Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобритан

Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобритан

У протилежність поведінці до 2 квітня реакція британського боку на вторгнення була надзвичайно швидкою та енергійною Через Раду безпеки ООН у спішному порядку була проведена резолюція, котра засуджувала дії Аргентини, була одержана підтримка від Європейського Співтовариства, почалися інтенсивні консультації із США, деякими латиноамериканськими країнами. Було прозондовано й можливі засоби мирного врегулювання конфлікту. Однак, чим довше новий міністр іноземних справ Пім та його міністерство займались «зондажем», тим більше невдоволення це викликало у тих, хто скоріш хотів перейти від слів до справи судячи з дій прем'єр-міністра, вона не сумнівалася в тому, що ніякого іншого способу вирішення проблеми, крім застосування сили, в умовах котрі склалися, не існувало. Тому, не перешкоджаючи пошукам мирного рішення, що повинні були довести готовність Британії до переговорів, вона з перших днів після окупації островів встала на шлях підготовки воєнного тиску на окупантів. Вже у перший день вторгнення Тетчер провела через кабінет рішення про формування експедиційного корпусу для заслання в зону конфлікту. Майже одночасно вона створила воєнний кабінет для стратегічного планування і керівництва воєнними діями. У склад кабінету, куди ввійшла вона сама , були введені міністри оборони й закордонних справ Нотт і Пім, заступник прем'єра Уайтлоу та голова партії Паркінсон. На засіданнях кабінету були присутні також начальник Генерального штабу адмірал флоту сер Теренс Левін. Саме до його порад і рекомендацій Тетчер прислуховувалась більш за все.

«Якби Аргентина не здійснила агресію, - відзначав американський політолог і журналіст К.Огден, - можливо, Англія й віддала б острови без жодного пострілу». [128] Але в данній ситуації йшлося вже про національну гідність країни, яка продовжувала себе вважати великою морською державою. Справа полягала не в кількох пасовищах для овець, на які вже давно перетворились Фолкленди після заборони полювання на китів у Південній Атлантиці, а в тому, що Англії було кинуто виклик, і це стало ще одним випробовуванням моральної стійкості британської нації. [129]

Яке ж місце відводилося Мальвінам в стратегічних планах Британії? На початку війни її уряд уникав обговорювати питання про стратегічне значення островів. Демагогічно говорилося лише про «захист проти агресії», оборону фолклендців від вторгнення ворога і т.і. Тільки пізніше, в ході війни та після її закінчення, карти було розкрито. У кінці квітня 1982 року один із членів парламенту, Е. Пауелн, відкрито визнав: «Володіння Фолклендськими островами є складовою частиною наших національних інтересів та нашої оборони». [130] Але найбільш відкрито про це сказав відомий політичний діяч, у свій час член кабінету, консерватор Дж. Емері: « Можливо, ця область (Південна Атлантика) більше, ніж космос чи якісь інші райони, буде у майбутньому використана для розвитку нашої країни і людства, - говорив він. - Для цієї мети ми потребуємо бази, з якої можна проводити операції». Стратегічну важливість островів відкрито визнала і прем'єр-міністр, заявивши, що «Англія розуміє величезне значення Атлантики і Фолклендських островів». [131]

Не менш важливим у рішенні британського уряду почати воєнні дії проти Аргентини за Фолкленди був і економічний фактор. За багатьма даними. Район Мальвін багатий покладами нафти й газу (на шельфі між Антарктикою і Південною Америкою, за даними американських фахівців, знаходяться поклади нафти. За деякими даними вони переважають у 13 разів запаси нафти у Північному морі). У розробці нафти в цьому регіоні були зацікавлені такі нафтові Гіганти як «Брітіш тетролеум», « Екссон», «Галф», «Таксако» та інші. [132]Але існувала й інша причина, по якій уряд М. Тетчер, керівництво консервативної партії вирішили прийняти воєнний виклик. Економічний стан Англії навесні 1982 року залишав бажати ліпшого. Після спаду випуск продукції ще не досяг рівня 1977 року. Три роки підряд - у 1979-1982рр. скорочувались капіталовкладення у промисловість. Загальний обсяг виробництва у 1982 році був значно нижче передкризового максимуму у 1979 році. Консерваторам не вдалося поліпшити економічний стан країни, який Тетчер обіцяла виборцям перед 1979 роком.

Успішна війна, особливо далеко від території Британії і не небезпечна для неї, повинна була відволікати деякі прошарки населення від внутрішніх труднощів, укріпити позиції консерваторів. Застосовуючи цю акцію, правлячі кола мали на увазі попередні вибори, які, якби вони встановлювалися лише внутрішніми економічними факторами, мали закінчитися поразкою консервативної партії. Один з консультантів Банку Англії, котрий мав тісні зв'язки з керівництвом країни говорив: «Керівництво консервативної партії вважає найголовнішим у теперішньому конфлікті не суверенітет над Фолклендами і не право фолклендців на самовизначення, а задачу забезпечення перемоги на майбутніх виборах. Заради цього буде зроблено все можливе. Нам потрібна перемога будь-якою ціною».[133]

Англійський уряд, для того щоб виправдати початок воєнних дій проти Аргентини, повністю ігнорував саме колоніальний характер проблеми і перевів її у площину чисто територіального питання. Аргентина претендує на територію Фолклендів, яка належить Англії, і, послідовно, остання захищає свою територію, особисті права громадян.

