Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси

Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси

У текстах газет функціонують і інші лексеми із кримінального жаргону: «На рахунку «ведмежатника» - сорок злочинів» («Експрес», 2004, 26-27 жовтня); «Завязати» з бізнесом важче, ніж його відкрити» (ГУ, 2005, 17 лютого); «Понятий - тому що «по понятіям?» («Експрес», 2004, 19-20 жовтня); «На полювання виходять «щипачі» («Експрес», 2004, 23-24 листопада); «Пацани не допхали» («Експрес», 2004, 19 грудня). «Міністерство освіти, висловлюючись новітньою термінологією, просто кинуло педагогів з цією дванадцятибальною системою» (ВЗ, 2002, 5 квітня);

« - Чи будете ви наполягати на скасуванні депутатської недоторканості?

«- Обов'язково… Менше будуть рватися до Верховної Ради, щоб отримати там «дах» (ВЗ, 2006, 7 грудня).

О. Тараненко пов'язує поширення кримінальної лексики на рівні розмовного стилю і її входження у мову художньої мови й публіцистики із криміналізацією суспільного життя: "…І це явище стає віддзеркаленням кримінальної свідомості суспільства, яке, не соромлячись користуватися такою стилістикою, починає характеризувати життя в системі координат злочинного світу» [52, 36]. У мову бурхливо ввірвалася «кримінальна» метафора, яку часто чуємо з теле-, радіоефіру, читаємо на шпальтах газет - «Сучасна наша держава - це зона, де є пахани і зеки» (УС, 2006, 10 червня). Давно вже помічено, що якщо певний комплекс явищ становить об'єкт особливого зацікавлення для широкого кола мовців і відзначається внаслідок цього емоційним ставленням з боку останніх, то слова - члени тематичної групи (груп), яка позначає цей комплекс, стають джерелом номінативної, в тому числі метафоричної, «експансії» в напрямі номінації явищ інших комплексів [52, 36]. У радянський час мовознавці спостерігали явище «військової» метафори: командири, виробництва, командні висоти в економіці, господарський, ідеологічний і навіть сімейний фронт, забезпечити собі тили, ударник п'ятирічки тощо [5, 81].

2. Функціонування фразеологізмів у газетних текстах

2.1 Узуальні фразеологічні одиниці як засіб інтенсифікації вислову

Фразеологічні одиниці є оптимальним засобом впливу, послуговуючись яким «адресант кодує певну інформацію не лише з метою донесення її до читача (адресата), а й з метою актуалізації його уваги» [19, 34]. Виражальні особливості фразеологізмів спираються на високий ступінь узагальненості значення, на експресивно-емоційну наповненість, наявність стилістичного забарвлення та образність, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості їх використання у мові газети. Виражальні засоби фразеологізмів спираються на високий ступінь узагальненості значення, на експресивно-емоційну наповненість, наявність стилістичного забарвлення та образність, що у свою чергу, обумовлює широкі можливості їх використання у ЗМІ.

Зауважимо, що фразеологізми трапляються у текстах газет як у зафіксованій словниковій формі, так і в зміненій, трансформованій. Наприклад: «Пан або пропав» (МГ, 2006, 25 листопада). Значення фразеологізмів тлумачаться словником: пан або (чи, хоч) пропав. Домогтися усього бажаного чи все втратити [57, 11, 607]. Значення фразеологізму переноситься на текст статті, конденсує її зміст, адже в ній йдеться про політичну розстановку сил.

Увиразнює семантику заголовка підзаголовок: «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні - Ющенко, Янукович чи український народ?».

Більшість публікацій заголовків у своїй структурі містить перлини народної фразеології (прислів'я, приказки): «Видно пана по халявах» (ЛУ, 2004, 30 вересня) - Роман Дідух про депутатів Верховної Ради; «Цей про образи, а той про гарбузи» (ЛУ, 2004, 16 вересня) - у статті подаються різні погляди Євгена Сверстюка та Богдана Мельника на Миколу Гоголя; «Який віз, такий і перевіз» (ЛУ, 2002, 16 березня); «Охрімова свита та не мною шита, або Хотіли, як краще, а вийшло - як завжди» (ЛУ. 2002, 7 квітня) - у заголовку подано фразеологічні синоніми, що створює експресивну цілеспрямованість всієї структури, своєрідний ефект нагнітання експресії.

Фраземи використовуються як засіб експресії тексту газетної статті: «Ми поставили крапку в долі ще одного злочинного формування» (ГУ, 2005, 7 червня); «Часи популізму канули в Лету?» (УМ, 2006, 17 жовтня); «Справді, навіщо бити на сполох, якщо зрештою все одно розраховуються із загальної казни держбюджету» (ВЗ, 2006, 12 листопада); «Соціальні працівники б'ють в усі можливі дзвони, щоб справа зрушила з мертвої точки в інтересах нації» (УМ, 2006, 2 грудня); «Не один раз ми розпочинали реформування з того, що «різали по живому», а вже потім чухали потилицю» (УС, 2006, 7 грудня); «Держслужбовці, яким показали на двері, не погодилися зі скороченням» (ЛГ, 2005, 2 вересня); «Майже два роки німецький підприємець, який інвестував АГП України 8 млн. дол., змушений ходити по зачарованому колу київських інстанцій» (ДУ, 2005, 3 січня).

Народні фразеологізми, як відомо, вирізняються багатством емоційно-експресивних барв. В залежності від мети журналіста, в залежності від контексту вони можуть використовуватись для вираження, схвалення, жарту, надавати тексту невимушеності, створення «художності викладу»: «Що дяку можна, то попові зась» (ЛУ, 2006, 17 травня) - ефект іронії, жарту; «Крим «коней на переправі не міняє» (ГУ, 2005, 17 лютого) - у статті розповідається про небажання кримчан міняти владу; «Хочеться, та колеться» («Поступ», 2005, 22 лютого).

Фразеологізми є засобом створення образу, особистісної характеристики героя статті: «Язик без кісток» («Поступ», 2006, 10 грудня) - статтю присвячено Тарасові Чорноволу; Язик без кісток. Хто-небудь надмірно балакучий, або говорить щось беззмістовне, неістотне, не варте уваги. [57, 11, 977]. Значення фразеологізму (за словником) повністю передає зміст і емоційно-оцінний тон статті.

В окремих випадках образність базується не на переносному, а на прямому значенні фразеологічної одиниці: «З моста - у воду» («Експрес», 2004, 19-21 листопада) - у статті йдеться про чоловіка, який в стані оп'яніння упав з моста у воду і залишився живим; «Після мене хоч потоп!» (УМ, 2005, 25 січня) - втрата води через недбалість і безгосподарність ЖЕКу.

2.2 Посилення виразності та експресії медіа-текстів за допомогою оказіональних фразеологізмів

З метою інтенсифікації виразності журналісти вдаються до найрізноманітніших індивідуально-авторських експериментів. «Стилістично задані відхилення від норми є показниками суперечностей і повсякчасної боротьби між суто інформативною та експресивною функціями мови, між синхронічною замкнутістю і діахронічною відкритістю мовної системи, між мовою, що прагне до стабільності, і мовленням, що прагне до творчого пошуку» [50, 188]. Щоправда, встановити саму фразеологічну норму буває іноді дуже важко. Цілком логічно, що фразеологічні норми мають регулювати правильне використання тих одиниць, котрі є об'єктом фразеології, тобто фразеологізмів. Проте специфіка фразеологічної одиниці, як такої (семантична цілісність нарізно оформлених компонентів, їх варіантність і факультативність) обумовлює певні труднощі у визначенні її нормативно-ненормативного використання, що пояснюється також і тим, що фразеологія - «надзвичайно мобільна мовна система», де «досить щільно переплітаються зусилля й наслідки різнорідної (у хронологічному, регіональному та інтелектуальному відношеннях) мовотворчості» [58, 152].

Мовознавці (Колоїз, Ковальчук, Чабаненко) наголошують на тому, що індивідуально авторські «забави» із фразеологічним матеріалом (продукування оказіональних фразеологізмів) - це не ті порушення, які призводять до денормалізації, дестабілізації літературної мови, а є одним із способів створення актуалізованого контексту, оскільки «вільне і творче використання різноманітних мовних засобів спирається на глибоке знання стилів мови і вміле їх застосування, а також на розуміння законів і правил їх взаємодії та взаємопроникнення» [35,171].

