Банківські ресурси

Банківські ресурси

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони

оформлюються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють

форму депозитної угоди, яка укладається у письмовій формі. Депозитний

договір засвідчує право КБ управляти заліченими від юридичних і фізичних

осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму

депозитного внеску і % за його користування.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути

(додаток №11):

- назва та адреса банку, який приймає депозит;

- назва та адреса власника коштів;

- дата внесення депозиту;

- дата вимоги вкладником своїх коштів;

- % ставка за користування депозитом;

- зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на

це особи та вкладників.

Угода укладається у 2-ох примірниках, один із яких зберігається в

клієнта, а інший у банку. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір

строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на

відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).

У свою чергу банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати усі

умови угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у

встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику

депозитного рахунка або виплату відсотків. Суперечності, що виникають між

банком і вкладником вирішується у суровому порядку. Строкові вклади не

використовуються для здійснення поточних платежів.

Якщо вкладник бажає змінити суму внеску – зменшити або збільшити, то

він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на

нових умовах. При достроковому вилученні коштів з строкового депозиту

власник, як правило, позбавляється передбачених угодою %. У цьому випадку %

знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Однією із форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний)

сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке

засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після

закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та % за ним.

Сертифікат є ЦП. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні –

фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати за такими ознаками:

. спосіб випуску:

- одноразово

- серіями

. спосіб оформлення:

- іменні

- на пред’явника

. термін обертання:

- термінові

- до запитання

. умови сплати відсотків:

- регулярна сплата % по закінченню визначеного розрахункового періода

- виплата % у день погашення сертифіката.

Строк дії сертифікату встановлюється від дати видачі сертифіката до дати,

коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що

оформлені депозитними договорами. Завдяки ринку ЦП (фондовій біржі)

сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з

одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу

ресурсів банку, у той час, як дострокове вилучення власником строкового

вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини

ресурсів. Сертифікати мають обов’язково містити такі реквізити:

1. назву “ощадний (депозитний) сертифікат

2. порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск серійний)

3. дату внесення депозиту (вкладу)

4. розмір депозиту (вкладу), який оформлений сертифікатом (літерами і

цифрами)

5. зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит (вклад)

6. дату вимоги вкладником суми за сертифікатом

7. % ставку за користування депозитом

8. умови сплати % ставки – у разу вимоги вкладника про повернення вкладу до

обумовленого терміну

9. назву та адресу банку – емітента, а для іменного сертифіката – назву

(ім’я) вкладника

10. місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати

зобов’язання та місце для печатки банку.

Іменні сертифікати мають мати корінці (додаток №12). Банк заповнює всі

реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або

уповноваженню ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і

зберігається і банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець

не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних

сертифікатів, до якого заносяться реквізити, що відповідають реквізитам,

передбаченим для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й іншу

потрібні банку реквізити.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум з ними – для

юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі – для фізичних

осіб, як у готівковій так і безготівковій формі. Видача і погашення

сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки

оригінали сертифікатів.

У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти

пред’явлення сертифіката на підставі заяви власника, у якій зазначається

рахунок, на який мають бути зараховані кошти. У реєстраційному журналі

власників сертифікатів робиться позначка про погашення. Після цього

випускається розпорядження для бухгалтерії про перерахування коштів на

зазначений рахунок або про видачу готівки фізичним особам та здійснюється

погашення сертифіката шляхом проставлення напису “погашено”.

Бланки сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або у

вогнетривких шафах. Корінці сертифікатів після відображення операції за

балансом вміщуються в окремі теки. Реєстраційні журнали та теки з корінцями

сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або вогнетривких шафах.

КБ ведуть журнал обліку бланків та розміщених сертифікатів, який має

містити такі реквізити:

1. дату здійснення операції

2. кількість бланків сертифікатів, що надійшли з друкарні

3. кількість сертифікатів, наданих вкладникам (з перерахуванням від номера

до номера включно)

4. кількість зіпсованих бланків сертифікатів (із зазначенням номерів)

5. залишок бланків сертифікатів на звітну дату з обов’язковою перевіркою їх

наявності в касі.

