Реформи Петра І

Реформи Петра І

Вважаємо, що в зв'язку з цим 18 січня 1721 р. Петро І підписав указ, який дозволяв приватним мануфактуристам, незалежно від їхньої соціальної належності, купувати на свої заводи кріпосних селян (вони стали називатися „посессионными”), щоб використовувати їх на заводських роботах, „токмо под такою кондициею, дабы те деревни всегда были уже при тех заводах неотлучно. И для того, как шляхетству, так и купечеству, тех деревень особо без заводов отнюдь никому не продавать и не закладывать, и никакими вымыслы ни за кем не крепить, и на выкуп таких деревень никому не отдавать…” [13; c. 240]. На думку Анісімова, цей указ знаменував собою рішучий крок до перетворення промислових підприємств, на яких зароджувався капіталістичний лад, на підприємства кріпосницькі, на різновид феодальної власності - своєрідну вотчинну мануфактуру. В соціальній структурі російського суспільства не було місця новим групам населення. Робітник сприймався як кріпосний селянин власника мануфактури [48; c. 194-195].

Указ 28 травня 1723 р. регулював порядок прийому на роботу людей, які не належали власнику чи не були „приписані” до даного заводу. Всім їм доводилось або отримати у свого поміщика дозвіл працювати тимчасово („отходник” з паспортом), або потрапити в число втікачів, „беспашпортных”, які підлягали арешту і негайному поверненню поміщику. Таким чином, кріпосницькі відносини стали з самого початку основою петровської промисловості і перетворились в найсильніше гальмо її розвитку [44; c. 26].

24 січня 1722 р. був виданий Табель про ранги - один із найважливіших документів російської історії. В його розробці головну роль відіграв Петро І. Табель вводив нову ієрархію чинів, які можна було отримати завдяки особистій службі, піднімаючись поступово від чину до чину. Всі посади були розподілені на три паралельних ряди посад воєнних (в тому числі сухопутних, гвардійських, артилерійських, морських), статських і придворних і кожен ряд розділений на 14 рангів, або класів, починаючи від фендрика до генерал-фельдмаршала (в армії), від корабельного комісара до генерал-адмірала (на флоті) і від колезького реєстратора і комісара до канцлера (в цивільних установах) (повний перелік всіх чинів (крім придворних) і головних посад кожного класу дивитися в додатку В) [34; c. 37].

На місце попередньої аристократичної ієрархії породи і родовідної книги Табель поставив бюрократичну ієрархію заслуги і вислуги. В одній із статей, приєднаних до Табеля, було спеціально роз'яснено, що знатність роду сама по собі без служби нічого не означає і не створює людині ніякого становища: „однакож мы для того никому никакого ранга не позволяем, пока они нам и отечеству никаких услуг не покажут, и за оныя характера не получат…” [9; c. 89].

Разом з тим Табель про ранги надавав можливість отримати дворянство вихідцям з інших станів. Ті, хто отримував чини 14-9-го рангів, ставали дворянами, але не могли передавати дворянський титул у спадок. Ті, хто дослужився до 8-го рангу, отримували спадкове дворянство: „Все служители российские или чужестранные, которые 8 первых рангов находятся, или действительно были: имеют оных законные дети и потомки в вечные времена, лучшему старшему дворянству во всяких достоинствах и авантажах равно почтены быть, хотя б они и низкой породы были…” [9; c. 89]. В армії цього добивалися ті, хто дослужувався до 12-го рангу. Однак перебільшувати ці можливості не варто: щоб стати дворянином, потрібно було десятиліттями тягнути службову лямку, служити й прислужувати [78; c. 460].

На думку дослідника Водарського, запровадження Табелю про ранги оформило дворянство як стан. Табель встановлював для дворян новий порядок проходження служби, зобов'язував всіх служити і оголосив службу єдиним джерелом отримання відповідного рангу і його наступного підвищення [32; c. 69].

