Велика французька революція

Французька революція XVIII ст. (1789--1799) була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими при-вілейованими станами -- дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політична безправні та прагнули змінити існуючий порядок.

Невдоволення викликала система громадянської не-рівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі по-сади в адміністрації, судах, армії.

Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промис-ловості, сільського господарства: королівська влада, дво-рянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "ко-ролівських" мануфактур, послабити феодальну залеж-ність селянства.

Ідейним підгґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо-; риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свобо-ду і громадянську рівність.

Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок -- дорожнечею про-дуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного стано-вища, король Людовік XVI був змушений скликати Гене-ральні штати -- збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національни-ми зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироб-лення Конституції. Спроба короля розігнати збори спри-чинила народне повстання.

Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'яз-ниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.

Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробн-ий законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і прого-лошувалася рівність усіх перед законом у сплаті держав-них податків.

У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав //шмадянина і людини, в якій проголошувалися прин-ципи народного суверенітету, рівність усіх перед зако-ном, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторкан-ій!" право приватної власності.

Установчі збори завершили вироблення Конституції: нстановлювалася конституційна монархія, законодавча илада належала однопалатним Законодавчим зборам, никонавча -- монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично офор-мила соціальне і політичне панування заможних грома-дян, що свідчило про розмежування в третьому стані.

1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни -- великі фінансисти, тор-говці, землевласники, промисловці, які були заінтересо-вані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Не-забаром депутати поділилися на два угруповання: жи-рондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, про-мисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селян-ства і плебейства).

Революція у Франції викликала занепокоєння й не-нависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. По-чаток війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не виста-чало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.

Головною організуючою силою у боротьбі за батьків-щину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.

Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити обо-рону країни 1792р. призвела до повстання, що його очо-лила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій яко-бінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призна-чено вибори до Національного конвенту.

Національний конвент, що зібрався 1792 р., прий-няв декрет про ліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 верес-ня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі зав-дала поразки прусським військам і змусила їх відсту-пити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції.

У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найго-стріших питань у цих дискусіях було питання про по-карання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французь-кий король був страчений.

Упродовж 1789--1792 рр. революція у Франції ска-сувала феодально-абсолютистську монархію і встано-вила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення -- селянства.

2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.

Війна проти республіканської Франції затягувала-ся. 1793 р. до антифранцузької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських та німець-ких країн. їх підтримувала Російська імперія.

Ця війна, а також поразки на фронтах штовхнули народ під керівництвом якобінців до вигнання зі скла-ду Конвенту депутатів-жирондистів.

Влада перейшла до якобінців. П'ять іноземних армій тіснили втомлені, погано озброєні війська. Контррево-люційний заколот, очолюваний дворянами-монархіста-ми, що спалахнув у Вандеї, миттєво поширився по всій країні.

Для привернення селянства на свій бік якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емі-грантів, скасував феодальні повинності.

1793 р. Конвент затвердив нову Конституцію Фран-ції -- демократичній, ніж Конституція 1791р. Фран-ція проголошувалася республікою з однопалатними збо-рами, що обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками, які досягли двадцятиоднорічного віку. У Конституції йшлося про право на освіту, працю, необ-хідність допомоги нужденним. Прийнявши найдемократичнішу конституцію, Конвент не запровадив її в жит-тя. Крайня напруженість боїв проти європейських мо-нархій, жорстока громадянська війна, що розділила кра-їну на два непримиримих табори, вбивства, замахи (зок-рема, був убитий редактор революційної газети "Друг народа" Жан-Поль Марат), змови -- усе це вимагало інших методів організації влади. Якобінці встановили режим диктатури.

Якобінці посилили терор проти контрреволюційних сил. Конвент прийняв декрет про мобілізацію на війну. Конвент і створений ним Комітет національного поря-тунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, Сен-Жю-стом та іншими придушили внутрішню і зовнішню контрреволюцію та вигнали інтервентів за межі Франції.

Після усунення небезпеки реставрації дореволюцій-них порядків у країні посилилося невдоволення як на-родних мас, так і буржуазії якобінською диктатурою (встановленням максимуму цін, ставками заробітної плати, реквізиціями, переслідуванням спекуляції тощо).

