РУБРИКИ

Ринок цінних паперів

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Ринок цінних паперів

вання АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба

розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у

банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер

рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними

інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно

шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як

для АТ, так і для акціонерів.

Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробити

грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип,

враховуючи такі особливості функціонування акціонерного товариства, як

сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші

фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі

дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при їх

виплаті.

Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має

стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить

успішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано

зростаючих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого

товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках,

залученню додаткових інвестицій.

Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.

Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує

в економічній сфері:

відтворення дійсної вартості основних виробничіх фондів, рентабельності

того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо

актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванніі

державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень

фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на

фондовій біржі, є більш об’єктивним.

Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його

акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.

Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.

Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення

із вільного обігу.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з

ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях –

від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить

жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для

усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї

країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування

такого ринку є:

Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забеспечується наявністю

єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних

паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного

Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на

усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території

даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то

для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний

банк через фондову біржу.

Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та

безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і

забеспечується спеціально створеними державними органами.

Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової

інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території

країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на

купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих

замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок

Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх дематеріалізованого

обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національна

фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”

Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів

загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що

забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в

акціонерні капітали і розвиток національної економіки

Впровадження таких принципів у більшості країн світу

здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної

організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових

ринків.

Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями

“Групи Тридцяти” передбачає необхідність:

Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки

цінних паперів

Запровадження вимог суворого лістингу

Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій

біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію

Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу

рівності інвесторів

Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду

ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює

можливості для попиту і пропозиції

Надійності біржового ринку: забеспечення відсутності затримок і безпеки

поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в

стандартний період угоди

Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними

депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.

Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради

європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті

інвестиційні фонди ЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment in

Transferable Securities ), які створюються для того, щоб надати можливість

фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої акції в

інших країнах союзу.

Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних

паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні

банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації,

які об’єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії,

пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.

2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.

Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм

ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних

паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до

зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними

рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують

певнi iнституанальнi та юридичнi межi.

Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами.

Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний.[26]

Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв

пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або

незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя

цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На

первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв,

доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це

повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та

позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної

ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують

національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують,

роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції

великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок,

важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому

саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових

ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних

технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової

торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому

через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з

тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні

оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод.

Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на

тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до

сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та

італійські комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ),

вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі,

потім в Лондоні (1556), в 1717 – у Парижі, у 1771 – Відні, у 1760 –

Берліні, 1817 – Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в

1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної

торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто

безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового

податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує

з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду,

укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у

біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають

основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметься перерозподiл доходiв

на користь тих членiв бiржi, якi працюють з малою активнiстю, залучають

невелику кiлькiсть клiентiв, а вимагають iз загального фонду виплат

вiдповiдно до своеi кiлькостi акцiй. Бiржа забеспечує прискорення

централiзацiї капiталу i розширює межi використання тимчасово вiльних

коштiв для фiнансування господарства. Крiм того, бiржа пiдвищує мобiльнiсть

акцiонерного капiталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В

результатi постiйного обiгу капiталiв i змiн у складi iнвесторiв бiржа

забеспечує перерозподiл капiталу мiж рiзними галузями i сферами економiки.

Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в

змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто

бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками.

Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери

котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло

посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і

пропозиції. Просторово посередники роз’єднані, але вони пов’язані між

собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним

Важливе значення для організації і налагодження діяльності

бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і

вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:[28]

|Класифікаційні ознаки |Види бірж |

|За предметом діяльності |Товарні |

| |Фондові |

| |Змішані |

|За рівнем спеціалазації |Універсальні |

| |Спеціалізовані |

|За характером роботи |Відкриті |

| |Закриті |

| |Змішані |

|За юридичним статусом |Приватно-правові |

| |Держівні |

| |Акціонерно-пайові |

| |Змішані |

|За характером товару і |Наявно-товарні |

|особливостями його реалізації |Ф’ючерсні |

| |Опціонні |

| |Змішані |

|За характером участі в торгах і |Акціонерно-пайові |

|взаємовідносин з покупцями та |Брокерські |

|продавцями |Абонементні |

| |Комісійні |

| |Разового обслуговування |

| |Змішані |

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада

директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі,у якому

визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього

прийому, порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного

керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента

і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі

здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський,

бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет

по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по

арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між

членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів

змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий. Це комітет або

комісія з листингу[29], що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий

список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією

визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій

із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання

обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала

цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова бiржа -

спецiалiзована органiзацiя, яка об’еднує професiйних учасникiв ринку цiнних

паперiв у одному примiщеннi для проведення торгiв, створює умови для

концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищення лiквiдностi ринку в

цiлому.[30] Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується

доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу, якi в даний момент є на

бiржi. I вже мiж торговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй

пропозицiї. Тобто фондова бiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з

мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення попиту та

пропозицiї. Тому в Законi Украiни “Про цiннi папери i фондову бiржу”

визначається: “ Фондова бiржа - органiзацiйно оформлений, постiйно дiючий

ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiнними паперами... акцiонерне

товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє

формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicть вiповiдно до

цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правил фондової

бiржi. “[31] Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка

характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система

органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i

процедурам, внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш

жорстким, нiж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється

статутом, правилами та iншими нормативними документами бiржi, якi

розробляються та затверджуються нею самою.

Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб

потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі

(іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна

задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів

продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової

вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або

державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила ведення

біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Фондова біржа -

це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних

паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а

самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це

певним чином організований ринок цінних паперів. Значення фондової біржі

для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних

паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу.

“Чудо” складалося в тому, що для інвестора практично стерлися розходження

між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком

реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке

полум’я. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося

положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в

акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому

що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі. Відносні

показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами

акцій приватизуємих підприємств наведені у додатку № 6.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади.

В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними

заснуваннями. Це, правда, виражається лише в тому, що держава надає

помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками

держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть

бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як

акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних

паперів. При цьому значимість цього дуже важливого інституту в різних

країнах далеко не однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс

Ослунд, якщо в США і Великобританії велика частина власного капіталу

підприємств мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії

їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств

Німеччини ( узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на

варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту цінних паперів

припадає на операції іноземних інвесторів.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що

заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних

нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є

Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього

Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її

фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не

менше 20. Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці,

значні банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в

акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових початках і

повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних

паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку,

широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль:

19. засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну

сфери;

20. перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами

21. засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників

різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в

країні підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок

недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же

час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних

ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі

проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і

т.д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на

первинному рівні.

Поряд з централiзованим бiржовим ринком функцiонує

позабiржовий ринок цiнних паперiв. Iсторично позабiржовий ринок передує

бiржовому. У країнах з ринковою економiкою бiржi природно виростали iз

вуличного ринку в мiру того, як збiльшувалися масштаби фондових операцiй,

множилися емiтенти цiнних паперiв, вдосконалювалася технiка брокерської

справи. Iнфраструктуру позабiржового ринку складають iнвестицiйнi фонди,

iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдинговi фiрми, страховi

компанii, iншi незалежнi торговцi цiнними паперами, якi згiдно з Законом

Украiни “ Про цiннi папери i фондову бiржу “ здiйснюють посередницьку

комiсiйну та комерцiйну дiяльнiсть з цiнними паперами, а також аудиторськi

та консалтинговi органiзацiї. Одна частина торговцiв входить до складу

Украiнської Асоцiацiї торговцiв цiнними паперами, друга - до Украiнської

Асоцiацiї довiрчих товариств, iнвестицiйних фондiв i компанiй, якi

репрезентують їх iнтереси в державних органах та позаринкових сферах.

Одночасно незалежнi фiнансовi посереднiки можуть утворити iншi асоцiацiї,

спiлки, об’єднання для координацiї роботи, проведення спiльних дiй.

Позабiржовий ринок цiнних паперiв не є альтернативою, а доповнює й розширює

бiржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному

рiвнi. Первинне розмiщення цiнних паперiв рiзних компанiй може проводитися

шляхом пiдписки, вiдкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть

використовуватися можливостi комунiкацiйноi мережi акцiонерного товариства

“Центральний депозитарiй “, яке створене в м. Киевi групою торговцiв

цiнними паперами. При переходi УФБ до засад вiльного асоцiйованого членства

будь - який фiнансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим

розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливiсть включитися у систему

електронного обiгу цiнних паперiв. При бажаннi торговцi цiнними паперами

можуть стати учасниками Центрального депозитарiю цiнних паперiв Украiнськоi

фондовоi бiржi. Членство в депозитарiї допоможе їм у врегулюваннi усiх

позабiржових угод: при первинному розмiщеннi цiнних паперiв, операцiях з

емiсiями iнвестицiйних фондiв вiдкритого типу, перепоставцi мiж

депонентами, а також забезпечити розрахунки “ поставка проти оплати “ на

взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути злiйсненими в день угоди,

якщо спiвпадання замовлень на продаж i купiвлю мало мiсце до встановленоi

дати. Розрахунки по всiх операцiях виконуються в центральнiй системi

2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на

ринку цінних паперів.

