатним розкладом передбачений один лікар), водій автомашини «швидка допомога» або іншої легкової автомашини санаторію, розташованого поза населеним пунктом або в сільському населеному пункті.

16. Директор, завідуючий господарською частиною, водій легкової автомашини будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, начальник, завідуючий господарською частиною піонерського табору, директор, інструктор (старший інструктор) туристського господарства, якщо ці заклади розташовані поза населеними пунктами.

17. Слюсар-сантехнік, слюсар-електрик будинку-інтернату, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства, розташованих поза населеними пунктами або в населених пунктах, де відсутня аварійна служба.

18. Директор, лікар, медична сестра, вихователь, кухар, слюсар-сантехнік, слюсар-електрик школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку.

19. Завідуючий гуртожитком, комендант будинку, а також слюсар-сантехнік, слюсар-електрик гуртожитку в населеному пункті, де відсутня аварійна служба.

20. Оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин.

21. Працівники рибницького господарства: рибовод, ставковий робітник.

22. Лінійний обхідник нафтопродуктопроводів і технологічних ліній зв'язку, лінійний трубопровідник нафтопродуктопроводів; машиніст, товарний оператор і електрослюсар насосно-перекачувальної станції, наливного пункту та підприємства нафтопродуктозабезпечення, що розташовані поза населеними пунктами і є єдиними службово-жилими комплексами, а також розташовані у сільських населених пунктах.

23. Працівники радіолокаційних комплексів Українського центру автоматизованого управління повітряним рухом «Стріла».

24. Працівники міських і районних відділів внутрішніх справ: дільничний інспектор міліції, оперуповноважений карного розшуку, експерт-криміналіст, слідчий.

25. Працівники адміністрації , наукових підрозділів та служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

26. Працівники адміністрації, наукових та інженерно-технічних підрозділів історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників.

27. Працівники, які безпосередньо зайняті на будівництві, експлуатації та реконструкції об'єктів атомної енергетики і промисловості та договори з якими укладаються у формі контракту.

28. Працівники пароплавства, безпосередньо зайняті експлуатацією суден, працівники підрозділів, що їх обслуговують, і працівники пароплавства, договори з якими укладаються у формі контракту.

29. Працівники установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об'єктах, за визначеним МВС переліком.

30. Працівники, які безпосередньо зайняті на експлуатації та ремонті об'єктів енергетики:

а) теплові електричні станції: начальники змін станцій, майстри і слюсарі по ремонту котлотурбінного та електричного обладнання, зливальники мазуту, працівники вугільних складів, машиністи головного обладнання;

б) підприємства електричних мереж: чергові електромонтери по обслуговуванню електричного обладнання підстанцій; чергові диспетчери; електромонтери оперативно-виїзних і лінійних бригад, електромонтери-водії;

в) підприємства теплових мереж: обхідники теплових мереж.

31. Працівники залізниць, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів:

а) управління залізниці: старший дорожній диспетчер, дорожній диспетчер, старший диспетчер, поїзний диспетчер! поїзний диспетчер-черговий по центру;

б) відділок залізниці: старший диспетчер, поїзний диспетчер, черговий по відділку залізниці;

в) станція: начальник станції, черговий по станції, черговий по обгінному пункту, черговий по роз'їзду, станційний диспетчер, маневровий диспетчер, складач поїздів, регулювальник швидкості руху вагонів;

г) колійна машинна станція: усі працівники колійної машинної станції;

ґ) дистанція колії: начальник дистанції колії, начальник дільниці, старший колійний майстер, колійний майстер, мостовий майстер, тунельний майстер, бригадир поточного тримання колії, бригадир поточного тримання штучних споруд, монтер колії, обхідник колій, обхідник штучних споруд;

д) локомотивне депо: начальник локомотивного депо, машиніст, помічник машиніста;