Газета «Morning Star» у передовій від 17 травня 1982 року «Тетчерівська маска лицемірства» запитувала прем'єр-міністра, чи означають її слова, що віднині вона буде підтримувати народ Сальвадора у його боротьбі проти репресій. Чи можна тепер чекати з боку британського уряду засудження расистського режиму в Південній Африці, введення санкцій проти фашистської хунти в Чілі? Чи оголосить уряд про підтримку боротьби палестинців за їхні землі і виступи проти ізраїльської агресії? «На жаль, немає ніяких шансів на те, що це відбудеться», - писала газета.

Підготовка воєнного флоту (висадка складалася з двох авіаносців, декількох легких крейсерів, есмінців, охоронних фрегатів, озброєних ракетами, шести підводних човнів, десантних кораблів, суден споживання загальною кількістю більше 100 одиниць, а також 200 гелікоптерів. У похід відправилося 2/3 англійського флоту) і відправлення його з англійських портів у Південну Атлантику проходили в атмосфері надихання ура-патріотизму і шовінізму. Члени уряду і прем'єр-міністр посилалися при цьому на ст.51 Уставу ООН, котра передбачає невід'ємне право кожного члена Організації на індивідуальну чи колективну самооборону у разі збройного нападу на нього. Усі буржуазні партії практично об'єдналися , звинувачуючи Аргентину в агресії, виступаючи з вимогою про «захист Англії». Під приводом позбавлення Англії від можливих втрат, зменшення числа жертв обговорювалися навіть питання про можливість бомбардування безпосередньо аргентинської території, перш за все її воєнно-повітряних і морських баз. У травні 1982 року 30 членів парламенту консерваторів підписали звернення, яке підкреслювало, що бомбардування повітряних баз на території Аргентини не повинно бути виключеним. Поряд з рядовими членами парламенту цей документ підписав й заступник голови комітету консервативної партії з питань оборони В.Годхью. У зверненні стверджувалося, що повернення Фолклендів виправдовує «будь-які міри, котрі можуть бути необхідними для того, щоб виключити всяку можливість з боку аргентинських сил нанести втрати англійському флоту».[134]

7 квітня 1982 року англійське керівництво оголосило про введення з 12 квітня 200-мильної «зони війни» навколо Фолклендських островів. Міністр оборони Дж. Нотт заявив у палаті громад, що з цього часу будь-які аргентинські воєнні чи допоміжні кораблі, що будуть помічені всередині цієї зони, будуть розглядатися як ворожі й атаковані англійськими силами.18 травня прем'єр-міністру було задане питання, чи буде вона зустрічатися з аргентинським лідером, щоб допомогти мирному вирішенню конфлікту. Тетчер висловилася коротко, але рішуче: «Моя відповідь - ні, сер».[135]

Вже після закінчення війни стало відомо про ще один факт, який впевненно свідчить, що саме воєнні дії, а не мирне врегулювання проблеми були потрібні британському уряду. Для того, щоб повністю прояснити події Фолклендської війни, за наполяганням опозиційних партій була заснована парламентська комісія на чолі з лордом Френком. У результаті вивчення наданих у її розпорядження матеріалів, вона встановила дивний факт, котрий свого часу не привернув будь-чиєї уваги в Англії. У § 258 докладу комісії повідомлялося, що рішення кабінету про спрямування воєнної ескадри на Мальвіни було прийнято ним у 7 годин 30 хвилин ранку 2 квітня, тобто ще до початку висадки аргентинських військ на островах. У той самий день о 9 годині 45 хвилин ранку за лондонським часом, знову ж до того, як висадилися аргентинці, воєнний міністр заявив у парламенті, що ударні англійські сили приведені у стан бойової готовності і що рішення про їх спрямування у Південну Атлантику буде обговорюватися кабінетом пізніше. На початку травня у ході війни сталася подія, яка лишила свій відбиток на розвиток конфлікту, загострило його, ускладнило досягнення його мирного вирішення і ще раз довело, що британський уряд влаштовувала тільки війна. 2 травня 1982 року другий за величиною аргентинський воєнний крейсер «Белграно» був торпедований англійським атомним підводним човном «Конквейєр». Загинуло 368 членів команди. Західні історики намагаються обґрунтувати тезу про «гуманний» характер війни із-за Мальвин, про те, що вона носила «джентльменський характер», що англійські збройні сили намагались завдавати удари тільки по воєнним об'єктам. Затоплення «Белграно» начисто відкидає це ствердження. Крейсер знаходився поза 200-мильної зони навколо Фолклендів, оголошеної англійськими вояками і забороненої для аргентинських воєнних та інших судів. Більш того, він безпосередньо й не загрожував британському флоту, так як рухався не до Мальвін, а у бік від них та від англійського флоту.Навіть М.Тетчер не змогла заперечити того, що «Белграно» не рухався у бік Мальвін і англійських судів. На запитання журналістки Д.Гоулд, чому прем'єр-міністр дала наказ про затоплення крейсера, коли він був поза оголошеної Англією «ексклюзивної зони», Тетчер заявила, що крейсер « представляв загрозу для наших судів». [136] Між тим, британське командування добре розуміло, що «Белграно» не може загрожувати англійським судам, тому що крейсер прямував в аргентинський порт. Він отримав наказ про це ще 1 травня, і це розпорядження, як і інші, було перехоплене англійською станцією слідкування у Челтнхемі і розшифроване.

Характерно, що затоплення «Белграно» відбулося після того, як уряд Перу висунув план урегулювання конфлікту, котрий надавав додаткову можливість для його мирного закінчення. Цей план вже був відомий у Лондоні до моменту прийняття ним рішення про атаку на аргентинський крейсер. Рішення про затоплення «Белграно» мало перш за все політичний характер. Сам цей факт робив війну незворотною, а мирне вирішення конфлікту практично неможливим. Як писали прогресивні англійські журналісти, «Тетчер наполягала на веденні своєї особистої війни. Війною не керував навіть кабінет. Це була війна, якою верховодила Тетчер і невелика частина воєнного кабінету, включаючи голову консервативної партії».[137]Затоплення «Белграно» вплинуло на ряд аспектів як внутрішньої, так і зовнішньої політики Англії. Цей акт викликав бурю незадоволення у країнах Латинської Америки і ряду держав Азії та Африки. Його намагалися засудити чи, у всякому разі, відмовитися від його схвалення і деякі союзники Англії, перш за все Італія, Іспанія та Ірландія.

