Тенденції розвитку інформаційного суспільства: міжнародні та українські особливост

Тенденції розвитку інформаційного суспільства: міжнародні та українські особливост

Азіатські концепції розвитку інформаційного суспільства, як правило, базуються на затвердженні власних ціннісних орієнтації та прагненні розробити альтернативний західному підхід до індустріалізації й соціального розвитку. У їхній основі лежать співробітництво держави й ринку, спроба встановити зв'язок між культурними цінностями, притаманні конфуціанству, і соціальними змінами, що відбуваються.

Розвиток, вивчення, модернізація й створення нових концепцій ведеться й сьогодні. Цим питанням займаються все більше вчених, оскільки вважають цю тему дуже актуальної. Необоротність і неминучість формування інформаційного суспільства створюють для вчених можливості формування теоретичної основи для комфортного й раціонально існування громадян, суспільства й держави в нових умовах. При цьому необхідно не забувати, що головна мета побудови інформаційного суспільства - поліпшення життя людей, створення умов для їх максимальної самореалізації - може бути досягнута лише при дотриманні ключового принципу: будь-який розвиток повинне спиратися не на об'єкти й технології, а на людей і знання.

3 Міжнародні та українські особливості розвитку інформаційного суспільства.

3.1. Інформаційне суспільство в США, Японії, Південно Східної

Азії, ЄС та Російської Федерації.

У будь-якій країні незалежно від рівня її розвитку розуміють тією чи іншою мірою неминучість і необхідність створення інформаційного суспільства. Багато країн мають національні програми інформатизації з урахуванням місцевих особливостей та умов. Однак під час створення та впровадження таких програм варто спиратися на досвід передових країн, враховувати їхні успіхи й невдачі, відбити в них існуючі й перспективні тенденції інформатизації.

Світ у цей час можна умовно розбити на чотири групи країн:

§ країни, що виготовляють сировину, продовольство й товари народного споживання;

§ країни, що виготовляють технічну продукцію по іноземних ліцензіях і частково оригінальні технології;

§ країни, що створюють оригінальні технології;

§ країни, що створюють знання.

У цей час всі країни світу в тому або іншому ступені здійснюють процес інформатизації. Невірно визначена стратегія інформатизації або її недостатній динамізм і мобільність можуть призвести до істотним, а часом драматичним змінам у всіх сферах життя країни.

У більшості розвинених країн розуміють, що без надзвичайних зусиль відставання в області інформаційних і комунікаційних технологій може стати необоротним для їхнього розвитку в цілому. Керівники деяких країн "третього світу" з наростаючою тривогою спостерігають за все більшим відставанням їх від промислово розвинених країн, що здійснюють перехід до інформаційного суспільства. Це може призвести до того, що країна буде сприйматися як сировинний придаток співтовариства інформаційно та промислово розвинених країн. Зусилля щодо подолання міжнародної роз'єднаності у вирішальному ступені залежать від ефективного співробітництва між всіма учасниками.

Дня успішної реалізації програми інформатизації бажано дотримуватись загальним для всього світового співтовариства принципам:

§ відмова від прагнення в першу чергу забезпечити економічний ріст країни;

§ необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях;

§ визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора;

§ широке використання досягнень світової науки й техніки;

§ вкладення значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державну, так і приватну;

§ оголошення зростання добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації.

Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в цей час переходить від індустріального суспільства до інформаційного.

Для кожної країни її рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного визначається ступенем інформатизації суспільства.

У цей час у першу десятку країн, які мають найбільш розвинені системи зв'язку й телекомунікацій, що відповідають світовим стандартам, входять Сінгапур, Нова Зеландія, Фінляндія, Данія, США, Гонконг, Швеція, Туреччина, Норвегія й Канада.

Рис. 5. Рейтинг держав за рівнем розвитку засобів зв'язку та телекомунікаційних систем у % (2000р.)

Як відомо, перша країна, що почала інформатизацію, - це США. Інші промислово розвинені країни світу, зрозумівши перспективність і неминучість цього процесу, досить швидко зорієнтувалися й стали нарощувати темпи впровадження комп'ютерів та засобів телекомунікацій.

У США сконцентрована майже половина (43%) світового парку електронно-обчислювальної техніки.

Рис.6. Таблиця рейтингу країни по питомій вазі у світовому компютерному парку, у % (2000р.)

Найближчі конкуренти в цій області із числа індустріальних держав значно відстають від США. Так, у середині 90-х років на частку Японії відводилося лише 7% світового парку комп'ютерної техніки, Німеччини - 6%, Великобританії - 5%, Франції - 3%, Канади - 3%.

США також значно випереджають провідні промислово розвинені країни по такому показнику, як кількість комп'ютерів на душу населення. У першу десятку країн світу по цьому показнику, крім США, входять Австралія, Канада, Норвегія, Данія, Фінляндія, Великобританія, Швеція, Нова Зеландія й Швейцарія.