КБ можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою

банківського векселя. Це цінний папір, що містить безумовне грошове

зобов’язання банку про сплату векселедержателю у конкретному місці та в

указаний строк. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий

на сертифікат. Але, на відміну від сертифіката, банківський вексель може

бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги,

причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом

індосамента. Це передатний напис на векселях, чеках та інших ЦП, що

підтверджує перехід права за вказаними документами до іншої особи.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень.

Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі

ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття за

грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника

внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче

(як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між

банком і власником рахунка. Одже, ощадні вклади передбачають тривале

існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в

активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують %.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує КБ шукати нові форми і

способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав

депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним поточного рахунку.

Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів

на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови деного

депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей

депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього

можливе лише у випадку закриття клієнтом поточного рахунка. Він вважається

безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості

довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання,

по даному депозиту нараховуються мінімальні % або вони зовсім не

нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за введення операцій по

розрахунковому рахунку. Банки часто надають цьому депозиту характер

заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі

депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є

гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою

примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що

пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і

пільгове розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не

тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може

позбутися вже існуючих. Комерційні банки використовують і такий метод

залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і

накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком

і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе

зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання

останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування

коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному або виходячи з

можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода

клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість

безперешкодно одержати в КБ кредит, причому чим меншим буде розрив між

сумою депозиту і сумою кредиту, тим менший буде встановлений % за позичкою.

У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення

позички, оскільки він має право спрямувати на погашення кредиту кошти, що

зберігаються на депозитному рахунку (приклад №2). Проте успіх такого методу

залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої % політики

банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він

одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат

по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для

банку стане втратою як потенційних так і наявних клієнтів. У роботі КБ по

залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє % політика, оскільки

одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим

стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного % встановлює КБ

самостійно, виходячи з облікової стави НБУ, стану грошового рину і власної

депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних

рахунків різний. Найнижчі % КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки

вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні

прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму

залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові

депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються

стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до

запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених % або виплати

клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до

запитання, відкритими для фізичних осіб, % нараховуються в обов’язковому

порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При становленні розміру % ставки по термінових депозитах визначальним

чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі %

ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від

частоти виплати прибутку: чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень %

ставки. Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування і сплати

простих і складних %. Прості % є традиційним видом обчислення прибутку по

вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування

і виплата прибутку по внеску (додаток №3). Дохід за складними %

(нарахування % на %) визначається так: після закінчення розрахункового

періоду на суму внеску нараховуються % і отримана величина приєднується до

суми внеску; у наступному розрахунковому періоді % ставка застосовується до

нової вже збільшеної суми. Складні % доцільно використовувати в тому

випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

Одним з способів стимулювання внесків є застосування % ставки, що

прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на

вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат КБ можуть пропонувати вкладнику

виплату % наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково,

виплачені % банк утримує із суми внеску (приклад №4).

3.3 Традиційний аспект діяльності банків від моменту їх

заснування – залучення коштів на депозит.

Депозитна політика – це комплекс заходів комерційного банку із

формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів

здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному

сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам

доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці

меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного

планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної

схем меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ

конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні

граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку

та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо

цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і

фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей,

завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання

максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі

принципи:

- максимізація прибутку;

- забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

- гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих

параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні

активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення

активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що

банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної

політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального

прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів

депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому

числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка

враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці

ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку

визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем

ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних

операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування

адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють

структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги

приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові

депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими

ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування.

Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити

фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну

від депозитів юридичних осіб.

Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти

різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження

модифікацій окремих депозитів, п6ередбачає встановлення детально

обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати

більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити

успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити

висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку вважають

процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної

діяльності є:

- розміри процентних ставок;

- умови нарахування і сплати процентів;

- мінімальна сума відкриття депозитного рахунка;

- можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих

категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої

самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні

продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний

продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно

розробити зважену збутову політику, яка б передбачила можливості

комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів,

спільний збут тощо.

Попереджувальними кроками до розробки меморандуму депозитної політики

банку має бути:

- проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка

впливу політики Національного банку України на його стан і тенденції

розвитку;

- аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків –

конкурентів на депозитному ринку;

- здійснення SWOT – аналізу депозитної діяльності банку.

При цьому необхідно також урахувати вплив таких зовнішніх факторів, як

економічна ситуація в країні, стан ринку кредитних ресурсів, інвестиційна

привабливість інших секторів економіки, структура доходів та витрат

населення тощо.

Загальну процедуру розробки меморандуму депозитної політики

комерційного банку подано на схемі 1.

Схема 1. Процедура розробки меморандуму депозитної політики комерційного

банку.

У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи:

- визначення позицій банку на депозитному ринку;

- формування мети і завдань депозитної політики;

- розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

- підготовка програми розвитку банку.

Визначити поточний стан банку у залученні депозитів модна за допомогою

структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути

обов’язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для

успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про

маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби

маркетингу інформації про депозитний рахунок.

Моніторинг ринку депозитних послуг є ключовим у процесі розробки

меморандуму депозитної політики.

Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики – формулювання

її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків – це

досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб

клієнтів у депозитних послугах. Для досягнення цієї мети банками можуть

бути сформульовані різні завдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за

призначенням, сумою, терміном тощо.

Третій етап: розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на

депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги

і структури цього джерела в ресурсному потенціалі банку. Збільшення

довгострокових операцій інвестиційного характеру можливе тільки за умови

залучення стабільних ресурсів на тривалий час.

Окрім того, при визначенні депозитної політики необхідно враховувати,

що вклади населення – найстійкіша частина залучених банком ресурсів. Як

свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за

розмірами, але досить чисельні й менш рухливі, ніж відповідні вклади

юридичних осіб.

Четвертий етап – заключний етап у розробці депозитного меморандуму –

розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення

бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів

у залучених ресурсах. Умовно всі заходи можна класифікувати як заходи

організаційного і технологічного характеру. При детальному розгляді

програми можна виходити з того, що банк намагається поліпшити свою ресурсну

позицію за рахунок збільшення частки депозитів:

Заходи організаційного характеру передбачають наявність відповідної

матеріально-технологічної бази для забезпечення приймання депозитів, а

саме:

- спеціальних приміщень;

- зручного місцезнаходження;

- гнучкого графіка роботи банку;

- спеціально підготовленого персоналу;

- рекламно-інформаційних проспектів, буклетів для клієнтів;

- сформованої інформаційно-аналітичної бази для оцінки конкурентної позиції

банку на ринку депозитних послуг;

- ефективних засобів прогнозування ресурсів комерційного банку.

Але значною мірою ці організаційні заходи – досить дорогі й стосуються

переважно депозитного обслуговування фізичних осіб.

Заходи технологічного характеру передбачають упровадження політики

асортиментної гнучкості, системи управління якістю депозитних послуг,

зваженої цінової політики та ефективних методів стимулювання збуту.

У теорії та практиці банківської діяльності України як меморандум

депозитної політики не існує, тому, на погляд кандидатів економічної науки

Порєчкіна Л.С. і Шульги Н.А., комерційним банком України слід розробити

меморандуми депозитної політики банку за схемою 2.

Схема 2. Взаємодія складових депозитної політики комерційного банку.

Меморандум депозитної політики складається з семи самостійних

розділів, тісно пов’язаних між собою.