Отже, як вже зазначалося основне призначення фразеологізмів у мові газети - бути засобом актуалізації, суть якої полягає у тому, що мовні одиниці самі по собі зосереджують увагу адресата і сприймаються ним як щось неординарне, позбавлене автоматизму. Фразеологія у газетній мові і заголовках статей представлена інгерентними, (у тому числі народна фразеологія) фразеологічними одиницями, що, власне, і забезпечують експресивність. Узуальні фразеологізми привертають увагу читача і зацікавлюють змістом статті (читачеві хочеться взнати, який факт чи інформація прихована за такою назвою), створюють додаткову динаміку в сприйнятті тексту. Наприклад: «Народу плюнули в душу» («Експрес», 2004, 2-9 грудня); «Досить лоби розбивати!…» (ЛУ, 2005, 1 січня); «Страх має великі очі?» (ГУ, 2004, 26 жовтня); «Біля розбитого корита» (ГУ, 2004, 20 жовтня); «Між двома вогнями» («Експрес», 2004, 13 жовтня); «Один у полі не воїн» («Поступ», 2004, 17 грудня); «Як мед, то й ложкою» (ЛУ, 2004, 22 липня); «Риба гниє з голови» (ЛУ, 2005, 6 січня); «Поставлено крапку в долі ще одного злочинного формування» (ГУ, 2005, 25 січня); У наведених заголовках інтенсифікація виразності забезпечується інгерентними фразеологізмами, що характеризуються притаманною їм внутрішньою експресією, оскільки експресивність, на думку багатьох мовознавців, - одна з категоріальних ознак фраземи, в основі якої лежить переносно образне значення. Це чітко простежується при зіставленні фразеологізму зі словом чи словосполученням, що використовується для позначення того самого поняття. Наприклад: «Підґрунтям реформофобії відомств і профспілок є купюрні арґументи та наполеонівський комплекс» (ГУ, 2004, 19 грудня), де наполеонівський комплекс - «хворобливе усвідомлення своїх фізичних і психічних вад, меншовартості». Подібні узуальні фразеологізми активно впливають на свідомість читача, де автоматизують сприйняття тексту, активізують мислення, викликаючи відповідні асоціації: «Дамоклів меч боргу держави» (ГУ, 2001, 25 грудня); «Охрімова свита чи бюджет розвитку?» (ГУ, 2001, 17 лютого); «Кому піп, кому попадя, а кому й попова дочка» (УС, 2006, 28 листопада).

Правильному розумінню зображуваної ситуації сприяють, по-перше, досвід того, хто сприймає ситуацію, фразеологічні знання адресата, його вміння сприйняти і правильно витлумачити уставлену конструкцію: адресат повинен, як мінімум, знати продовження вислову («Чули дзвін, та не знають де він»; «Хто сіє вітер, пожне бурю», «Сім разів одміряй, один раз відріж»; «Не кажи «гоп», поки не перескочиш»; «Говорили, балакали, - сіли та й заплакали»); по-друге, контекст, у межах якого використовується фразеологічна одиниця. Незнання фразеології «гальмує» сприйняття тексту і загалом призводить до «спотвореного» розуміння. Наприклад: у контексті «Пацієнт залишилася з носом» (МГ, 2002, 17 березня) має місце подвійна актуалізація конструкції «залишитися з носом» (фразема має у контексті пряме й переносне значення). У результаті дії прямого («ніс як частина тіла») і узагальнено-метафоричного («зазнати невдачі, неприємності») значення відбувається одночасно сприйняття двох семантичних планів. «Поєднання прямого й переносного значень не характерне для звичайного мовлення, руйнує стереотип сприйняття і створює подвійну виразність» [18, 146]. До того ж компонент «з носом», як свідчить сама стаття, аж ніяк не пов'язується з лексемою ніс, що використовується для позначення частини тіла людини чи тварини. Інгерентний фразеологізм залишитися з носом виник на основі давнього народного прислів'я «Не ходи до воєводи з носом, а ходи до нього з приносом», де з носом означало «приношенням», з хабарем (до воєводи треба було іти не лише зі звичайним хабарем («з носом»), а ще й додатком до нього («з приносом»), бо може статися так, що звичайного хабара буде замало, доведеться «з носом» безрезультативно повертатися додому» [19, 36]. Етимологія фраземи дає змогу зрозуміти інший заголовок «Ніс усьому голова!» («Експрес», 2004, 21-29 жовтня) статті, де йдеться про корупцію і хабарництво в медичних закладах. Саме такі фразеологізми, зрозуміло, активізують мислення читача, викликають у нього напругу почуттів.

Експресивність заголовку і тексту публікації досягається тим, що переносно-образне значення фразеологічної одиниці накладається пряме значення одного з її компонентів. Наприклад: «Рибу треба чистити з голови» (пор. «Риба гниє з голови») - у статті йдеться про те, що голову міськвиконкому необхідно зняти з посади (УМ, 2004, 16 грудня). На основі випадкових асоціацій можуть зближуватися поняття, одне з яких виражено фраземою, інше - лексемою, словом вільного вжитку, що перегукується з одним із компонентів фразеологічної одиниці: «Час збирати перлини» (ЛУ, 2006, 15 квітня) - (пор. «Час збирати каміння»; «Усі дороги ведуть через митницю» («Експрес», 2004, 26-27 жовтня) - пор. «Усі дороги ведуть до Риму». Прислів'я увійшло у літературну мову через байку Ж. Лафонтена «Третейський суддя, брат милосердя і пустельник». Значення вислову: кінцева мета одна й та сама, хоча шляхи її досягнення різні [15, 479].

Узуальні фразеологізми, забезпечуючи експресивність, допомагають журналістам уникнути мовних штампів, стандартів, однак при цьому їхні контексти часто-густо не позбавлені автоматизму, звичного нормативно закріпленого використання мовних одиниць. Наприклад: «Скільки треба, щоб протягти ноги?» («Поступ», 2006, 27 жовтня); «Першовідкривачі, які плетуться в хвості цивілізації» («Експрес», 2006, 12 серпня).

У газетному тексті узуальні фразеологізми використовуються як для категоричних тверджень: «Олігархи чубляться, А в енергетиків чуби тріщать» («Поступ», 2006, 22 лютого); «Україна пасе задніх» («Поступ», 2004, 11-17 листопада), так і для вираження роздумів, афористичних міркувань: «Хиткий мир краще, ніж війна» (МУ, 2001, 14 квітня); «Завтрашній день починається сьогодні» (ГУ, 2004, 11 листопада); «Двох правд не буває» («Поступ», 2004, 4 грудня). Створення актуалізованого контексту пов'язується не стільки з інгерентною експресивністю, що забезпечується узуальними фразеологізмами, скільки з оказіональною, що передбачає оновлення традиційних за формою і змістом фразеологічних одиниць. Подолати не лише мовний стандарт, а й автоматизм допомагають, власне, ті фразеологічні одиниці, що з позицій фразеологічної норми є її порушенням. Це так звані оказіональні фразеологізми, порівняно з якими нормативні узуальні одиниці сприймаються як такі, що не призводять до створення додаткового ефекту і не несуть додаткової інформації. Пор: «З каналу по нитці - народові трансляція» (УМ, 2005, 25 січня) - із світу по нитці - голому сорочка; рос.: С мира по нитке - голому рубашка; «І люди ситі, і коні цілі» (ГУ, 2001, 2 лютого) - «І вовки ситі, і вівці цілі»; «Народжений у бронежилеті» («Експрес», 2004, 12-14 листопада) - народитись у сорочці.

У структурі газетної статті у використанні фразеологізмів спостерігається, з одного боку, тенденція до економії мовних засобів, з другого - максимальне смислове навантаження «Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізми-заголовки завоювали мало не монопольне право стисло формувати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на описування» [41, 25].

Тексти, у яких використовуються фразеологічні одиниці без будь-яких індивідуально-авторських перетворень, активізують мислення читача, проте позбавлені максимальної інформативності і сприйняття узуального фразеологізму викликає певні асоціації, але декодування відбувається після ознайомлення з викладеним матеріалом. Наприклад: у статті під заголовком «Готувати сани влітку» (ГУ, 2006, 16 червня) йдеться про своєчасну підготовку до опалювального сезону; матеріали про невиплату заробітної платні на підприємствах України пропонуються під заголовком «Казав пан кожуха дам, та слово його тепле» (МУ, 2006, 13 квітня). Як бачимо, при всій прозорості денотатів загальне значення узуальних фразем доповнюється контекстуальним. Часто журналісти вдаються до деталізації традиційного фразеологізму в межах самого заголовка. Спеціально дібране словесне оточення передає задум і настрої автора, а зміст фразеологічної одиниці увиразнюється, конкретизується. Наприклад: «Уряд: менше слів - більше діла» (УМ, 2005, 25 лютого); «Таємниця Курська: остання крапка?» (ГУ, 2005, 16 січня); «Голодомор: чути голос крізь мовчання» (ГУ, 2002, 17 вересня); «Соціальна експертиза законопроекту: сім разів одміряємо» (ГУ, 2005, 20 квітня).