Крім того, США займають 1-і місце в світі по встановленій сумарній потужності комп'ютерів і по комп'ютерній потужності розраховуючи на душу населення. Індустрія інформації в США входить у першу десятку пріоритетних галузей економіки, поступаючись лише аерокосмічній, радіоелектронній та фармацевтичній. На розвиток інформатизації в США витрачається близько 2% річних витрат федерального бюджету. США контролюють більше 65% світового ринку комп'ютерів, 63% ринку програмного забезпечення Західної Європи, 54% аналогічного ринку Японії. З десяти найбільших у світі фірм - виробників програмного забезпечення шість - американські. Американським компаніям й університетам належить більша частина світових патентів в області інформаційних технологій. У найближчі роки США залишаться найбільшим у світі ринком програмного забезпечення.

У середині 90-х років США були зосереджені 426 з 816 світових інформаційних банків даних по науково-технічних дисциплінах й 716 з 1035 наявних у світі баз даних по економічних дисциплінах. США дозволяють собі “поступатися позиціями” у будь-якій сфері діяльності (допускати на свій ринок товари з Японії тощо), але не у виробництві знань. США мають максимум кваліфікованого населення - населення, здатного пристосовуватися до нових технологій (здійснювати рецепцію, трансферт технологій) за рахунок рівня освіти. Для порівняння та оцінки можливостей країни інтерес можуть представляти концепція й основні ідеї програми інформатизації в Японії, що у цей час займає лідируюче положення у світі по виробництву сучасних інформаційних продуктів, послуг і технологій.

У цей час Японія перебуває на другій стадії інформатизації. Одним з найважливіших факторів її досягнення завжди були й дотепер залишаються значні витрати на наукові дослідження й розробки, високий пріоритет інформаційно-комунікаційних технологій у забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. На сьогоднішній день її головними пріоритетами стає її власне виробництво нового знання, нових технологій і продукту, а в центрі уваги - новаторські ідеї, точки зору й оригінальність.

Мета японського проекту по інформатизації суспільства - зв'язати ті послуги, які раніше пропонувалися окремо. Для цього всі види інформації від телефонних повідомлень і телепрограм до комп'ютерної продукції повинні передаватися по одному загальному кабелю. У перспективі кожен абонент кабельної мережі зможе одержати кілька послуг одночасно. Велика увага в проекті також приділяється створенню терміналів для недосвідчених користувачів з інтелектуальним інтерфейсом, де введення інформації здійснюється голосом. Передбачається, що повне здійснення проекту інформатизації займе 20 років і близько 100 млрд.дол. капіталовкладень. Крім того, незважаючи на невдачу зі створенням комп'ютерів 5-го покоління, прийнята розрахована на 10 років загальною вартістю 480 млн.дол. програма розробки нових типів комп'ютерів:

§ комп'ютерів з високим ступенем паралелізму обробки інформації, у яких одночасно виконують складні операції десятки - сотні процесорів;

§ комп'ютерів з нейронними мережами, робота яких аналогічна функціонуванню мозку;

§ комп'ютерів, у яких передача інформації здійснюється світлом.

У Японії вже давно інформація стала загальнонауковим поняттям, а інформаційний підхід, що включає в себе сукупність ідей і комплекс математичних засобів, перетворився в загальнонауковий засіб дослідження.

В основі інформаційного розвитку „азіатських тигрів” (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг) лежить так звана концепція економічного співробітництва держави й ринку. Успіх цих країн базується на втручанні держави в прийняття великих вкладень приватного капіталу, на його активній участі в створенні матеріальної, соціальної й інформаційної інфраструктур.

Країна, що почала перехід до інформаційного суспільства порівняно нещодавно - Південна Корея. Вона утворила Національний Технологічний Конгрес під головуванням президента країни, що включає членів Кабінету й представників з інформаційної технології. У такий спосіб Південній Кореї вдалося за дуже короткий час вийти в лідери за рівнем інформатизації.

Тайвань створила Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки своєї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів.

Серед нових індустріальних країн світу по ступеню використання електронно-обчислювальної техніки й інформаційних технологій виділяється Сінгапур, що займає одне з перших місць у світі по кількості встановлених професійних комп'ютерів. Сінгапур є одним із кращих у світі інформаційних і комунікаційних центрів. У країні створена загальнонаціональна комп'ютерна мережа, що поєднує урядові організації, приватні фірми, наукові й громадські організації й окремі громадяни.

Складовою частиною загальнонаціональної комп'ютерної системи Сінгапуру є єдина міжвідомча система, у рамках якої діють локальні комп'ютерні мережі, кожна з яких обслуговує лише одне міністерство й підвідомчі йому установи. Крім цього, створений ряд спеціалізованих комп'ютерних систем. Зокрема, для забезпечення інформаційної бази даних у сфері експортно-імпортних операцій діє система "Трейднет". Для обміну інформацією між медичними установами діє система "Меднет". Система "Телев'ю" призначена для підприємців і широких верств населення, вона дозволяє одержувати необхідну інформацію на екранах телевізорів, отримувати та посилати кореспонденцію, оплачувати рахунки й ін.

Комп'ютеризація сфери керування в Сінгапурі дозволила значно підвищити ефективність роботи державних установ, скоротити число зайнятих і знизити управлінські витрати. Економія від впровадження комп'ютерних мереж і створення інформаційної бази майже в 1,7 рази перевищила загальні витрати на комп'ютеризацію.

Інші країни, такі як Австралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейованих секторів міжнародної обчислювальної торгівлі.

Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985р., заснувала Секретаріат по інформатиці й Національну раду по інформатиці (CONI) під головуванням президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету Міністрів і представники інформаційної технології.

