РУБРИКИ

Аналіз діяльності комерційного банку

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Аналіз діяльності комерційного банку

запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних

активів кредитної організації до суми його зобов’язань по рахунках до

запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих

банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної

організації і зобов’язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але

найголовніше для побудови раціональної структури активів банку – витримати

співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення

залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої

частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі

банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів

банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному

законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення

структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності

фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та

стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і

узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і

фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і

недоходних активів;

> дослідження та оцінка якості активів;

> дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними

видами кредитів;

> дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”;

> дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську

заборгованість, капітальні вкладення та інше;

> узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

> правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну

діяльність банку;

> директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів,

Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і

відомств;

> нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих.

Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

> інформація бізнес-планів та прогнозів;

> обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної

інформації.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як

зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про

наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та

склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед

контрагентами.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового

використання фінансових ресурсів за об’єктами їх розміщення в активах

банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових

операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють

оцінити ліквідність та доходність банку.

У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів

банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій

активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-

інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано

за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення

початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать –

валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на

кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати

мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить

доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки

задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні

для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.

Аналіз динаміки, складу і структури активів банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів,

спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у

розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Загальний аналіз активів банку грунтується на застосуванні методик

вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які

передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників:

. процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;

. абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними);

. темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається

питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності,

рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів.

Результат цього аналізу використовується в процесі оцінки якості складу

активів та їх оптимізації.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів

в цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або

тренда.

Аналіз якості активів

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і

правильності відображення їх вартості у звітному банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і

непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів

відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-

інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані

активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це

вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування

та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку

слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах.

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та

ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-

інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний

банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.

Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка

залежить від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку

слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість

втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.

Активи банку в залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого

обесцінювання поділяються на 5 груп, для яких устанавлюються відповідні

коефіцієнти ризику (Додаток №1).

За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості

активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику

від нуля до одиниці .

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність

високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є

коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення

високоліквідних активів і робочих активів банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів

на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:

К мл = (К кр +К к ) / К пр * 100%

де К мл – коефіцієнт миттєвої ліквідності, % ;

К кр –кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, руб. ;

К к – кошти в касі банку, руб. ;

К пр – кошти залучені банком на поточні рахунки, руб.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на

поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих

активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в

робочих активах:

К ВА = ВА / РА * 100%

де КВА – коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і

робочих активів банку, %;

ВА – сума високоліквідних активів, руб.;

РА – сума робочих активів банку, руб.

Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в

майно, розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші

активи, що дають доход банку.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам’ятати, що надто високі

значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі

свідчать про погіршення надійності банку.

1.5. Аналіз ліквідності комерційного банку в ПМР

Значення, мета, завдання і інформаційні джерела аналізу ліквідності

банку

Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:

1. Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створює

можливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його

капіталу, створення необхідних страхових резервів, фонд розвитку т.і.

2. Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів в

платіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов’язків.

3. Платоспроможність , тобто здатність в необхідні строки і в повному

обсязі відповідати по своїм зобов’язанням перед кредиторами.

“Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність

перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою

вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками.” [ 15, с.49 ].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності

депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового

стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого

запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс

чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна

політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ,

регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити

свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів,

продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з

центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального

співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю

його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з

задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне

сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від

операцій.

З обліком цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність

прийнята розуміти як «запас» чи як «потік». При цьому ліквідність як

«запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку

виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент

часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей

за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає

оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу

змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати

погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати

його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і

пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової

стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати

підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її

стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування

результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої

економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів

спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх

організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками

між тими, хто має у своєму розпорядженні грошові кошти у вигляді

заощаджень, і тими, хто в них бідує, полягає в тому, щоб раціонально

залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих

ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання

прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів і

їхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і

надходжень наявних коштів за певний період, банку потрібні кошти в їхній

ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко

перетворені в готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку – це можливість

використовувати його активи в якості наявних коштів чи швидко

перетворювати їх у такі.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і

інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з

інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових

зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення

практично будь-яких непередбачених фінансових нестатків: укладання вигідних

угод по кредиту чи інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених

коливань попиту на кредит, заповнення коштів при несподіваному вилученні

внесків і т.д.

