РУБРИКИ

Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства

Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І Світоглядні уявлення та вірування населення України в епоху палеоліту і мезоліту
  • Розділ ІІ Формування системи світоглядних уявлень мешканців території України в неолітичний час
  • Розділ ІІІ Еволюція духовного світу населення України епохи бронзи
  • Розділ ІV Зміни у світобаченні праукраїнців за Великої Скіфії
  • Розділ V Міфологія та основні риси дохристиянського світогляду українців
  • Висновок
  • Список використаної літератури
  • Додатки
Вступ

Системоутворюючим чинником будь-якої культури, її підвалинами є національна картина світу, своєрідний “стандарт” світобачення та світовідношення. Що ж являє собою ця утаємничена, прихована за товщею століть царина духовності наших далеких предків?

Системоутворюючим чинником культури східних слов'ян був міфопоетичний світогляд, спрямований за своєю суттю на гармонізацію взаємовідносин людини і природи. Характерною рисою цього світогляду є та, що він сформувався в умовах, коли людина ще не протиставила себе оточуючому середовищу, а її мислення не відокремилось від емоційної сфери. Осмислення природи відбувалось шляхом метафоричного співставлення природних та соціальних об'єктів. В наслідок відбулося олюднення природи, а пояснення певної речі та світу в цілому зводилось до розповіді про їх виникнення.

Дедалі актуальнішим стає зв'язок історії і сучасності нашого народу з його найдавнішим світоглядом. “Знати дохристиянські вірування українського народу дуже важливо, бо тільки знаючи їх ми зможемо належно зрозуміти теперішню духовну культуру цього народу й правдиво оцінити силу пізньої Християнізації серед нього. Сучасної духовної культур и українського народу належно і глибоко ніхто не зрозуміє, коли він не знає його вірувань до християнських” [24, ст. 8].

Важливість вивчення дохристиянського світогляду наших предків обумовлюється як тими процесами, що мають місце в Україні, так і глобальними проблемами людства. У межах сучасної світової культури триває пошук нових ціннісних орієнтацій і форм у сфері взаємовідносин природи і суспільства. Екологічна криза світоглядно за характером і екологічну за змістом переорієнтацію суспільства. Т. Мак-Джин у досліджені “Екологія і етика” зазначає, що перебільшення цінності людини створює загрозу для рівноваги в природі, а її недооцінка може завдати удару по гуманізму. Шкода, заподіяна природі, одночасно становить загрозу для людини. Щоб зберегти і гуманізм з притаманними йому ціннісними орієнтирами і природній баланс, екологія і етика повинні спільно прокладати людині шлях у майбутнє. Академік І. Т. Фролов підкреслює, що для успішного просування у вирішенні глобальних проблем слід розробити нові форми мислення, виробити нові ціннісні критерії, без сумніву, нові форми мислення і поведінки. Необхідні нові соціальні, моральні, наукові й екологічні концепції, які повинні бути визначені новими умовами життя людства сьогодні і в майбутньому [20, ст. 29]. Вироблення цих нових концепцій не можливе безвдумливого і всебічного вивчення найдавніших вірувань у тому числі й праукраїнців. Саме в українському архаїчному світобаченні можна відчути збалансованість Людини, Природи і Космосу, де людина - частина Всесвіту, яка саморозвивається за його законами і сама впливає на нього своєю свідомістю.

Здобуття Україною незалежності дало нашому народові змогу повернутися до джерел своєї духовності. Незважаючи на негаразди сьогодення, ми все ж можемо говорити про національне відродження. Дуже важливо, щоб цей процес не зупинився на рівні побутової обрядовості, а привів до відродження тисячолітньої традиції української культури, яка була і повинна стати складовою світової цивілізації. Увійти у світове співтовариство ми повинні з почуттям самоповаги і шанобою до інших. Пам'ятаймо, що “ім'я України жило і живе в неперервності історичного процесу нації, саме є живим і розвивається своїм змістом не штучно, а природньо й історично, тому непреривно. З цим іменем зв'язані в цілість історія нації, події, традиції, побут, ідеали, культура, цивілізація, свідомість, поняття, предмет, уява, стремління” [ 39, ст. 17].

Значний внесок у вивчення найдавнішої культури зробили такі науковці, зокрема О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв, М. Сумцов, Д. Зеленін, Е. Анічков, О. Потебня, М. Драгоманов, В. Гнатюк, П. Чубинський, І. Вагилевич, Я. Головацький, Н. Костомаров, М. Максимович, Б. Рибаков, В. Соколов, В'яч. Вс. Іванов, М. Попич, М. Цвіркун, В.Давидюк, Г. Лозко, а також вивченню найдавнішої культури приділили науковці з української діаспори: Д. Чижевський, М. Симчишин, О. Пріцак, А. Силенко, Г. Балашев, С. Кимиленик, Є. Маланюк, Д. Антонович, праці яких змогли побачити світ в Україні лише недавно. Особливо цікаві праці минулих років, а саме дослідження І. Огієнка “Дохристиянські вірування українського народу” де подано широкий аналіз історіографії вивчення найдавніших вірувань українців. Також надзвичайно цікавою і змістовною є “Повість минулих літ” монаха Нестора, в якій розкривається повна картина тогочасного життя нашого народу, його історія, культура, мистецтво, звичаї та побут. Також дуже цінними матеріалами є твори попередників та наступників Нестора - укладачів літописних зведень доби Дохристиянської Русі. А саме: Іакова, Мніха, Іларіона, Кирила Туровського, ігумена Даніїла, який є автором “Слова якогось христолюбця”. Слід виділити твори і поеми світський авторів того часу, насамперед, звісна річ, “Слово о полку Ігорєвім” у якому міститься дуже цінні матеріали пов'язані з філософією світогляду, фольклорну нашого народу, а також дохристиянської культури. Певні дані містять збірки фольклорних творів (з-поміж багатьох розробок цього жанру вчені виокремлюють монографію В. В. Проппа “Історичні корені чарівної казки”), етнографічні добірки Зеленіна Д. К. “Східнослов'янська етнографія” у яких ми знаходимо широке поле етнографічного матеріалу, а також елементи розпису храмів та деталі самих архітектурних споруд - книга Асеєва Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Дедалі значущішу роль у зв'язку з можливостями отримання нової інформації під час реконструкції вірувань та обрядів населення різних епох, зокрема й давньоруської, відіграють археологічні матеріали: окремі категорії знахідок, поховальні комплекси, залишки культових споруд знаходимо у книзі Седов В. В. “Східні слов'яни в VI - VIII ст.”. У книзі Седова “Обряди і вірування древнього населення України” широко розкрито пантеон богів поховальні обряди і пов'язані з ними культи. Ще одним унікальним джерелом Седова В. В. є “Духовна культура давніх суспільств на території України”, яка відзначається максимальним використанням різноманітного матеріалу, який пов'язаний з розвитком дохристиянських вірувань українського народу. Системне дослідження розвитку релігійно - міфологічних уявлено слов'ян в історично-господарському та етногенетичному контексті містить праця Ю. В. Павленка “Передісторія давніх русів у світовому контексті”. Яскраве бачення давньоукраїнської міфології знаходимо у словнику С. Плачинди, М. Чмихова і Ю. В. Знойко, які першими звернули увагу на глибині зв'язки стародавнього населення України з Космосом. Дуже цікавою є “Велесова книга” Б. Ребіндера. Подією в науковому житті України став вихід першого тому історії релігії в Україні за редакцією Б. Лобовика. Перелік імен і праць вчених з порушеної проблеми можна продовжувати ще й ще. Але разом з тим варто зазначити, що тема дохристиянських вірувань українського народу залишається недостатньо вивченою. У радянській історіографії відомі відомості про стародавні вірування і культи були дуже короткими і пов'язувалися лише з господарсько-класовими чинниками. Відповідно висновки про власні культурні традиції, про неперервний розвиток українського народу були неприпустимі. Показово, що в міфологічному словнику за 1991 рік взагалі не згадується українська міфологія як така. В археологічній літературі майже відсутні спроби аналізу світоглядних уявлень давніх народів, що проживали на території України. В етнографічних виданнях ХІХ ст. є багато фактичного матеріалу, але висновки щодо його смислового навантаження часто є застарілими у працях вчених української діаспори багато розбіжностей, інколи недостатньо обґрунтовані висновки та положення.

