Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів

при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної

кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються

псевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових

посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна

база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову

приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не

закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті

масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів,

що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління

підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення

для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури

інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на

перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку

брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та

розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок

реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою

створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв

величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні

об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап

характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап

характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових

систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне

залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною

відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію,

що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу.

Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але

з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими

факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не

сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у

населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та

приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної

кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності

яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до

брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень

прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у

портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий

інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей

період починається процес концентрації власності шляхом придбання

стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна

кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком

інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних

майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи,

створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні

асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і

контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку

ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав

значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань —

як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх

(євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового

ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав

змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових

ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок

стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу

кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними

його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів

ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на

обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до

продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне

цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку

можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи,

агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та

депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та

фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна

комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього

венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка

можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку

та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою

фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою

думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих

підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до

нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку

стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в

особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б

створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж

мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б

ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати

значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який

відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше

запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в

країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему

обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові

системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав

акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у

1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед

яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що

призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців.

Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих

підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі

інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для

розвитку національного фондового ринку.

3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні

динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних

паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних

паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних

паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та

корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були

зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд.

грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

|Вид цінних паперів |Обсяг |

| |емісії |

| |(млрд. |

| |грн.) |

|Акції |24,162 |

|Облігації підприємств|0,137 |

|Облігації місцевих |0,0005 |

|позик | |

|Інвестиційні |0,209 |

|сертифікати | |

|Разом |24,508 |

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних

товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.

|Тип |Кількість АТ в |

|акціонерног|тис.: |

|о | |

|товариства | |

| |На |на |

| |01.01.9|01.01.20|

| |9 |00 |

|Відкритого |10,6 |11,60 |

|типу | | |

|Закритого |22,9 |23,98 |

|типу | | |

|Всього |33,5 |35.58 |

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999

році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що

відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних

товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV

квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість

емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась

у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих

емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися

закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального

обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих

акціонерних товариств.

| |Обсяг емісій у млрд. грн. |

| | |

|Суб'єкти ринку | |

| | | |

| |1998 рік |1999 рік |

|Комерційні банки|0,327 |0,249 |

|(ЗАТ) | | |

|Комерційні банки|0,299 |0,342 |

|(ВАТ) | | |

|Страхові |0,016 |0,104 |

|компанії | | |

|Інвест. |0,020 |-0,028 |

|компанії, фонди | | |

|Підприємства |7,506 |5,043 |

|(ЗАТ) | | |

|Підприємства |1,803 |6,529 |

|(ВАТ) | | |

|Разом |9,970 |12,240 |

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області

та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та

Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю

банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у

цих областях України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що

регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина

яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і

облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення

розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини

регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку

України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року

можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися

більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту

інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам,

Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів

згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також

розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних

учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що

відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в

Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у

господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998

роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

|Вид суб’єкта підприємницької |

|діяльності |

| |Обсяг емісій облігацій в млн. грн.: |

| |Всього |

| |за 1998 рік|за 1999 рік |станом на |

| | | |01.01.2000 |

|Комерційні банки (ВАТ) |0, 500 |0 |0,500 |

|Підприємства |0, 0347 |2,691 |2,7257 |

|Державні підприємства |102, 000 |3,500 |105,500 |

|Товариства з обмеженою |3, 900 |2,000 |5,900 |

|відповідальністю | | | |

|Об’єднання (концерни) |10, 000 |0 |10,000 |

|Разом |116, 435 |8,191 |124,626 |

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці

цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для

яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%),

комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними

паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення

діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160

дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації

торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група

структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10

млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі

не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців,

тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100

тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом

1999 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг укладених ними угод

складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

|Обсяг виконаних угод |ІІ |ІІІ кв. |ІV кв. |

| |кв. | | |

|До 100 тис. грн. |190 |210 |160 |

|Від 100 тис. до 500 тис. |151 |134 |136 |

|грн. | | | |

|Від 500 тис. до 1 млн. грн.|62 |65 |61 |

|Від 1 млн. до 10 млн. грн. |139 |124 |154 |

|Більш 10 млн. грн. |44 |44 |53 |

| |Здійснювали |564 |577 |607 |

| |діяльність | | | |

|Всього| | | | |

| |Не здійснювали |153 |167 |125 |

| |діяльність | | | |

| |Подали звіт |717 |744 |732 |

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів

комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися

обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є

найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний

частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних

паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів

на ринку України були здійснені комерційними банками.

Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом

виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики, з якими

працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент,

більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні

папери - акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації

підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-

продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями,

середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації

внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше

місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких

торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності. Для комерційних

банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації

внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий

неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за

попередні роки.

На неорганізованому позабіржо-вому ринку на кінець 1999 року

здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали

звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності

торговців по областям наведені у таблиці.

|Області України |1997 рік |1998 рік |

| |Кіль|% | |% |Кільк|% | |% |

| |кіст|від |Обсяг |загал|ість |від |Обсяг |загал|

| |ь |зага|виконан|ьного|ТЦП |загал|викона|ьного|

| |ТЦП |льно|их |обсяг|стано|ьної |них |обсяг|

| |стан|ї |угод, |у |м на |кільк|угод, |у |

| |ом |кіль|млн. |викон|31.12|ості |млн. |викон|

| |на |кост|грн. |аних |.98 | |грн. |аних |

| |31.1|і | |угод | | | |угод |

| |2.97| | | | | | | |

|Автономна Республіка |31 |5.3 |60,620 |0.8 |34 |4.6 |113,14|1.08 |

|Крим та м. Севастополь| | | | | | |2 | |

|Вінницька область |4 |0.6 |2,858 |0.03 |5 |0.7 |5,337 |0.05 |

|Волинська область |7 |1.2 |16,537 |0.2 |7 |1 |32,074|0.3 |

|Дніпропетровська |41 |7 |1813,21|24.1 |54 |7.3 |1308,7|12.5 |

|область | | |6 | | | |28 | |

|Донецька область |36 |6.1 |85,176 |1.1 |50 |6.8 |817,69|7.8 |

| | | | | | | |8 | |

|Житомирська область |4 |0.6 |1,151 |0.01 |2 |0.3 |1,814 |0.02 |

|Закарпатська область |2 |0.3 |0,240 |0.003|1 |0.1 |0,266 |0.003|

|Запорізька область |26 |4.4 |1615,08|21.5 |32 |4.3 |878,07|8.4 |

| | | |7 | | | |4 | |

|Івано-Франківська |5 |0.8 |2,757 |0.04 |6 |0.8 |9,002 |0.09 |

|область | | | | | | | | |

|Київська область та м.|242 |41.2|2959,21|39.5 |325 |44.4 |6084,0|58.1 |

|Київ | | |1 | | | |87 | |

|Кіровоградська область|3 |0.5 |1,987 |0.03 |2 |0.3 |2,055 |0.02 |

|Луганська область |6 |1 |4,147 |0.05 |6 |0.8 |6,898 |0.07 |

|Львівська область |20 |3.4 |95,668 |1.2 |26 |3.5 |157,94|1.5 |

| | | | | | | |1 | |

|Миколаївська область |11 |1.9 |4,527 |0.06 |13 |1.8 |7,313 |0.07 |

|Одеська область |24 |4.1 |432,178|5.7 |26 |3.6 |206,67|1.97 |

| | | | | | | |0 | |

|Полтавська область |14 |2.3 |11,073 |0.15 |14 |2 |74,932|0.7 |

|Рівненська область |3 |0.5 |7,672 |0.1 |5 |0.7 |57,648|0.5 |

|Сумська область |9 |1.5 |18,331 |0.2 |10 |1.4 |4,273 |0.04 |

|Тернопільська область |5 |0.8 |0,356 |0.004|5 |0.7 |0,183 |0.001|

|Харківська область |64 |11 |277,528|3.7 |79 |10.8 |584,14|5.6 |

| | | | | | | |8 | |

|Херсонська область |7 |1.2 |13,510 |0.18 |8 |1.1 |8,190 |0.08 |

|Хмельницька область |5 |0.8 |7,798 |0.1 |7 |1 |8,556 |0.08 |

|Черкаська область |8 |1.4 |7,874 |0.1 |7 |1 |1,816 |0.02 |

|Чернівецька область |2 |0.3 |0,000 |0 |1 |0.1 |0,000 |0 |

|Чернігівська область |7 |1.2 |60,895 |0.8 |7 |1 |85,490|0.8 |

|Разом |586 |100 |7500,39|100 |732 |100 |10456,|100 |

| | | |9 | | | |335 | |

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного

інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів

інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у

Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених

інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з

початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального

обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні

фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95%

від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування

були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який

забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у

сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних

паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності

інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш

детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих

дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами

інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку

цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями,

фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з

міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх

членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх

дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних

паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних

організацій:

|Київська міжнародна фондова біржа |КМФБ |

| | |

|Південноукраїнська торговельно-інформаційна система |ПТІС |

| | |

|Позабіржова фондова торговельна система |ПФТС |

| | |

|Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв |ПАРД |

| | |

|Українська асоціація інвестиційного бізнесу |УАІБ |

| | |

|Українська фондова біржа |УФБ |

| | |

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська

торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та

Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році.

Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний

склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний

досвід роботи.

[pic]

|СРО |Кількість |

| |членів |

|КМФБ |53 |

|ПТІС |104 |

|ПФТС |302 |

|ПАРД |239 |

|УАІБ |109 |

|УФБ |135 |

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в

Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що

стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні

основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк

Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів

(ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення

операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових

рахунках." Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги

для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його

секторів — ринків акцій, облігацій та грошових інструментів — казначейських

векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих

органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального

депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може

існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не

більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх

видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у

світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня

1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу

цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації

спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких

передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо

на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП,

то нині їх чисельність уже перевищує сто. Вони та подібні їм установи

депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній

формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу

надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків.

Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопрацьовано в грудні 1990 року

експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного

центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу

увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за

операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому

вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та

проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та

зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального

депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який,

розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив:

"Країна, в якій є ЦДЦП, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша,

ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі".[42]

На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги

закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних

паперів. Хоча є шість фондових бірж і одна система позабіржової фондової

торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні

проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку пояснюється лише

... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснювалася, а

права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як

центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом

України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного

обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі

центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів

відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний

облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);

• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій

для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за

ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем

схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади

функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом

Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи

України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний

фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ)

якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій

України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові

функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад,

незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної

діяльності МФС, яка здійснюється українськими фахівцями спільно із

зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної

допомоги з боку Агентства міжнародного розвитку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів

корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів,

кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі

депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними

депозитарними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за

угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних

паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції

центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бути ні постійним, ні

довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну

зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й

усього фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення

бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для завершення проекту

розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світових

стандартів. Виконання цих двох програм створює підґрунтя для того, щоб по

добровільній реорганізації всіх депозитаріїв у єдиний централізований

кліринговий депозитарій, як це передбачено "Загальними засадами...", НДУ

міг успішно працювати як повнофункціональний центральний депозитарій

корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як депозитарій

державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час

співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно

застосовувати згадану вище модель "А". Згодом усі депозитарні установи

можна буде об'єднати в єдиний центральний депозитарій. Своє місце в цьому

процесі, очевидно, знайде і Професійна асоціація реєстраторів та

депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального

депозитарію, принаймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме

певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на

діяльність центрального депозитарію не є загальним правилом. У світовій

практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні

депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності

(Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності

(Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій

національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність

усіх ланок організації та управління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є

координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх

самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може

зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення

єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних

програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати

скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної

діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку

національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб

забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання

функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам

стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та

контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку Національного депозитарію, треба

виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені

законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони

визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до

наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням

електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова

практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-

розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або

проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід

зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповідати щонайменше

таким вимогам:

• необхідна для порівняння торгова інформація має вводитися до

розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through

Processing);

• звірку торгової інформації між прямими учасниками слід проводити в день

укладення торгової угоди, а між непрямими учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учасників повинні завершуватися у строк

Т+1.