Актуалізація емотивного значення виходить за межі усталених конструкцій, актуалізатором виступає фразеологічний контекст, що ним зумовлюється семантика фразеологізму і тексту в цілому. Наприклад: «Українська національна еліта - лебідь, рак і щука?» (УМ, 2001, 29 жовтня), де йдеться про те, що у тригілковій владі України діється таке, як у байці І. Крилова: керівники законодавчої, виконавчої і судової влади ніяк не прийдуть до спільної думки у питаннях зовнішньої політики України. Переосмислення відбувається на основі певної аналогії, яка відбувається між денотатами первинної і вторинної номінації.

Вибираючи той чи інший узуальний фразеологізм для висловлювання, журналісти, як засвідчують наведені приклади, вдаються до найрізноманітніших експериментів. Прагнення інтенсифікувати виразність. Автор у різний спосіб модифікує узуальні фразеологізми, аби читач міг їх декодувати, прочитавши статтю. Наприклад: «Президент Президенту око не виклює» (ГУ, 2004, 27 листопада), пор.: «Ворон ворону око не виклює»; «Яблучникам - яблучникове, електорату - електоратове» (УМ, 2002, 7 лютого), пор: «Кесарю - кесареве, а Богові - боже»; «Хто до нас з м'ячем прийде, той по шайбі і отримає» («Поступ», 2000, 19 березня), пор.: «Хто до нас з мечем прийде, від меча загине». Подібні оказіональні фразеологізми засвідчують нагромадження певних відтінків смислу: порушення фразеологічних норм сприяє не лише інтенсифікації виразності й актуалізації контекстів, а й забезпечує максимальну інформативність, від чого, у свою чергу, залежить те, кому насамперед адресований матеріал і чи буде його прочитано взагалі. Так, скажімо, у статті «Бідний студент думкою багатіє» (СГ, 2000, 17 вересня) йдеться про те, що українські студенти вже протягом багатьох років отримують жалюгідні копійки замість реальної допомоги: основна ідея матеріалу, що має заголовок «Про сільський екотуризм замовте слівце» («Поступ», 2001, 3 червня), пор.: «Про бідного гусара замовте слово», - відпочинок у сільській місцевості може використовуватися з оздоровчою, естетичною та пізнавальною метою; стаття під назвою «Голос волаючого в метро» («Експрес», 2005, 17 квітня) порушує проблему підвищення оплати за проїзд в метро. Узуальні фразеологізми «пристосовуються» до контекстів, у різний спосіб змінюється їхній компонентний склад, що певним чином впливає і на семантику.

Субституція, або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці, є, як бачимо, одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів. Заміна традиційного компонента узуального фразеологізму найбільш відчутно модифікує його структуру: «Понеділок - день легкий» (СГ, 2000, 7 березня), пор.: «Понеділок - день важкий»; «Шестеро одного чекають» (УМ, 2000, 19 червня) пор.: «Шестеро одного не чекають».

Не зважаючи на те, іноді узуальна фразеологічна одиниця зазнає максимальної субституції (заміні підлягає більшість компонентів усталеної конструкції) вона легко декодується. Наприклад: «Не давай у борг - боржником станеш» (ГУ, 2000, 17 травня), пор.: «Не пей водицы - козленочком станешь». Ступінь інтенсифікації виразності оказіональних фразеологізмів, що виникають унаслідок порушення фразеологічних норм через заміну традиційного компонентного складу, значно зростає коли, крім субституції, має місце й подвійна актуалізація. Наприклад: «Один голова добре, а два - клопіт» (УМ, 2002, 27 жовтня). Вдаючись до субституції, автор не ставить собі за мету змінити узуальну фразему до невпізнання, оскільки свідомий того, що закладена у фразеологічному контексті інформація має легко впізнаватися. Якщо ж це інформація, цей зв'язок втрачені, заголовок втрачає свою стилістичну і композиційну функцію і художню цінність.

Із виражально-зображальною метою у структурі заголовка практикується як поширення компонентного складу фразеологічної одинці («Позолотіть селу ручку» (УМ, 2004, 12 лютого); «Досягли лямку до фінансової ямки» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Хто винен? - Невістка (Україна)» (ДУ, 2006, 38-39 грудня) - про недоброзичливі стосунки Росії з Україною (поширення з постпозиції як авторське осмислення); «Наші хати, як завжди, скраю» (УМ, 2003, 19 червня) - поширення на зразок вставної конструкції як вираження ставлення адресата до події; «Згадайте незлим і дуже тихим словом» (ГУ, 2006, 17 лютого); «Краса (а також музика) рятували, рятують і врешті-решт таки врятують світ» (УМ, 2006, 5 травня), так і до скорочення компонентного складу: «Чули дзвін…» (ЛУ, 2004, 19 лютого); «Сім разів одміряй…» (ЛУ, 2002, 3 травня); «Не кажи «гоп»… (МГ, 2004, 5 листопада); «Говорили, балакали…» («Експрес», 2000, 20 січня); «Сміється той, хто сміє…» (ЛУ, 2002, 19 квітня); «Козенятком станеш…» (УМ, 2006, 25-28 листопада) - у статті йдеться про надзвичайно низьку якість води. Скорочення окремих компонентів узуальної одиниці зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретної ситуації компонентів. Наприклад: «Слово не горобець» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Бачили очі» (УМ, 2004, 17 жовтня); «На тобі, небоже» (ГУ, 2000, 7 червня); «Закон - що дишло» («Поступ», 2001, 21 квітня);»… і себе показали» («Експрес», 2004, 19 жовтня). У заголовках використану ту частину фразеологізмів, на яких припадає головне семантичне навантаження. Втрата компонентів узуальних фразеологічних одиниць не перешкоджає правильному розумінню їх семантики: оказіональна фразема перебирає на себе значення узуальної. Елінгова ний фразеологізм деавтоматизує сприйняття контексту. Фразеологізми у структурі газетної статті зазнають різних змін з метою зацікавлення читача матеріалом. Так, скажімо перестановка компонентів фраземи створює іронічний, глузливий підтекст: «Кожній парі - по тварі» (УМ, 2006, 18 червня). Будучи нетрадиційними за формою і змістом, оказіональні фразеологізми є колоритним засобом створення актуалізованих контекстів, виконують широкі композиційні функції, особливо це стосується їх використання у ролі заголовка, що виступає одним з елементів структури статті [19, 36].

2.3 Афористичні вислови і ремінісценції як засіб впливу на емоції читача

«Мові переважної більшості газетних жанрів не властиві ускладнені метафоричні образи, якими послуговується художній стиль, натомість журналісти часто звертаються до вдалого обігрування фразеологізму, використовують прийоми афористичності у заголовках, ремінісценції з відомого класичного твору» [58, 323].

Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Безпосередньо використана відома літературна цитата, як правило, перш за все підтверджує основну думку журналіста. Літературні ремінісценції часто виносяться до газетного заголовку, конденсуючи зміст цілої статті у цьому висловлюванні: «Народе мій, до тебе я ще верну…» (ЛУ, 2002, 16 березня) - стаття про В. Стуса і у заголовку «звучать» слова його поезії; «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня) - рядки із поезії Т. Шевченка; «Борітеся, поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня) - рядки з поезії Т. Шевченка; «Наша дума, наша пісня…» (ГУ, 2005, 5 лютого) - рядки поезії Т. Шевченка; «В своїй хаті своя й правда…» (ЛУ, 2002, 4 січня) - рядки поезії Т. Шевченка. Структуру заголовку, як бачимо, дуже часто становлять рядки із поезій Т. Шевченка та інших відомих письменників, які стали афористичними: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) - загальновідомі рядки з поезії В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 7 травня) - рядки з поезії Т. Шевченка; «Дух, що тіло рве до бою…» (ЛУ, 2002, 7 січня) - рядки з поезії І. Франка, статтю присвячено Романові Гораку, який написав роман «Тричі мені являлася любов» (про І. Франка);»… Слово береже в основі безсмертя української душі» (ЛУ, 2002, 26 червня) - рядки із поезії Ліни Костенко.