Крім того, вивчення найдавніших вірувань населення України страждає на певну спрощеність підходів: археологи не виходять за межі традиційної археології, історики - історії, філософи - філософії тощо. При цьому, як правило, використовується застаріла методика поділу історичного розвитку на суспільно-економічній формації. На думку деяких вчених необхідно систематизувати дані різних наук і створити загальну картину розвитку світогляду населення України від найдавнішого часу до ХІ ст. на сонові аналізу даних археології, історії, етнографії, філософії та інших наук.

Огляд використаної літератури свідчить про те, що тема актуальна і розроблена багатьма видатними вченими.

Метою дипломної роботи є показ безперервності та спадковості у розвитку найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства.

Завданням роботи є обґрунтування цілісної етнокультурної і соціально-господарської еволюції слов'ян і визначення основних мотивів у дохристиянському світогляді українського народу як відображення взаємодії Космосу, Природи і Людини.

Дипломна робота виконана за допомогою археологічних джерел, етнографічного матеріалу, наукових видань з історії, мовознавства, релігієзнавства, історії культури і філософії.

Структурно дана робота складається із вступу, п'яти розділів, висновку, використаної літератури та додатку. У вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми, подано опис джерельної бази, зокрема розповідь про письменників та видатних діячів які зробили великий внесок у досліджені даної теми. Подано також її мета та завдання, а також структура роботи. В п'яти розділах досліджується період культурного розвитку епох палеоліту, мезоліту, неоліту. У висновку зібрано узагальнюючий матеріал стосовно дипломної роботи.

Розділ І Світоглядні уявлення та вірування населення України в епоху палеоліту і мезоліту

За традиційною періодизацією кам'яний вік, або палеоліт, на українських землях розпочався 1,5 - 1 млн. років тому і тривав по четверте тисячоліття до н.е. Епоху мідного віку тут датують четвертим - третім тисячоліттям до н. е., бронзового - другим тисячоліттям до н.е. - VIII ст. до н.е., а раннього залізного віку - VII ст. до н.е. - IV ст. н.е.

Епоха палеоліту - найтриваліша в розвитку людини. Геологічні зміни, що мали місце протягом кам'яного віку, кардинально впливали на еволюцію життєдіяльності найдавніших людських спільнот. Епоху палеоліту ще називають антропогеном, підкреслюючи, що це був час появи, розселення і становлення людини в її біологічному, розумовому і культурно-духовному вимірах.

М. Чмихов та його однодумці вважають, що на території України палеоліт та неоліт закінчився близько 2800 - 2750 рр. до н. е., зазначаючи, що на деяких територіях вік тривав між 3300 - 2800 (2750) рр. до н. е. Епоха бронзового віку датується періодом з 2800 по 1200 рр. до н. е., а ранньозалізного - періодом з XII ст. до н. е. до IV ст. н. е.[ 40, ст. 10 - 11.]. Археологічним періодам відповідали певні зрушення в соціально-політичні та культурно-етнічній сферах. Так, на етапі раннього палеоліту (олдувай, ашель, мустьє) люди жили громадами у формах первісного людського стада, орди. Зазнавши змін фізичний тип людини: від олдувайської епохи до кроманьйонця на рубежі раннього і пізнього палеоліту.

Територія України багата на знахідки періоду раннього палеоліту: досліджено стоянки поблизу сіл Лука - Врублівецька і Сокіл на Дністрі, в Кіїк - Коба в Криму, біля Житомира, поблизу сіл Королево та Рокосів на Закарпатті тощо. Окремі кам'яні знаряддя праці, що належать до ашельського періоду, виявлено поблизу міст Амвросіївка на річці Кримка та Ізюм на річці Сіверський Донецьк. Значно більше на території України виявлено стоянок, що належать мустьєрській культурі нині їх налічується близько 200. Знахідки археологів дають змогу скласти уявлення про спосіб життя і світосприймання тогочасних мешканців території сучасної України.