Велике, а часом і вирішальне значення в управлінні фінансами грає

швидкість проходження коштів між різними банківськими службами і філіями.

Наявність надійної системи, що дозволяє здійснювати взаємозалік таких

коштів, підвищує швидкість, зменшує об'єми перекладних коштів, сприяє

оптимізації внутрібанківських потоків коштів - а виходить, збільшує

ліквідність банку.

Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу.

Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та

зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то

ліквідність балансі є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену

дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною

ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не

достатньою умовою ліквідності банку.

Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю

активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості

перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості

перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи.

1. Високоліквідні активи – активи, які знаходяться в готівковій формі

або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це – готівкові кошти,

дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках,

державі цінні папери.

2. Ліквідні активи – активи, які можуть бути перетворені в грошову форму

протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи

відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений

період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська

заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які

обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи – прострочені, пролонговані та безнадійні

кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не

обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та

інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних

причин:

> Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

> Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

> Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

> Настання термінів платежів до бюджету;

> Виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні

пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо

рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні

джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

> Настання строків погашення наданих банком кредитів;

> Продаж активів;

> Доходи від надання недепозитних банківських послуг;

> Залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

> Запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та

зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи.

Величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в

ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися

автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів,

сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської

заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших

підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та

спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення

депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел

поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність,

відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних

засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення

ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні

сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій

комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок

зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість

зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків

зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина

попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а

решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку

(зовнішніх джерел).

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на

ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому

банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх

надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних

вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найбезпечніше для банку –

до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність – прибутковість”,

адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична

ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи,

то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю

використаних можливостей для отримання прибутку.

Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності

самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не

може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування

клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий

пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня

ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.

Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка

серйозних фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку

та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах

органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення

нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники

ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з

урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою

ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане

широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням

мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу

управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними

характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і

задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю

підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш

стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні

активи – непрацюючі та низькодоходні.

Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей

банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження

достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку

оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду

забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:

> Визначення фактичної ліквідності;

> Оцінювання відповідності фактичних значень нормативам ЦБ;

> Виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників

ліквідності від нормативних вимог;

> Аналіз стабільності ресурсної бази банку;

> Прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;

> Порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел

поповнення ліквідних коштів;

> Аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;

> Інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій.

Для клієнтів та партнерів банку сигналами, що свідчать про зниження

його ліквідності, може бути відмова надати потенційно вигідний кредит,

великі обсяги й висока частота запозичень на міжбанківському ринку та в

центральному банку, продаж високоліквідних цінних паперів, продаж активів

зі збитками для банку.

Основним джерелом аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс

банку. За даними балансу ЦБ щодня контролює виконання обов’язкових

нормативів ліквідності.

Оскільки ліквідність залежить від якості активів, структури пасивів,

достатності капіталу, фінансового стану позичальників, то в процесі аналізу

використовуються досить різноманітні інформаційні джерела. В цілому

інформаційна база складається з :

1) внутрішньобанківська інформація – звітність про депозитну діяльності

банку, звітність про стан кредитного портфелю банку, звітність про

портфель цінних паперів, про формування резервів на покриття ризиків за

активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені,

пролонговані та реструктуризовані кредити. Минула інформація про

повернення кредитів позичальника, дані про рух коштів за рахунками

клієнтів тощо;

2) інформації, одержаної безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку,

та офіційних повідомлень – фінансові звіти позичальників та емітентів

цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про

реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри

дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття,

реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання

позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження

про зняття коштів з клієнтських рахунків і тощо;

3) зовнішніх джерел – рейтингів, статистичних збірників, повідомлень

інформаційних агенцій чи засобів масової інформації тощо.

Комплексний аналіз всіх інформаційних джерел дозволить банку не лише

аналізувати наявність ліквідних коштів, але й найбільш об’єктивно і точно

прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу.

Аналіз коефіцієнтів ліквідності

Першим етапом аналізу ліквідності банку є виявлення того. Наскільки

банк дотримується нормативів ліквідності, установлених Центральним банком,

в даному випадку ПРБ (Придністровським Республіканським банком). Це

дозволяє здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати

необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з

цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дозволяє не тільки

оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний

аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дозволяє виявити кількісний зв’язок між різними

рахунками, групами та розділами балансу. В такий спосіб визначають питому

вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків в загальному обсязі

активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу.