З розвитком ринку цінних паперів зростає актуальність

фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її складністю,

різноманітністю суб'єктів і об'єктів фондового ринку. З однієї сторони,

ринок насичений цінними паперами; з другої, в діяльності ринку цінних

паперів бере участь значна кількість суб'єктів, які мають на меті свою

користь:

. інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,

. інвестування в цінні папери як основний вид діяльності комерційної

організації;

. інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через

придбання пакету цінних паперів.

Процес інвестування - це підбір портфеля цінних паперів

приватними інвесторами та фінансовими інститутами. Процес інвестування в

цінні папери завжди поєднується із зіставленням ризику, прийнятого на себе,

та очікуваним наслідком від інвестицій. Тому досить важливо кількісно

оцінити ці параметри і порівняти їх з аналогічними параметрами

альтернативних вкладень. Всі ці та інші питання вирішуються із

застосуванням різноманітних методів економічного аналізу. Методи аналізу

цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись на дослідження

макроекономічної теорії та її практичне застосування.

За даними українських учених, для забезпечення нормального

процесу відтворення з урахуванням інноваційної складової державі потрібно

400—450 млрд. грн. Звісно, без залучення іноземних інвестицій розв'язати

свої проблеми Україні не під силу. І все-таки починати пошук джерел

фінансування слід не за кордоном, а у себе на батьківщині. Зарубіжний

інвестор зацікавиться лише тоді, коли відчує позитивні зрушення в

економічному житті країни. З огляду на це не можна залишити без уваги

ситуацію на українському фондовому ринку протягом 1999 року, яка ще хоч і

слабка, але має можливості змінитися на краще. Курси акцій чутливі до змін

економічного середовища, їх недаремно вважають своєрідним барометром

економіки.

Український ринок акцій пов'язується у інвесторів

головним чином лише з трьома галузями — металургією, енергетикою та

нафтопереробкою. Але Не слід ігнорувати важливих функцій ринку цінних

паперЇв у економіці: залучення інвестицій, перерозподілу прав власності в

акціонерних товариствах, що є важливою передумовою ефективної діяльності

підприємств. На жаль, вітчизняні підприємства ще не працюють належною мірою

на ринку цінних паперів головним чином через те, що реформи не торкнулися

окремих підприємств.

З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла потреба

не лише в описі нового явища, але і в розробці економічної політики в

галузі розвитку ринку цінних паперів, економісти почали звертатися до

проблем методологічної бази своїх досліджень і застосовувати різноманітні

методи аналізу фінансових ринків, які поширені в західній економічній науці

і практиці, пристосовуючи їх до специфіки української дійсності.

Проте ще й досі питання про те, якими саме мають бути

підходи до дослідження фінансового ринку, які б враховували і його

специфічні особливості, і можливості застосування загального арсеналу

методів економічного аналізу, поки-що залишаються неопрацьованими.

Основною теоретичною базою для економічного аналізу цінних

паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує

залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку. Згідно

твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни акцій вірно відображають

майбутні прибутки і характеристики ризику акцій, то вільний ринок акцій

здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів

у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -гра наздогад, то

неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися просто для

високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвестори

керуються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а не

майбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовах

інфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в

Україні.

На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх

комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої

дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова Б. Грехем основну

увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними

дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з

того, що вся інформація, суттєва з точки зору "фундаментальної школи",

враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним

каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо.

. Фундаментальний аналіз дозволяє глибоко і всебічно

з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою

детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних

паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не

мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних

відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре

усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою

чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової

кон'юнктури.

Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике

значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів,

чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх

технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно

застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі

типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні

занепадаючі галузі.