Яка ж була позиція США у конфлікті? Перед американською дипломатією постала нелегка проблема. Вона повинна була враховувати як свої зв'язки з Аргентиною, так і те, що Велика Британія є одним з найбільш важливих союзників по НАТО, країною, на яку США спиралося при проведенні своєї політики у Європі. США також прагнули мати свої опорні бази на Фолклендах, хотіли укріпити тут стратегічні позиції, і це встановило пряму підтримку і допомогу Англії з боку США в її воєнних діях.Відразу ж після того, як британський флот попрямував до Мальвін, американський уряд вирішив втрутитися у конфлікт. Він інформував Британію й Аргентину, що держсекретар США А.Хейг має намір нанести візит до Лондона і до Буенос-Айрес в якості «посередника». Але візити як посередника не дали результатів. А 30 квітня США заявили, що оскільки»Аргентина відмовилася прийняти запропонований їм компроміс», Хейг припиняє своє посередництво. Одночасно повідомлялося про рішення президента США припинити будь-який експорт зброї і воєнного знаряддя в Аргентину і надання їй кредитів. У той самий час Рейган заявив про намір США позитивно розглядати усі прохання Англії про матеріальну підтримку британських сил «без прямого включення США у воєнний конфлікт». [138]

Хейг визнав, що у ході його посередництва США не були нейтральною стороною і їх симпатії були на стороні Англії. [139] 29 квітня 1982 року сенат США, а 5 днів потому, 4 травня і палати представників ухвалили резолюцію, у якій говорилося , що «США не можуть бути нейтральними» в англо-аргентинському конфлікті.

Вже з перших днів конфлікту американська адміністрація почала надавати Англії значну воєнну допомогу. Ще за декілька днів до висадки аргентинських військ на Мальвінах США передали Британії (і це було підтверджено Уайтхоллом) інформацію, отриману з розвідувальних супутників, про рух аргентинського флоту до архіпелагу.

У розпорядженні британського флоту і військ вторгнення ракети класу «повітря-повітря», важкі гелікоптери та інше американське озброєння. (За деякими даними США поставили тоді Англії озброєння на суму у 100 млн. дол.)

Внутрішнім фактором, що дозволив консерваторам розгорнути воєнний конфлікт, було ставлення до нього опозиційних (перш за все лейбористської) партій. 3 квітня 1982 року під час перших парламентських дебатів з питання про Мальвіни, лідер лейбористської партії М. Фут в тон уряду заявив, що «проблема островів не має нічого спільного з їх «колоніальною залежністю» і що при її вирішенні повинні враховуватись перш за все права мешканців Фолклендів. Кваліфікуючи дії Аргентини як «акт неприхованої агресії», він призвав до « опору агресору».

7 квітня Фут на мітингу членів парламенту від своєї партії говорив, що «при встановлених обставинах використання воєнних сил проти Аргентини може бути необхідним» і що лейбористи повинні бути готові підтримати уряд.

Воєнна авантюра по встановленню англійської влади над Фолклендами була б неможлива, якби не підтримка опозиційних сил і перш за все лейбористів. Як писала 3 травня 1982 року «Morning star», без згоди М.Фута на посилання флотилії пані Тетчер, безсумнівно, зустріла б значно більш серцозну опозицію своєї авантюри».

21 травня після інтенсивного артилерійського обстрілу з моря і бомбардування аргентинських позицій з повітря на Фолклендські (Мальвінські) острови одночасно в різних пунктах були висаджені загони англійських десантників і зав'язались бої. Але, не дивлячись на величезні переваги англійців у воєнній техніці, кількості військ, воєнні дії продовжувались майже три тижні.

15 червня дії були закінчені. Доповідаючи про це в парламенті, Тетчер не шкодувала слів з приводу «виключно вміло проведеної операції, вміло спланованої, хоробро здійсненої і блискуче завершеної». Було повідомлено, що у полон взято близько 15 тис. аргентинських солдат і офіцерів. Прем'єр-міністр повністю відкинула можливість обговорення питання про суверенітет Мальвін і про передачу островів під опікування ООН (пропозиція М. Фута), заявивши: «Я не можу погодитись з тим, що британські вояки ризикували своїм життям, щоб забезпечити опікування ООН над Фолклендами».

Перемога у війні і повернення Фолклендів дозволила консервативній партії не тільки встановити свої хитаючи позиції, але й у значному ступені поширити свій вплив. Керівництво торі тепер представляло консервативну партію як єдину силу, котра може встановити більшу велич Британії. У день захоплення Порт-Стенлі перед натовпом англійців, які зібралися біля резиденції прем'єр-міністра, Тетчер заявила, звертаючись до присутніх: « Сьогоднішній день повернув Британії велич». [140]

1982 рік пройшов в Англії під знаком «фолклендської перемоги». Урочисто поверталися війська, нагороджувалися учасники війни, вихвалялися британські воєнні і керівництво країною. Популярність уряду зросла.