Щодо економічних реформ, то в 1724 р. був ведений митний тариф, що був вершиною протекціоністської політики уряду. Розмір мита на закордонні товари був у прямій залежності від здатності вітчизняних підприємств задовольнити потреби внутрішнього ринку: чим більше тих або інших товарів випускали російські мануфактури, тим вище мито стягали при ввозі таких товарів із-за кордону. Найвище мито в розмірі 75 % від вартості стягали з заліза, парусини, шовкових тканин, тютюнових люльок, голок та ін. 50% стягали з полотна, оксамиту, карт і т. ін. Нижчим митом у 25 % обкладалися товари, які в Росії хоч і виготовляли, але не в достатній кількості, наприклад, вовняні тканини, канцелярський папір та ін., і „хотя за такою пошлиною из-за моря и вывозить будут, однакож дешевою ценою в России из лавок продавать не могут и сим образом русским товарам продажа будет способнее” [11; c. 56]. Мінімальне мито 20 і 10 % брали з товарів, яких в Росії не виробляли.

З товарів, які вивозили з Росії, здебільшого стягували низьке (3 %) мито. Винятком було високе заборонне мито на шкіри, лляну пряжу, „для того, что потребны на российские фабрики”. Мито на невичинені шкіри дорівнювало 37,5 %, на вичинені - 3 %, а на чоботи - 1 % [52; c. 333]. Для російських купців мито знижувалось в три рази, якщо вони ввозили або вивозили товари на власних суднах. Цим заходом цар прагнув зацікавити російських купців в обзаведенні власними торговими кораблями і тим самим подолати традиційну залежність зовнішньої торгівлі Росії від іноземних купців.

На думку Павленка, запровадження заступницького тарифу спричинило два наслідки, що діяли у протилежних напрямках: з одного боку, високі тарифи оберігали молоду вітчизняну промисловість від напливу на внутрішній ринок виробів західноєвропейських мануфактур і тим самим допомагали їй стати на ноги, але з іншого - вони, захищаючи власників російських мануфактур від конкуренції із-зовні, прирікали вітчизняну промисловість на застій, вбивали зацікавленість у підвищенні якості виробів. Справа в тому, що якість вітчизняних виробів не витримувала порівняння з якістю виробів західноєвропейських мануфактур [71; c. 544]. Тим не менше, вважаємо, що захисний тариф, як і надання мануфактуристам монополії на виробництво деяких виробів, на початковому етапі становлення вітчизняної промисловості здійснив благотворний вплив на її розвиток.

Результати застосування нового тарифу виявилися досить швидко. В 1726 р. вивіз товарів на суму 4,2 млн. рублів вдвічі перевищував ввіз (дивитися додаток Г). З Росії вивозили переважно сільськогосподарські товари: льон, пряжу, шкіри, щогловий ліс, канати, поташ. Нове в структурі російського експорту полягало в продажу за кордон виробів молодої промисловості: заліза і полотна. В імпорті значне місце займали дорогі сукна, шовкові тканини, виноградні вина, кава, прянощі, ювелірні вироби, фарфор, кришталь та інші предмети розкоші, а також матеріали, необхідні для російської промисловості, наприклад, фарбувальні речовини [51; c. 201]. За словами Буганова, в результаті прийнятих урядом заходів залежність Росії від імпорту або суттєво зменшилась, або припинилась [28; c. 133]. Але створити значний російський торговий флот не вдалося: 3/4 зовнішньої торгівлі залишалось в руках іноземних купців [46; c. 70].

Значно активізувалася торгівля із Західною Європою, де найбільш активними торгівельними партнерами Росії були Англія та Голландія. Центр зовнішньої торгівлі перемістився з Білого моря на Балтійське. Так, в 1725 р. в Петербург прибуло більше 900 іноземних кораблів. На нього припадало біля 60 % вивозу всіх товарів Росії за кордон. Активно брали участь в зовнішній торгівлі й інші балтійські порти: Виборг, Рига, Нарва, Ревель, а на долю Архангельська залишалось лише близько 5 % зовнішньоторгівельного обороту Росії. Розширились і торгівельні зв'язки зі Сходом (Персією, Китаєм, Середньою Азією). Тут торговими воротами стала Астрахань [50; c. 286].