Літературна ремінісценція може виконувати композиційну або конструктивну функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка «Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства», починається літературною ремінісценцією: «Я вже висловлював міркування з цього приводу в статті «Доки травичка підросте, конячка з голоду вмре». «(ДУ, 22 жовтня, 2003 року), присвяченій проблемам соціального захисту слабозахищених верств населення України і в першу чергу її пенсіонерів, з включенням основної пропозиції про доцільність запровадження гарантованого прожиткового мінімуму з його синхронною індексацією…». (ГУ, 2004, 7 квітня). Стаття журналіста Ігора Недюхи має назву «Ще раз про травичку і конячку», тобто заголовок, поданий в цьому контексті, є цитатою з трагедії В. Шекспіра «Король Лір», а сама стаття називається її автором вже цитатою не в повному обсязі, а літературною ремінісценцією.

Введення класичних літературних цитат у публіцистичний контекст часто супроводжується авторським коментарем:»… і насправді правий був Чехов…» та ін. [5, 19].

Часто-густо в ролі заголовка статті функціонують рядки з пісень, назви відомих творів, крилаті вислови: «Багато галасу з нічого» («Поступ», 2005, 26-27 лютого) - твір В. Шекспіра; «А ми тую славу збережемо» (ЛУ, 2002, 17 березня) - рядки із пісні; «Нас не здолати!» («Експрес», 23-24 листопада) - гасло, яке скандували під час Помаранчевої революції; «Соловейку, рідний брате, виклич мені дівча з хати…» (НС, 2005, 8 березня) - рядки з народної пісні; «Ой хто в лісі чує…» (ЛУ, 8 лютого) - із народної пісні. Так само: «Тече вода, тече бистра» (ЛУ, 2002, 30 травня).

На основі відомого афоризму може виникнути «авторський варіант» (А. Григораш), що має підтвердити думку автора газетного матеріалу: «Хоча, проводячи розумну митну політику, держава, що інертно спостерігає крізь пальці, як перекочуються, наче ртуть, з однієї країни в іншу товари і гроші, могла б за цей рахунок підлатати хоч трохи свій бюджет. Адже ніщо так дорого не обходиться їй, як дешева митниця» (ГУ, 2005, 12 липня). Для того, щоб оцінити всю іронію новоутворення, порівняймо його з оригінальним висловлюванням Мігеля де Сервантеса: «Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість».

Ще один популярний засіб індивідуально-авторської інтерпретації літературних цитат - коли вони використовуються в контексті одночасно і як стійкий словесний комплекс (власне цитата), і як вільне сполучення слів: «Скільки років Булгаков був вічногнаний… Що хотілося б побачити в музеї? Речі, які знали дотик його рук, погляд його очей, документи, які позначилися на його долі, рукописи, які не горять…» (ЛУ, 2001, 19-28 січня). Загальновідома цитата з роману «Майстер і Маргарита» рукописи не горять перетворюється завдяки авторській інтерпретації у вільне сполучення слів, яке називає конкретні, реальні рукописи М.О. Булгакова, що зберігаються в музеї, присвяченому життю та творчості відомого письменника.

Біблійні вислови і образи теж використовуються як компоненти газетного висловлювання: «І «засіяє благодать Божа…» (ЛУ, 2002, 23 липня); «А слово в Бога було…» (ЛУ, 2004, 20 травня); «Спочатку було Слово» (ЛУ, 2003, 7 квітня) - так починається Євангеліє від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…» [14, 255]; «Хто сіє вітер…» - із книги пророка Осії: «А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть» - пересторога тим, хто плекає недобрі наміри [14, 142]; «Тайна вечеря «Віктора Ющенка» («Експрес», 2004, 19 жовтня) - про Таємну вечерю розповідається у трьох синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки) - вислів вживається в переносному, образному значенні, коли йдеться про зібрання або зустрічі людей, серед яких є й однодумці й відступники, зрадники [15, 210-211]. На семантику афористичного вислову, його переносне значення нашаровується на пряме значення (Ющенка під час вечері було отруєно). «Новий уряд повинен відділити кукіль від пшениці» (НС, 2005, 29 січня); «Відділяти кукіль від пшениці» - вислів із притчі, розказаної Ісусом. В наш час уживається зі значенням - відокремлювати шкідливе від корисного, погане від хорошого [14, 199].

Компонентом багатьох газетних висловлювань є лексеми, що мають міфологічне походження, біблійні імена: «У кожного своя Голгофа й своя… вічність» (ЛУ, 2002, 19 травня). Голгофа - місце, де було розп'ято Христа. В переносному значенні страждання, муки, моральні та фізичні [15, 225-226]. «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 6 червня). Вислів «Камо грядеші» біблійний. Так запитав Петро Ісуса, якого вже давно немає серед живих. І почув у відповідь: «У Рим, щоб бути знову розіп'ятим». Вислів став крилатим і уживається, коли йдеться про вибір мети, вибір долі. [15, 174]; «Французько-китайський Пігмаліон» (МГ, 2004, 21 грудня). Пігмаліон - легендарний цар Кіпру. Жив одноко, уникаючи жінок. Зробив із слонової кістки статую жінки і закохався в неї [24, 2, 312]; «У кого в «підтанцьовках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 12 квітня); «Час Феміди» («Поступ», 2004, 1 грудня). Феміда - у давньогрецькій міфології богиня правосуддя, дочка Урана й Геї [27, 2, 560]; «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення» (УМ, 2005, 21 січня). Фенікс - чарівний птах, який живе 500 (варіанти: 1460, 12954) років. Передбачаючи свою смерть Фенікс спалює себе, із попелу відроджується знову [27, 2, 560]; «Політ на крилах Ікара» (ЛУ, 2002, 4 серпня) - стаття про репресованого поета Григорія Підоплічка. Ікар - син Дедала, який зробив крила і разом з сином втекли з острова. Ікар піднявся занадто високо, сонячний жар розтопив віск, яким були склеєні крила і впав у море [27, 1, 363]; «Кого ж покличемо на Олімп» (ЛУ, 2004, 18 листопада) - стаття про вибір, який повинні зробити громадяни України (Президентські вибори). Олімп - гора в Греції, яка в давнину вважалася священною. За старогрецькими міфами на Олімпі жили боги. У переносному значенні - найвищі сфери суспільства [17, 340]; «Кошари Авгія перемивати» (ЛУ, 2000, 3 серпня). Авгійові стайні - Авгій - цар Евкліди, син, який мав кілька тисяч голів худоби, стійла якої не чистилися протягом 30 років. У переносному значенні - безладдя, запущені справи [17, 8].

Таким чином, узуальні та оказіональні фразеологізми, крилаті вислови і цитовані рядки поезій у функції заголовка забезпечують ефективність вислову, як засобу максимального впливу на читача, призводять до максимальної інформативності, оскільки підвищується ступінь образності і виразності як заголовка, так і самої публікації.

3. Синтаксичні засоби інтенсифікації публіцистичного мовлення

3.1 Еліптичні синтаксичні конструкції. Парцеляція та інверсія у текстах газет

Серед мовних засобів експресивності, що використовуються у газетних заголовках та статтях, мовознавці виділяють одиниці двох рівнів - лексико-фразеологічний і синтаксичний. У наступному розділі роботи проаналізуємо перший рівень. Предметом цього дослідження є синтаксичні засоби експресії, які сприяють актуалізації газетного мовлення та його максимальній семантичній сконденсованості. Як підкреслюють дослідники, «для оформлення газетних заголовків використовується не випадковий набір граматичних засобів, а система, в якій усі елементи певним чином пов'язані один з одним та взаємозумовлені [40, 206]. Об'єднуючою основою цих елементів виступає так званий «розкований» синтаксис - характерна ознака усного мовлення; такий синтаксис дозволяє виділити комунікативно значну частину повідомлення, логічно її підкреслити, активізуючи тим самим увагу читача. Саме розмовний синтаксис «дає особливо багатий матеріал для вироблення структур заголовків та підзаголовків - специфічної і малодослідженої галузі газетної мови» [20, 26].

Йдеться, очевидно, не про пряме включення розмовних конструкцій в газетну мову, а швидше - про безпосередній і прямий вплив конструкцій розмовного синтаксису на газетний, про зближення останнього з розмовним. У газеті переважно використовуються певні елементи розмовних конструкцій, які на фоні літературного газетного стандарту сприймаються як «оновлені», «свіжі», оригінальні, а відтак, експресивні, такі, що актуалізують заголовок. Еліптичні конструкції в усному мовленні виступають засобом його динамізації; вони сконденсовано і легко виражають думку, надають мовленню емоційного забарвлення [11, 173]. Відсутність чи й безпосереднє вилучення з цих конструкцій дієслова-присудка дозволяє виділити найважливіше, на чому повинна акцентуватися увага в публікації. Особливо це стосується газетних заголовків, які в першу чергу привертають увагу читача і певною мірою емоційно настроюють його на читання самої статті.