Ще одна країна, що має грандіозні природні ресурси й великий національний потенціал, Росія, теж здійснює перехід до інформаційного суспільства. Хоча цей процес у неї йде з помітним відставання від Західних і Східно Азіатських країн, темпи його розвитку й потужні державні програми обіцяють вихід Росії на гідне місце у світовому процесі інформатизації суспільства. Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем наприкінці 90-х років займала приблизно 42-і місце у світі, поступаючи не тільки промислово розвиненим і новим індустріальним країнам, але й багатьом державам, що розвиваються. Частка галузей зв'язку й телекомунікацій у ВВП промислово розвинених країн світу постійно збільшується й становить від 5 до 8%. У Росії даний показник на початку третього тисячоріччя не перевищував 2%. По оцінках фахівців, Росія наприкінці 90-х років по ступеню розвитку засобів зв'язку відстала від західних країн на 15-20 років. В 70-і роки Росія практично пропустила першу інформаційну революцію, не освоївши промислового виробництва цифрових АТС й оптико-волоконного кабелю. У Росії питома вага телефонних мереж, що використають цифрові системи зв'язку зріс із 11% в 1995 р. до 35% в 2003 р. За планами міністерства зв'язку РФ цифровізація телефонної системи зв'язку в Росії до 2010 р. повинна досягти 94%.

У світовій системі зв'язку фантастичними темпами розвивається стільниковий зв'язок. Перші апарати масового попиту з'явилися на ринку наприкінці 80-х років. По даним Міжнародного телекомунікаційного союзу в 1990 р. у світі налічувалося 11 млн. абонентів мобільного зв'язку, до 1995 р. їхнє число зросло 88 млн., а до кінця 2003 р. число абонентів збільшилося до 655 млн., що становило 11% усього населення планети. Найбільше число абонентів стільникового зв'язку було зареєстровано в Північній Америці, за нею ішли країни Західної Європи, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Японія. У Європі в 2000 р. на кожних сто мешканців приходилось 35 абонентів мобільного зв'язку, а в таких країнах як Фінляндія й Швеція щільність мобільного зв'язку становила 70%.

По оцінках найбільшого у світі оператора стільникового зв'язку шведської фірми "Эрікссон", вже до 2003 р. в усім світі число абонентів стільникового зв'язку збільшилося майже в 2 рази й перевищило 1 млрд.

Число абонентів стільникового зв'язку в Росії в 1995 р., становило приблизно 120 тис. чоловік. Послугами даної системи зв'язки користувалися переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, де було зареєстровано близько 90% всіх абонентів.

В 1990-1992 р. витрати на розвиток телекомунікаційних систем у Росії становили 0,2% ВВП, і по цьому показнику країна займала 39-і місце у світі. В окремих країнах витрати на розвиток засобів зв'язку перевищували 1% ВВП - Чилі (1,20%), Португалія (1,19%), Південна Корея (1,12%), Туреччина (1,08), Іспанія (1,05%), Малайзія (1,00%).

Наприкінці 90-х років частка державних асигнувань на розвиток зв'язку залишилася на тому ж рівні, хоча ця галузь економіки Росії є однієї з основних. Доходи від основної діяльності організацій зв'язку в 2000 р. перевищили 60 млрд. руб., що склало більше 2,% від дохідної частини консолідованого бюджету Росії. На початку третього тисячоріччя Росія по ступеню комп'ютеризації значно відстала не тільки від промислово розвинених, але й від нових індустріальних країн, хоча наприкінці сторіччя, по оцінках фахівців, комп'ютерний ринок Росії мав найвищі темпи росту в Європі.

На початок 2001 р. в Росії експлуатувалося більше 4 млн. комп'ютерів, що відповідають вимогам Інтернету.

Обсяг комп'ютерного ринку оцінювався приблизно 1 млрд. дол. За прогнозами фахівців вже до 2009 р. Росії буде 20-25 млн. комп'ютерів.

В 1995 р. в Росії налічувалося лише 300 тис. користувачів системою Інтернет, до 2000р. їхнє число збільшилося до 2,5 млн. чоловік. Умовний рівень інтернетизації населення становив 1,7%, у той час як аналогічний показник для європейських країн був на рівні 25%.

За прогнозом Міністерства зв'язку РФ число користувачів послугами Інтернету в Росії до 2007 р. може зрости до 7 млн. і до 2010 р. до 26 млн., при цьому рівень інтернетизації країни досягне 18%.

Таким чином, очевидно, що в найближче десятиліття Росії не вдасться скоротити розрив між розвиненими країнами по ступеню розвитку інформаційних технологій і можливості доступу до світових інформаційних ресурсів. Істотний внесок у процес інформатизації російського суспільства вносить Міжнародна академія інформатизації (МАІ), створена в 1990р. Академія є членом Міжнародного союзу з інформації й виконує фундаментальні й прикладні дослідження в різних областях, пов'язаних з інформаційними процесами й проблемами інформатизації світового співтовариства.

Діяльність Академії сприяє розвитку інформаційних процесів у всіх галузях народного господарства Росії, формуванню інформаціології та створенню єдиного світового інформаційно-стільникового співтовариства.