Англія у війні з Аргентиною заплатила також немалу ціну. Вона втратила, за заявою міністра збройних сил Блейкера, 255 чоловік вбитими, 777 було поранено. Це значно перевищувало втрати країни під час попередніх колоніальних авантюр, в тому числі під час суецького конфлікту. Були затоплені два сучасних фрегата - «Шеффілд» і «Арданіт», затоплені або пошкоджені 12 кораблів, знищено багато гелікоптерів і літаків. [141] «Morning Star» у передовій « Як багато англійців ще повинні загинути?» писала 31 травня 1982 року: « Чи можуть бути виправдані ці людські жертви? Ми не займаємо пацифістської позиції, але це війна, якої можна було уникнути. Безперечно, аргентинська хунта була не права, коли зайняла позицію сили для захоплення островів. Хоча замахи Аргентини на суверенітет було цілком справедливими, повернення суверенітету могло бути досягнуто через ООН…дипломатичними засобами. Але М.Тетчер ніколи не збиралася йти цим шляхом».

Війна, звичайно, не могла вирішити і не вирішила конфлікту навколо Мальвінських островів, а лише загострила відносини Англії з Аргентиною та іншими латиноамериканськими державами, додавши до попередніх нові ускладнення в районі Південної Атлантики.

Таким чином, влітку-восени 1982 року «фолклендський фактор» стає важливим важелем, за допомогою якого голова уряду намірилася продовжити реакційний внутрішньополітичний курс.

§3. Британсько-радянські відносини.

«Історія радянсько-англійських відносин нараховує більше 60 років, - говорив М.С.Горбачов у своєму виступі у грудні 1984 року перед членами британського парламенту, - і у ній є незабутні моменти. У післявоєнний період були роки продуктивного співтовариства. Але був і час, коли наступав спад. І зараз наші стосунки, що розвиваються не у політичному вакуумі, а у тривожній атмосфері зростання ядерної небезпеки, не на підйомі і далекі від бажаного».[142]

Значну роль у розвитку радянсько-англійських стосунків відігравав парламентський зв'язок. Парламентські зв'язки між СРСР та Британією зародилися в роки Другої світової війни, коли народи двох країн зав'язували союзницькі відносини у боротьбі проти загального ворога.

У 1960 році у Лондоні була створена англо-радянська парламентська група, а у Москві - радянсько-англійська секція парламентської групи СРСР. Візити дали можливість відвідати СРСР та Британію видними політичними діячами обох країн, обговорити нагальні питання світової політики і міжнародних відносин.

На початку 80-х років були призупинені обміни на найвищому і міністерському рівнях, скоротилися й офіційні парламентські зв'язки.

З приходом до влади консерваторів за ініціативою британської сторони радянсько-англійські зв'язки починають згортатись буквально по всім напрямкам. Під тиском США, використовуючи у якості підстави ситуацію в Афганістані і у Польщі, англійський уряд в однобічному порядку вводив ряд обмежень на експорт з СРСР значної групи товарів, підтримує дискримінаційну лінію США та ЄЕС у відношенні соціалістичних країн. На два роки припиняється робота радянсько-англійської комісії з торгівельно-економічного співтовариства.

У результаті у 1982 році Велика Британія опиняється на дев'ятому місці серед торгівельних партнерів СРСР з числа промислово-розвинених капіталістичних країн, що не співвідноситься до потенціальних можливостей двох держав.

У країні розгортається широкомасштабна антирадянська кампанія. Уряд, не порадившись із думкою спортивної спільноти і Британського олімпійського комітету, приймає рішення про бойкот Московської олімпіади.ХХVІ з'їзд КПРС, підводячи підсумки розвитку відносин із Великою Британією, із жалем констатував погіршення у їхньому розвитку, яке відбулося не з вини СРСР.

Остаточно радянсько-англійські стосунки погіршилися після вводу радянських військ в Афганістан. Незважаючи на усе інше, цей район давно входив в інтереси Британії. [143]

Послідували політичні й економічні санкції проти СРСР. Лише відсутність підтримки союзників по Європейському Співтовариству не дали змогу Тетчер зовсім заморозити стосунки.

Немає сумнівів у тому, що серед британських політиків були люди, котрі вважали, що однобока орієнтація на політику та адміністрацію США, яка лякала своїх союзників « глобальною комуністичною загрозою», іде вроздріб корінним інтересам Великої Британії. У значному ступені під впливом зросту критичних виступів на свою адресу, з другої половини 1983 року, консервативний уряд почав демонструвати бажання внести корективи у свою політику по відношенню до СРСР та інших соціалістичних країн. 14 жовтня 1983 року на конференції консервативної партії прем'єр-міністр заявила: «Ми повинні жити разом на одній планеті. Це пояснює те, що при поставлених умовах нам слід виявляти готовність вести переговори з радянськими керівниками і не впускати можливості для налагодження діалогу в інтересах як Заходу, так і Сходу».[144]

Не можна було не помітити, що заклики до нормалізації відносин з СРСР співпали за часом із початком фактичного розміщення американських ракет на британській землі.

14 жовтня 1983 року лорд-мер Лондону давав традиційний щорічний бенкет, на який зазвичай запрошуються посли і на якому, як правило, виступають члени уряду. На цей раз оратором була М.Тетчер. У своїй промові вона докладно зупинилась на стосунках Англії із СРСР та іншими соціалістичними країнами. «Я виступаю за покращення стосунків між Сходом і Заходом. Ми зробимо все можливе, щоб зменшити ризик виникнення війни і уникнути взаємного непорозуміння, яке може збільшити цей ризик. Британія готова при сприятливих умовах до діалогу з Радянським Союзом і країнами Східної Європи».[145] При цьому М.Тетчер оголосила, що прийняла пропозицію угорського керівництва відвідати Угорщину і здійснити візит на початку 1984 року. Присутні дипломати слухали Тетчер з деяким подивом і перш за все тому, що якраз за декілька годин до цього воєнний міністр Британії оголосив про постачання перших американських ракет В Англію, у Грінем-Комон, що вже ніяк не в'язалося з пропозицією почати з СРСР діалог на роззброєння.