Перший розділ “Мета і завдання депозитної політики” передбачає

визначення мети і завдань банку. Метою депозитної політики банку є

досягнення максимального прибутку банком при всебічному й комплексному

задоволенні потреб клієнтів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити

такі стратегічні завдання:

- встановлення оптимальних пропозицій між обсягом депозитів та іншим видами

залучених банком ресурсів;

- визначення політики банку щодо завоювання конкурентних позицій на певних

сегментах депозитного ринку.

Стратегічні завдання розробляються на 2-3 роки. У розрізі цих завдань

банки можуть вирішувати ряд поточних завдань, до яких належить:

- розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікація за різними

ознаками (сумою, термінами тощо);

- збільшення (зменшення) обсягу депозитних послуг;

- вибір цільових клієнтів і розробка пакета різних послуг, що реалізується

клієнтами із премією (знижкою);

- проведення активної рекламної кампанії з метою залучення нових клієнтів.

Другий розділ “Асортимент депозитних послуг” передбачає наведення

переліку депозитних продуктів для корпоративних та фізичних осіб.

У третьому розділі “Цільове призначення депозитного продукту та його

переваги для банку і клієнтів” констатується, на яких цільових клієнтів

орієнтований той чи інший депозитний продукт, у чому полягають його

позитивні сторони для банку та його клієнтів.

У четвертому розділі “Цінова політика” розкриваються принципи цінової

політики й методологічні підходи щодо встановлення ціни на депозитний

продукт, а також тип стратегії, яку підтримує банк на депозитному ринку

(агресивна, помірно агресивна, зважена, пасивна).

П’ятий розділ “Канали, методи збуту продукту і засоби його

стимулювання” передбачає визначення збутової політики щодо депозитних

продуктів, можливості спільного їх збуту з іншими ринковими інститутами ті

методів мотивації потенціальних клієнтів.

У шостому розділі “Організаційно-управлінські заходи” мають бути

висвітлені заходи з додаткового залучення персоналу, підвищення його

кваліфікації, можливого створення спеціального підрозділу в банку або

структурної реорганізації наявних підрозділів, які б займалися відповідним

видом діяльності, встановлення сучасного обладнання.

У сьомому розділі “Прибутковість” мають бути відображені доходи й

витрати на депозитне обслуговування в розрізі окремих депозитних продуктів,

цільових клієнтів та за підрозділами банку, що надають депозитні послуги.

Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується

розробляти каталог депозитних операцій, які містять детальний опис

депозитних вкладів і зразки відповідно оформлених юридичних документів.

Аналіз структури і динаміки зростання протягом 1992- 1998 років залучених

коштів комерційних банків дає підстави виділити такі головні тенденції

розвитку цього сектора ринку кредитних ресурсів:

- значні темпи зростання обсягів залучених коштів у національної валюті

протягом майже всього розглянутого періоду;

- зростання до початку 1995 р. питомої ваги, залучених коштів у іноземній

валюті порівняно з національною, зниження цього показника у 1995-1997 рр.

і відновлення зростання у 1998 р., що відповідає динаміці валютного курсу

гривні;

- стабільне зростання питомої ваги строкових депозитів у нац. валюті,

починаючи з 1993 р.

- незначна амплітуда коливань строкових депозитів і вкладів до запитання в

іноземній валюті протягом усього розглянутого періоду;

- зростання питомої ваги вкладів фізичних осіб і підприємств приватної

форми власності на фоні відповідного зниження залишків на рахунках

державних і колективних підприємств;

- зростання питомої ваги депозитів домашніх господарств і підприємств, що

їх обслуговують, у структурі залучених коштів за секторами економіки.

Загальна сума залучених комерційними банками коштів підприємств,

організацій та фізичних осіб у національній та іноземній валютах стабільно

зростала протягом усього розглянутого періоду (таб. №1), досягнувши

наприкінці жовтня 1998 р. значення 7763 млн. гривень.