Соціальною організацією населення раннього палеоліту, найімовірніше, було людське стадо, пізнього палеоліту - дородова полігамна громада. Починаючи з епохи мустьє в неандертальців простежуються перші спроби осмислення навколишнього світу. Сучасні наукові дослідження дають змогу припустити, що вже у первісному людському колективі в міру його виходу за межі загальнобіологічних інстинктів починає утверджуватися система нормативної регуляції життя. Набуваючи інколи у своїх конкретних проявах цілком осмисленого характеру, первісні поведінкові норми синкретично поєднували магію, звичаї та міфи. Протягом усієї первісної історії відбувалося поступове нагромадження елементів і ознак, що згодом утворили якісно специфічний феномен моралі: піклування про старих, дітей і жінок, а також своєрідну дисципліну праці, співробітництво, певну культуру людських стосунків, систему виховання тощо. Палеолігвістика свідчить, що вже в давньому кам'яному віці люди мали уявлення про добро, обов'язок, совість та деякі інші фундаментальні моральні категорії [ 23, ст. 39]. Формування уявлення людей про природу і людину як її складову частину. Ці уявлення мали міфологічний характер і розвивалися від фетишизації сил природи до утворення таких абстракцій, як добрі і злі духи, душа, потойбічний світ та інші, що викликали певні емоції і переживання, підсилювані ритуальними діями.

Релігійні магічні ритуали виникли на зорі людської цивілізації як засіб впливу на таємничі сили світу. Поряд з магією виникла і така рання форма релігійних вірувань, як тотемізм - уявлення про загального предка роду або племені. Тотемом обиралася тварина, культ якої перетворювався на культ предка. На думку О. Анісімова, “факт існування в пізньопалеолітичну епоху тотемізму, для якого характерне невиділення людиною себе з природи, служить додатковим доказом того, що власне до цього часу слід віднести виникнення перших оповідей про природу і суспільство з притаманним для них способом побудови художнього образу - невиділенням людиною себе з природою” [2, ст. 51]. Прагнення палеолітичної людини органічно співіснували з природою є вагомим доказом правильності синергетичного підходу, за яким і людина, і природа підпорядковуються загальним закономірностям і можуть розглядатися як структурні компоненти єдиного процесу самовпорядкування.

Про вірування, що побутували в первісному суспільстві, красномовно розповідають матеріали, зібрані на місцях палеолітичних стоянок. Так, серед малюнків на стінах печери, знайденої на правому березі Дністра поблизу села Баламутівка в Чернівецькій області, є зображення рогатих та хвостатих людей, очевидно, шаманів, а також зображення тварин. Це дає підставу для припущення, що печера була місцем де здійснювалися різні культові церемонії, пов'язані з мисливською магією.

В одному з поселень, Мізинському, найбільшу споруду побудовано з костей мамонта і рогів північного оленя. Спочатку вона була звичайним житловим приміщенням, потім стала своєрідним “будинком обрядів”. Тут виявлено предмети, які відображали духовну сферу життя людей. Знайдені кості мамонта - лопатка, дві щелепи, великій фрагмент черепа і уламок таза - були вкриті геометричними узорами, виконаними червоною фарбою. Увагу дослідників привернули збірний “шумлячий” браслет, який складається з п'яти орнаментованих окремих пластин з бивня мамонта, молоток з рога північного оленя, багато раковин морських молюсків, з яких складалися намисто і прикраси. Також виявлено близько 10кг. червоної і жовтої охри. Все це, безперечно, доводить, що в будівлі проводились обрядово-святкові дійства. Всі кості з орнаментом використовувались як ударні музичні інструменти, що звучали в різних тональностях, давали широку шумову гаму. При розкопках пізньопалеолітичного поселення Межиріч у Канівському районі, що на Київщині, було знайдено розписаний череп мамонта, багато предметів ритуального характеру, чимало прикрас. Знахідки в Мізині, а також у поселенні Городок біля м. Рівного і Межирічі, унікальні, вони розкривають складний світ уявлень населення України епохи палеоліту.

Для багатьох палеолітичних поселень України характерна наявність вохри червоної і жовтої. Ці кольори, що, ймовірно, символізували вогонь і сонце, перейшли в астральну символіку пізніших часів.

В палеолітичному суспільстві значна роль належала жінці. Жіночі статуетки одні вчені пов'язують з культом прародительки, інші - з мисливською магією. Напевно, культ прародительки був тісно пов'язаний з усіма сферами діяльності тогочасних людей. Однією з його функцій могло бути і опікування мисливством. На практиці це виявлялося у різних видах магічних дій.

З магічними обрядами, що їх справляли в культових приміщеннях або святилищах - рукотворних і природних, було тісно пов'язане первісне мистецтво. В. Даниленко одним із таких природних святилищ вважає Кам'яну Могилу поблизу Мелітополя [14]. Вона - пагорб, який підноситься на 15м за ввишки площею 3га, що залягає на материковому піску. Під цим кам'яним панцером розташовуються гроти, утворені вивітрювання кам'яних порід. Починаючи з пізнього палеоліту, ці гроти протягом тривалого часу використовувались як приміщення для релігійних обрадів.

Кам'яну Могилу та місцевість навколо неї досліджували, крім В. Даниленка, О.Бадер, М. Рудинський та Д. Телегін. Реалістичні зображення в Гроті Мамонта, протерті вглиб пісковика широкими площинами та пофарбовані, В. Даниленко відніс до пізнього палеоліту. Це - групи з чотирьох турів у позиції кругової оборони, ряд фігур турів, розташованих вздовж карниза, вдвічі - тричі більші за зображення кожного тура фігури мамонта. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок і слідами ударів гострим знаряддям. Напевно, їх можна пов'язувати з мисливською магією. Вочевидь, таке ж значення мали й численні групи зображень пізньопалеолітичного часу, виконані прокресленими лініями в Печері Чаклуна. Серед образів, які вдалося розрізнити тут - тварини (мамонти, печерні леви, бики, носороги, кабани) та люди (в основному жінки), часто в рогатих масках і шкурах, що свідчить про виконання останніми якогось магічного обряду. На думку В. Даниленка, пізньопалеолітичним зображенням на стінах гротів синхронні аналогічні зображення на сплощених піскових плитках від 9см до 47см завдовжки. Учений визначив ці плитки як прообрази чуринг - тотемічних символів, з якими, скажімо, аборигени Австралії пов'язували свої уявлення про життя природи і людського суспільства. Тотемічні символи використовувалися під час обрядів по різному: одні з них тримали в руках, інші клали на землю, ще інші - встромляли в землю спеціально загостреним кінцем. Чуринга вважалася зосередженням зародків людей, тварин, рослин, каміння, явищ природи. Оживити ці зародки можна було за допомогою певних обрядів. Чуринга уособлювала тіло тотема і водночас - все або якусь частину тіла її власника. Виконуючи обряд із чурингою, абориген залучався до героїчних діянь тотема, ототожнюючись із ним і переймаючи його могутність. Тобто чуринга сприймалася як найвищий символ єднання людини, суспільства та природи, минулого і сучасності.