Мабуть, розуміючи це, М.Тетчер додала: « Існує міф, що як тільки ми розмістимо крилаті ракети, ми зруйнуємо шанс на погодження про контроль над озброєнням з росіянами. Це неправда».[146] Далі прем'єр-міністр пояснила, як треба ставитись до питання про крилаті ракети, додавши, що, по-перше, до кінця року буде встановлено лише невелике число ракет, інші будуть поступово розміщуватись протягом наступних п'яти років, тобто до 1988 року, по-друге, вони легко можуть бути повернуті назад, як тільки буде досягнуто угоду із СРСР.

Незабаром почали з'являтися перші ознаки поліпшення стосунків між Англією та СРСР. У червні 1984 року відбувся офіційний візит міністра закордонних справ по справам Співтовариства Великої Британії Дж. Хау в СРСР. Тим самим були поновлені радянсько-англійські політичні контакти на високому рівні. На переговорах з англійською делегацією А.А.Громико висловив точку зору радянського уряду: «З свого боку Радянський Союз за те, щоб радянсько-англійські відносини розвивалися по наростаючій лінії, в інтересах народів обох країн, в інтересах миру. Це наша принципова позиція у відношенні до Англії». [147]. Важливим фактором у подальшому виведенні радянсько0англійських відносин на новий, конструктивний шлях стало перебування у Британії у грудні 1984 року делегації Верховної Ради СРСР. Делегація провела корисні зустрічі з прем'єр-міністром М. Тетчер, міністром закордонних справ Д. Хау, з іншими членами кабінету, з представниками політичних партій, ділових кіл, відвідала ряд британських промислових і сільськогосподарських фірм. Під час візиту обговорювались важливі питання сучасної міжнародної політики, радянсько-англійських відносин.

Бажання обох країн розвивати політичні контакти і наповнювати конкретним змістом відносини між країнами у торгівельно-економічній, науково-технічній, культурній та інших областях було висловлено і під час бесіди Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С.Горбачова з прем'єр-міністром М.Тетчер 13 березня 1985 року. Говорячи про роль Англії у покращенні політичного клімату, М.С. Горбачов підкреслив: «Свій внесок у справу зміни на краще ситуації в світі могла б зробити і Велика Британія».[148]

Незабаром активізувались радянсько-англійські контакти по різним напрямкам. Вітаючи гостей із СРСР в грудні 1984 року, міністр торгівлі Англії П.Ченнон нагадав, що з усіх західноєвропейських країн Велика Британія була першою, котра підписала торгівельну угоду з СРСР, і висловив прагнення британської сторони до збільшення обсягів торгівлі. Це прагнення в значній мірі ьуло реалізовано вже у 1984 році, коли радянсько-англійський товарообіг збільшився на 20 % і склав більше 2 млрд. карбованців.

Радянсько-англійські ділові угоди збагатилися новими прогресивними формами. Так, починаючи з осені 1984 року, у рамках угоди з фірмою «Імперіал кемікл індастріз», в СРСР проводиться широкомасштабний експеримент, у ході якого англійські спеціалісти на декількох дослідних полях в СРСР уточнюють введену технологію вирощування зернових.

18 грудня М.С. Горбачов відвідав міністра сільського господарства, риболовства й продовольства М. Джоплінга. Відбулася конкретна бесіда двох політиків, які чудово розбиралися у нагальних проблемах сільського господарства.

М.С.Горбачов. Хоча СРСР виробляє 150 кг зерна на рік на одну людину, але дефіцит кормового білку стримує розвиток продуктивності тваринництва, враховуючи обмеженні можливості вирощування сої, ми змушені сіяти інші культури. Ми знаємо про ваші успіхи і зацікавлені у розвитку контактів і зв'язків між міністерствами сільського господарства обох країн. Радянських фахівців цікавить, до речі, система обробки грунту. З свого боку, Радянський Союз, якщо британці побажають, міг би поділитися своїми розробками в області селекції та біологічної інженерії.

М. Джоплінг. Сільське господарство може досягти величезних успіхів за умов його інтенсифікації і використання наукових методів ведення господарства.

У сільському господарстві Англії зайнято 2, 6 % працездатного населення країни. У 1973-1975 рр. Англія виробляла 15, 2 млн. т. зерна, а у 1984-1986 рр. - 26 млн т. Раніше Англія ввозила зерно, а зараз експортує його. У 1984 році ми продали 9 млн. тонн, Англія, котра 10 років тому забезпечувала себе продуктами лише на 40 %, зараз знаходиться на 7 місці в світі серед експортерів зерна. Англія готова поширювати з СРСР науково-технічні зв'язки в області сільського господарства.[149]

Тим не менше, потенціал в розвитку торгівельно-економічних зв'язків далеко не вичерпався. «Радянський Союз та Велика Британія у економічному відношенні доповнюють одне одного, тому можливості для товарообігу між ними практично безмежні», - заявив в інтерв'ю кореспонденту «Правди» в Лондоні один з керівників банку «Морган Гренфелл Інтернешнл» К.Девіс.

Під час зустрічі радянських парламентарів з представниками англійських ділових кіл висловлювалась думка, що обсяг взаємної торгівлі може бути збільшений на 40 - 50 %. Торгівля, в свою чергу, проводить шлях до поліпшення політичних стосунків, укріплює клімат довіри у ставленні держав з різними суспільно-економічними системами.