Телекомунікації стають одним із ключових факторів розвитку Росії в XXI столітті. У третім тисячоріччі Росії має створити основи нового інформаційного суспільства й забезпечити інтеграцію країни в глобальну інфотелекоммунікаційну інфраструктуру.

Необхідно буде забезпечити реалізацію прав громадян на доступ до досягнень цивілізації, у тому числі до світових інформаційних ресурсів, дистанційній освіті, телемедицині, світового ринку праці, електронній комерції й світовим культурним цінностям.

Створення російської інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури варто розглядати як найважливіший фактор підйому національної економіки, росту ділової й інтелектуальної активності суспільства, зміцнення авторитету країни в глобальному масштабі.

Випереджальний розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, рішення питань зайнятості населення.

Росія має унікальне сполучення сприятливих факторів для широкого розвитку послуг в області замовлених розробок й інформаційних систем.

У цей час у країні налічується майже 300 тис. програмістів і висококваліфікованих математиків. З живим знанням як національним багатством зв'язана сумно відома проблема “витоку інтелекту” з Росії. По даним МВС Росії, в 1992 році емігрувало 4576, а в 1993 році - 5876 працівників науки й освіти. Найбільш “виїзний” вік 31-45 років. За прогнозами Комісії Ради Європи з питань освіти, збитки Росії від цього процесу можуть досягти 50-60 млрд. дол. на рік. Як показують соціологічні опитування, більше 80% вітчизняних вчених хотіли б виїхати за кордон і виїдуть, як тільки представиться можливість. Значна частина наукової молоді Росії вже практично живе за кордоном, формально значачись співробітниками російських НДІ. “Внутрішній” витік інтелекту ще масштабніше: зараз на одного вченого, що емігрує, доводиться 9 колег, що залишають науку заради успіху в бізнесі або політиці.

Російський шлях до інформаційного суспільства визначається її сьогоднішніми політичними, соціально-економічним і соціально-культурними особливостями. У цей час реалізується ряд комплексних програм, таких як:

* Державна науково-технічна програма "Федеральний інформаційний фонд";

* Міжвідомча програма "Створення національної мережі комп'ютерних телекомунікацій для науки та вищої школи";

* пілотна Міжвідомча програма "Російські електронні бібліотеки" (РФФИ та РФТР Міносвіти РФ).

У рамках цих програм і проектів здійснюються: створення регіонально-зорієнтованої інфраструктури для генерації, пошуку, надання й поширення інформації, що дозволить істотно наблизитися до світового рівня інформаційного обслуговування; розвиток транспортного середовища, загальної для науки, освіти, культури й медицини; побудова на цій основі предметно - орієнтованих логічних мереж.

В умовах світового науково-технічного прогресу, стрімкого розвитку й повсюдного впровадження новітніх інформаційних технологій і глобальних засобів телекомунікацій однієї з найважливіших складових частин безпеки держави є забезпечення інформаційних процесів й існування інформаційних ресурсів. Це обумовлено тим, що провідні країни світу вступили в нову фазу суспільного розвитку, у фазу, що характеризується визначальною роллю інформації в забезпеченні національних інтересів й обороноздатності країни, тобто у фазу інформаційного суспільства, що стрімко розвивається. Більше того, функціонування важливих державних об'єктів повністю залежить від стану їхньої інформаційної сфери. Розширення інформаційного простору й формування на його основі інформаційного суспільства вимагає адекватного правового регулювання як вже існуючих, так і знову виникаючих суспільних відносин у даній сфері.

Інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства, що дає можливість реалізовувати погоджені інтереси громадян, суспільства й держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечує поступальний рух країни до побудови інформаційного суспільства. Це рух повинне спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології й технології зв'язку, розвиток яких призвіл до бурхливого розвитку відкритих інформаційних мереж, насамперед Інтернету, що дають принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну й на його основі трансформації різних видів людської діяльності.

3.2. Українські особливості побудови інформаційного

суспільства.

На сьгодны усвідомлені реальні шляхи формування та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Цей процес має глобальний характер, і тому неминуче входження нашої країни у світове інформаційне співтовариство. Використання матеріальних і духовних благ інформаційної цивілізації може забезпечити населенню Украини гідне життя, економічне процвітання й необхідні умови для вільного розвитку особистості.

Але сьгодні по рівню інформатизації, якими б показниками ми її не вимірювали наша країна катастрофічно відстає від ведучих і навіть деяких країн світу, що розвиваються. Надійність вітчизняної обчислювальної техніки в 100-500 разів поступається зарубіжним зразкам, за техніко-економічними показниками вона не конкурентоздатна на ринку України в порівнянні з імпортною.

Значно відставання у використанні промислових баз даних і баз знань. Різко відстає від потреб суспільства розвиток мереж зв'язку і передачі даних, службовців базою інфраструктури інформатизації регіонів України. По своїй глибокій суті інформатизація є процессом перетворення людиною середовища свого існування, біосфери в ноосферу результатом якого буде створення високорозвинутої інфосфери. Цей процес зачіпає як місце існування, так і суспільство, саму людину.

Глибина здійснюваних перетворень породжує проблеми, від своєчасного рішення яких залежить хід інформатизації в Україні.

§ Матеріально-технічна проблема полягає в подоланні розриву між існуючим станом матеріально-технічного забезпечення інформаційної сфери і рівнем цього забезпечення, необхідного для інформаційного суспільства.