Створення та розвиток клірингово-розрахункової системи тісно

пов'язані з проблемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні

більшість корпоративних цінних паперів формально емітовано в документарній

формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні паперових

сертифікатів на них, а права власності підтверджуються витягами з реєстрів

або довідками центрів сертифікатних аукціонів. Отож, щоб за таких умов

досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді необхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які

обертаються за технологією іменних цінних паперів з її складною системою

перереєстрації прав власності через систему незалежних реєстраторів. Єдина

можливість забезпечити високу ліквідність іменних цінних паперів — це

здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати

весь обсяг випуску в депозитарії, який би виконував функції номінального

зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід

прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в

депозитарії та у зберігача.

Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає

комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи

навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних

паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій.

Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої

діяльності Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду

державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників

фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити

цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням

іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на

них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему

імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька

першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й

такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою

особи[43]. Національний депозитарій повинен забезпечити як належні умови

збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту.

Систему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча,

звісно,

між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з

об'єктами їх зберігання є істотна різниця.

Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників

цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстраторами та зберігачами

(передусім стандартизація форм реєстрів та відповідного програмного

забезпечення), а в подальшому — і моніторингу виконання ними цієї функції

розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного

депозитарію.

Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію

реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній формах)

за станом на початок та кінець поточного року (тобто на дату складання

реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної

телекомунікаційної системи Національний депозитарій України повинен мати

оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

Крім форми реєстрів власників цінних паперів, необхідно

стандартизувати також інші елементи депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення,

інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та

інформаційні довідки);

• виконання окремих операцій емітента з емітованими ним цінними паперами

(викуп, дроблення, консолідація, конвертування, анулювання, погашення

тощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення

цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документарної у

бездокументарну форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх документів депозитарних установ

(регламенту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій,

порядку документообігу, положення про гарантійний фонд, положення про

систему обробки інформації та її захисту тощо).

Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України

повинен не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних

паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів

(МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій

цінних паперів ще на стадії їх підготовки до реєстрації в Державній комісії

із цінних паперів та фондового ринку.

Фахівці Національного депозитарію України вже розробили

варіант національної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де

враховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні

коди (номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифікувати вид

цінного папера та регіон, у якому його емітовано. Трохи більше часу

знадобиться для ідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього

необхідно буде звернутися до web-site Національного депозитарію або

спеціального періодичного видання — "Кодифікатора цінних паперів").

Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції

депозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних

паперів, за якими проводяться операції на організованому фондовому ринку,

та забезпеченні повних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним

ризиком. Це значно підвищить активність фондового ринку в Україні та

сприятиме збільшенню національних інвестицій в економіку країни.

Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому

ринку, спричинене передусім світовою фінансовою кризою, цінні папери деяких

українських емітентів користуються попитом навіть серед іноземних

інвесторів, про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розписок

першого рівня, проведені в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго",

"Нижньодніпровський трубопрокатний завод", "Стирол", "Азовсталь").

Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом наших

сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на

світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.

Програма регульованої емісії депозитарних розписок, у

реалізації якої НДУ бере участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР

тощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів

до ресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на

нього вітчизняних портфельних інвесторів.

Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні

завдання у сфері міжнародної діяльності. Учасникам українського фондового

ринку пора приступати до проведення міжнародних операцій із цінними

паперами, користуючись кореспондентськими рахунками НДУ. З огляду на це

Національний депозитарій України уже нині готується до вступу в регіональне

об'єднання центральних депозитаріїв країн Центральної та Східної Європи

(СЕЕСSDА). Це станеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятиме не

лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних

для періоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у

країнах із перехідною економікою. Крім того, це полегшить налагодження

кореспондентських відносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи —

наших потенційних інвесторів і партнерів (передусім у контексті розвитку

транспортної, збутової та іншої інфраструктури ринку для українських

експортерів).

Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійних

відносин із депозитарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, у

майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнародної організації

цього регіону.

Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеції і Данії

щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розрахункових систем.

Потребує вивчення також практика центральних депозитаріїв (таких — 25%),

які надають іноземним інвесторам право прямого доступу на власні ринки,

щоправда, через свої рахунки (хоча зв'язок з іноземними інвесторами

здійснюється переважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5