Порівняймо речення у замітках і їх реконструйований вигляд: «Природі - шкода, «первоцвітникам» - збитки, хворим - радість» (ГУ, 2005, 16 лютого) - «Природі нанесли шкоду, «первоцвітникам» нанесли збитки, хворим подарували радість»; «У Києві - швейцарські годинники» (КВ, 2000, 9 липня) -» У Києві відкрили виставку швейцарських годинників». Інваріант має нечітке актуальне членування через наявність двох іменників у непрямих відмінках (виставку швейцарських годинників); у першому заголовку - перевантаження конструкції дієсловами, крім того (це для газети, як вже зазначалося, дуже суттєво), займають значно більше місця ніж еліптична конструкція. Еліптичний варіант сприяє актуалізації комунікативно вагомих слів і відповідає вимогам економії мовних засобів.

Еліптичні конструкції найчастіше використовуються у заголовках. Здебільшого у заголовках-еліптичних конструкціях наявні лише залежні компоненти висловлювання, оскільки вони є комунікативно значними: «Пора! - суддям» (ГУ, 2005, 4 лютого); «Адміністрація - без президента» («Експрес», 2004, 29 листопада); «З мосту - у воду» («Експрес», 2004, 29-21 листопада); «Настя - як удасться?…» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Засусі - по заслузі» (УМ, 2005, 29 січня); «Спостерігачами - на Західну Україну» (НС, 2004, 19 грудня); «У відпустку - за наркотиками» (УМ, 2000, 28 липня); «До бюджету - по-господарськи» (НС, 2005, 29 березня); «Ветеранам - пенсію» (НС, 2004, 11 вересня); «Велосипедом по світу» (СГ, 2002, 16 червня); «До Інтернету - через «Біттернет» (СГ, 2003, 2 лютого).

Характерно, що в газетах кінця століття рідко як заголовки функціонують еліпсовані прийменниково-іменникові конструкції спонукально-закличного змісту на зразок «За людину», «До нових перемог», «До світлого майбутнього», які були характерні для радянської преси. Можливо, це пояснюється меншим пропагандистським спрямуванням інформаційних матеріалів у сучасній газеті.

Еліптичним конструкціям у мові властива деяка фразеологічність, яка посилюється при використанні їх у функції заголовка. Завдяки цим обставинам еліпсовані одиниці належать до високочастотних у ролі заголовків.

У мові преси спостерігаємо такі синтаксичні засоби інтенсифікації:

Парцеляція. Парцеляція - це важливий стилістичний прийом, що полягає у сегментації змісту висловлювання на окремі частини - інтонаційно-змістові одиниці, які йдуть одна за одною після роздільної паузи (на письмі крапка). Тим самим сегментовані уривки увиразнюються, тобто актуалізуються. Джерелом парцеляції є також розмовний синтаксис, однак причини застосування парцеляції в усному мовленні та публіцистиці різні: «у розмові причиною є її спонтанний характер, у писемному мовленні - це спеціальний прийом, який надає синтаксичним конструкціям невимушеності та природності і сприяє цим їх експресивності» [34, 325]. У газеті часто вдаються до парцеляції: «Автобусне сполучення… Без проблем!» (КВ, 2002, 7 липня); «Покладаються на себе і - на нову владу» (ГУ, 2005, 17 січня); «Побудував дім, посадив дерево… і багато намалював» (ЛУ, 2002, 12 травня); «Акціонер - це звучить гордо. Аж занадто» («Експрес», 2006, 1 лютого).

Як засвідчують приклади парцеляції зазнають різні компоненти висловлювання, але здебільшого це поширювачі, які є ремою повідомлення, а з точки зору його змісту вони містять деталізацію, конкретизацію чи роз'яснення - доповнення. І саме це є головним у газетному матеріалі, про що сигналізує заголовок завдяки парцеляції - скомпресовано.

Поширеним журналістським прийомом є парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником, який дозволяє домислити головну частину і встановити зміст підрядної. Найчастіше парцелюються з'ясувальні підрядні частини, мети, умови, часу, що пояснюється, очевидно, семантичною прозорістю їх сполучників. Часто цим засобом послуговуються журналісти для оформлення заголовків.

«Як Петро Жмут з того світу повернувся» (ЛГ, 2000, 10 червня); «Як Меггі Тетчер на виставці похуліганила» (СГ, 2001, 3 червня); «Що знав принц датський про наш паритет цін» (ГУ, 2002, 12 вересня); «Щоб свято не кінчалося» (МУ, 2004, 22 грудня); «Якщо святковий з вихідним збігається» (ГУ, 2000, 1 березня); «Коли жінки беруться за ніж» («Експрес», 2003, 22 червня); «Щоб перемога стала очевидною» (УМ, 2005, 29 січня); «Щоб не пустити «троянського коня» (МГ, 2004, 11 листопада) - «троянський кінь» - сучасний комп'ютерний вірус; «Коли балансують між совістю і гаманцем» (ЛУ, 2002, 1 червня); «Якщо скупатися у «срібному молоці» (ЛУ, 2002, 4 липня) - «Срібне молоко» - твір В. Шевчука; «Як лупає скелю «Каменяр» (ЛУ, 2004, 2 вересня);

Інколи у газетах зустрічаємо парцельовану головну частину: «На людство очікує катастрофа, якщо…» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Люди встануть з колін, коли…» («Експрес», 2004, 25 листопада - 2 грудня). Парцеляція лежить в основі і специфічно газетної, на думку дослідників, конструкції з називним уявлення, первинну модель якої можна реконструювати лише шляхом перебудови всієї структури, як-от у заголовку «Україна - Росія: спільність позицій» (МУ, 2000, 21 червня).

Конструкції з називним уявлення є сегментованими і складаються з двох частин: базової (іменник у формі називного відмінка - це називний уявлення) та парцельованої (сегментована частина речення або речення в цілому).

Базова частина називає міста, країни, міжнародні, політичні організації, чи певну суспільно-виробничу сферу життєдіяльності, парцельована ж деталізує, конкретизує проблему, тему, названі першою частиною. Завдяки такому розчленуванню, яке до того ж оформляється специфічною інтонацією (на письмі здебільшого двокрапка), обидва компоненти висловлення зазнають логічного виділення і увиразнення: «Майдан: Хроніка подій» (ГУ, 2004, 29 грудня); «Вибори 2004: час збирання каміння» (МУ, 2004, 7 жовтня); «НДП: десять років у ХНІ ст.» (МГ, 2000, 28 лютого); «Інтернет: нові можливості» (СГ, 2006, 12 червня); «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу» (МГ, 2004, 16 грудня); «Google: розширення бази» («Поступ», 2004, 15 грудня); «Джаз - вумен: нові тенденції» (МГ, 2004, 25 листопада); «No smoking: заборона у всьому світі» («Поступ», 2004, 17 грудня); «Гріх Понтія Пілата: наслідування його сучасними побратимами, або Роздуми про причини Помаранчевої революції» (ГУ, 2005, 25 січня); «IVECO - Мотор Січ: перспективи розширюються» («Поступ», 2000, 28 жовтня - 7 грудня).

Приклади показують, що друга частина конструкції уточнює чи розширює назване першою. У комунікативному плані перша частина називає предмет повідомлення (його тема), а друга містить найвагомішу інформацію про нього (рема). За змістом такої конструкції можна розгорнути у складне, навіть ускладненого типу, речення або й у складне синтаксичне ціле. У реченні ж цей зміст подається у максимально сконденсованому вигляді завдяки синтаксичним засобам - використанню називного уявлення та парцеляції комунікативно вагомої частини висловлення.