Що стосується адаптації традиційних методів аналізу

інвестиційних якостей цінних паперів для застосування в українських умовах,

то протягом досить тривалого періоду критерії фінансового аналізу

діяльності українських галузей і компаній були майже не вживані при оцінці

інвестиційних якостей їх цінних паперів. Фахівцям, які працюють на

фондовому ринку, було зрозуміло, що фінансовий стан підприємств не

відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово змінюється.

Фінансовий стан одних підприємств починає стабілізуватись, і вони

завершують рік з прибутком, а їх акціонери можуть розраховувати на

дивіденди. Користуючись методами економічного аналізу цінних паперів

українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід подій на ринку

їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість активів підприємств

ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності користуватись всіма

методами традиційного економічного аналізу.

Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може

сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій

можуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є

акціонерними, причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які

емітують акціонерні компанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще

незначна. На фондовому ринку країни переважно обертаються державні цінні

папери. Держава, залучаючи фінансово-кредитні ресурси для покриття

бюджетного дефіциту, є основним конкурентом приватних підприємств на ринку

капіталу. Ринок державних цінних паперів, незважаючи на певні проблеми,

високодохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у реальний

сектор економіки.

Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на

підприємствах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних

паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні

корпоративні облігації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії

таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично

не використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через

недосконалість законодавства та ряд інших причин.

Забезпечення надійності операцій із цінними паперами —

важливий еле-мент економічної структури суспільства. Можливо, навіть

важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в

грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю

грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав

власності на якісно незамінні об'єкти.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є

створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-

продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються

на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі проведення

валютних операцій.

Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення",

тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну

здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату можливих

прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення нової

угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скорочення

часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі

використання відповідно організованої системи заліку.

"Основний ризик” полягає у можливості неодержання продавцем

цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві.

(Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" — за

назвою німецького банку, який збанкрутував у середині 1970-х років через

збитки, що виникли саме з такої причини).

"Ризик ліквідності" — це загроза несвоєчасного отримання однією

зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в

борг чи продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою

угод.

Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на

ризик неплатоспроможності клірингового банку. І, нарешті, на системний

ризик, суть якого в тому, що невиконання зобов'язань одним фінансовим

інститутом може спричинитися до виникнення проблем в інших або навіть їх

банкрутства.

Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, є

гарантовані розрахунки між учасниками угоди за принципом "поставка проти

платежу". Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширеніших

у світовій практиці моделей розрахунків.

Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо

переказу як

цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожну

угоду та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно з

переказом грошей. (Таку модель, за даними британського агентства "Тhomas

Murrey", сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).

Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодо переказу

цінних паперів за кожною угодою, проте самі перекази цінних паперів від

продавця покупцеві здійснюються лише наприкінці циклу, коли відбувається і

переказ грошових коштів, — на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу 21

відсоток центральних депозитаріїв).

Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як

цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації

"нетто" (тобто з урахуванням можливих контругод), а остаточні перекази

здійс ються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків

центральних позитаріїв світу).

З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес

клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька

етапів.

.1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах

або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату

розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від

продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних

угоду можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів,

необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження

провадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процес

підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах

"нетто"). В системо обслуговують значні обсяги операї цінними паперами,

може здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової

системи) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних

грошових коштів.

6. Переказ цінних паперів можна з нювати шляхом фізичного перемініщення

самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) або відповідних

записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних

паперів.

2.2. Фондові індекси.

Розвитку ринку цінних паперів сприяє підвищення його

інформаційної відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але й багато

фінансових посередників не в змозі порівняти запропоновані на фінансовому

ринку цінні папери за степенем доходності, ризику, оцінити фінансову

стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів

фінансового ринку.

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується,

на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення

учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників

відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість,

активність, позиція на ринку та ін. [32]

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх

видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також форми публікування

рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують

рейтингаві служби.

Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам комбінації

літер, які означають якість цінних паперів. Для облігацій та привілеойваних

акцій система рейтингів “S & P - 500” має такий вигляд:[33]

ААА – найвища якість (цінні папери, які забеспечують максимальну

безпеку з точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні

папери великих національних та транснаціональних компаній, здатних

протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганного

виконання обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)

АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історію

задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів

чи виручки до боргу в них нижче, ніж у емітентів цінних паперів вищого

рейтингу)

ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та

відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за

наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист

С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня,

немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)

D – повна неплатоспроможність ( компанія може знаходитись в

процесі ліквідації )

NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансові проблеми,

її майбутнє під питанням)

Для звичайних акцій система такаж сама:

А+ - найвищий рівень

А, А-, В+ - середній рівень

В, В- - низький рівень

С – найнижчий рівень

D – фірма реорганізується

Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового

ринку можно виділити рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та

рейтинги фінансового стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200

найбільших банків світу, який публікується щорічно в журналі “Business

Week”. Рейтинги, які оцінюють фінансовий стан, будуються на врахуванні

набору показників. Так, агенція “A.M. Best Co” основує свої оцінки на

кількісних методах аналізу рентабільності, співвідношення власних та

запозичених засобів, ліквілності активів, а також на якісних дослідженнях

ступеню диверсифікації ризиків, надійності активів, практики менеджменту.

Його ж конкурент “Уейсс Рисерч Инк” аналізує тільки інформацію, яка

офіційно публікується (дані балансу, рахунки прибутків і збитків та ін.).

Рейтинги торговців, які активно торгували державними паперами, та найбільш

популярних облігацій держпозики у січні 2000р. наведені у додатку № 11.

Види аналізу фондового ринку:

30. ретроспективний (дослідження минулої діяльності ринку, її порівняної

ефективності згідно видам цінних паперів)

31. оперативний (оцінка стану фондового ринку )

32. перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)

33. тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)

34. системний (визначення взаємопов’язаного впливу економічних та

соціальних факторів на процеси, які досліджуються)

35. обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)

36. рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид аналізу, результати

якого можуть бути використані для прийнятя рішень, але не носить

характер обов’язкових рекомендацій)

Рейтинги цінних паперів виступають в формі фондових

індексів, які розраховують спеціалісти ведучих рейтингових агенцій чи

фахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або у формі комбінації

символів, які рписують визначену кількість цінного паперу.

Фондові індекси – це показники, які описують стан даного

сегменту ринку, тобто рівні цін акцій та інших активів, які обертаються на

цих біржах, об’єми угод і т.п.[34]

Використання фондових індексів засновано на перевіреному

десятирічному припущенні, що коливання цін на акції кількох десятків

ведучих компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливанням

та змінам у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в

цілому. Регіональний розподіл торговців цінними паперами та обсяги

виконанних ними операцій із цінними паперами наведені у додатку № 13.

Фондовий індекс являє собою число, яке характеризує рівень

або динаміку цін на акції, які включені до біржового лістингу, за станом на

обумовлений момент часу. Усі фондові індекси, які використовуються в

світовій практиці, можуть бути класіфіцировані за слідуючими ознаками:

37. за місцем розрахунку та ареалом поширення

38. за числом поданих в індексі компаній та частки охоплення фондового

ринку

39. за методикою розрахунку та характеру використання

Виходячи із ступеню узагальнення досліджуваної інформації

виділяють індекси:

40. інтегральні, які характеризують в цілому стан ринку, який

досліджується, одним синтетичним показником

41. частні (локальні), які доповнюють інтегральний показник характеристикою

окремих елементів або параметрів цього рінку

Також розрізняють індекси за складом сукупності об’єктів, що

вивчаються, на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.

Інтернаціональні інтегральні індекси характеризують стан

ринку за межами національних кордонів. Суть такого індексу часто відображає

його назва. Наприклад, індекси MCSI ( Morgan Stanley Capital International

) – лідера в галузі подібних міжнародних аналітичних досліджень, охоплюють

як весь світовий ринок акцій (“The World Index”), так і його окремі

складові географічні сектора – Північну Америку (“North America”), Європу

(“Europe13”), Далекий Схід (“Far East”) та ін.

Секторальні інтегральні індекси характеризують стан

внутрінаціонального ринку. Наприклад, індекс Нью-Йоркської біржі

характеризує “рух” акцій усіх компаній, які котируються на цій біржі.

Субсекторальні індекси є органічною складовою секторального

індексу та характеризують динаміку акцій, наприклад, промислової групи

компаній, транспортної чи фінансової та ін.

Призначення індексів:

42. зміни ціни на акції можно порівняти з індексом для всього ринку або з

індексом для даного сегменту ринку та робити висновки про попит на акції

у контексті всього ринку

43. можливо співставити зміни цін у різних сегментах ринку та робити

вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим

44. можно співставляти зміни цін акцій більш дрібних та більш великих

компаній

45. можливо порівняти ціни на акції в різних країнах

В загальній формі роль фондових може бути зведена до трьох

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.