§ Технологічна проблема обумовлена відсталістю не тільки інформаційних технологій, але і технологій в тих областях економіки які повинні забезпечувати процес розвитку інфосфери.

§ Проблема зв'язку породжується суперечністю між необхідністю в інформаційному суспільстві пов'язувати кожного з кожним, забезпечуючи високоякісну передачу необхідній інформації, і неможливістю виконати це при сучасному поляганні мереж зв'язку в України.

§ До психологічних проблем відноситься, в першу чергу, не готовність населення до інформатизації, до використання отримуваних в ході інформатизації результатів.

§ Психофізична проблема, т.е. психічна і фізіологічна сумісність людини і нової інформаційної техніки, проблема дії на людину нових інформаційних технологій.

§ Правові проблеми виникають у зв'язку з перетворенням інформації в основний ресурс розвитку суспільства, необхідністю правової регламентації виробництва, обробки і використання цього ресурсу і відсутністю такий в даний час.

§ Економічні проблеми виникають у зв'язку з переходом до економіки іншого вигляду, економіці “інформаційного” суспільства.

§ Соціальні проблеми обусловленни корінною зміною образу життю членів суспільства під впливом інформатизації.

§ Кадрові проблеми. Вони пов'язані з необхідністю не тільки готувати кадри для розвитку інфосфери і ефективного використання отримуваних результатів, але і проводити професійну орієнтацію працівників тих професій, які виявляться зайвими в процесі створення високорозвинутої інфосфери.

§ Фінансові проблеми виникають у зв'язку з високою вартістю інформатизації, відсутністю централізованих засобів на її проведення і необхідністю шукати і створювати джерела засобів, здатні підтримувати бажані темпи створення високорозвинутої інфосфери.

§ Організаційні проблеми пов'язані з необхідністю створення таких структур і механізмів, які на практиці забезпечували б організацію і проведення розвитку інфосфери.

§ Наукові проблеми обусловленни неопрацьованістю наукового фундаменту інформатизації, і в першу чергу концептуальних основ, методів наукового обгрунтування і експертиз програм і проектів розвитку інфосфери, наукового супроводи цього процесу в країні.

Мал.7. Проблеми інформатизації в Україні.

Формування інформаційного суспільства і рішення породжуваних цим процессом проблем можуть здійснюватися різними шляхами:

1. Стихійна самоорганізація процесу інформатизації. Цей шлях характерний для суспільних процесів, пов'язаних із зміною умов життя і адаптацією суспільства до нових умов. Така адаптація вимагає організаційних перебудов в суспільстві що зачіпають його матеріальні і етичні основи. Ці основи відносяться до найбільш консервативних елементів суспільства, і їх зміна сприймається членами суспільства досить хворобливо. Включення стихійних механізмів регуляції дозволяє декілька згладити гостроту сприйняття таких змін, але робить сам процесс тривалішим і, як правило, приводить до значного перевитраті ресурсів.

2. Централізоване управління процесом інформатизації. Цей шлях не може бути реально здійснений, оскільки даний процес є настільки складним, що практично відноситься до некерованим об'єктам.

3. Інформатизація, що направляється. В цьому випадку саморозвиток процессу протікає в умовах дії системи обмежень і стимулів що визначають межі існування процесу і бажані напрями його розвитку. Це дозволяє, зберігаючи всі переваги самоорганізації і саморозвитку процесу, скоротити час його протікання і уникнути зайвих витрат.

Розвинені країни і регіони, першими що почали перехід до інформаційного суспільству, можуть дозволити собі перший шлях рішення тих, що виникають при цьому проблем, оскільки для них чинник часу не такий істотний. Вони і так є першими в цій сфері.

Регіони, що відстали в розвитку інформаційної сфери, зокрема Україна, повинні вибирати третій шлях, оскільки значне відставання в створенні високорозвинутої інфосфери може привести до безнадійного відставання.

Сучасне положення України в сітовому прцесі інформатизації можна побачити у порівнянні темпів розвитку інформаційних технологій з провідними країнами.

Рис.8. Графік розвитку систем зв'язку та телекомунікацій в Японії.

Рис.9. Графік розвитку систем зв'язку та телекомунікацій в Україні.

Рис.10. Кількість користувачів Інтернет в США.

Рис.11. Кількість користувачів Інтернет в Україні.