Як бачимо, світ вірувань найдавнішої людини був пронизаний вірою у вищу силу, яка (за посередництвом обрядів і різних культових предметів) ставила перед усім морально - етичні обмеження і стежила (за допомогою духів) за їх дотриманням.

Аналіз найдавнішого мистецтва і величезна кількість етнографічного матеріалу дають підстави вважати що людина епохи палеоліту (включаючи мезоліт) почала осягати єдність процесу життя. Полінезійське слово “мана” або ірокезьке “оренда” - найвідоміші терміни, що означають всюдисутню енергію або силу волі, котрі первісна людина вважає за першооснову життя. Постійне звертання до магії, за допомогою котрої людина прагне вплинути на Природу або супутні їй сили, свідчать про спроби заволодіти “мана” чи скерувати її в потрібному напрямі. Усі речі або місця сповнені “мана”. Але у світлі певної мети окремі речі і місця зосереджують у собі потаємну силу. Деякі методи і процедури теж мають вищу силу, що дає змогу передавати “мана”, скеровувати її у потрібному напрямі. Магічною практикою людина прагнула відтворити певний феномен за допомогою “імітації”, а оскільки причина прирівняна до наслідку - варто зімітувати наслідок аби відтворити причину. У “контагіальній”, або “симпатичній” магії вважається що певний об'єкт може посідати “мана” іншого об'єкта, з яким перший контактував. Оскільки потаємна сила недиференційована, частина - це те саме що й ціле, подібно до того що символ ототожнюється з символізованим об'єктом [22, ст. 19]. Магія не просто ірраціональна або дологічна. Магія заснована на інтуїтивному відчутті єдності життєвого процесу й невіддільності причини від наслідку. При всій неоднозначності, вона являє собою першу спробу цілісного осягнення життя, зусилля думки без котрого наші предки навряд чи пройшли б надзвичайно складний шлях справжнього перетворення на людину.

Дуальна система первісного суспільства характеризується життєво важливою рівновагою між людьми і природою, а мистецьке вираження палеолітичного мистецтва “коливається між живим зчепленням органічних ритмів і мертвою геометричною абстракцією, між сильним відчуттям єдності природних сил та зведенням життєвих процесів до статичних і абстрактних форм, до зречевлення Людини і Природи”. Аналізуючи життя первісних людей, Дж. Ліндсей зазначає, що “тотемна система з її симетричною деталізацією створює завершену картину світу, в якій людина й природа водночас розділені та об'єднанні”.

Ця постійна взаємодія і взаємопроникнення людини і довкілля як складових частин однієї системи була помічена багатьма дослідниками людських спільностей найдавнішого часу. Різноманітні явища людської культури - від давнього тотемізму і міфології до сучасних наукових теорії - вони розглядають як різні прояви непереможного прагнення людського розуму вносити порядок, систему в навколишній світ.

Можна, в основному, погодитись з класифікацією духовного розвитку стародавніх людей, яку дав С. Токарєв. Він виділив такі форми релігійних уявлень: 1) ранньо - племінний культ, ініціації, 2) промисловий культ, 3) сімейно-родовий культ предків, 4) шаманізм, 5) нагуалізм (культ особистих духів - покровителів), 6) культ таємних союзів, 7) культ вождів, 8) культ племінного бога, 9) аграрні культи [37, ст. 50]. Такий поділ певною мірою умовний, бо часто означені культи взаємопереплітались, відбувалося нашарування і взаємоперехід одних рис в інші. Поступово уявлення систематизувалися, завершувалося вироблення складних обрядів.

Розділ ІІ Формування системи світоглядних уявлень мешканців території України в неолітичний час

Доба ранньопервісних мисливсько-збиральницьких суспільств може розглядатися як передісторія цивілізації, що тривала в продовж багатьох десятків тисяч років. Ранньопервісне людство верхнього палеоліту та мезоліту ще не знало саморозвитку як певного поступу завдяки власним зусиллям. Людство не перетворювало довкілля, а пристосовувалося до нього. Для пізньомезолітичних часів на території України, як і Східної Європи в цілому, характерне поширення рибальства та певна переорієнтація на використання ресурсів водоймищ, що було пов'язане зі значним зменшенням кількості промислових тварин. Таке сприяло розвитку осілості на узбережжях морів і великих річок, швидкому збільшенню кількості й густоти населення. Розпочався перехід до доби класичної первісності, що зумовив принципову трансформацію етнічної структури. Класична (розвинута) первісність, або епоха родового ладу, за археологічною періодизацією приблизно збігається з добою неоліту та раннього енеоліту. Характерною рисою цього часу є подолання кризи переважно мисливсько-збиральницького господарства завдяки переорієнтації на більш продуктивні види виробничої діяльності - спеціалізоване човно-сітьове рибальство, землеробство і тваринництво. Ці зрушення забезпечили якісне збільшення харчової бази людства, вирішальним чином вплинули на дальше еволюцію його духовної культури.

Нижчою ланкою етнічної ієрархії часів класичної первісності, окремою етнічною одиницею є рід, а пізніше - гетерогенна община з кількох родів, тобто сталий соціально - культовий і господарський колектив, члени якого ідентичні у культурно - мовному відношенні і мають спільну самосвідомість. Стала асоціація гетерогенних общин становила окрему етнічну групу - протоетнос ранніх землеробів - скотарів та рибалок - мисливців класичної первісності - передплем'я. Передплеменам вже притаманні окремі діалекти, культове життя, усвідомлення власної самобутності на думку Ю. Павленка, спільними для протоетносів - передплемен були: 1) початкова культурно - мовна спорідненість, репрезентована не тільки деякою близькістю говірок, а і формами світогляду, які відбивалися в певних ритуалах, міфах, асоціативних рядах та орнаментальних схемах; 2) спорідненість культурно - господарських типів життєдіяльності, що також мали певне зовнішнє образно - емоційне відображення. Такі контактно - етнічні спільності часів неоліту та енеоліту стали тлом наступного формування великих мовних гілок в межах окремих мовних сімей [37, ст. 50].