Встановлені слідуючи нормативи ліквідності:

> норматив миттєвої ліквідності;

> норматив загальної ліквідності;

> норматив співвідношення високоліквідних та робочих активів.

Згідно з Інструкцією ПРБ від 26.06.2002р. №1 “ Про порядок регулювання

діяльності банків та кредитних установ”, з метою контролю стану ліквідності

банку встановлюються нормативи ліквідності (миттєвої, поточної,

довгострокової ліквідності – директивні, загальної ліквідності – оціночний)

[ 3, с.12 ].

Норматив миттєвої ліквідності (Н2.1.) визначається як відношення суми

високоліквідних активів банку до суми зобов’язань по рахункам до запитання:

Н2.1.= ЛАм / ОВм х100%, де

ЛАм – високоліквідні активи, які розраховуються як сума залишків на

рахунках : 1011, 1012, 1013, 1014, 1015, 1016, 1017, 1021, 1022,

1023(врозрахунок приймається 70% коштів, які знаходяться на балансовому

рахунку), 1024, 1026, 1812 ( в розрахунок включається тільки філіями –

банків нерезидентів).

Високоліквідні активи зменьшуються на грошові засоби, які знаходяться

на рахунках:

- 1021, 1022, 1023, 1024 в частці сум, на які накладений арест;

- 1022, 1023, 1024 в неплатоспроможних банках;

- 1021 на суму незнижаємого щалишку по рахунку, у відповідності з укладеним

договором;

- 2091 в частці засобів, зписаних з рахунків клієнтів, но не проведених по

коррахунку банку.

ОВм – зобов’язання до запитання: 2021, 2022, 2027, 2091, 2092,

2093, (2094-1094) (в розрахунок приймається сума засобів по рахунку 2094,

зменшена на суму засобів рахунка 1094 в частці засобів заліку взаємних

вимог між підприємствами та організаціями), 2096, (2170-1180) ( в

розрахунок приймається тільки позитивна сума), 2181, 2182, 2183, 2186,

2187, 2188, 2189, 2191, 2192, 2199, 2211, 2212, 2213, 2214, 2215, 2216,

2217, 2218, 2219, 2221, 2222, 2223, 2224, 2225, 2228, 2229, 2231 ( береться

в розхрахунок в частці коштів до запитання), 2232 (суми в частці ощадних

сертифікатів не погашених в строк), 2311, 2391, 2392, 2393, (2651, 2652,

2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659, 2661, 2666) (в розрахунок беруться

тільки засоби до запитання), 2665 ( в розрахунок приймаються дивіденди, які

належить виплатити акціонерам, якщо рішення про віплату дивідендів

затверджено зборами акціонерів банку), часть 6014 ( в розрахунок береться

50% вимог по викупу цінних паперів по зворотній частці операцій РЕПО), 2812

( філіями банків-нерезидентів), (2101, 2102, 2103, 2105, 2231, 2241, 2242,

2243, 2244, 2245, 2246, 2251, 2252, 2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263,

2264, 2271, 2272, 2273, 2274) ( в розрахунок беруться суми, по яким вимоги

наступили, але клієнтами банків ще не запитані), 2756, 2777.

Мінімально припустиме значення норматива Н2.1. встановлений в розмірі

20%.

Норматив поточної ліквідності банку (Н2.2.) визначається як відношення

суми ліквідних активів банку до суми зобов’язань банку по рахункам до

запитання та настрок до 30 днів:

Н2.2. = ЛАт / ОВт х 100%, де

ЛАт – ліквідні активи, які розраховуються як сума високоліквідних

активів та залишків на рахунках: 1202, 1203, 1204, (1212, 1213, 1214),

1301, 1302, 1303, 1304, 1305, 1306, 1307, 1308, (1311, 1312, 1313, 1314,

1315, 1316, 1317, 1318, 1319, 1331, 1332, 1333, 1334, 1335, 1336, 1337,

1338, 1339, 1351, 1352, 1353, 1354, 1355, 1356, 1357, 1358, 1359, 1371,

1372, 1373, 1374, 1375, 1376, 1377, 1378, 1379, 1431, 1432, 1433, 1434,

1435, 1436), (1101, 1102, 1104).