ТАБЛИЦЯ № 1.

Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення у комерційних

банках України.

|Вид валюти|Сума в млн. грн. |Структура у % |

| |19|199|199|199|199|199|Січе|199|199|199|199|199|199|Січе|

| |92|3 |4 |5 |6 |7 |нь-ж|2 |3 |4 |5 |6 |7 |нь-ж|

| | | | | | | |овте| | | | | | |овте|

| | | | | | | |нь | | | | | | |нь |

| | | | | | | |1998| | | | | | |1998|

|У нац. |18|175|140|279|376|477|4598|90 |64 |58 |64 |69 |74 |59 |

|валюті | | |1 |4 |8 |8 | | | | | | | | |

|У |2 |99 |102|157|171|167|3165|10 |36 |42 |36 |31 |26 |41 |

|вільноконв| | |1 |7 |8 |2 | | | | | | | | |

|ер-тованої| | | | | | | | | | | | | | |

|валюті | | | | | | | | | | | | | | |

|Разом |20|274|242|437|548|645|7763|100|100|100|100|100|100|100 |

| | | |2 |1 |6 |0 | | | | | | | | |

Проте зростання обсягу залучених коштів у національній та іноземній

валютах відбувалося залежно від різних чинників із різною швидкістю. Якщо

залишки на рахунках у нац. валюті коливалися переважно під впливом коливань

обсягу грошової маси, то на залишки на рахунках в іноземній валюті впливало

принаймні кілька чинників: поточний баланс міжекспортером та імпортером,

коливання валютного курсу гривні, наявність та відсутність обов’язкового

продажу валютної виручки.

Питома вага залучених коштів у іноземній валюті в загальній сумі

залучених коштів коливалася передусім під впливом поточного валютного курсу

гривні. Нестабільність національної грошової одиниці, яка спостерігалася до

1995 року, обумовила швидке зростання (до 42%) у цей період питомої ваги

депозитів у вільно конвертованій валюті.

Починаючи з 1995 року валютних курс гривні коливався значно

повільніше, а темпи інфляції знизилися, що спричинило наприкінці 1997 року

відповідне зниження питомої ваги валютних вкладів у загальній сумі

залучених коштів (до 26%).

У серпні 1998 р. міжнародна валютно-фінансова криза поширилася на

Україну, що призвело до зниження валютного курсу національної грошової

одиниці. Саме цим пояснюється відповідне значення у даний час (до 41%)

питомої ваги валютних депозитів. Адже сума валютних вкладів у комерційних

банках України обліковується зо поточним валютним курсом НБУ.

Загальна сума залучених коштів у нац. валюті зросла протягом 1992-1997

років, досягнувши наприкінці 1997 р. зростання 4778 млн. грн. (таб. №2).

Однак до кінця жовтня 1998 р. відбулося незначне (3,8%) зниження цього

показника.

ТАБЛИЦЯ № 2.

Структура залучених коштів КБ у нац. валюті.

|Залучен|Сума в млн. грн. |Питома вага (%) |

|і кошти| | |

| |199|199|199|199|199|199|01-1|19|199|199|199|199|199|01-10|

| |2 |3 |4 |5 |6 |7 |0 |92|3 |4 |5 |6 |7 |1998 |

| | | | | | | |1998| | | | | | | |

|Строков|3 |24 |334|671|133|181|1760|17|14 |24 |24 |35 |38 |38 |

|і | | | | |1 |9 | | | | | | | | |

|До |15 |151|106|212|243|295|2838|83|86 |76 |76 |65 |62 |62 |

|запитан| | |7 |3 |7 |9 | | | | | | | | |

|ня | | | | | | | | | | | | | | |

|Разом |18 |175|140|279|376|477|4598|10|100|100|100|100|100|100 |

| | | |1 |4 |8 |8 | |0 | | | | | | |

Питома вага строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів у нац.