Перехід до відтворюючих форм господарства спричинив широке розселення відповідних етномовних груп що значною мірою обумовило у світовому масштабі перевагу кількох провідних мовних сімей. Ця доба стала переломним моментом в етногенетичному розвитку людства, знаменуючи перехід від мезоліту до неоліту, час, який, на думку М. Чмихова, можна назвати протонеолітом. Саме до протонеоліту реальніше відносити вже згадувані пісковикові плитки Кам'яної Могили та вважати їх не прообразами чуринг, а самими чурингами. Особливо цікаві чуринги протонеоліту, що відповідають протонеолітичним шарам поселення під Червоною Горою, виявлені в Гроті Чуринг. Майже всі вони за своєю формою нагадують риб різних річкових порід і мають лінійно - геометричний орнамент (іноді з обох боків). Окремі вироби зберегли сліди фарби червоного та чорного кольорів.

Культ чуринги передував моделі організованого розчленованого Всесвіту, яка відбивала уявлення про універсальні закономірності існування природи і суспільства, відомі звичайно під назвою “універсального закону” або “закону універсального колообігу”. За цим “законом” все, що відбувається в суспільстві і природі, сприймається як світ порядку. Така ідея могла з'явитися лише в системі розвинутого світогляду давніх індоєвропейців. І сталося це, очевидно, в протонеоліті.

Початком дії “закону” було свято початку року, яким вважали весняне рівнодення, і першого (головного) сузір'я зодіаку. Останній став першою штучною геоцентричною моделлю. У слов'ян уявлення про “закон” і зодіак збереглися насамперед в образах дванадцяти сонячних місяців року як хазяїв життя, в початку року з весняного рівнодення, в поділі року на дві частини - теплу (весняно - літню) та холодну (осінньо - зимову) або на чотири пори по три місяці (три сузір'я зодіаку) в кожній, в наявності власних численних термінів “закону”. На думку М. Чмихова, в слов'янських мовах основними поняттями “закону” можна вважати терміни: бог, весна, власть - волость, доля, закон - покон, звичай, кош, лад, літо, мир, пора, правда, рік - рок, род, ряд - ряда, стан, сторона тощо. І. Срезнєвський, вивчаючи давньоруські тексти, серед значень слова “ряд” виділяє “стрій”, “ряд”, “розташування предметів один біля одного”, “порядок”, “черга, число, раз, ступінь, розряд” та ін. [ 33, ст. 47].

Чимало термінів “закону” у слов'ян етимологічно пов'язані з іменами найважливіших божеств: лад - із Ладою, власть - волость - із Волосом, рада - з Радгостом, род - з Родом та ін. Глибоке коріння цих термінів очевидне, бо вони часто стають зрозумілими лише на тлі індоєвропейських паралелей. Відповідають ці терміни епосі обожнення великої рогатої худоби. Слов'яни як й інші індоєвропейці, проміжки часу, явища природи, такі основні категорії, як майно, здобич, існування, життя, пов'язували з коровою (биком). Сузір'я Тельця вважалося головним в зодіаку. Найбільш ранні астрономічні символи зодіакальних сузір'їв, зокрема, сузір'я Тельця відкриті на чуринзі та на стіні гроту Кам'яної Могили. За чурингу править плитка із зображенням носорога й тура. На фігуру бика “накладено” кут, утворений вісьмома видовбаними ямками, його можна вважати варіантом кута основної частини сузір'я Тельця. В. Даниленко відносив цю плитку до пізнього палеоліту, М. Чмихов тлумачив її як протонеолітичну.

Найцікавіший зодіак позначено наколами, розташування яких відповідає зорям семи сузір'їв зодіаку весняно-літнього періоду в 1710 - 650 рр. до н. е., на торцевих площадках спиць прясла пізнього етапу тшинецької культури [ 40, ст. 150 -151]. Обертання прясла символізувало рух кола зодіаку, отже, таке позначення на таценківському пряслі є закономірним.

Поступово в протонеоліті починають утверджуватися уявлення про богів, що стало наслідком змін у соціально-господарській сфері життя населення (перехід до відтворюючого господарства), а також змін в самій людині, зв'язок якої з навколишнім середовищем стає дедалі тіснішим. Особливо варто наголосити на появі нових рис у взаємовідносинах з Космосом, з яким пов'язується виникнення нових богів. Поряд з цим продовжує існувати розвинута система уявлень про духів. Складається найдавніша система світогляду наших предків.

Територія півдня України за доби неоліту була своєрідною контактною зоною, де стикалися культурні впливи Північно-Східного Причорномор'я і Східного Приазов'я, з одного боку, та Балкано-Карпатського регіону - з другого. Наприкінці неоліту в трикутнику між Кавказом, Північно-Західним Причорномор'ям та Південним Уралом після асиміляції певних груп переселенців склалася відносно гомогенна в культурно - господарському і, мабуть, мовному відношенні макроетнічна спільність - індоєвропейці. Поруч з нею в межах Східної Європи утворився Балкано-Карпатський землеробсько-скотарський ареал культур мальованої кераміки та ареал культур лісових і, частково, лісостепових фінно - угорських мисливців і рибалок (від Балтійського моря до Уралу, Західного Сибіру та Приуралля). Взаємодія між цими трьома етнокультурними центрами стала тлом, на якому формувалися племінні й міжплемінні спільності Східної Європи пізньопервісної доби, розвивалася їх культура. Пізня первісність, або епоха племінного ладу, характерна складанням ранньокласових суспільних відносин і ранньополітичних ієрархічно організованих систем управління за умов планування землеробсько-скотарського господарства. Виникнення племінної організації як своєрідного переддержавного органу суспільної влади та управління сприяло значному прискореннюетнічної консолідації окремих общин, які раніше об'єднувались у відносно аморфні передплемена. Інтенсифікація контактів вела до уніфікації мови та культури, об'єднувала співплеміників у сталу етнічну групу з визначеними кордонами, окремим діалектом, структурою влади, спільним культовим життям та ін., внутрішньою статево - віковою ієрархією і субординацією, яка, в свою чергу, складалася на тлі диференціації суспільної (організаційної, виробничої, ритуальної тощо). Макроетнічні спільності пізньопервісної доби - це сукупності етносів - племен та “сімей - племен”, схожих між собою насамперед ритуально - культовою практикою та, як правило, належністю до однієї мовної сім'ї.