Але з іншого боку в сьгоднішньому становищі України є і позитивні аспекти. Як зазначає член оргкомітету виставки «Інформатика и св'язок-94», президент міжнародного центру информаційнних технологій Писарев Сергеій Евгеньович: „ В той час, коли світова система вступила в епоху формування «інформаційного суспільства», Україна тільки робить перші кроки в цьому напрямі. Не можна сказати, що це погано, навпаки, в України сьогодні дуже виграшна стратегічна позиція, і якщо її реалізувати, то наша держава не тільки має шанс увійти до цивілізованого світу, але і по багатьом аспектам «бути попереду планети всій». Немає необхідності йти довгим шляхом проб і помилок коли є можливість упроваджувати в національному масштабі новітні досягнення світової науки і техніки. Розвинені країни, як правило, такого шансу не мають... В умовах швидкої ситуації, що змінюється, на ринку, що формується, з несталими відносинами ключову роль грає інформованість найширших шарів суспільства. Інститутом проблем реєстрації інформації (ІПРІ) НАН України дуже багато зроблено і робиться для подолання інформаційного вакууму. Програми, що розробляються і ІПРІ, що реалізовуються, направлені на інформатизацію всього суспільства в цілому, на підготовку масового користувача до роботи з інформацією. Реалізований проект телевізійної газети «Все-всім» не має аналогів у всьому світі і унікальний по багатьом параметрам... В найближчому майбутньому ІПРІ стане крупним вузлом глобальної мережі Internet, що дозволить надавати послуги з роботи з банками даних в будь-якій точці земної кулі в режимі «оn-line». На сьогоднішній день існує домовленість з Інститутом наукової інформації США (ISI) про отримання інформації і щотижневе оновлення бази даних Current Соntents no різним розділам і напрямам науки і техніки.... основна увага ми зараз приділяємо підготовці користувачів до рабом з інформацією, привертаючи до цього процесу солідні джерела інформації світового значення. Наприклад, вже встановлені контакти з фірмою «Доу Джонс» світовим лідером в області ділової інформації. Розвиваються відносини і з європейськими організаціями. В рамках тієї, що реалізовується Європейським співтовариством програми інформаційного забезпечення країн СНД, званою ІНТАС, можливо вже цього року українські учені зможуть використовувати обчислювальні потужності найбільших європейських університетів. Ведуться роботи за поданням інформації з ділової мережі БТІ (Німеччина). Пропозицій багато, співпраця із західними партнерами по інформаційному бізнесу справа дуже перспективна, але і проблем в цій справі немало. Найголовніша проблема відсутність надійних і високоякісних каналів зв'язку. Якість ліній на сьогоднішній день украй низька, і це головний стримуючий чинник в розвитку крупних банків даних і могутніх комерційних мереж національного масштабу. Проблемою також є і відсутність високоякісних каналів для прямого виходу в європейські мережі. Наприклад, саме це стримує надання нашим клієнтам послуг німецької мережі Datex-Р і комерційній мережі BTI. З колегами з Німеччини складаються хороші відносини, німці охоче представляють різну інформацію, фахівці ІПРІ проходять навчання в Германії. У такому розвитку подій зацікавлено обидві сторони і це вселяє надію на результативність контактів.

Велику користь приносить і такий спосіб обміну інформацією як виставки. Будучи учасником багатьох зарубіжних виставок, ми прагнутимемо підтримувати виставковий процес на Україні, оскільки рахуємо проведення виставок найважливішим чинником в інформатизації суспільства”.

Також питанням інформатизації суспільства активно переймається український уряд. Нещодавно Верховна Рада України схвалила основні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки. Був затверджений закон «Про основні засади інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». Законодавці говорять, що «одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство . . . у нас вже зараз сформовані певні правові основи побудови інформаційного суспільства. . . . Україна має та підготовлює значну кількість висококваліфікованих фахівців з ИКТ . . . незабаром буде державна підтримка нових «електронних» секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо)». Україні необхідний такий закон, оскільки існуючий закон про інформаціо вже застарів і наголошує на технічних аспектах, а закон про інформаційне суспільство наголошує на соціальній спрямованості.

Сьогодні уряд України обіцяє проведення нової державної інформаційної політики, гарантуючи можливість безперешкодної реалізації права на свободу слова та свободу думки, вільного доступу громадян до інформації, права на вільне поширення та обмін інформацією й реальне забезпечення права громадян на приватність.

Ще одним кроком влади до побудови інформаційного суспільства було звернення Президента України до Кабміну. Президент Віктор Ющенко доручив Кабінету Міністрів розробити протягом 2005-2007 років Національну стратегію розвитку інформаційного суспільства й план дій по її реалізації. Про це сказано в указі N1497 від 20 жовтня.

Указом встановлюється, що розвиток в Україні інформаційного суспільства та впровадження новітніх інформаційних технологій є одним із пріоритетних напрямків державної політики.

Ющенко, зокрема, доручив Кабміну при розробці стратегії передбачити міри, спрямовані на зміцнення кадрового й наукового потенціалу, стимулювання діяльність у сфері розвитку інформаційних технологій. Крім цього, Кабміну доручено забезпечити організацію роботи з надання юридичним і фізичним особам адміністративних послуг з використанням електронної інформаційної системи "Електронний уряд", а також удосконалити нормативно-правову базу по розробці й впровадженню новітніх інформаційних технологій й адаптацію законодавства до норм Європейського Союзу.

Кабмін також повинен забезпечити стимулювання інвестицій у сфері інформаційних технологій, підвищення ефективності системи надання інформаційних послуг. Уряду доручено забезпечити сприяння підприємницької діяльності в даній сфері, зокрема, розробці програмного забезпечення та виробництву комп'ютерної техніки, експортно-орієнтованним виробництвам шляхом створення технополісов, центрів високих інформаційних технологій.

Кабмін також повинен забезпечити створення у всіх населених пунктах можливостей доступу до Інтернет. Два роки тому у Верховній Раді відбулося спільне засідання Комітету з питань науки та освіти, Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді з метою обговорення можливості створення відкритого проекту "Стратегія розвитку в Україні інформаційного суспільства й суспільства, заснованого на знаннях".