ОВт – зобов’язання до запитання та на строк до 30 днів: 2021, 2022,

2027, 2091, 2092, 2093, (2094-1094), 2096, 2101, (2170-1180), 218, 2182,

2183, 2186, 2187, 2188, 2189, 2191, 2192, 2199, 2211, 2212, 2213, 2214,

2215, 2216, 2217, 2218, 2219, 2221, 2222, 2223, 2224, 2225, 2228, 2229,

2231, 2232, 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2311, 2312, 2313, 2314,

2315, 2391, 2392, 2393, 2651, 2652, 2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659,

2661, 2665, 2666, 2801, 2812, 100% (2102, 2103, 2104, 2105, 2251, 2252,

2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263, 2264, 2271, 2272, 2273, 2274, 2332,

2333, 2334, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373, 2374, 2481, 2482), 10% (2102,

2103, 2104, 2105, 2251, 2252, 2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263, 2264,

2271, 2272, 2273, 2274, 2332, 2333, 2334, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373,

2374), (2740, 2750), (2770, 2780), 6341, 6351, 6353.

Сума зобов’язань до запитання та на строк до 30 днів (ОВт) зменшується

на суми які підлягяють виплаті більш ніж через 30 днів, частина рахунків:

2651, 2652, 2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659.

Мінімально припутсиме значення норматива Н2.2. встановлено в розмірі

50%.

Норматив довгострокової ліквідності (Н2.3.) визначається як відношення

всієї заборгованості банку більше року до власного капіталу банку, а також

зобов’язаннями банку по депозитним рахункам, отриманним кредитам та іншим

борговим зобов’язанням строком погашення більше року:

Н2.3. = (Крд / К+ОД) х 100%, де

Крд – кредити, видані банком. Розміщенні депозити із залишившимся

строком погашення більше року, враховуючи відсоткові та безвідсоткові:

частина рахунків 1351, 1352, 1353, 1354, 1355, 1356, 1357, 1358, 1359,

1371, 1372, 1373, 1374, 1375, 1376, 1377, 1378, 1379, (1391, 1392, 1393,

1394, 1395, 1396, 1397, 1398, 1399, 1437, 1411, 1412, 1413, 1414, 1415,

1416, 1417, 1418, 1419), 1431, 1432, 1434, 1435, 1436, 1438, 1802, 1803.

ОД – зобов’язання банку по кредитам та депозитам,отриманім банком, а

також по випущеним в обіг цінним паперам банка строком погашення більше

року: часть рахунків 2103, 2104, (2231, 2232), 2261, 2263, 2264, 2271,

2272, 2273, 2274, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373, 2374, 2802, 2803.

Максимально припустиме значення норматива Н2.3. встановлено в розмірі

120%.

Норматив загальної ліквідності (Н2) визначають як відсоткове

співвідношення ліквідних активів та сумарних активів банку:

Н2 = ( ЛАт / (А-Ро) ) х100%, де

А – загальна сума всіх активів по балансу банку, за мінісом залишків

на рахунках: 1666, 3091, 1701, 1702, 1703, 1711, 1712, 1713, 1714, 1715,

1716, 1717, 1718, 1719, 1721, 1722, 1723, 1724, 1725, 1726, 1727, 1728,

1741, 1742, 1743, 1744, 1745, 1746, 1747, 1748, 1749, 1751, 1752, 1753,

1754, 1755, 1756, 1757, 1758, 1759, 1771, 1772, 1773, 1774, 1775, 1776,

1777, 1778, 1779, 1781, 1782, 1783, 1784, 1785, 1786, 1787, 1788, 1789,

1811, 1812, 1802, 1803, контр-рахунок 3054, контр-рахунок 3055, 1642, 1643,

1644, 1645, 1646, 1647, 1648, 1649, 1621, рахунки Класу V.

Ро – обов’язкові резерви банку рахунок 1501 та частина рахунку 1021 в

частці засобів незнижаємого залишку фонду страхування банківських вкладів

(депозитів) громодян банками (кредитними установами) ПМР.

Рекомендуєме мінімально припустиме значення Н2 – 20%.

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним

підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку ліквідним коштам. У

процесі аналізу можуть додатково використовуватися й інші коефіцієнти, що

характеризують ліквідність банку та чинників, які на неї впливають. Це:

1. Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими

строками погашення. Здебільшого цей коефіцієнт аналізують в діапазонах

до 1 місяця (поточна ліквідність) та до 3 місяців (короткострокова

ліквідність). Якщо обчислення значення близькі до одиниці, то це

означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками

залучення пасивів та розміщення активів.

2. Коефіцієнт довгостроковості (ресурсної) ліквідності обчислюється як

співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов’язань.

Оскільки банки часто трансформують короткострокові зобов’язання в

довгострокові активи (які є найбільш дохідними, ніж короткострокові),

то значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Вище значення

означає і вищий ризик. Прийнятим вважається значення коефіцієнта 120%.

3. Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. В стабільних

економіках значення цього показника становить 20-30%.

4. Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення

всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти)

до основних депозитів. Прийнятим вважається рівень 70-80%, який вказує

на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.

5. Коефіцієнт відношення таких активів як готівка в касі і прирівняні до

неї кошти та сальдо міжбанківських позик, - наданих і одержаних.

6. Коефіцієнт ліквідних цінних паперів – це відношення цінних паперів

уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів.

7. Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення

коштів до запитання до строків депозитів та характеризує рівень

стабільності ресурсів банку.

8. Норматив платоспроможності банку (Н3) обчислюється як співвідношення

власного капіталу банку та активів, зважених за ризиком.

9. Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та

обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.

Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізують в динаміці, що

дозволяє виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи

та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку

коефіцієнти співставляють з нормативними значеннями.

Аналіз показників ліквідності є найпростішим підходом до оцінки

ліквідності банку. Недоліком коефіцієнту аналізу є статистична оцінка

ліквідності, що не дає змоги врахувати динамічну природу ліквідністі.

Недолік методу полягає в тому, що за такого підходу до визначення рівня

ліквідності банк має підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі,

що негативно позначається на доходах. З розвитком та розширенням фінансових

ринків у банків з’являються ширші можливості щодо прогнозування та

підтримання ліквідності. Метод показників дозволяє виявити тенденції зміни

ліквідності та часто використовується у процесі порівняльного аналізу поряд

з іншими прийомами.

1.6.Аналiз доходiв i витрат в банках ПМР

Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу доходів і

витрат банку

Аналіз доходів і витрат комерційного банку здійснюється з метою

визначення напрямків та можливостей збільшення його прибутку та підвищення

рентабельності на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже,

значення аналізу доходів та витрат полягає у тому, що він с необхідною

умовою ефективного управління фінансовою діяльністю і може розглядатися як

допоміжна функція системи управління доходами, витратами і прибутком

комерційного банку.

Завдання аналізу доходів та витрат визначаються його метою і місцем

у системі управління діяльністю банку. Основними завданнями аналізу доходів

і витрат комерційного банку є:

V оцінка виконання плану доходів;

V аналіз структури доходів;

V аналіз динаміки доходів в цілому, за складом та структурою;

V оцінка впливу факторів на формування доходів в цілому та за видами

доходів;

V аналіз доходності активів банку;

V визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури та рівня

доходів за тривалий період;

V оцінка виконання кошторису витрат;

V аналіз структури витрат;

V аналіз динаміки витрат в цілому, за складом та структурою;

V оцінка впливу факторів на утворення витрат в цілому та за видами витрат;

V аналіз рівня витрат комерційного банку;

V визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури і рівня витрат

за тривалий період;

V оцінка співвідношення доходів та витрат комерційного банку і визначення

прибутку (збитку) комерційного банку до оподаткування.

Інформаційне забезпечення аналізу доходів і витрат формується

відповідно до завдань, які належить вирішити. Побудова інформаційної бази

аналізу доходів і витрат грунтується на класифікації економічної інформації

за джерелами її утворення.

Правова інформація міститься у законах ПМР, які регламентують

діяльність банківської системи (наприклад, Закон ПМР "Про банки і

банківську діяльність"), а також у законах, що визначають загальні правові

засади регулювання діяльності суб'єктів економічних відносин ПМР

(наприклад, Закон ПМР "Про оподаткування прибутку підприємств").

Нормативно-довідкова інформація міститься у збірках галузевих,

відомчих, міжгалузевих нормативів, прейскурантах, каталогах, проспектах.

Джерелами нормативно-правової інформації є також різноманітні рекомендації

щодо організації і методики фінансового аналізу діяльності банків.

Характерною рисою нормативно-довідкової інформації є її необов'язковий для

застосування характер. Не зважаючи на це, у фінансовому аналізі доходів і

витрат нормативно-довідкова інформація відіграє важливу роль: за її

допомогою аналітик визначає оптимальний шлях вирішення завдань аналізу.

Фінансовий план комерційного банку є джерелом планової інформації щодо

очікуваних доходів і витрат звітного періоду. Ця інформація застосовується

як база порівняння фактичних показників з їх плановими значеннями для

оцінки виконання плану доходів і витрат в цілому, за складом і структурою,

а також при проведенні факторного аналізу доходів та витрат.

Основними джерелами облікової фактографічної інформації, яка

характеризує доходи і витрати за певний період, є дані бухгалтерського та

статистичного обліку та звітності.