валюті протягом 1992-1997 років коливалася в межах 14-24%. Це відповідає

значним темпам інфляції в цій період і наявності інфляційних очікувань з

боку юридичних та фізичних осіб, що не сприяє зростанню строкових

депозитів. Проте у 1996-1998 рр. Політика НБУ, спрямована на підтримку

валютного курсу національної грошової одиниці, сформована ще у 1995 році,

почала діяти. Одним із позитивних результатів цієї політики стало зростання

питомої ваги страхових депозитів у національній валюти до рівня 38%.

Ціна залучених строкових депозитів у іноземній валюті традиційно в 2-

3 рази менша, ніж ціна строкових депозитів у нац. валюті, що пояснюється як

недостатнім рівнем розвитку валютного кредитування, так і впливом фактора

ризику будь-яких кредитних і депозитних операцій у іноземній валюті. Саме

тому комерційні банки і їх клієнти-юридичні особи надають перевагу не

строковим депозитам, а вкладам до запитання в іноземній валюті.

Динаміка залучення строкових депозитів і вкладів до запитання в

іноземній валюті (що обліковується у гривневому еквіваленті)

характеризується відносно незначною амплітудою коливань у валютному

еквіваленті протягом 1995-1998 років (таб. №3),

ТАБЛИЦЯ №3

Структура залучених коштів комерційних банків у іноземній валюті за

строками повернення

.

|Залучен|Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) |

|і кошти| | |

| |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень|

| | | | |-жовте| | | |-жовте|

| | | | |нь | | | |нь |

| | | | |1998 | | | |1998 |

|Строков|605 |804 |833 |1361 |38 |47 |50 |43 |

|і | | | | | | | | |

|До |973 |914 |839 |1804 |62 |53 |50 |57 |

|запитан| | | | | | | | |

|ня | | | | | | | | |

|Разом |1578 |1718 |1672 |3165 |100 |100 |100 |100 |

так і питомої ваги строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів у

іноземній валюті, яка коливається протягом цього періоду в межах від 38 до

50%.

Аналіз структури залучених коштів комерційних банків у розрізі

форм власності вкладників (таб. 4) дає змогу зауважити зростання питомої

ваги вкладів підприємств із приватною формою власності і фізичних осіб – із

15% наприкінці 1995 року до 44% наприкінці жовтня 1998 року. Ця тенденція

пов’язана з розвитком ринкових відносин узагалі і процесом приватизації

зокрема. Ринок депозитів фізичних осіб у цей період також розвивався досить

швидкими темпами.

Із цих же причин із кінця 1995 року питома вага вкладів державних

підприємств знизилася з 31 до 17%.

Стосовно зменшення протягом 1997-1998 років залишків на рахунках

підприємств колективної форми власності з 56 до 38% , то на цей процес

вплинули, принаймні 2 основних негативних чинники:

1. криза платежів, яка призвела до неспачі обігових коштів, переважно у

великих колективних підприємств;

2. бартеризація торгівельних зв”язків, яка саме протягом 1997-1998 років

досягла свого максимуму.

Ці негативні фактори значною мірою вплинули на поглиблення бюджетної

кризи у зазначений період.

Розгляд структури залучених коштів комерційних банків у розрізі

секторів економіки до яких належать вкладники (таб. №5), виявляє:

- швидкі темпи зростання у 1995-1998 роках не лише абсолютних сум, а й

питомої ваги вкладів домашніх господарств і підприємств, які їх

обслуговують, на фоні відповідного зниження питомої ваги залишків на

рахунках підприємств нефінансового сектору;

- стрімке збільшення залишків на рахунках підприємств фінансового

(небанківського) сектора економіки у 1998 році.