У пунктуаційному оформленні аналізованих конструкцій важливу роль відіграє розділовий знак. Ним є двокрапка як знак, що ставиться перед структурою уточнюючого чи з'ясувального речення. Тому тире у таких конструкціях не просто пунктуаційна помилка, а й перешкода для адекватного сприйняття тексту, для його актуалізації. Порівняємо: Корабели - потопають чи випливають? («Експрес», 2000, 21 червня) - Корабели: потопають чи випливають?; Звіт уряду - і не добре, і не зле («Експрес», 2000, 12 грудня) - Звіт уряду: і не добре, і не зле; Хатня тварина - демон чи охоронець (ГУ, 2002, 2 вересня) - Хатня тварина: демон чи охоронець. За цим же принципом називного уявлення будуються і конструкції, які в обох частинах - базовій та парцельованій - містять речення. Комунікативно перше речення, що займає позицію називного уявлення, є, як і іменник інваріантні конструкції, предметом повідомлення, а друге - те нове, про що йдеться в публікації: «Всі ми ксерокси. Вставаймо з колін!» («Поступ», 2004, 1 грудня); «Час Феміди. Коли йдеться відповідати за свої вчинки» (ГУ, 2004, 19 грудня); «За електроенергію треба платити. А за її відключення?» (НС, 2004, 12 вересня); «Татаро-олігархічне іго. Биймо на сполох!» («Поступ», 2004, 14 грудня); «Ситуація з українською культурою. Наблизились до критичної точки» (ЛУ, 2004, 2 вересня); «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня). Як засвідчують наведені вище приклади, в другій частині речення нерідко наявні речення спонукальної модальності, які також активізують увагу читача.

Інверсія. Сутність інверсії як стилістичної фігури полягає в «порушенні чи зміні звичайного порядку слів з метою посилення виразності» [16,190].

Чимало газетних висловлювань побудовано на інверсії, але суто газетній. Її специфіка - це динамічний склад (від початку до кінця конструкції) або, навпаки, динамічне наростання (від середини до кінця конструкції). [28, 327].

Актуалізація інверсивними засобами виявляється у винесенні комунікативно вагомої частини на початок чи кінець речення. Наприклад: а) Винесення на початок: «Демократичні вибори придумали індуси» (УМ, 2004, 21 грудня); «Бродить СНІД поміж нами» (МГ, 2000, 12 липня); «Синів Бога не критикуйте» (ЛУ, 2005, 5 січня); «З минулим попрощайся» («Експрес, 2005, 19 січня); «В кінці тунелю світло» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Про рятувальника балада» («Експрес», 2004, 2-3 листопада); б) винесення на кінець речення (трапляються рідше): «Концерти дає італієць» (МУ, 2000, 17 грудня); «Ярмарок пенсіонерам сподобався» («Експрес», 2000, 21 вересня).

Як і решта розглянутих вище стилістичних засобів, інверсія належить до прийомів актуального членування висловлювання і забезпечує виконання ним передовсім рекламно-експресивної функції.

3.2 Скорочені стягнені конструкції як засіб експресії та інформативності. Синтаксичні конструкції зі значенням питальної, спонукальної, окличної модальності

Засобом експресії в мові газети є скорочені, стягнені конструкції - інтонаційно розчленовані двохелементні речення, що нагадують лозунги із словами «так» і «ні» у функції присудка і підметом-іменником чи з додатком-залежною формою давального відмінка, типу: Нейтронній бомбі - ні! Так - переговорам за роззброєння і мир! Такі конструкції були дуже поширеними в радянській журналістиці. Останнім часом (у зв'язку з бурхливими подіями) такі «лозунгові» вислови знову стали використовуватися досить активно: «Кучмізму - ні! Так - Помаранчевій революції» (НС, 2004, 12 грудня); «Ні - олігархічній владі! Так - демократії і правді!» (МУ, 2004, 21 грудня).

Дуже багатий потенціал за своїми стилістичними можливостями мають інтоновані синтаксичні одиниці. Присутність автора публіцистичної статті і його авторської позиції й оцінки у мові сучасної української газети виявляється у виборі питальних і окличних речень.

Засобом експресії газетного матеріалу є розчленована подача тексту, що складається із розповідного речення і речення питальної модальності. Питальна частина підтримує тему, що розкривається розповідальною частиною, насичує її оцінним змістом. Базова частина несе, в основному, головне смислове навантаження, а питальна - емоційне: «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня); «Краса врятує світ. А слово?» (ЛУ, 2002, 7 жовтня); «Язык» і мова. Взаємозбагачення?» (ЛУ, 2006, 28 березня); «Незаконна «накрутка». Що це?» (УМ, 2002, 5 квітня); «Затишшя…Невже перед бурею?» (ЛУ, 2004, 1 липня).

У газетних статтях простежується цікавий спосіб нагнітання експресії. Досягається це зосереджуванням кількох питальних речень. Свого часу ще І. Франко у статті «Дещо про нашу пресу» підкреслив значну стилістичну вагомість концентрації інтонаційних речень. У такій фігурі, як свідчать добірки із сучасних газет, переплітається полемічна запальність з риторичним звучанням, - і в цьому сплаві підсилюється експресивність усієї синтаксичної структури. Наприклад: «П'яте колесо? Але - до чого?» (ЛУ, 2006, 3 квітня); «З ким брататися? З ким іти?» (ЛУ, 2002, 3 липня); «Партія веде? Яка?» (УМ, 2005, 20 січня); «Разом нас багато? Скільки?» (МГ, 2004, 17 грудня).

Поєднання в одній структурі розповідних і низки питальних речень відзначаються яскравою публіцистичністю та ефективно розв'язують основне стилістичне завдання стилю - поєднання інформативності з експресією. Одним із синтаксичних стилістичних засобів у газетній мові є використання у ролі заголовка речення власне питальної інтонаційної модальності. Значення питальності полягає в прагненні автора до встановлення реальності чи нереальності загального змісту. Як правило, зміст статті є відповіддю на питання заголовка? Питальна структура не тільки експресивно навантажена, вона спонукає уявлюваного співбесідника-читача до роздумів і оцінки зображуваних подій. Модальне значення питальності виражається за допомогою питальних слів. Наприклад: «Навіщо нам чужі слова?» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Хто чесніше вкрав?» («Експрес», 2004, 19 жовтня); «Хто «вигідніший» Москві?» (ЛУ, 2004, 4 вересня); «Кому вона потрібна, ота культура?» (ЛУ, 2002, 22 липня); «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 2006, 6 червня); «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення?» (УМ, 2005, 21 січня); «У кого в «підтанцювках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 22 лютого); «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні - Ющенко, Янукович, чи український народ?» (МГ, 2006, 25 листопада); «Чому майбутній час не став теперішнім?» (ЛУ, 2002, 27 лютого); «Кого ж покличемо на Олімп?» (ЛУ, 2004, 18 листопада); «А ти записався в графомани?» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Чи є в Україні свобода слова?» (ЛУ, 2002, 14 березня); «Кому потрібен референдум?» (ЛУ, 2002, 3 вересня); «Якої «випічки» більшість?» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Що день прийдешній нам готує?» (ЛУ, 2005, 8 січня); «Чи варта шкурка вичинки?» («Експрес», 2006, 16-17 листопада).

Нерозривний зв'язок лексичних та синтаксичних засобів експресії у наведених вище прикладах надає заголовкам дискусійної спрямованості. Наявність яскраво вираженого логічного наголосу питальних слів виявляє динамічне наростання актуальної значущості синтаксичної структури. Багато з питальних структур у функції заголовка мають модальне значення риторичних питань, при якому очікувана відповідь - розшифровка змісту статті уже не становить нової інформації для читача. Відповідь вгадується читачем, стоїть за самою оцінною експресивністю конструкції. Наприклад, у заголовку «Чи є в Україні свобода слова?» - питання, відповідь на яке читач вже має, адже добре орієнтується в суспільній дійсності. Стаття запрошує його до роздумів, подає додаткові факти тощо. Риторичну модальність проявляється і у заголовку «Чому майбутній час не став теперішнім?», в якому питальна структура містить відповідь, а матеріали статті дають фактологічне пояснення того («майбутній час» не став «теперішнім»), що не відбулося.

Як засіб синтаксичної стилістики публіцистичного стилю використовуються структури спонукальної модальності. Основним синтаксичним засобом вираження власне модальності спонукальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Наприклад: «Не критикуйте синів Бога» (ЛУ, 2005, 5 січня) - рядок із вірша П. Тичини із спонукальним модальним значенням; «Попрощайся з минулим» («Експрес», 2005, 19 січня); «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня).

Часто-густо у мові газетних публікацій зустрічаємо цитати з поетичних творів або фразеологізми. Поетичній мові і фольклорним творам властиві синтаксичні конструкції зі значенням спонукальної модальності. У журналістській практиці використовуються ці особливості художнього стилю: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) - слова В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 20 травня) - із поезії Т. Шевченка, поетичній мові якого властиві речення спонукальної модальності: «Борітеся - поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня); «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Свого не цурайтесь!» (ЛУ, 2005, 15 листопада); «Не кажи «гоп»!» (МГ, 2006, 5 листопада).