Облікова бухгалтерська інформація отримується методами суцільного

безперервного спостереження, обов'язкового документування та

систематизації на відповідних рахунках. На основі облікової інформації

складаються форми бухгалтерської (фінансової) звітності. Доходи, витрати і

прибуток банку відображаються у Звіті про прибутки та збитки, який є

складовою фінансового звіту комерційного банку.

За даними статистичного обліку складаються відповідні форми

статистичної звітності. У фінансовому аналізі доходів і витрат інформація,

джерелом якої є статистичний облік, застосовується поряд з інформацією, що

надходить з бухгалтерського обліку. Статистична інформація застосовується

для дослідження окремих фінансово-господарських ситуацій, наслідком яких є

суттєві відхилення отриманих доходів або здійснених витрат від очікуваних

значень.

Інформаційна система управління доходами і витратами банка поєднує всі

види економічної інформації, незалежно від джерела її утворення.

Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного

банку

Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає можливість вивчення

результатів діяльності комерційного банку, а отже, і оцінки ефективності

його як комерційного підприємства.

Метою аналізу банківської діяльності з погляду її фінансових

результатів є виявлення резервів росту прибутковості банку і на цій основі

формулювання рекомендацій керівництву банку по проведенню відповідної

політики в області пасивних і активних операцій.

При аналізі доходів банку, на початку необхідно розрахувати загальну

суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на види

прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських операцій. Це

дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку виходячи з питомої

ваги визначених статей доходів у їхній загальній сумі.

Валові доходи прийнято розділяти на процентні та непроцентні. До

процентних доходів банку відносяться:

відсотки отримані по позичках, виданим клієнтам (підприємствам);

відсотки отримані по споживчих позичках;

відсотки отримані по міжбанківських кредитах і депозитам;

доходи по залишках на кореспондентських рахунках;

доходи від цінних паперів (процентні).

До непроцентних доходів банку відносяться:

доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи

від участі в спільній діяльності підприємств і організацій і т.д.);

доходи від валютних організацій;

доходи від отриманих комісій і штрафів;

інші доходи.

При аналізі банківських доходів визначається питома вага кожного виду

доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка

дохідних статей може дорівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і

по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про

його нормальну роботу і про кваліфіковане керування активними операціями

банку.

Після проведення аналізу структурних доходів по укрупнених статтях

варто більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену

статтю, що займає невелика питома вага в загальному об’ємі доходів. При

аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні

показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості позичкових

операцій у цілому і кожній групі позичок окремо. Такими показниками є:

1. відношення валових процентних доходів до середніх залишків по всіх

позичкових рахунках;

2. відношення отриманих відсотків по короткострокових позичках до середніх

залишків по короткострокових позичках;

3. відношення отриманих відсотків по довгострокових позичках до середніх

залишків по довгострокових позичках;

4. відношення отриманих відсотків по окремих групах позичок до середніх

залишків по досліджуваній групі і т.д.

Динаміка цих показників дає можливість оцінити за рахунок яких

позичкових операцій виросли процентні доходи. Аналіз непроцентних доходів

дозволяє визначити, на скільки ефективно банк використовує некредитні

джерела одержання доходів. При цьому їх аналізують по видах операцій і в

динаміці. Важливим за значенням джерелом доходів комерційного банку є

доходи, отримані від операцій із цінними паперами. Розмір доходів даного

виду залежить від розміру і структури портфеля інвестицій і прибутковості

різних видів цінних паперів. Доходи від валютних операцій банку також у

значній мірі впливають на його прибуток. Для аналізу прибутковості валютних

операцій необхідно установити об’єм угод кожного виду, суму доходів і

витрат по ним. Дохід банку від валютних операцій визначається як

співвідношення сумарного доходу по даному виду угод за даний період до

загального об’єму угод.

До інших доходів відносяться комісійні. Щоб відшкодувати витрати,

пов’язані з обслуговуванням рахунків клієнтів, більшість банків стягує

плату. Комісійні можуть нараховуватися у відсотках від суми кожної операції

або у твердій сумі, що сплачується періодично. При аналізі доходної частини

важливо виявити яку питому вагу в ній займають операційні доходи. Їхня

частка повинна прагнути до 100%, темп приросту бути рівномірним. При

зменшенні приросту цих доходів загальне збільшення останніх може бути

забезпечене за рахунок інших видів доходів банку.

Аналіз витрат здійснюється по тієї ж схемі, що й аналіз його доходів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.