е) вагонне депо: начальник вагонного депо, начальник промивально-пропарювальної станції, начальник промивально-пропарювального пункту, начальник пункту технічного обслуговування вагонів, провідник пасажирських вагонів, начальник пункту підготовки вагонів до перевезень, майстер пункту підготовки вагонів до перевезень, начальник пункту перестановки вагонів, старший оглядач вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, оглядач-ремонтник вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, слюсар по ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів;

є) дистанція електропостачання: начальник дистанції електропостачання, старший електромеханік району контактної мережі, електромеханік району контактної мережі, начальник тягової підстанції, старший електромеханік тягової підстанції, електромеханік тягової підстанції, електромонтер тягової підстанції, майстер району електропостачання, начальник району контактної мережі, начальник району електропостачання, електромонтер району контактної мережі, старший електромеханік району електропостачання, електромеханік району електропостачання, електромонтер району електропостачання, старший майстер району електропостачання;

ж) дистанція сигналізації та зв'язку: начальник дистанції сигналізації та зв'язку, начальник виробничої дільниці, старший електромеханік, електромеханік, електромонтер по обслуговуванню лінійного обладнання сигналізації, централізації та блокування, електромонтер по ремонту повітряних ліній зв'язку;

з) відновлювальний поїзд: усі працівники відновлювального поїзда;

й) воєнізована охорона: начальник команди по охороні особливо важливих об'єктів, заступник начальника команди по охороні особливо важливих об'єктів, старшина команди по охороні особливо важливих об'єктів, начальник пожежного поїзда, начальник пожежної команди, начальник стрілецько-пожежної команди, начальник стрілецької команди по охороні вантажів;

і) відділ (дистанція) водопостачання і санітарно-технічного обладнання: начальник відділу (дистанції) водопостачання, старший машиніст водопостачання, машиніст водопостачання;

ї) дистанція цивільних споруд: начальник дистанції цивільних споруд, наглядач цивільних будівель і споруд, керуючий будинками, двірник, слюсар-сантехнік, електрик;

й) усі господарства залізниць: машиніст автомотриси, водій аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), машиніст аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), водій аварійно-відновлювальної летючки (машини).

32. Службові особи митних органів:

- інспектори, інспектори-кінологи, інспектори-водії спеціальних автомашин; старші, провідні, головні інспектори митних постів, митниць, територіальних митних управлінь спеціалізованих митних установ;

- начальники служб, відділів, секторів митниць територіальних митних управлінь та їх заступники;

- начальники митниць, територіальних митних управлінь, спеціалізованих митних установ, управлінь, відділів секторів Держмиткому та їх заступники.

33. Голови місцевих державних адміністрацій які переїхали в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому населеному пункті.

34. Службові особи органів державної податкової служби;

- спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії провідні спеціалісти, головні спеціалісти, державні податкові інспектори, старші державні податкові інспектори головні державні податкові інспектори, старші державні податкові Інспектори-ревізори, головні державні податкові ревізори-інспектори

- начальники відділів, підвідділів, управлінь, начальники Головних управлінь, помічники голів державних податкових адміністрацій;

- голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в районах, містах (крім міста Києва та Севастополя) районах у містах та їх заступники.

35. Співробітники-військовослужбовці СБУ за визначеним нею переліком до одержання ними постійного жилого приміщення.

36. Військовослужбовці та працівники Управління державної охорони до одержання постійного жилого приміщення

37. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які переїхали до м. Сімферополя і потребують забезпечення житлом у цьому місті на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді Автономної Республіки Крим

38. Члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим які переїхали до м. Сімферополя у зв'язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому місті.

39. Працівники прокуратури за переліком, визначеним Генеральним прокурором України.

40. Службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України:

- спеціалісти, спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії, провідні спеціалісти, головні спеціалісти, контролери-ревізори, старші контролери-ревізори, провідні контролери-ревізори, головні контролери-ревізори;

- начальники управлінь, їх заступники та начальники відділів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, начальники відділів та їх заступники, начальники груп у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах;

- начальники відділів у складі управлінь, самостійних відділів, управлінь ГоловКРУ.