За концепцією О. Шпенглера, існували великі культурно - світоглядні спільності, що охоплювали значну кількість народів, які усвідомлювали власну спорідненість. Кожний з таких “окремих культурних світів” мав власне світовідчуття. Останнє, суто специфічне у кожному випадку, охоплювало всю сукупність найвищих життєвих проявів, найадекватніше проявляючись у символічних формах загальнокультурних архетипів, насамперед, у ритуальних діях та орнаментальних схемах. Це перегукується з поглядами К. Юнга відносно архетипів колективного безсвідомого як тла макрокультурних спільностей. Синкретичність, а точніше, недиференційованість, органічна цілісність архаїчного світосприйняття та різних аспектів первісної соціокультурної системи обумовлюють цілісність стилю найрізноманітніших сфер людського буття та їх зовнішніх проявів. Найвиразнішим серед них є культово-обрядова практика. Як правило, у людей, які спільно виконували певні ритуали, утверджувалась власна за своєю суттю етнічна самосвідомість.

Енеолітичне населення Балкано-Дунайсько - Карпатського регіону культур “мальованої кераміки” протягом п'ятого - четвертого тисячоліть до н. е. належало до єдиного господарсько - культурного типу. Схожими були типи знарядь праці, житлові споруди, форми кераміки та прийоми і мотиви орнаментації посуду. За вказаними ознаками цей район істотно відрізняється від Дунайсько-Центральноєвропейського - зони культурної спільності лінійно - стрічкової кераміки. У межах першого досить чітко простежуються дві лінії культурного розвитку: 1) західнобалкансько - середньодунайська (Вінча, тиська та лендельська культури, пов'язані також з попередньою дунайсько-центральноєвропейською культурою лінійно - стрічкової кераміки); 2) східнобалкансько-нижньодунайсько - карпатська (Боян, Гумельниця, Кукутені - Трипілля). Перша з них поступово поширилась до Півдня Польщі і Галичини, друга - до Волині і до Середнього Подніпров'я. Трипільська історико культурна спільність у четвертому тисячолітті до н. е. зі Східного Прикарпаття поширилась на територію Молдови і Лісостепову Правобережну Україну. На підставі археологічного матеріалу можна говорити про неолітичні анатолійсько-східно середземноморські традиції. Це ще оди аргумент на користь припущення щодо зв'язків найдавніших трипільців за населенням з Малої Азії [11, ст. 181 - 214]. Звідти, ймовірно, походять культ бика, вшанування жіночого божества родючості, сюжети міфа про боротьбу небесного бога - бика із змієм - драконом тощо.

Соціальні, економічні та етнокультурні зміни на території України в десятому - першому тисячоліттях до н. е. детально проаналізовані Ю. Павленком [30]. Ці зміни багато в чому були обумовлені життєдіяльністю індоєвропейських племен. Лінгвіст М. Андрєєв дійшов висновку, що праіндоєвропейська спільність складалася ще за мезолітичної доби на широких просторах Європи, десь між Рейном і Дніпром. На думку В. Генінга, вона сформувалася у межах Центральної Європи, Балкан та Східноєвропейських степів. За М. Гімбутас, у межах центральної, південно - східної та південної частин Східної Європи протягом п'ятого - третього тисячоліть до н. е. протистояли одна одній дві великі історичні спільності: давньоєвропейська Балкано-Дунайсько-Карпатська і курганна Північнопричорноморсько-Прикаспійська. Економічним тлом першої було землеробство з допоміжною роллю скотарства, головним чином розведенням великої рогатої худоби. Люди мешкали у великих сільськогосподарських поселеннях в глинобитних досить впорядкованих будинках. Істотного соціально - майнового розшарування не спостерігалося. Ідеологія була досить миролюбною. Люди шанували верховне жіноче божество продуктивних сил природи та мали пристрасть до витонченого художнього оформлення кераміки дрібної пластики, хатнього декору тощо. На думку Е. Берзіна, основний зміст культового життя цих землеробських суспільств полягав у сезонному відтворенні священного шлюбу Великої Богині, яка персоніфікувала родючі сили природи та самий людський колектив, з Биком - Сонцем, володарем небесного тепла і світла, та Змієм - Драконом, господарем вод і підземного світу [ 9, ст. 11 - 12].

На противагу цьому провідною галуззю економіки курганної північнопричорноморської спільності виступало відгонне скотарство, де велика роль належала конярству. Люди жили в маленьких поселеннях у напівземлянках. Суспільство було патріархальним з культом чоловічого божества - воїна, сакралізацією коня і розвиненою небесно - солярною символікою. Ідеологія мала войовничий характер, серед общинників рано почався процес висування військових ватажків, що зосереджували в своїх руках владу на племінному, а потім на міжплемінному рівнях.

Найпрестижнішою стала військова справа, посилювалася боротьба за пасовиська та стада худоби. У центрі міфології перебувала боротьба Бога Грози, носія військових функцій, зі Змієм за жінку та худобу. Панувало уявлення, що нормальне природне і соціальне життя забезпечувалося не священним шлюбом, а силою зброї. Така система господарства, суспільного життя та ідеології протягом четвертого - третього тисячоліття до н. е. поширювалася на значній території Європи і Малої Азії, що обумовлювалося як військовими вторгненнями, так і запозиченням досвіду та уявлень сусідніми спільностями.