Представники Української федерації інформатики проінформували учасників спільного засідання про ідеї, концептуальні принципи й стратегію реалізації відкритого проекту. Учасники заходу також розглянули пропозицію про підготовку документа "Біла книга інформаційного суспільства України", в якому буде представлений докладний аналіз поточного стану розвитку й впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій, використання Інтернету, а також процесів формування в Україні інформаційного суспільства. На основі цього аналізу передбачається розробити основний документ Проекту - "Стратегію розвитку в Україні інформаційного суспільства й суспільства, заснованого на знаннях".

З цих прикладів можна зробити висновок, що уряд України плідно працює в напрямку побудови в Україні інформаційного суспільства.

Проте, в Україні існує ряд перешкод на шляху розвитку інформаційного суспільства, що, насамперед, повинні бути суспільством демократичним.

Однієї з головних проблем залишається недосконалість правового регулювання інформаційної сфери.

На сьогодні відсутня важлива частина правових актів, розробка й впровадження яких передбачена чинним законодавством, це заважає підприємствам інформаційної сфери нормально працювати по зрозумілих і прозорих правилах. Запропоновані ж відповідними державними органами проекти таких актів є досить недосконалими, а їхні окремі норми навіть прямо суперечать чинному законодавству.

Заважає розвитку інформаційного суспільства в Україні й відсутність правозахисних і контролюючих органів в області інформації. Скажемо, ще в 2001 році було ухвалене рішення про створення Міжвідомчого центра по боротьбі із правопорушеннями в сфері високих технологій. Такого центра дотепер не існує.

У листопаді 2001 року Україна підписала Конвенцію Європейського союзу „О кіберзлочинності”, але й дотепер вона не ратифікована.

Правова неврегульованість значного ряду суспільних відносин з питань інформаційного суспільства й інформаційно-комунікаційних технологій, невідповідність між українською нормативно-правовою базою і європейським законодавством створюють системні перешкоди на шляху розвитку інформаційного суспільства. Заради впровадження принципів правової держави в інформаційну сферу необхідне прийняття ряду нових законопроектів, гармонізація ряду існуючих законів з міжнародним законодавством, а іноді й скасування нормативно-правових актів.

Врегулювання законодавчої бази повинне відбуватися в умовах проведення урядом прозорої політики із залученням до співробітництва широких кіл громадськості з метою обліку найбільшого кола інтересів і забезпечення прав і свобод громадян.

Для того щоб створити в Україні механізм правового, організаційного і господарського регулювання інформатизації, потрібна:

§ розробка і введення положення про власність у сфері інформатики про юридичний статус інформації;

§ забезпечення охорони інтелектуальної власності;

§ розробка і введення законодавства, що розглядає інформацію як товар і регламентуючого права власника на ринку інформації;

§ введення системи фінансування і ціноутворення в сфері інформатики, і в першу чергу на інформацію і інформаційні послуги;

§ введення юридичної відповідальності осіб, що використали доступ до інформаційному фонду з метою завдання збитку окремим громадянам організаціям і державі;

§ рішення правових питань пов'язаних з комп'ютерними злочинами;

§ проведення заходів, направлених на зміну управлінських і інших структур і пов'язаних із створенням матеріально-технічної і технологічної бази інформатизації, індустрії програмних засобів інформаційної інфраструктури і індустрії переробки інформації;

§ розробка і введення податкової політики у сфері інформатизації;

§ сертифікація інформаційного продукту.

Ця інформація дає вичерпні данні, на якому етамі зараз знаходиться Україна у формуванні інформаційного суспільства. Нам ще потібно багато зробити, щоб успішно конкорувати зі світовими лідерами. Багато політичних, економічних і соціальних проблем у нашій державі значно гальмує процее інформатизації. Але головним залишається те, що ми визнали необхідність рухатися в цьому напрямку. І якщо докласли багато зусиль ми зможемо досягти дійсно вагомих результатів у цьому процесі.

Висновки.

1. Глобальною метою інформатизації є забезпечення необхідного рівня інформованості населення, обумовленого цілями соціально економічного розвитку країни. Завдання інформатизації будуть виконані і витрати на її проведення виправдаються тільки в тому випадку, якщо вона буде проводиться з єдиних позицій, базуватися на єдиних принципах.

До основних принципів інформатизації відносяться:

§ підлеглість її цілей цілям соціально-економічного розвитку;

§ відповідність структур і методів інформатизації вимогам переход країни до ринкової економіки;

§ вигідність інформатизації для суспільства, її окупність;

§ орієнтація на економічні методи управління інформатизацією;

§ саморозвиток процесу інформатизації;

§ сумісність інформатизації країни з світовим процессом інформатизації;

§ інтеграція інформаційних ресурсів.

Виходячи з цілей і проблем формування інформаційного суспільства основними його напрямами слід вважати:

- проведення досліджень по інформатиці і інформатизації;

- створення і розвиток матеріально-технічної бази інформатизації.

- вдосконалення тих, що існують, розробка, розвиток і застосування нових інформаційних технологій;

- переклад виробництва програмних засобів на промислову основу створення індустрії програмних засобів;

- створення і розвиток інформаційної інфраструктури;

- створення і розвиток індустрії переробки інформації;

- підготовку населення до інформатизації;

- підготовку, введення і коректування правових і господарських норм;

- участь в міжнародній співпраці і розподілі праці в сфері інформатизації.