41. Фельдшер ветеринарної медицини пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, фельдшер-лаборант державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, державної лабораторії ветеринарної медицини; завідуючий пунктом, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, директор державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районної лікарні ветеринарної медицини; завідуючі відділами, лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районного управління державної ветеринарної медицини.

42. Народні депутати України.

Вказані особи отримують службове житло незалежно від того, знаходяться вони на квартирному обліку чи ні, без урахування черговості і пільг.

IV. Для укладення договору найму службового житлового приміщення працівник організації подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку. Члени сім'ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службові жилі приміщення можуть бути надані за рішенням адміністрації юридичній особі, у веденні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконкомом місцевої ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку саме займає посаду або виконує роботу особа, яка повинна вселитися у службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса. Адміністрація підприємства, установи, організації роз'яснює працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.

Діючим законодавством України передбачено, що громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконком видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення і діє протягом 30 днів. При вселенні в надане службове жиле приміщення громадянин повинен здати ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Він зберігається як документ суворої звітності.

На підставі спеціального ордера між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім'я якого виданий ордер, укладається, на весь час роботи, договір найму службового жилого приміщення.

V. Зміст договору найму службового житла.

Права наймача.

Наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Наймач також має право за згодою наймодавця і всіх членів сім'ї здавати частину службового жилого приміщення у піднайм, а у випадку тимчасової відсутності - все помешкання. Стаття 98 ЖК України надає можливість проживання і тимчасових жильців.

Обов'язки наймача і членів його сімі'.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержуватися умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Наймач службового жилого приміщення зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) за затвердженими у встановленому порядку ставками і тарифами. Зазначені платежі вносяться щомісяця.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані охайно ставитися до наданого жилого приміщення і його обладнання, провадити на умовах і в порядку, що визначаються законодавством України, за свій рахунок поточний ремонт займаного приміщення, а при звільненні приміщення здати його в належному стані.

При виїзді на інше постійне місце проживання наймач і члени його сім'ї зобов'язані здати наймодавцеві службове житлове приміщення і його обладнання у справному стані по акту, в якому відмічається, наприклад, невиконання наймачем поточного ремонту приміщення чи вчинені ним пошкодження.

Наймач, що здійснив без належного дозволу перепланування або переобладнання житла, зобов'язаний за свій рахунок привести його в попередній стан. При невиконанні цього наймодавець вправі стягнути на загальних підставах вартість робіт по приведенню приміщення у попереднє становище.

Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору найму службового жилого приміщення.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються також іншими правами і несуть інші обов'язки, передбачені договором найму житла.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим статтею 90 ЖК України, але може вимагати надання меншого службового жилого приміщення. При проведенні капітального ремонту наймачеві не надається в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення (частина 6 статті 101 ЖК України), але може бути надане інше службове жиле приміщення.

VI. Розірвання договору найму службових жилих приміщень і виселення.

Право користування службовим житловим приміщенням нерозривно пов'язане і залежить від виконання особою певних трудових функцій чи займання певної посади. Тому договір найму службових жилих приміщень розривається, а як наслідок, припиняється право користування, коли наймачі припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, що надали таке житло. Ці громадяни підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК України; особи, які самоправне зайняли службове жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення; у разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо ж громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, вказаного вище, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Без надання іншого житла не може бути виселено із службового приміщення:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР, України чи при виконанні інших обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті;

- учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;

- сім'ї військовослужбовців;

- сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби. Як в цьому випадку, так і пункті вище до сімей партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, військовослужбовців відносяться сім'ї солдатів, матросів, сержантів, прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу, що знаходились на дійсній військовій службі в армії, воєнно-морському флоті, прикордонних і внутрішніх військах. Членами сім'ї військовослужбовців є: подружжя, діти, батьки, а також особи, що знаходяться на утриманні військовослужбовців. Вказані особи визнаються членами сім'ї військовослужбовців як у випадку, коли останні самі є наймачами, так і тоді, коли вони проживають в них на правах членів сім'ї наймача і за ними зберігається право користування житлом. Склад членів сім'ї необхідно визначати на момент винесення рішення суду про виселення;

- інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів МВС України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. При цьому враховується не тільки строк роботи, що надає право користування службовим приміщенням, а і весь стаж роботи в організації, яка надала таке житло. Але хотілося б зразу ж зазначити, що і після 10 років роботи житлове помешкання продовжує залишатися службовим, тому зберігає силу також більшість інших правових обмежень, характерних для режиму цих помешкань;

- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але вони не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;

- інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб. Як зазначається у правовій літературі до цієї категорії необхідно відносити осіб, які стали інвалідами в період, але не у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків, а з інших причин (наприклад, у зв'язку із загальним захворюванням, каліцтвом, викликаним нещасним випадком, що виник під час знаходження у відпустці) і т. і.;

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. До таких, окрім одиноких матерів, які не створили опісля сім'ї, прийнято відносити також одного з розведених подружжя, що залишився проживати в приміщенні після вибуття із нього іншого подружжя, овдовівше подружжя, усиновителя, опікуна (попечителя).

Надане громадянам у зв'язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту займане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться (стаття 102 ЖК України).

В окремих випадках для певних категорій осіб може зазначатися ще більш особливий порядок надання службового житла. Так, постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними» від липня 1995 року № 286/95-ВР передбачає, що на період роботи на постійній основі у Верховній Раді України народним депутатам України надається у користування службове житло. Надання службових жилих приміщень народним депутатам України і користування ними мають деякі відмінності від загального порядку. Вважаємо за доцільне зупинитися саме на особливостях.

1. Жиле приміщення включається до числа службових і виключається з їх числа за рішенням Верховної Ради України при наявності подання Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. Воно має бути розташоване поблизу будинків Верховної Ради України і благоустроєне стосовно до умов м. Києва, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, обладнане меблями, побутовою технікою тощо. Народному депутату України також надається додаткова службова жила площа у вигляді окремої кімнати для організації робочого кабінету.

2. Службові жилі приміщення надаються народним депутатам України, які постійно проживають за межами м. Києва, а можуть надаватися також за їх бажанням тим народним депутатам України, які проживають у м. Києві, але потребують поліпшення житлових умов і перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

3. Договір найму з народним депутатом України укладається на весь строк виконання депутатських повноважень на постійній основі. Виселення із службового жилого приміщення до закінчення строку повноважень народного депутата України можливе лише у таких випадках:

- закінчення строку депутатських повноважень;

- дострокове припинення депутатських повноважень - скасування рішення про визнання депутатських повноважень;

- одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування;

- смерть народного депутата України. В цьому випадку виселенню підлягають члени сім'ї померлого та інші особи, які разом з ним проживали і мали жиле приміщення за місцем постійного проживання. Коли службове жиле приміщення було надане народному депутату України, який не був забезпечений житлом за місцем постійного проживання, в разі смерті депутата члени його сім'ї можуть бути виселеними в судовому порядку з наданням за рахунок державного бюджету іншого благоустроєного жилого приміщення за місцем постійного проживання.

4. Для укладення договору найму службового приміщення народний депутат України подає заяву до Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї. Члени сім'ї народного депутата України, які проживають разом з ним і бажають поселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Розподіл службових жилих приміщень провадиться Комісією Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів відкрито і гласно, з залученням членів депутатських груп (фракцій), з попереднім обговоренням у постійних комісіях Верховної Ради України.

Перед прийняттям рішення про надання службового жилого приміщення Управління справами Верховної Ради України зобов'язане роз'яснити народному депутату України особливості договору найму зазначеного приміщення, норми цього Положення та отримати від нього письмове зобов'язання про звільнення наданого службового жилого приміщення у разі припинення депутатських повноважень або одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5