Численні археологічні дані і наукові дослідження дають підстави вважати, що процес індоєвропеїзації Європи відбувався не з заходу на схід, а навпаки - з Передкавказзя та південних областей Східної Європи до Подунав'я і Балкан, у прикарпатські області, а також смугою каспійсько-уальських степів до Середньої Азії, Індії та Ірану і, частково, через Закавказзя до Передньої Азії. Остаточний етап індоєвропеїзації Північно - Західного Причорномор'я можна пов'язувати з часом поширення усатівської культури. У поховальному ритуалі переважають індоєвропейські степові традиції: поодинокі скорчені й посипані вохрою трупопокладення в ямах, перекритих кам'яними плитами, дерев'яними колодами або повністю обкладених каменем. Престижні поховання здійснювалися у великих курганах з кромлехами й кам'яними закладами, пов'язаними із центральною гробницею. У них трапляється значна кількість мідних речей, зокрема кинджалів. На противагу цьому поховання в ґрунтових могильниках, де ховали рядових членів суспільства, не вирізняються ні трудовими витратами, ні наявністю цінних речей [18]. Степові традиції переважають і в керамічному комплексі усатівської культури, для якого типовим є посуд з домішками товченої мушлі, прикрашений мотузчатим орнаментом. Однак ще зберігається й мальований посуд та стилізовані антропоморфні жіночі статуетки, що засвідчує участь у формуванні цієї етносоціальної спільності окремих груп пізньотрипільського населення.

Процеси етнокультурної міксації та поступової індоєвропеїзації протягом третього тисячоліття до н. е. відбувалися на території лісостепової України, Волині, Прикарпаття та прилеглих до них областей. Племінні групи східнотрипільської лінії розвитку, поступово просуваючись до Дніпра на південь від Києва. Під час тривалої землеробської колонізації лісостепових просторів між Дністром та Дніпром носії ранньотрипільсько-кукутенської культури змішувалися з місцевим неолітичним населенням. Східнотрипільські групи утворювали якісно нові етнічні спільності, відмінні як від карпато-дністровських кукутені-трипільських, так і від місцевих постнеолітичних. Вони сприйняли передовий господарський досвід, зокрема ранні форми орного землеробства, досконалі прийоми домобудівництва, певну систему культів та ідеологічних уявлень давньоземлеробського типу. Останнє засвідчено антропоморфною жіночою пластикою. Отже, пізньотрипільська доба демонструє строкату, складну, перехідну в етномовному відношенні історичну ситуацію. У ході історичного процесу відбувалася поступова індоєвропеїзація залишків місцевого населення за умов просування пастуших племен зі степів та переорієнтації нащадків тубільців на скотарство. Утворилася широка культурно-історична спільність культур шнурової кераміки та бойових сокир, яка пов'язується з германо-балтослов'янськими племенами.

Згідно з висновками мовознавців, германо-балтослов'янська макроплемінна етномовна спільність спочатку диференціювалася на германську та балто-слов'янську групи. Не пізніше другого тисячоліття до н. е. остання також втратила свою єдність, внаслідок чого утворилися власне праслов'янська та прибалтська діалектні спільності [ 8, ст. 299]. П.Третьяков виділяє шість основних груп племен, що взаємодіяли у другому тисячолітті до н.е.: 1) середньоєвропейські і східноєвропейські пастуші племена “шнурової кераміки”; 2) пізньотрипільські і нижньодунайські племена; 3) ютландсько-скандинавські племена; 4) північні лісові племена; 5) степові племена; 6) основна територія протослов'янських (балтослов'янських) племен. Ритуально - культова система предків слов'ян протягом третього - другого тисячоліття до н. е. утворювалась завдяки схрещенню обрядових традицій середньодніпровсько-волинсько-прикарпатських посттрипільських груп зі звичаями і віруваннями індоєвропейців - скотарів північного Причорномор'я, Приазов'я та Донеччини. Процес утворення праслов'янської спільності повністю завершився наприкінці другого тисячоліття до н. е., коли утворилася білогрудівська землеробсько-скотарська культура пізньої бронзи та переходу до раннього залізного віку.

Як бачимо, на ґрунті багатьох етнічних складників і культурних традицій складалася духовна культура населення України епохи неоліту і у післянеолітичний час. Нові риси в цій культурі пов'язані насамперед з новою соціально - економічною ситуацією, з новими напрямами самоорганізації і саморозвитку всієї системи чинників неолітичного суспільства. Аналіз знакових систем і орнаментики трипільського посуду дає змогу відчути духовну культуру найдавнішого населення України того часу.

Покровителями гончарства часто вважали основних богів. Цікава символіка, в тому числі, була притаманна виробам інших галузей (прядінню, ткацтву, тваринництву, землеробству). Не пізніше неоліту з'явилися уявлення про нитку долі та про пов'язаних з нею божественних ткальмойр, що потім знаходимо у нижчому шарі слов'янської міфології. М. Максимович, аналізуючи основні сюжети українського фольклору, зазначив, що головна його мета - боротьба духу з долею.

Вчені відзначають широке розповсюдження зображень змія - дракона на виробах, що стосуються культури Кукутені - Трипілля. Найбільш ранні зображення змія - дракона зафіксовані на кераміці пам'ятників фази Прекукутені. Сьогодні відомо понад 3000 поселень та 200 поховань Трипільської культури, де також знаходимо символ змія. Зображення зміїв дуже різноманітні: згорнуті в клубок, витягнуті, у замкненому просторі, по два, по чотири, з чітко модельованою чи стилізованими головами. Інколи замість голови зображені короткі промені. Цікаво, що при розгляді орнамента у круговій розгортці зміїні сюжети з парних зображень змій, а також змій, розгорнутих в клубок, утворюють хрестоподібні композиції, що вказує на складність уявлень давніх землеробів і на зв'язок зображення змії з солярними символами. Не випадково в орнаментації посуду знаходимо символи вогню, знак сваргу (той самий, що і на вівтарі Софії Київської), хрести (і це задовго до введення християнства), сонячні символи тощо.

На думку В. Збеновича, поява у кукутені - трипільських племен релігійних уявлень, міфів, обрядів, пов'язаних зі змієм - драконом, збігається у часі формування культур и Трипілля. У розвинутому Трипіллі образ змія - дракона продовжує існувати як культова традиція, поступово видозмінюючись і деформуючись.