Внутрішня боротьба в якобінському блоці між при-хильниками Робесп'єра та "шаленими" і "помірковани-ми" щодо шляхів вирішення соціальних проблем посла-била якобінську диктатуру.

Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвелщ до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були, страчені.

Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали] промисловці, фінансисти, нові землевласники, які роз-багатіли внаслідок революції.

1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що ска-сувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти осіб, обраних двопа-латним законодавчим органом -- Радою п'ятисот і Радою старійшин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промис-ловців і фінансових кіл, які заволоділи багатствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернення старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації при-ватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" роз-громлено.

Характер війни проти країн антифранцузької ко-аліції в часи Директорії різко змінився: розпочавшись як війна на захист Французької республіки, з 1797 р. вона перетворилась на війну за завоювання чужих тери-торій. Наполеон Бонапарт, який командував армією в Північній Італії, завдав поразки італійцям і австрійцям, вступив в Австрію і змусив противників підписати мир- 1 ний договір. Австрія визнала перехід до Франції лівого ] берега Рейна і Бельгії. Франція підкорила собі Італію і Швейцарію.

Однак головним ворогом Франції залишалася Анг-лія. Намагаючись підірвати колоніальну могутність Анг-лії, Директорія вирішила надіслати експедицію в Індію, але для початку захопити Єгипет як шлях в Індію, що пролягав через арабські країни. Очолив експедицію На-полеон. Він розгромив єгипетську армію, проте спроби завоювати Сирію були невдалими.

Розгром англійським флотом французької ескадри *вів нанівець перемоги Наполеона в Єгипті. Це приско-рило створення антифранцузької коаліції у складі Анг-лії, Росії, Туреччини й Австрії. Навесні 1799 р. фран-цузька армія була розбита в Німеччині, російська армія під командуванням Суворова вигнала французькі вій-ська з Італії.

Воєнні невдачі і небезпека зовнішнього вторгнення, а також політика Директорії стурбували заможні про-шарки Франції. Роялістські повстання, відсутність на-лежного законопорядку (розбій та грабежі) переконува-ли більшість населення у необхідності встановлення твердої влади. З генералів найбільш прийнятною кан-дидатурою в диктатори виявився Бонапарт. Він залишив напризволяще рештки своїх військ у Єгипті та повер-нувся до Парижа.

У листопаді (18 брюмера) 1799 р. Бонапарт добився відставки Директорії. Наступного дня, оточивши свої-ми військами приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу-татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Пе-реворот 18 брюмера завершив французьку революцію.

Велика французька революція кінця XVIII ст. зни-щила феодально-абсолютистський лад у Францйі вста-новила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, не-вдоволених своїм становищем, здійснювала агресивну зовнішню політику. Нетерпимість до внутрішніх про-тивників, загарбницькі війни проти сусідів призвели до нестабільності центральної влади і відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона.

3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША

ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.

9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт здійснив державний пе-реворот. Законодавчий корпус передав владу трьом кон-сулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію» Франція залишалася республікою, але фактично вся І влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії,] призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місце-І ве самоврядування було скасовано. Департаментами ке-рували префекти, які призначалися першим консулом.\ Міністри також були підзвітні першому консулу.

Наполеон зберіг ті надбання Французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув під-тримку тих, хто здобув у роки революції багатство і зем-І лю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокремлення церкви від держави.

1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. Україні фактично було вста-новлено військово бюрократичну монархію, що спира-лася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.

За Наполеоне І були прийняті зведення законів -- "Кодекси Наполеона" (цивільний, комерційний і кримі-нальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржу-азія.

Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпе-чити Франції економічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протисто-яти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі.

Армію складали не найманці, як у більшості країн, а особисто вільні селяни. її очолювали здібні команди-ри, сам Наполеон був талановитим полководцем. У 1800--1801 рр. Наполеон завдав кілька поразок військам Австрії.