Курс на укріплення довіри міждержавних відносин з капіталістичними країнами, в тому числі, І з Англією, є принциповою лінією радянської зовнішньої політики. Він був знов підтверджений на Пленумі ЦК КПРС у березні 1985 року. «Ми будемо твердо йти курсом миру та мирного співробітництва. На добру волю Радянський Союз завжди відповість доброю волею, на довіру - довірою», - зазначалося на Пленумі у промові Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова. [150]Поширювалися й закріпилися культурні зв'язки з Великою Британією як по державній так і по лінії суспільних організацій. На початку 1985 року була підписана нова двохрічна англо-радянська угода про культурний обмін.

Зросло число концертних виступів, виставок, кіно переглядів, виступів радянських письменників, що знайомили британську спільноту з радянським культурним життям. За допомогою асоціації «Велика Британія - СРСР», заснованої за підтримкою британського уряду ще у 1959 році, у 1985 році у Лондоні була відкрита перша виставка радянської географії, яка викликала велику зацікавленість у англійців.

Миролюбною британською спільнотою та видатними політичними діячами була із схваленням зустрінута нова радянська ініціатива в області ядерного роззброєння - оголошений у квітні 1985 року мораторій на розгортання своїх ракет середньої дальності в Європі і при зупинка інших відповідних мір. Нові радянські пропозиції, як писала газета британських комуністів «Морнінг стар», дають додатковий приплив бадьорості учасникам руху за мир у Великій Британії.

На шляху до створення стабільних політичних відносин між Англією та СРСР залишалося, однак, ще багато труднощів. У Британії доволі впливові політичні кола застерігали про зближення за ідеологічними та іншими мотивами із Радянським Союзом. Це - праві консерватори, відомі своїми пронатовськими симпатіями, воєнно-промисловим комплексом, монополіями зорієнтованими на зв'язки із США та інших капіталістичних партнерів.

Однак, тверда, принципова лінія Радянського Союзу на підтримку нормальних стосунків із Великобританією, на їх розвиток в різних галузях давала надію, що здоровий глузд в кінцевому рахунку отримає перемогу. Ця лінія принесла безсумнівну користь і британському народу, в широких прошарках якого вона знаходила все більшу підтримку. Вона служить інтересам збереження тривалого миру і безпеки в Європі, що є головним життєвим прагненням народів цих країн.

Висновки

Велика Британія в 70-80-ті роки перетворилася на застійне суспільство із застійною економікою. Не те, щоб вона рухалася назад, просто всі її головні суперники уходили вперед. Рішення приймалися шляхом підписання угод між урядом, профспілками і підприємцями. У них була тенденція ділити економічний пиріг в своїх інтересах. Це було суспільство з орієнтацією скоріше на виробника, ніж на покупця.

Консервативний уряд був сповнений рішучості покласти край всьому цьому. «Він збирався уповільнити процес довготривалого спаду економіки шляхом політики «монетаризму», скорочення розходів та податкового обкладення, приборкання профспілок, відмова у субсидуванні збанкрутілим підприємствам, котрі самі не в змозі «вижити», і «приватизації» промисловості. Він виступав проти корпоратизму, колективізму та кейнсианства. Він вважав, що інфляція представляє більшу небезпеку, ніж безробіття. До профспілок, менеджерів, власникам підприємств більше вже не ставились, як до стану».[151]

У роки прем'єрства Маргарет Тетчер почав поступово змінюватись весь світ, який втомився від зростання міжнародних напружень, перегонів озброєнь.

Як прем'єру Тетчер дісталася нелегка спадщина: розвал економіки, занепад духу нації, котра переживала перетворення Британії з великої держави в країну середнього рангу. У цих умовах проявились найсильніші сторони характеру Тетчер як політика, вміння обрати шлях, який приведе до успіху, високе мистецтво обирати соратників та помічників, талановитих та енергійних.

Досягнення Тетчер часто обертались проти інтересів держави. Так, її мистецтво боротись, незвичайна здібність перемагати своїх опонентів, дозволяючи їй довго залишатись при владі, призвели до того, що багато демократичних центрів опору було нею знищені чи придушені.

Її сильні сторони - ніколи не кидати зброї, боротися до кінця - забезпечили їй репутацію у вищому ступені здатного політика і велику популярність, але вони ж обернулись проти неї. Вони призвели до того, що в країні і за її межами у неї було більше ворогів, ніж друзів, і часом Англія при ній знаходилася у стані великої ізоляції, ніж до її приходу до влади.

Тетчер нерідко називали популістом. Дійсно, деякі ідеї, висунуті нею, торкаються громадянських і патріотичних струн у душах англійців і забезпечують їй широку підтримку. Вона завжди була справжнім прагматиком, тонко відчуваючи, що необхідно сучасному британському суспільству.

«Самим значним конкретним досягненням» Тетчер її біограф К.Огден назвав «вилікування «британської хвороби», котра виявлялася у тому, що влада профспілок вийшла з-під контролю, зачастили некеровані «дикі» страйки, а закоснілі боязливі керівники були не в змозі приймати сміливі рішення». Протягом усього часу перебування Тетчер на посаді прем'єр-міністра ступінь її особистої популярності в країні постійно змінювався. Але навіть у дуже важкі часи англійці залишались дуже високої думки про свого прем'єра.