Створення і розвиток індустрії переробки інформації є визначальним напрямом в інформатизації, оскільки саме ця галузь використовуючи сучасні засоби і технології, проводить кінцевий продукт - інформацію, поповнює і підтримує інформаційний фонд, забезпечує доступ до нього і використання населенням країни. Без перекладу процесу переробки інформації на промислову основу неможливо досягти кінцевою цілі інформатизації.

2. Аналіз ходу світового процесу інформатизації дозволяє по ступеню досягнення кінцевої і проміжної мети виділити в розвитку інформатизації суспільства три етапи:

§ Створення соціальних, економічних і технічних умов формування і початкового задоволення інформаційних потреб населення.

§ Розвиток інформаційної інфраструктури і забезпечення умов для її включення в світову.

§ Розвиток і задоволення основних інформаційних потреб населення країни.

3. До основних сфер формування інформаційного суспільства відносяться: соціальна сфера матеріальне виробництво і управління.

Соціальна сфера - це головний об'єкт інформатизації. Інформатизація цієї сфери направленна на формування і задоволення інформаційних потреб населення, інформаційне забезпечення соціальних процесів поліпшення побуту всіх членів суспільства і підвищення якості тих, що надаються послуг, а в цілому - на корінне поліпшення суспільної діяльності і життя людини.

Основною метою інформатизації сфери матеріального виробництва є інформаційне забезпечення технічного переозброєння галузей суспільного виробництва шляхом впровадження ефективних автоматизованих засобів праці, комплексній автоматизації на їх базі технологічних і виробничих процесів, створення гнучких перебудовуваних модулів ділянок і виробництв. Інформатизація повинна охоплювати всі стадії життєвого циклу створюваної продукції: дослідження - проектування - виробництво - збут і експлуатація.

Інформатизація сфери управління грає особливу роль, оскільки вона не тільки підвищує ефективність управління на всіх рівнях, але і дозволяє збільшити ефективність цілеспрямованої діяльності людини в інших сферах, зокрема в такій, як інформатизація суспільства.

При фінансуванні процесу інформатизації повинні враховуватися пріоритети і прийматися заходи, що не допускають монополізму окремих організацій в цій області.

4. Інформатизація відноситься до таких напрямів НТП, які не можуть успішно розвиватися без широкої міжнародної кооперації. Жодна країна в світі не в змозі самостійно ефективно розвивати всі напрями інформатизації. Тільки активна участь в міжнародній співпраці і розподілі праці у сфері інформатизації створить можливості для забезпечення необхідних темпів інформатизації нашого суспільства.

5. Україна значно відстала у процесі формування та розвитку інформаційного суспільства. Провідні країни світу перевищують її рівень у десятки, сотні раз. Процес створення сприятливих умов для проведення інформатизації в Україні відбувається дуже повільно. Проблеми у законодавчій базі, сьгоднішні политичні, економічні та соціальні чинники значно гальмують входження держави до лав світових лідерів. Але, не зважаючи ні на що, Україна намагається подолати цю прірву. З кожнем днем інтерес до цих перетворень збільшується, робляться спроби щодо вирішення існуючих проблен, найчастіше відбуваються різноманітні заходи, які підтверджують стійке бажання України рухатися у напрямку глобального інформаційного суспільства.

6. Формування інформаційного суспільства є складним багатоаспектним процесом що зачіпає інтереси населення як безпосередньо, так і через інтереси організації, установи і підприємства, в діяльності яких беруть участь жителі країни. Інформатизація, залежно від свого ходу і результатів може мати різні наслідки, у тому числі і негативні. Тому необхідний контроль стану і ходу цього процесу і ухвалення на підставі результатів контролю заходів, що забезпечують можливо більший позитивний ефект і ослаблення, а по можливості запобігання, негативних наслідків інформатизації. Це означає, що, по-перше, в ході інформатизації необхідно своєчасно отримувати достовірні і повні оцінки якості результатів і ефективності процесу інформатизації, а по-друге мати механізми управління, що виробляють на основі цих оцінок і що реалізовують систему заходів, що забезпечують коректування ходу інформатизації в необхідному напрямі.

7. Формування інформаційного суспільства породжує цілий комплекс проблем, від рішення яких залежить вибір і реалізація шляху розвитку людства. При цьому, якщо на початковому етапі інформатизації основну роль грають науково-технічні і технологічні проблеми, то на подальших етапах головну роль починають грати соціальні проблеми рішення яких і визначить результат інформатизації.

Таким чином, формування інформаційного суспільства повинно бути направленно на підвищення ефективності використання потенціалу країни, на реалізацію механізмів розвитку цивілізації в цілому, і бути орієнтована на задоволення інформаційних потреб всіх членів суспільства.

Головним підсумком формування інформаційного суспільства стане забезпечення вільного своєчасного доступу населення до регіонального, державного і світовому інформаційному фонду, формування потреби і свідомості необхідності його використання в процесі своєї діяльності у кожного члена суспільства.

Я вважаю, що наше завдання, як майбутніх фахівців, розвивати інформаційнесуспільство у потрібному напрямі і досягти позитивних результатів в процесі інформатизації.

Страницы: 1, 2