Функцію вираження спонукальної модальності виконують також конструкції закликів, які газетній мові надають відтінок співучості автора і читача. Наприклад: «Биймо на сполох!» (ЛУ, 2005, 10 січня); «Станьмо перед світом єдиним народом!» (ЛУ, 2004, 17 грудня); «Вдаримо по мові хартією!» (ЛУ, 2002, 4 квітня).

Заклики можуть нести додаткове смислове навантаження - пропозицію: «Поміркуймо разом» - заголовок; - підзаголовок: «Про трагедію Бабиного Яру» (ЛУ, 2002, 4 травня); «Заархівуймо все…» (МГ, 2004, 28 грудня).

Більшість наведених вище прикладів свідчить про інтонаційну особливість - речень із спонукальною модальністю: спонукальна інтонація підкреслюється тим, що вони являють собою синтаксичні одиниці, відомі під назвою окличних речень. Заклик, спонукання до дії - все це знаходить виразну і експресивну форму в інтонуваннях окличного типу. Окличні речення такого типу досить органічно зростаються з текстом, певним чином емоційно спрямованим.

Звичайні розповідні, констатаційні висловлювання набувають у газетному мовленні особливого емоційного підсилення, виступаючи з окличною інтонацією. Окличні речення передають емоції - реакцію на навколишню дійсність, різні види експресії. Наприклад: «Ми це зробили!» («Експрес», 2004, 29 грудня) - висловлюється захоплення від перемоги Помаранчевої революції; Так само: «Нас багато, і нас не подолати!» (НС, 2005, 8 березня) - революційний лозунг; «Нас не здолати!» («Експрес», 23-24 листопада); «Я душею і серцем за помаранчевих!» («Експрес», 2004, 29 листопада) - вислів із інтерв'ю з Віталієм Кличком.

Емоційним центром висловлювання може бути звертання, яке, як компонентний елемент синтаксичної структури, визначає ставлення до адресата, надаючи всі конструкції розмовного характеру: «О Націє, Дужа і вічна, як Бог!» (ЛУ, 2004, 16 грудня); «Народне мій, до тебе я ще верну!» (ЛУ, 2002, 3 квітня).

Звертання у наведених вище прикладах вносить елемент піднесеності, урочистості. Звертання несуть стилістичне навантаження і у висловах іронічного характеру. Наприклад: «Гуляй, душа, свята почалися!» («Експрес», 2005, 17-19 січня) - у статті йдеться про двох п'яних жінок, які впали у колодязь.

Таким чином, розглянуті синтаксичні засоби підвищення виразності газетного мовлення, свідчить про багатство граматичних процесів у сучасній публіцистичній мові. Основними особливостями цих засобів є насамперед емоційна насиченість експресія, лаконічність і наближеність до розмовних конструкцій.

Висновки

Аналіз зібраного матеріалу (в основному сучасних українських газет останніх 7 років) засвідчує активне використання різноманітних засобів впливу на читача. Ефективний вплив на читача газет передбачає обов'язкову апеляцію до його емоцій, його зацікавлення інформацією, що подається в публікаціях.

Завдання, які ставить перед собою журналіст, він реалізує, використовуючи різноманітні лексичні та синтаксичні засоби української мови. Дослідження мови сучасної української преси дозволяє виділити наступні засоби української мови. Дослідження мови сучасної української преси дозволяє виділити наступні засоби інтенсифікації.

Серед яскравих і помітних явищ виділяємо семантико-стилістичне явище гри слів, яке як засіб інтенсивності та образності вислову часто-густо використовується у заголовках та текстах статей. Гра слів-випадки формально-смислового обігравання компонентів слова на рівні.

- фонетики («Засусі-по заслузі»; «Чи скінчаться британські му-у-ки?»;

- морфеміки (переосмислення безформальних видозмін): «Влада і власність - одного кореня»; «Тон задає Мороз»;

- словотворення (утворення нових структурних одиниць): «Сирцевий напад» (імпортування цукру-сирцю), пор.: «серцевий напад»; «Чи стане уряд Валерія Пустовойтенка українським кризоламом» (криголам > криза > кризолам);

- графіки (графічне виділення з метою семантичного навантаження і смислового наголошення частини лексеми): «Посадив Президент РІПку»; «То хто ж приСТУСовується?»; «Волинь РУХнула в пікети»; «Отакий КРИМінал»; «€вробачення» та ін.

У мові сучасної української періодики мовознавці відзначають інтенсивне формування і активне функціонування значного корпусу абревіатур. Науковці пояснюють це явище рядом інтралінгвальних (перебудова в колишньому СРСР, здобуття Україною незалежності, пожвавлення зв'язків з світовою спільнотою і, як наслідок, поява значного корпусу новотворів) та екстралінгвальних (закон економії повної енергії, мовних засобів) чинників. Використання значної кількості абревіатур у мові преси має й суто прагматичне пояснення - ощадне використання газетної площі.

У структурі газетних текстів виділяємо такі групи абревіатур:

а) часткові або частково скорочені (скорочення не всіх компонентів синтаксичної структури, базового словосполучення): «Телезвернення до нації Едуардо Фрея»; «Наркобарон і наркодолари»; «Телехалтура»;

б) ініціальні або акроніми (літерні, звукові, літерно-звукові, комбіновані новотвори): «Есдеки (о) втрачають людей», «ПФ повинен поповнитися».

Використання абревіатур в шпальтах українських газет має свої негативні сторони: зростає кількість анонімічних утворень, значну кількість абревіатур важко дешифрувати читачеві, деколи абревіатурами журналісти зловживають (наприклад, «ОЕ» - у заголовку газети, «Океан Ельзи»).

У пострадянський час у мові ЗМІ, пресі і газетних заголовках, зокрема, широкого поширення набуло таке явище, як використання сленгової і жаргонної лексики, що стало причиною багатьох критичних виступів мовознавців (О. Тараненко, Л. Ставицька, О. Сербенська та ін.). Аналіз відібраних із періодичної преси текстів (особливо молодіжних видань) свідчить про активне використання молодіжного сленгу, професійного та кримінального жаргону: «Братва з Криму вже виїхала»; «Крутий ректор - крутий ВУЗ»; «Бакси» змінити колір»; «Представницька «тусовка» ректорів пройшла в Дніпропетровську»; «Коли панує «бєспрєдєл» та багато інших. О. Тараненко у критичній статті пов'язує поширення кримінального жаргону із криміналізацією суспільства і розцінює його як негативне явище. Інші мовознавці (Я. Ставицька, А. Григораш) визнають доцільність використання жаргону і сленгу тільки як стилістичний засіб (напр.: іронії, комізму, негативної оцінки).

Демократизація та лібералізація стилістичних засад як поширене нині явище в літературній мові призвело до активного використання у мові засобів масової інформації просторічної лексики, вульгаризмів та суржику. Функціонування субстандартної лексики як компонента газетного тексту є досить поширеним явище, про що свідчать наведені у роботі приклади («Бо мізки наші биті молотом / Бо яйця січені серпом»; «Як зробити з лайна цукерку»; «Настав кінець ресторанові», «Дупа в пиві»; «Ахрєніцєльниє» асоціації під час останнього концерту «ВВ».

Фразеологічні одиниці є оптимальним засобом впливу на читача, який активізує його мислення і увагу. Виражання особливості фразеологізмів спирається на високий ступінь узагальненості значення та експресивно-емоційні наповненості. Використання фразеологічних одиниць дає можливість розв'язати одне із головних завдань публіцистики - поєднати максимальний рівень інформативності з емоційною наповненістю, експресивністю вислову. Узуальні фразеологізми, на відміну від оказіональних, не призводять до створення додаткового ефекту переосмислення семантики. Значення узуального фразеологізму переноситься на текст статті, створюючи потрібні асоціації: «Що дякові можна, то попові зась»; «Крим «коней на переправі не міняє»; «Цей про образи, а той про гарбузи». У роботі проаналізовано асоціативний зв'язок заголовків - узуальних фразеологізмів із змістом статей.

Оказіональні фразеологізми оновлюють традиційні за змістом і формою вислови і є, по суті, індивідуально-авторськими «забавами» із фразеологічним матеріалом: «З каналу по нитці - народові трансляція»; «І люди ситі і коні цілі»; «Бідний студент думкою багатіє». Субституція або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці є одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів, про що засвідчують численні вибірки з сучасної української преси.

Мовна практика журналістів показує, що досить поширеним засобом інтенсифікації газетних текстів є використання афористичних висловів, поетичних ремінісценцій, цитат відомих людей. Особливо популярними є рядки із поезій Т. Шевченка, І. Франка, Л. Костенко, оскільки вони загальновідомі і мають максимальний емоційний вплив на читача.