Неоконсервативному уряду на чолі з М. Тетчер упродовж 1979 - 1990 рр. вдалося приватизувати одержані у 1945 - 1960 рр. збиткові галузі та корпорації, широко запроваджувати ринкові відносини, відродити потужну верству середнього та дрібного бізнесу, що сприяло не тільки загальному оздоровленню економіки і суспільного життя, але й суттєвому поліпшенню позиції Великої Британії серед індустріально розвинених країн світу. У ході втілення своєї програми нові торі домоглися докорінної реструктуризації британського суспільства, створивши 11- мільйонну армію власників акцій, середніх та дрібних підприємців. Так трансформація суспільства, а також цілеспрямовані законодавчі акти про зайнятість значною мірою послабили деструктивну роль тред-юніонів, знизили напругу страйкової боротьби, сприяли встановленню в країні соціальної злагоди. Головними складовими практичної реформатської діяльності й економічної політики Тетчер варто вважати і відродження британської економіки, чітке розмежування прав та обов'язків між урядом і профспілками; відтворення прогресивної системи заробітної плати, що мало забезпечити стабілізацію економічного життя; значне скорочення податків на високі прибутки, що сприяло залученню нових інвестицій та інтенсифікації приватної ділової активності.

Оцінюючи в цілому підсумки діяльності Тетчер на посаді прем'єра, К.Огден пише: « Для своїх прибічників Тетчер - Геркулес, унікальний політичний колос, Що зумів відкинути лозунг соціалізму, замінив його на «вільне підприємництво плюс великі можливості».[152] Вона зломила владу профспілок, ліквідувала жорсткий урядовий контроль та виникаючі при цьому обмеження, влила нове життя в економіку, встановила минуле положення Британії у світі.

Про результати своїх зусиль на посту прем'єр-міністра М.Тетчер сказала так: « Я постаралась відкрити всі можливості перед людьми. Так, я бажаю кожному стати капіталістом, я хочу, щоб у кожної людини була належна йому власність, - чи то шматок землі, власний будинок, вкладені у якісь підприємства гроші. Теперішнього рівня демократії та благополуччя не можна було б досягти, якби не широкі права і свободи, наприклад, свобода відкрити власну справу, нехай навіть за деякими обмеженнями. Як мені здається, ми зараз живемо краще завдяки нашим свободам, в тому числі заводити свою справу і вступати у конкуренцію. Як і у спорті, у конкуренції головне не те, як швидко біжите ви, а те, як швидко біжить ваш супротивник».

Таким чином, монетаристський експеримент в дії супроводжувався надзвичайно суперечливими, багатофакторними явищами, що відображало комплекс кризових проявів, з одного боку, і спроби на цій «хвилі троянд» об'єднати сили опозиції і, зокрема, послабити сили організованого в тред-юніони робітничого класу, з іншого. У зовнішній політиці М. Тетчер шукала контактів і можливостей взаємодії у світі. Це відчиняло перед Англією підвищення її авторитету, впливу у світових справах - при виробленні питань озброєння, регіональних конфліктів, гуманітарних проблем. Про те, що вона має намір використовувати ці взаємини, свідчила явна цікавість до взаємодій СРСР з таких проблем, як ірано-іракський конфлікт, намібійське близькосхідне урегулювання, положення в Лівані та інші.

Секрет успіху М.Тетчер, на мою думку, в тому, що вона ставила перед собою хоча й сміливі, але цілком досяжні цілі, що вона вела себе як досвідчений боєць, котрий вміє не просто ризикувати, але знаючий, де ризик виправданий, доречний і необхідний, а де він рівнозначний політичному авантюризму. Політика, яку проводила Тетчер, була жорсткою, але не догматичною Маргарет Тетчер була не тільки впевненим політиком, але й прагматиком - вміла вчасно знайти проблему і внести корективи в економічну політику. Постійно запевняючи, що «ринок дійсно працює», уряд Тетчер, тим не менше, прибігав до мір державного регулювання економікою, забезпечував підтримкою деякі компанії, що опинились в скрутному становищі.

Неодноразово доля Великої Британії залежала від того, яке рішення прийме Маргарет Тетчер. Про цього політика можна сказати, що вона робила історію.

Література

1. Ананаева Е.В. О современных путях реформизма.//Полис.2001. - №5. - С.163- 173.

2. Англо-Аргентинский конфликт.// Правда. 1982. - №125.

3. Байкова А.Н. Профсоюзное движение Великобритании 70-х - 80-х годов. - М.: Нука, 1990. - С.192.

4.Байкова А.Н. Стачка горняков Великобритании 1984 - 1985. -М.: Наука, 1986. - С.188.

5. Беседа М.С. Горбачева с М. Тетчер. // Правда. 1985.-№73.

6. Блейк Р. Британская перестройка.// МЭ и МО. - М.: Правда. 1989. - № 4.С.115-120.

7. Бондарина Е.В. Политика консервативной партии Великобритании по отношению к молодёжи. -М.: Правда, 1962. - С.248-250.

8. Васинская И.А. Внутренняя экономическая политика первого правительства М.Тэтчер (1979- 1983гг.) - М., 2000. - С. 24.

9. Великобритания . Отв.ред. Мадзаевский - М.: Мысль. 1981. - С.429.

10. Вольский Д. Пружины конфликта.// Новое время. - М.: Правда.1982. - № 20. - С 8-9.

11. Воронцова С.Б. Великобритания и европейский интеграционный процесс в 70-е годы ХХ века-// Британия и Россия. - М.: РАН, 1997. - С.293.

12. Воропаева О. Маргарет Тэтчер.//Жизнь знаменитых людей. -Мн.: 1998. - С.315-380.

13. Воскобойников Д. Маргарет Тэтчер.//Эхо планеты. -М., 1989. - №24. - С.12-18.

14. Выступление М.С. Горбачева в британском парламенте.// Правда. 1985. - №354.

15. Гаджиев К.С. Современный консерватизм: опыт типологизации. -// Новая и новейшая история. - М.: Наука. 1991, - № 1. - С.55-74

16. Галкин А.А. Рахшмир П.Ю. Консерватизм в прошлом и настоящем. - М.: Наука. 1987. - С.190.