1805 р. Англія, Росія, Австрія та Пруссія, побою-ючись встановлення панування Наполеона в Європі, роз-і п ічали війну проти наполеонівської Франції. Для Австрії початок війни був невдалим: частина її військ у фортеці Ульмі капітулювала, і армія Наполеона увійшла у Ві-день. На морі, біля мису Трафальгар, англійський адмі-рнл Нельсон розгромив французько-іспанський флот. Ллє в битві біля Аустерліца 1805 р. австрійські та ро-сійські війська зазнали нищівної поразки. Австрія капі-тулювала. 1806 р. Наполеон розбив прусські війська і ішійшов у Берлін. Там він підписав декрет про континен-тальну блокаду, що забороняв Австрії, Пруссії та усім належним від Франції державам Європейського конти-ненту торгувати і мати будь-які зв'язки з Англією. На-полеон прагнув підірвати могутність Англії, закривши для неї європейські ринки. У відповідь Англія блокувала французькі порти.

На початку 1807 р. Наполеон завдав поразки росій-ській армії. У Тільзіті Наполеон І і Олександр І підписали договір про мир і союз між Францією та Росією. Росія низнавала французькі завоювання в Європі і приєдна-лася до континентальної блокади Англії.

У1807--1808 рр. французькі війська окупували Іспа-нію. Іспанський престол посів брат Наполеона -- Жо-аеф. Народ Іспанії підняв повстання і розпочав парти-занську війну. У цій війні, що тривала до 1812 р., фран-цузи втратили близько 500 тис. осіб.

1809 р. Австрія, скориставшись невдачами Франції н Іспанії, стала на бік Англії. Але наполеонівська Фран-ція знову розгромила Австрію, яка підписала важливий і принизливий для неї мирний договір.

Пануванню Наполеона в Європі перешкоджала Ро-сія, що порушувала континентальну блокаду, дозволяла нейтральним суднам заходити в російські порти. Фран-цузько-російські відносини різко загострилися.

1812 р. майже півмільйонна армія Наполеона напа-ла на Росію. Намагання Наполеона розгромити російські війська частинами були марними. Дві російські армії, об'єднавшись біля Смоленська і витримавши важку бит-ву, відступили до Москви. У битві під Москвою на Бо родіпському полі війська під командуванням Михайла Кутузова знекровили армію Наполеона, хоча й не змогли) перемогти. Французи захопили Москву, населення якої залишило місто. Спроби Наполеона нав'язати російсь-кому імператору мир не мали успіху. У Москві розпоча-лися пожежі, що ускладнили становище французьких військ. У тилу французів діяли партизани. Наполеон був змушений залишити Москву і відступив. 1812 р. близько 20 тис. солдатів і офіцерів армії Наполеона врятували-ся втечею через р. Німан у Польщу.

Поразка Наполеона у війні 1812 р. зумовила подаль-ший крах наполеонівської імперії. Наполеон, повернув-шись у Францію, створив нову армію, що мала воюва-ти проти російських військ, які вступили у Німеччину. Але тепер йому довелося воювати проти всієї Європи (Росії, Англії, Австрії, Іспанії, Пруссії, Швеції та ін.).

1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва -- "битва народів". Французькі війська зазнали поразки. На початку 1814 р. війська союзників увійшли на тери-торію Франції, згодом --- у Париж. Наполеон зрікся пре-столу.

На вимогу переможців і старої французької аристо-кратії сенат відновив королівську династію Бурбонів. Наполеона було відправлено на довічне заслання на острів Ельба. Було укладено Паризький мир 1814 р., за яким Франція позбувалася всіх територіальних завою-вань. Спроба Наполеона повернутися до влади в 1815 р. ("сто днів") була невдалою.

У битві біля селища Ватерлоо (неподалік м. Брюсселя) наполеонівську армію було остаточно розгромлено анг-лійськими і прусськими військами. Перша Наполеонів-ська імперія перестала існувати.

Наполеонівські війни засвідчили агресивний і анти-народний характер режиму Бонапарта. Ці війни були періодом тяжких випробувань для народів Європи. Аван-тюристичні спроби досягти світового панування при-звели імперію Наполеона до краху.

Використана література.

1. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. -- М. : Современник, 1998. -- 315

2. Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). -- Минск : Харвест, 2001. -- 512с.

3. Всемирная история: Возрождение и Реформация / И.А. Алябьева (ред.кол.). -- М.; Минск : АСТ, 2000. -- 1000с.