Таким чином, наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. Петро І провів значні соціально-економічні реформи, засновані на ідеях протекціонізму і меркантилізму. В результаті відбулося значне зростання промисловості і торгівлі, багато в чому було подолано техніко-економічну відсталість Росії. Проте економічний розвиток значно гальмувався пануванням кріпосницьких відносин і надмірним втручанням держави в усі сфери життя суспільства. Значні зміни відбулися в соціальній структурі. В результаті перетворень змінився статус всіх суспільних станів. Проте всі вони повинні були служити державі.

Розділ 4. Європеїзація російської культури

Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері культури. Вже починаючи з кінця XVII ст. до цього підштовхувало Росію саме життя. Загальна культурна відсталість країни ставала дедалі очевиднішою. Росія практично не мала власних науки і університетської освіти. В той же час реформи, розпочаті петровським урядом у сфері державного устрою, економіки, військової справи, спонукали до загального піднесення культури країни, появи в Росії прошарку людей, що володіли знаннями, культурою, досвідом на сучасному для тодішньої Європи рівні [49; c. 419].

На зміну настороженому, а інколи й ворожому ставленню до всього західноєвропейського приходить пора зближення із Заходом і початок європеїзації Росії. Сам цар двічі надовго виїздив до Західної Європи (в 1696-1697 та 1716-1717 рр.), звертаючи увагу геть на все - від будівництва кораблів до поголених облич [40; c. 673]. Настільки масштабна зустріч російської культури з культурою Заходу відбулася вперше. Петро І побачив західноєвропейську цивілізацію у всій її військовій і культурній могутності. Він вивіз з Європи не тільки знання, враження, але й ідею, яку для себе формулював украй просто: щоб зробити Росію настільки ж сильною, як і великі держави Європи, необхідно якнайшвидше перейняти у Заходу все необхідне [76; с. 120].

Вектором змін став рух на Захід, в сторону „подібності” на Європу. За словами дослідника Запєсоцького, ціль Петра І полягала в перетворенні релігійно орієнтованої середньовічної культури на сучасну, світську, засновану на ідеях Просвітництва. Проте Петро І почав переймати не тільки дійсно потрібні і корисні науково-технічні досягнення, знання, спосіб життя і навіть спосіб мислення, але й те, що для Росії, багато в чому не готової до європейських нововведень, було безглуздим, шкідливим і навіть згубним. Крім того, часто нововведення насаджувались вкрай жорстокими методами, насильно ламались морально-етичні і релігійні норми і традиції, які панували в той час в російському суспільстві [45; c. 69, 71].

Зближення із Заходом вимагало, за переконанням Петра І, змін у зовнішньому вигляді російських людей для того, щоб вони нагадували собою європейців. Тому на наступний день після повернення з Європи в 1698 р. цар почав особисто обрізувати бороди у бояр, а згодом і укорочувати їх довгополі каптани. Перший указ про гоління борід, що зберігся, був оприлюднений 16 січня 1705 р. Він наказав всім, крім духовенства і селян, голити бороди і вуса, а з тих, хто не хотів, призначалося стягувати особливий і досить значний податок [41; c. 538]. Для виконання указу про гоління борід були відправлені спеціальні „брадобреи”, які голили бороди всім без розбору. Запроваджувалися й перуки.

4 січня 1700 р. Петро І видав указ про носіння європейського костюма. Наступні укази 1700 і 1701 рр. підтверджували і доповнювали його. Як чоловіки, так і жінки повинні були носити одяг і взуття європейських зразків (угорських, французьких, німецьких) [60; c. 26]. Російський костюм носити заборонялось: „Всяких чинов людям московским и городовым жителям… кроме духовного чина и пашеных крестьян носить платья немецкие верхние саксонские и французские, … а русского никому не носить и на русских седлах не ездить, а мастеровым людям не делать и в рядах не торговать” [37; c. 206].

Іноземна мода зустрічала невдоволення в суспільстві. Обурення народу викликало й ще одне нововведення, запозичене Петром І у англійців - тютюнопаління, яке раніше заборонялося розпорядженням самого Патріарха, бо вважалося справою „нечистою”. Однак цар, перебуваючи в Англії, подарував лордові Кармартену монопольне право на ввіз і торгівлю тютюном в Росії, після чого в країні і розгорнулася кампанія з привчання російського народу до тютюну. Поширювалася й мода на регулярне вживання спиртного [60; c. 26].