ТАБЛИЦЯ № 4. Структура залучених коштів КБ за формами власності.

|Форма |Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) |

|власнос| | |

|ті | | |

| |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень|

| | | | |-жовте| | | |-жовте|

| | | | |нь | | | |нь |

| | | | |1998 | | | |1998 |

|Приватн|642 |1289 |2400 |3404 |15 |23 |37 |44 |

|а | | | | | | | | |

|Колекти|2361 |3085 |3167 |2953 |54 |56 |49 |38 |

|вна | | | | | | | | |

|Державн|1367 |1112 |883 |1293 |31 |20 |14 |17 |

|а | | | | | | | | |

|Разом |4370 |5486 |6450 |7763 |100 |100 |100 |100 |

ТАБЛИЦЯ №5 Структура залучених коштів КБ за секторами економіки.

|Сектор |Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) |

| |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень|

| | | | |-жовте| | | |-жовте|

| | | | |нь | | | |нь |

| | | | |1998 | | | |1998 |

|Фінансови|17 |7 |6 |199 |0 |0 |0 |3 |

|й | | | | | | | | |

|(небанків| | | | | | | | |

|ський) | | | | | | | | |

|Нефінансо|3557 |3949 |3858 |4304 |81 |72 |60 |55 |

|вий | | | | | | | | |

|Домашні |797 |1530 |2586 |3259 |19 |28 |40 |45 |

|господарс| | | | | | | | |

|тва | | | | | | | | |

|Разом |4371 |5486 |6450 |7762 |100 |100 |100 |100 |

Одже, структура і динаміка зростання залучених коштів комерційних

банків України протягом 1992-1998 років у цілому відображає позитивні й

негативні тенденції, властивні, перехідній моделі економіки.

Треба також зазначити, що в основному комерційні банки мають у

розпорядженні короткострокові ресурси. Через те банки обмежені у своїх

можливостях здійснювати довгострокові інвестиції і переважно надають

кредити для поповнення оборотних коштів.

Банківська система власних грошей не має. Їх специфіка у тому, що

вона перетворює капітал економіки, юридичних осіб у банківські ресурси,

тобто гроші роблять тільки із грошей. Якщо необхідних грошей немає, то ті,

що з’являються з нічого, - порожнє, руйнівні гроші – може продуктувати лише

НБУ, але багатішим

від того український народ не стане. Багатство його залежить від успішної

роботи економіки.

Одже, підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що першочергова

орієнтація комерційних банків на сучасному етапі полягає у формуванні

фінансових ресурсів для довгострокових інвестицій в економіку шляхом

народжування грошової частини власного капіталу та залучення довгострокових

депозитів від населення і суб’єктів господарювання.

Ось чому створення сприятливого середовища, в якому КБ мали б змогу,

з одного боку, мобілізувати банківські ресурси, а, з другого, здійснювати

інвестиції, має стати головною метою банківських реформ.

4. Запозичені кошти комерційного банку.

Запозичений банківський капітал включає позички та позики. Слід чітко

уявляти відмінності між цими поняттями. Позички – це кошти, які комерційні

банки купують один у одного або в НБУ, а позики – це форма мобілізації

додаткового грошового капіталу шляхом емісії й розміщення облігацій.

Облігації відрізняються від акцій тим, що облігації не дають права їх

власникам на участь у керуванні комерційним банком і тим, що акції

випускаються без встановлення строку погашення, у той час як по облігаціях

такий термін встановлюється. Тому кошти, отриманні комерційним банком за

допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать

про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента

у форму довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання

фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням

терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість

цього цінного паперу.

Продаж облігацій може відбуватися або на підставі їхньої реалізації за

договором із покупцями, або шляхом обміну на раніше емітовані облігації чи

інші ЦП.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти,

запозичені за допомогою облігацій, то він здійснює рефінансування

попередніх випусків. Це відбувається шляхом викупу раніше випущених

облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених

грошових зобов’язань. Якщо умовами емісії передбачено, то облігації можуть

бути конвертовані в прості акції, тоді залучені за х допомогою кошти

переходять у власний капітал банку. Конвертованість облігацій дозволяє

підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість

останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники

облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку

банкротства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж

звичайним акціонерам. Щоб відрізняти кошти, що мобілізовані КБ за допомогою

облігацій, від внесків і депозитів, треба зазначити, що при випуску

облігації банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, у

той час як при залученні внесків роль банку пасивна.