Духовний світ населення України епохи неоліту і міді можна окреслити як такий, на Груні якого розвинулись культур и багатьох європейських народів. Стверджувати таке дає підставу вивчення зображувальної традиції трипільців. Змія - один з найбільш значних і універсальних архетипів, вироблених їхньою релігійно-міфілогічною свідомістю. Ця істота - символ землі і родючості, охоронниця води, космічний медіатор, що з'єднує небо і землю, стала об'єктом культу і покоління вже в пізньому палеоліті. На пластинці з бивня мамонта, знайденій на стоянці Мальта, є зображення кількох змій у вигляді хвилястої стрічки з великою овальною головою на кінці. Подібний прийом зображення змії використовувався стародавніми митцями різних регіонів протягом багатьох тисячоліть (наприклад, зображення змії на посуді халафської культури в Месопотамії (п'ятого тисячоліття до н. е.). Зображення змій відомі на кераміці неолітичних культур від Карпатського басейна до Китаю і Японії. Про культ змія в енеоліті свідчать зображення на посуді великих європейських археологічних культур. Змія широко представлена в культурі Ірану та Афганістану четвертого - другого тисячоліття до н.е. Символи цього культу є на посуді культур епохи неоліту-бронзи Середньої Азії. Названий образ знаходимо і в культурі Київської Русі більш пізнього періоду.

Згідно з уявленнями слов'ян, одна з основних функцій міфічного предка - змія-змії полягає в забезпечені продовження роду здоровим, сильним духом, високоморальним потомством. З цим пов'язане уявлення про те, що змія оберігає вагітних жінок, сприяє успішним пологам.

З ритуальних дій, пов'язаних з цим уявленням, особливо показові обряди саракачан на Балканах. Змію вони вважають провісником майбутнього, за її поведінкою передбачають людську долю змія сприймається ними як найбільш сильний оберіг від злої магії в цілому і від “злих очей” зокрема. Голова змії захищає будинок, сім'ю, кожну людину від будь-якого зла. У давньобалканському світогляді місяць, земля, вогонь і змія - чотири елементи, які, як частини Космосу, утворюють основу життя.

Спіраль, змія, хрести - найархаїчніші символи людської культур и і історії. Образ літаючого змія виник в уявлені людини ще у первісний час. Згідно з теорією К. Леві-Строса, світосприйняття людини первісного і традиційного суспільств ґрунтується на двоїстих опозиціях, антагонізм між якими спирається в міфі і ритуалі [21 ст. 206]. Очевидним проявом однієї з основних опозицій низ/верх (земля - небо) були змія і птиця. Наділення змія крильми поєднало антиподів у синкретичній - міфологічному небесному змії - драконі. Зображення крилатого змія присутні в кераміці неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону, в пізньонеолітичних культурах Боян, Вінча та ін. Отже, можна зробити висновок про існування досить стійкої зображувальної традиції, властивої всьому колу нео-енеолітичних культур Південно-Східної Європи.

Виразно спостерігається взаємозв'язок зміїного і жіночого початків на думку Б. Рибакова, об'єктом вшанування трипільців був добрий вуж - “охоронець всього найціннішого”, аналог пізнього слов'янського “домовика”. Учений вважає, що пара вужів, зображених на животі ранньотрипільської статуетки, охороняє утробу майбутньої матері. Вужі, які обвивають конічні виступи на посудинах (груди Матері Неба), викликають дощ і тим самим є посередниками між небом і землею. На думку М. Гімбутас, населення до індоєвропейської з Європи поклонялось божествам води, повітря і космічних сил - Пташині і Зміїні Богиням. Атрибут останньої - спіральний орнамент.

В. Збенович зауважує, що змій - дракон мало нагадує доброго вужа: його зображення на посуді - символ надприродної лякаючої сили. Він не може символізувати і Зміїну Богиню, це її антипод, чоловічий початок суть якого виявляється в його зображеннях та жіночих статуетках: дракони обвивають ноги і стегна жінки, тягнуться до її лона. Дослідники відзначають, що в світових міфах патріархального походження фігурує дихаючий вогнем крилатий змій, часто з багатьма головами, який виносить дівчат за межі досягнення чоловіками. Дівчину звільняє герой після жорсткої боротьби з драконом і втрати останні магічних властивостей. Можливо, трипільській дракон є попередником негативних персонажів цих міфів. Характерно, що подібний сюжет типовий для української міфології, а образ культурного героя надзвичайно поширений в синкретично-міфологічному шарі української культури.

Широко приставлені в трипільській кераміці і антропоморфні сюжети. Найбільш поширеними є зображення жінки. Їх вивчення дає підставу зробити ряд висновків. Серед археологічних джерел передусім виділяється образ вагітної жінки, що загальновизнано пов'язується з ідеєю родючості взагалі і зародження життя. Привертає увагу зв'язок образу вагітної жінки зі змією, розташованою на животі, яка, як відомо, охороняє плід в утробі жінки. Дана гіпотеза підтверджується наведеним вище етнографічним матеріалом з життя сорочан.

Ще один образ, який знаходимо у великій кількості археологічних знахідок - образ жінки, яка сидить на “троні”, спинка якого зображується в зооморфних рисах. Характерна для цього типу напівсидяча поза, перебільшено натуралістичне зображення задньої частини і схематичне зображення інших частин тіла і деталей. Спинки стільців - тронів найчастіше модельовані у вигляді стилізованої голови бика, що, на думку дослідників, символізує злиття жіночого і чоловічого початків. М. Чмихов переконливо пов'язує даний образ з космічно - зодіакальною (переважно Тельцевою) символікою індоєвропейців, археологічних знахідках “бичачої” тематики (трипільська культура, культура Вінча, ямна культура) вбачає матеріалізацію міфів про богів - биків і про шлюб Зевса та Європи.

Ще одна група знахідок передає образ жінки зі складеними під грудьми руками, що, на думку С. Бібікова, є жестом родючості. Елементи орнамента на статуетках - ромб, спіраль, концентричні кола - пов'язані з давньоземлеробською символікою, яка детально досліджена Б. Рибаковим.

До посуду, пов'язаного з культовими церемоніями, можна віднести ковші і черпаки, що досить часто зустрічаються в археологічних пам'ятках Прикарпаття і Волині доби бронзи та раннього заліза. Їх ручки, зроблені у вигляді бика чи жінки, красномовно свідчать про використання цих предметів культових діях. Можливо, вода в цих ковшах поєднувала землю і небо, Богиню родючості і Небесного Бика. Можливо, за допомогою певних ритуальних дій таким чином давні землероби викликали дощ. Певне семантичне навантаження ніс і орнамент.

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.