Указами від 19 і 20 грудня 1699 р. запроваджувалось ще два нововведення, які полягали в зміні літочислення в Росії. Замість візантійської системи, за якою лічба велася „від створення світу”, умовно від 1 вересня 5509 р. до н.е., Петро І наказав рахувати роки, як в Європі, від Різдва Христового і починати новий рік 1 січня, а не 1 вересня, як раніше. 1 січня 1700 р. Росія почала жити за новим календарем [58; c. 303]. Так в Росію прийшли ялинка, дід Мороз, січневі новорічні свята.

Взагалі за Петра І російське життя засяяло рядом нових свят і розваг. Крім традиційних святкувань, пов'язаних з іменинами і днями народження царя, цариці, їхніх дітей, з'явились і нові - день коронації Петра І, день царського одруження, а також щорічні свята, присвячені військовим і політичним успіхам царя. Обов'язковою частиною всіх цих торжеств були церковні служби, застілля, бали, феєрверки, масові гуляння.

Відбулися зміни й у відліку годин. Раніше доба ділилася від ранку і до вечора. Петро І запровадив новий, європейський, поділ - з полудня до півночі, тобто з 12 години дня до 12 години ночі.

Іншими ставали манери російських дворян і міщан, з'явився так званий „політес”, правила хорошого тону. Петро І всіляко заохочував вміння танцювати, вільно розмовляти іноземними мовами, фехтувати, володіти мистецтвом слова і письма. Все це змінювало образ вищих прошарків суспільства [49; с. 420, 421]. Справжнім посібником для молодих людей стала книга „Юности честное зерцало, или Показание житейскому обхождению, собранное из разных авторов” (1717 р.) невідомого автора. За Петра І вона друкувалася тричі. „Юности честное зерцало…” викладало правила поведінки молодих людей в сім'ї, в гостях, в громадських місцях і на службі. Кінцеві сторінки містили настанови для дівчат [73; c. 156-157, 158].

Петро І прагнув привчити росіян і до європейських розваг. З 1718 р. цар запровадив так звані асамблеї - прийняття з танцями й частуванням у домах багатих людей. Підданці під загрозою штрафів приходили на асамблеї разом із дружинами й дорослими дітьми, щоб танцювати й веселитись, вести ділові розмови. Тут повинна була панувати невимушена атмосфера [68; c. 408]. В асамблеях обов'язково брали участь жінки. За словами Єгера, цим самим Петро І поклав кінець затворництву російської жінки і вивів її у світ [41; c. 553].

Але цар всіма силами прагнув не тільки запровадити в російському суспільстві європейські звичаї, реформувати побут, але й підняти російську техніку і просвітництво на рівень європейських. Для цього він здійснив корінну реорганізацію і розширення системи освіти. Перш за все він запрошував в Росію велику кількість іноземних спеціалістів різного профілю, які виступали і в ролі вчителів. Їм надавалися великі вигоди з однією обов'язковою умовою: „учить русских людей без всякой скрытности и прилежно” [35; c. 52].

Широко практикувалось і відправлення російської молоді для навчання за кордон, головним чином в Німеччину, Голландію, Англію, Італію, Францію. Раніше подібні поїздки заборонялись, а тепер не тільки заохочувались, але й проводились в примусовому порядку. За указом 22 листопада 1696 р. вперше була відправлена група російських дворян (61 особа) в Голландію, Англію і Венецію „учиться всяким наукам”. Петро І особисто склав для них інструкцію, в якій виклав програму навчання. Головними предметами вивчення російських „студентів” були навігація і суднобудування [60; c. 23]: „Знать чертежи или карты морские, компас, также и прочие признаки морские. Владеть судном как в бою, так в простом шествии… Знати, как делати те суды…” [3; c. 256]. Результати навчання засвідчували іноземні вчителі в спеціальних дипломах.