17. Галкин А.А. Тэтчер, тэтчеризм и российские эпигоны.// Свободная мысль. -М.: Наука. 1997. - № 2. - С12-16.

18. Головко С.Г. Консервативна політика реформування британського тред-юніонізму у 1980-1990 рр. - К.: Знання. 1999. - С.25.

19. Головко С.Г. Політика «нових торі» щодо тред-юніонів (1980-1990рр.). -К., 1999. - С.18.

20. Голубев А. Леди, которая не сворачивает.//Знание - сила. 2000. - № 12. - С.18-21.

21. Голубев А.В. Советско-английские отношения в 1979 - 1983 гг. - М., 1984. - С.22.

22. Горбик В.О. Політичні тупики торі.- К.: Знання. 1973. - С.48.

23. Горянський С.П. Профспілковий рух у Великобританії ( 1970 - 1990рр). -Запоріжжя, 1997. - С. 18.

24. Денискина В.И. Политический портрет М. Тэтчер. -Мн., 1998. - С.77.

25. Ершов С.А. Общенациональная забастовка шахтёров в Великобритании: причина, характер, значение. // Рабочий класс и современный мир. - М.: Прогресс. 1985. - № 4. - С.83-94.

26. Замятин Л.М. Тэтчеризм // Международная жизнь. - М.: Знание. 1989 - № 6. - С.49-56.

27. Ільїн М.В. Ковальов Б.І. Особистість у політиці: «Хто грає короля?» - // Поліс., 1991. -№ 6. - С.127-137.

28. Мальвины. Колониальная война ХХ века. -М.: ИЛА. 1984. - С.193.

29. Ларин В. Лондонский дневник. - М.: Политиздат. 1983. - С.223.

30. Матвеев В.М. Великобритания: итоги политики консерваторов. - М.: Знание. 1986. - С.64.

31. М. Тэтчер в «Известиях»//Известия .1993. - №137.

32. Огден К. Маргарет Тэтчер: женщина у власти. - М.: Известия. 1992. - С.260.

33. Огден К. Мэгги. Интимный портрет женщины у власти. // Иностранная литература. - М.: Известия.1991. - № 4. - С.125-226.

34. Перегудов С.П. Маргарет Тэтчер// Вопросы истории. - М.: Правда. 1988. -№ 10. - С.60-83.

35. Перегудов С.П. Отставка Маргарет Тэтчер// Вопросы истории. - М.: Прогресс. 1991. - № 11. - С.11-19.

36. Перегудов С.П. Тэтчер и тэтчеризм. -М.: Наука. 1986. - С.301.

37. Попов В.И. Маргарет Тэтчер: человек и политик. - М. : Прогресс. 1991. - С.440.

38. Попов В.И. Меняется страна традиций. - М.: МО. 1991. - С.333.

39. Попов В.И. Политический портрет //МЭ и МО. - М.: Правда. 1990. - № 12. С.125-132.

40. Попов В.И. Премьер. //Неделя. 1990. - № 48.

41. Симонов В. Британия без туманов. - М.: АПН. 1985. С.311.

42. Сироткин В.Г. Внешняя политика Великобритании в новое и новейшее время. - М.: Наука. 1988. - С.420.

43. Советско-Английские переговоры.// Правда. 1984. - №185.

44. Солмин А.М. Консервативное правительство Великобритании. - М.: Знание. 1985. - С.215.

45. Солмин А.М. Политический портрет М.Тэтчер. - М.: Наука. 1982. - С.285.

46. Степанова Н.М. Британский неоконсерватизм и трудящиеся. - М.: Наука. 1987. - С.240.

47. Степанянц М.Т. Фемінізм. Схід. Захід. Росія. - М.: Правда. 1993. - С.320.

48. Титов И. Под барабанный бой. //Новое время. - М., 1982 - № 17. - С.15-20.

49. Трубайчук А.Ф. Великобританія: соціально-економічні наслідки «тетчеризму». -К. Знання. 1988. - С.16.

50. Трубайчук А.Ф. Классовая борьба английских шахтёров (1972 - 1985гг). -К.: Наукова думка. 1988. - С.120.

51. Трубайчук А.Ф. Черевко О.С. Особливості соціально-економічної політики британських консерваторів у 1979 - 1990рр.-//УІЖ - К.: Наукова думка. 1999. - № 2. С.125-133. ; № 3. С.88-97.

52. Черевко О.С. Нарис політичної біографії Маргарет Тетчер //Людина і політика. - К.: Адель. 1999. -№ 4. - С.64-70.

53. Файн Б. Может ли быть “Народным капитализм”.// Проблемы мира и социализма. - М.: Правда. 1988. - №2. - С. 73-76.

54. Arnold B. Margaret Thatcher. - Lnd. - 1984

55. Contemporary Record. - 1987 - № 3

56. Economist - 1981. Oct. 10

57. Jenkins P. Mrs. Thatcher's Revolution. - Lnd.,1987

58. Jones M. Thatcher's Kingdom. - Sydney. 1984

59. Kavanagh D. Thatcherism and British Politics. - Oxford. 1987

60. Nairn T. The Break up of Britain., - L., 1976

61. Haseler S. The Death of British Democracy. - L., 1076

62. The Times. - 8.V.1982; 1.V.1982; 5.V. 1982; 6.V 1982; 24.V 1982

63. WWW. britanica. com. /search: Thatcher Margaret/

64. WWW. 40 a. kiev. ua. Железная леди

65. WWW. newskoevremya. Spb. ru. Счастливая «железная леди».

Страницы: 1, 2, 3, 4