Емісія облігацій регламентується законами України “Про господарські

товариства” і “Про цінні папери та фондову біржу”.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових

коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій.

Одним із джерел поповнення комерційного банку є міжбанківський кредит.

Терміни міжбанківських кредитів залежно від фінансового стану їх одержувача

й стратегії кредитора можуть бути різними – як правило, від 1 дня до 6

місяців. Процентна ставка за міжбанківськими предметами переважно нижча ніж

за кредитами, що надаються суб’єктам господарювання, і пов’язана з

обліковою ставкою НБУ.

Банки – позичальники залучають кошти на умовах міжбанківського кредиту

для розширення кредитного потенціалу, а також у зв’язку з необхідністю

регулювання банківської ліквідності. При укладанні договору на

міжбанківське кредитування, крім терміну його повернення, обумовлюється

його обсяг, рівень процентної стави, порядок погашення (додаток № ). Як

правило, при порушенні термінів погашення міжбанківського кредиту банк –

кредитор використовує своє право на безспірне списання боргу, якщо ж банк –

боржник, що запозичив міжбанківські кредитні ресурси не може своєчасно і в

повному обсязі погасити борг за ними, то він терміново змушений звертатися

до позик, переважно на невигідних для нього умовах, від інших банків, що

негативно впливає на його фінансову стійкість. Найпростішим способом для

оцінки стану використання запозиченого капіталу в цілому може бути

переодичне визначення банком коефіцієнта зв’язаності залученого й

запозиченого капталу. Зазначений коефіцієнт слід порівнювати. Це означає,

що всі його залучені ресурси задіяні в обігу. Складнішим способом оцінки

депозитів і залученого капіталу в цілому, що застосовувалися банком, є

переодичне зіставлення розмірів залучених ресурсів, згрупованих за

джерелами, термінами, обсягами процентних виплат , і визначення на цій

підставі ефективному розміщення залученого й запозиченого капіталу залежно

від утримання доходу за різними групами.

Міжбанківський ринок це один із сегментів ринку кредитних ресурсів.

Його структура характеризується наявністю учасниками ринку (покупці і

продавці), набором фінансових інструментів (депозити і кредити),

організації, що утворюють інфраструктуру ринку (система комунікацій,

інформаційна система, СЄП), наявність керівних органів, які впливають на

конкуренцію.

Комерційні банки виходять на міжбанківський ринок з певною метою:

- або для надійного розміщення коштів (в цьому випадку банк виступає

кредитором, його позиція на ринку в цьому випадку дадатня, тобто довга);

- або з метою оперативного залучення коштів (банк виступає в ролі

позичальника, його позиція на ринку від’ємна, тобто коротка);

- і з метою отримання прибутку.

Одним із головних завдань на ринку межбанківських кредитів є

приведення позицій до “нуля”.

Надання кредитів комерційними банками на межбанківському ринку

регламентується наступним нормативними актами:

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”;

2. Цивільний кодекс України;

3. Нормативними актами НБУ (положення про кредитування);

4. Статутом комерційного банку;

5. Кредитним договором.

При кредитування комерційними банками один одного, банк - позичальник

надає такі документи банку – кредитору:

1. заява на одержання міжбанківського кредиту;

2. установчій договір;

3. копію статуту, що засвідчена нотаріально;

4. копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірену нотаріально;

5. картка із зразками підписів та відтиском гербової печатки, що завірена

нотаріально;

6. баланс на поточну звітну дату;

7. розрахунок економічних показників на поточну звітну дату;

8. показники діяльності КБ;

9. форма забезпечення і строкове зобов’язання

Банк – кредитор після ретельної перевірки і аналізу даних документів

визначає кредитоспроможність банка-позичальника за такими даними:

Страницы: 1, 2, 3