Навчання російських людей за кордоном відбувалося й пізніше. З 1697 до 1725 р., за неповними даними, було відправлено не менше 26 груп волонтерів, не враховуючи індивідуальних поїздок, а загалом більше 1000 учнів. Спочатку молоді люди опановували переважно мореплавство, суднобудування, військову справу, але з часом за кордоном почали навчатися найрізноманітніших наук і ремесел. Тих, хто повертався на батьківщину, очікував важкий екзамен. В числі екзаменаторів був сам Петро І [71; с. 495].

Цар здійснив ряд практичних заходів і по створенню в Росії різних учбових закладів. Школа за Петра Великого створювалась, перш за все, як світська школа для підготовки професійно-технічних кадрів: інженерів, моряків, навігаторів, картографів, артилеристів, офіцерів. Богословські предмети в школах поступились місцем математиці, астрономії, геодезії, фортифікації, інженерній справі та іншим наукам. „Обмирщение” школи, переважання серед дисциплін, які в ній викладались, точних наук, на думку Павленка, є характерною рисою постановки освіти в петровські часи [70; с. 268].

Країна мала на той час єдиний навчальний заклад - Слов'яно-греко-латинську академію (1685 р.), яка носила богословський характер. За Петра І навчання в ній розширилося. Вона готувала перекладачів, справщиків (редакторів) книг для Печатного двору, викладачів [57; с. 45].

14 січня 1701 р. був виданий указ про відкриття в Москві Школи математичних і навігацьких наук, в яку передбачалося приймати дітей „всяких чинов”. В 1703 р. в ній навчалося 300, а в 1711 р. - 500 чол. В школі навчали арифметики, геометрії, тригонометрії, навігації і астрономії. Вчителями були російський математик Леонтій Магніцький, а також запрошені з Англії професор А.Д. Фарварсон і спеціалісти з морських наук Стефан Гвін і Річард Грейс. За словами Горощенової, Школа математичних і навігацьких наук стала прообразом інших навігацьких і геодезичних шкіл, які відкрилися дещо пізніше по всій Росії [38; c. 151, 152]. В 1705 р. в Москві відкрився середній навчальний заклад - гімназія Глюка, в якій основна увага приділялась вивченню іноземних мов, а також історії і філософії [60; c. 27].

Почались заняття в артилерійських та інженерних школах, медичному училищі, хірургічній школі, школі для навчання піддячих, школі перекладачів. При Олонецьких заводах і на Уралі були засновані гірничі школи, що готували кваліфіковані кадри для промисловості [51; с. 369]. В 1715 р. в Санкт-Петербурзі була заснована Морська академія, або Академія морської гвардії і московська Навігацька школа перетворилася у допоміжну при ній. Основним предметом в академії стало суднобудування [38; с. 153].

Мережа шкіл поповнилась відкритими в 1714 р. цифірними школами в губерніях. Діти дворян і піддячих вивчали в цих школах арифметику і основи геометрії, причому в ролі викладачів виступали випускники Навігацької школи. Для дворянських дітей навчання в цих школах було обов'язковим і стало для них своєрідною повинністю. В указі від 20 січня 1714 р. говорилося: „Послать во все губернии по нескольку человек из школ математических, чтоб учить дворянских детей, кроме однодворцов, приказного чина цыфири и геометрии, и положить штраф такой, что невольно будет жениться, пока сего выучится” [5; c. 212]. Вчителі в губернії були відіслані, але для них не завжди знаходились учні. Дітей в нові школи не висилали; їх набирали насильно і тримали під караулом; багато втекли. На кінець першої чверті XVIII ст. по губерніях було відкрито лише 42 цифірні школи з 2000 учнів. Діти духовенства проходили навчання в 46 єпархіальних школах, а діти солдатів - у гарнізонних школах [52; с. 342].

Навчальні заклади, створені за Петра І, нагадували казарму, а учні - рекрутів. Учнів, набраних до школи, тримали, як у в'язниці, боячись втеч, які траплялись неодноразово. Дисципліна була жорстока. Зокрема, в інструкції, даній Морській академії, вказувалося: „Для унятия крика и безчинства выбрать из гвардии отставных добрых солдат, и быть им по человеку во всякой коморе во время учения, и иметь хлыст в руках, и буде кто из учеников станет безчинствовать, оным бить, не смотря, какой бы он фамилии ни был” [46; c. 76]. По суті, цар насильно втягував Росію в просвітництво. Але, на нашу думку, незважаючи на всі труднощі й безладдя, перші світські школи дали немалу кількість освічених людей, які забезпечили проведення реформ, сприяли загальному піднесенню російської культури.