Динаміка соціальних процесів об'єктивно зумовлює і в подальшому розширення і удосконалення функцій української преси, урізноманітнення її виражально-зображальних можливостей. Українська газета ще повинна вчитися говорити вільно, відверто, публічно… і естетично.

У сучасних українських газетах спостерігаємо свої синтаксичні структурні особливості:

- широке використання еліптичних конструкцій, як засобу динамізації і сконденсованості вислову. Функціонування еліптичних конструкцій має свої структурні особливості: а) вилучення дієслова-присудка, що дозволяє виділити найважливіше, на чому акцентується увага публікації («Природі-шкода, первоцвітникам-збитки, хворим-радість»; «У Києві-швейцарські годинники»; «Пора! - суддям» та ін.); б) використання фразеологічних еліпсованих конструкцій. Еліпсовані одиниці належать до високочастотних синтаксичних конструкцій у ролі заголовків.

- використання парцеляції частин речень, як стилістичного прийому актуалізації: а) парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником («Як Петро Жмуд з того світу повернувся»; «Щоб свято не кінчалось»; «Щоб не пустити «троянського коня»; «Коли балансують між совістю і гаманцем» та ін.); б) парцеляція головної частини складнопідрядного речення разом із сполучником («На людство очікує катастрофа, якщо…»; «Люди встануть з колін, коли…»); в) парцеляція конструкцій з називним уявлення («Майдан: хроніки подій»; «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу»; «Google: розширення бази»; «Вибори 2004: час збирати каміння» та ін.).

- використання інверсії як стилістичної фігури у структурі газетного тексту (зміна звичайного порядку слів) і винесення комунікативно вагомої частини на: а) початок речення («Синів Бога не критикуйте»; «В кінці тунелю світло»); б) кінець речення («Концерт дає італієць»; «Ярмарок пенсіонерам сподобався).

Як засіб експресії і увиразнення тексту авторами публікацій використовуються скорочені, стягнені конструкції. Особливого поширення в сучасних газетах (2004-2005 р.) набули інтонаційно розчленовані двохелементні речення із словами «Так», «Ні» («лозунгового характеру»: «Кучмізму - ні! Так-Помаранчевій революції»; «Ні-олігархічній владі! Так-демократії і правді!» та ін.). Характерним явищем у мові сучасних українських газет є функціонування у ролі заголовків питальних і окличних синтаксичних конструкцій: «Партія веде? Яка?», «Запитання? Невже перед бурею?», «Якої «випічки» більшість?»; «Чому майбутній час не став теперішнім?»; «Ми це зробили!», «Биймо на сполох!», «Я душею і серцем за помаранчевих!».

Список використаної літератури

1. Васильев А.Д. «Крутой» // Русская речь. - 1993. - №6. - С. 44-47.

2. Вареник С.В. «У пошуках комічних асоціацій // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. - 1984. - В.26. - С. 66-69.

3. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. - К.: Наук. думка, 1990.

4. Гальперин И. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: Наука, 1981.

5. Григораш А. Літературні цитати і ремінісценції на газетних шпальтах 90-х років // Урок української. - 2001. - №2. - С. 18-21.

6. Григораш А. Політична метафора на шпальтах сучасної української преси України // Рідний край. Науково-публіцистичний художньо-літературний альманах. - 2003. - №2 (9). - С. 78-83.

7. Грицюк Л.Ф. До питання про лінгвістичний статус заголовка // Мовознавство. - 1989. - №5. - С. 55-58.

8. Грицюк Л.Ф. Образно-семантичний підхід до класифікації заголовків // Мовознавство. - 1992. - №2. - С. 51-56.

9. Доблаев Л.П. Логико-психологический анализ текста. - Саратов, 1969.

10. Дресслер В. «Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1987 - В. 8. - С. 111-137.

11. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. - К.: Наук. думка, 1973.

12. Єрмоленко С. Мова преси // Українська мова. Енциклопедія. - К.: В-во «Укр. енциклопедія», 2000. - С. 323.

13. Жовтобрюх М. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: «Наук. думка», 1970.

14. Иванчикова Е. О развитии синтаксиса русского языка в советскую эпоху // Развитие синтаксиса русского языка. - М.: Наука, 1966. - С. 18-24.

15. Коваль А.П. Спочатку було Слово. Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. - К.: Либідь, 2001.

16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української літературної мови. - К.: Вища школа, 1987.

17. Коваль А.П., Коптілов В.В. 1000 крилатих виразів української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1964.

18. Ковальчук М. Фразеологізм - заголовок у газеті // На ниві української філології: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 144-147.

19. Колоїз Ж. Порушення фразеологічних норм як один із способів інтенсифікації виразності у мові ЗМІ // Мандрівець. - 2004. - №2. - С. 34-39.

20. Костомаров В. Русский язык на газетно йполосе. - М.: Наука, 1971.

21. Костомаров В. «Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. - М., 1994.

22. Кудрявцева Л.О., Дяченко Л.П., Дорофеєва О.М., Філатенко І.О., Черненко Г.А. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу // Мовознавство. - 2005. - №1. - С. 58-66.

23. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. - М.: Просвещение, 1979.

24. Левицкий А.Э. Функцыональные подходы к классификации единиц современного английского языка. - К.: Высш. школа, 1998.

25. Мартос С. Молодіжний сленг у публіцистиці // Південний архів. Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного університету. - В.ІV. - Херсон, 2002. - С. 102-105.

26. Мацько О.М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах // Мовознавство. - 2000. - №1. - С. 31-36.

27. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. - М.: Сов. Энциклопедия, 1987.

28. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1977.

29. Мороховская Э.Я. Лингвистический статус и функционально-семантические особенности экстенсиональных операторов текста // Текст как важнейшая единица коммуникации (в диахронии и синхронии). - К.: Высш. школа, 1984. - С. 40-48.

30. Мороховский А.Н. Некоторые основные понятия стилистики и лингвистики текста // Лингвистика текста и методика преподавания иностранных языков. - К.: Высш. школа, 1981.

31. Нагіна В. Про деякі особливості сучасного публіцистичного дискурсу  // Південний архів. Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного університету. Філологічні науки. - В.ХV. - Херсон, 2002. - С. 118-121.

32. Нежинська Т. Ступені та межі трансформацій прецедентних висловлювань у сучасному газетному дискурсі // Українська мова. - 2006. - №3. - С. 96-103.

33. Нікітіна Н. І жаргонізм, і термін, і метафора… (про лексику публічного мовлення українських політиків) // Урок української. - 2006. - №11-12. - С. 19-22.

34. Пархонюк Л. Синтаксичні засоби актуалізації у газетних заголовках (українська газета 1997-1998 рр.) - // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. - Львів: Світ, 1993. - С. 323-328.

35. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь, 1992.

36. Попов А.С. Синтаксическая структура современных газетных заглавий и ее развитие // Развитие синтаксиса современного русского языка. - М.: Наука, 1966.

37. Прадід Ю.Ф. Контаміновані фразеологізми на сторінках газет // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. - К.: Наук. думка, 1992. - В.42. - С. 66-68.

38. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. - К.: Основа, 1992.

39. Рильський М. Ясна зброя: Статті. - К.: Рад. письменник, 1987.

40. Сафонов А. Стилистика газетных заголовков // Стилистика газетных жанров. - М.: Наука, 1981.

41. Сербенська О. Мова газети в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства // Мовознавство. - 1988. - №4. - С. 21-26.

42. Сердюк М.Г. Абревиатуры и графические сокращения в украинском языке: Автореф. дис… канд. филол. наук. - Харьков, 1971.

43. Скиба М.М. Розмовні метафори в газетному тексті // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. - 1984. - В.26. - С. 70-73.

44. Стишов О.А. Нові абревіатури в мові мас-медіа кінця ХХ століття // Мовознавство. - 2001. - №1. - С. 33-40.

45. Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. - К.: Критика, 2003.

46. Ставицька Л. Кровозмісне дитя двомовності // Критика. - 2001. - Ч. 10. - С. 23-24.

47. Ставицька Л. Українська мова без прикрас // Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. - К.: Критика, 2003. - С. 9-19.

48. Ставицька Л. Проблеми вивчення жаргонної лексики: соціологічний аспект // Українська мова. - 2001. - №1. - С. 52-58.

49. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К.: Вища школа, 1997.

50. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ. - К.: Вища школа, 2001.

51. Тараненко О.О. Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови // Мовознавство. - 2003. - №1. - С. 23-41.

52. Тараненко О.О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму // Мовознавство. - 2005. - №3-4. - С. 85-104.

Страницы: 1, 2