Великого значення у справі поширення знань в Росії Петро І надавав пресі і книгодрукуванню. Він поклав початок періодичній пресі. В грудні 1702 р. в Росії вийшла перша друкована газета „Ведомости о военных и иных делах, случившихся в Московском государстве и во иных окрестных странах”. При дворі Олексія Михайловича виходили в одному примірнику рукописні „куранти”, які повідомляли закордонні вісті тільки для царя і його близьких осіб і береглись як державна таємниця. „Ведомости” ж продавались всім бажаючим [52; с. 345-346]. Тираж газети сягав 2500 примірників. Спочатку вона виходила в Москві, потім її видання перейшло в Петербург. Але вона розповсюджувалась по всій Росії. В ній друкувалися укази царя, повідомлення про успіхи російської армії в Північній війні, російські і зарубіжні новини [49; с. 422].

Розвиток культури й необхідність її широкого розповсюдження викликали реформу друкованого шрифту. В 1708 р. замість попереднього церковнослов'янського складного шрифту був запроваджений новий, більш простий гражданський, який ввійшов у повсюдне застосування з 1710 р. Старим шрифтом продовжували друкуватися лише богослужбові книги. Староруські буквені позначення цифр були замінені арабськими цифрами ще в 1703 р. [51; с. 370].

З'явилися нові друкарні: в 1705 р. посадська людина Василь Кіпріянов відкрив першу приватну друкарню; чотири друкарні почали працювати в Петербурзі. За Петра І почалося друкування в широкому масштабі книг на світську тематику, починаючи від азбук, підручників і календарів і закінчуючи історичними творами і політичними трактатами.

Новим школам потрібні були підручники й навчальні посібники. Неодноразово видавались букварі, словники й посібники для вивчення іноземних мов, навчальна література з математики. Авторами підручників були не тільки іноземці, а й росіяни. Зокрема, учитель Слов'яно-греко-латинської академії Федір Полікарпов у 1701 р. видав „Букварь славянскими, греческими, римскими письмены учитися хотящим”. У 1703 р. вийшла „Арифметика, сиречь наука числительная” Леонтія Магніцького, яка була протягом півстоліття основним навчальним посібником з математики. Видавались посібники з спеціальних галузей знань. Крім навчальної і спеціальної літератури, друкарні друкували календарі, на які серед читачів був великий попит [52; c. 343, 345].

Серед книг іноземних авторів, що перекладалися російською мовою, переважали різного роду посібники для опанування прикладних знань: навігації, артилерії, фортифікації, суднобудування і т. д. Перекладались і книги з історії, права, художні твори. Петро І сам брав активну участь в підготовці книг до друку, виправляв переклади, давав технічні вказівки [72; c. 54]. Він вимагав від перекладачів користуватися наступним правилом: „не надлежит речь от речи хранить в переводе; но точно его выразумев, на свой язык уже так писать, как внятнее может быть” [79; c. 529]. На початку XVIII ст. російський читач отримав 64 перекладених видання. В Москві і Петербурзі з'явилися перші бібліотеки. Вони були загальнодоступними і безплатними. Збільшилася кількість приватних бібліотек.

Вважаємо, що розвиток науки направлявся в цей час переважно практичними потребами. Петро І всіляко допомагав розвитку науково-технічних знань, а також тих галузей науки, які мали великий практичний інтерес для становлення російської промисловості, освоєння природних ресурсів. По всій країні розсилалися геологічні експедиції, які виявили родовища кам'яного вугілля, залізної і мідної руд, срібла, сірки. Вперше в петровський час почали розроблятися нафтові родовища.

Новими знаннями збагатилась географія. Відкриття нових земель, приєднання Сибіру призвели до справжнього буму нових експедицій на Схід. Їх мета полягала не тільки в розвідуванні і освоєнні нових земель, але й науковому вивченні просторів Росії і прилеглих країн [49; с. 422, 424]. Ці дослідження ведуть свій початок ще від експедиції на Камчатку устюзького козака Володимира Атласова в 1697 р. У 1713-1714 рр. російські землепрохідці побували на Курильських островах. В 1720-1727 рр. відбулася експедиція Мессершмідта для дослідження внутрішніх районів Сибіру. Значна увага приділялася вивченню Каспійського і Аральського морів й прилеглих до них місцевостей [51; c. 372]. Була відправлена спеціальна експедиція на Чукотський півострів, перед якою цар поставив мету розвідати, „сошлася ли Америка с Азией”. За три тижні до смерті Петро І склав інструкції для датського капітана Вітуса Беринга, який відправлявся в свою першу Камчатську експедицію заради пошуку шляху через Льодовитий океан в Китай та Індію. Інша експедиція пробивалась в Індію через середньоазійські ханства Хіву і Бухару. Постійними стали експедиції на Північний Кавказ [49; с. 424].

Зроблені відкриття закріплювалися картографічними роботами. З'явилися карти окремих частин Росії. Так, С.Ремізов створив „Большой чертеж Сибири”. Соймонов і Верден склали першу наукову карту Каспійського моря, яка докорінно змінила уявлення сучасників про його берегову лінію. Петро І подарував цю карту Французькій Академії наук, що, на думку Княжецької, послужило приводом для обрання його її членом [56; с. 200]. Були складені карти Камчатки, Балтійського моря, течії Дону. Відбувались астрономічні спостереження, в тому числі стосовно затемнення сонця і місяця. За ініціативою Петра І була відкрита астрономічна обсерваторія [51; c. 373].

Загальне піднесення економіки і просвітництва в країні призвело до зрушень в області технічних нововведень. В механіці з'явились винаходи Андрія Нартова, який створив серію нових токарних і гвинторізних верстатів. Новими, більш економічними і ефективними способами почали кувати і обробляти стволи зброї. Народилась російська оптика. Російські умільці почали майструвати мікроскопи, підзорні труби, які раніше купувались за кордоном. Потреба в будівництві каналів викликала до життя творчість гідробудівничого Івана Сердюкова, розробки якого дозволили реконструювати старі водні шляхи і створити нові, збільшити їх пропускну здатність [49; c. 424-425]. Розвивалася медицина. У великих містах і при армії були засновані аптеки [33; c. 76].

Гуманітарні науки також збагатились знаннями. Петро І піклувався про охорону пам'яток старовини, ініціював збирання предметів матеріальної культури, літописів та інших письмових джерел. Його інструкція щодо розшуку археологічних пам'яток була новизною і для тодішньої європейської науки: збирати „в земле или воде… старые надписи… старое оружие, посуду и все, что зело старо и необыкновенно… Где найдутся такие - всему делать чертежи, как что найдут”. 16 жовтня 1720 р. вийшов указ про збирання жалуваних грамот, „куриозных писем оригинальных” та історичних книг, рукописних і друкованих. 16 лютого 1722 р. був виданий указ про збирання літописів.

З'явились нові історичні праці. Більшість з них були написані за ініціативою самого Петра І: і твір О.І. Манкієва „Ядро российской истории”, і праці Л.-Н. Алларта, Ф.П. Полікарпова, Г. Гюйсена, Ф. Прокоповича [63; c. 105, 108-109]. Основна увага приділялася історії Північної війни. Дипломат П. Шафіров написав „Рассуждение о причинах Северной войны”. Була складена „Книга Марсова”, яка містила тексти реляцій про битви і гравюри із зображенням батальних сцен. В написанні „Истории Свейской войны” брали участь Петро І, Меншиков, Шереметьєв, Рєпнін, Юр'єв та ін. Цар вказував напрям роботи, писав сам і редагував написане. За Петра І ця праця не була видана, оскільки він не вважав її завершеною [51; c. 374].

Пропаганду наукових знань здійснювала відкрита в 1719 р. для загального огляду Кунсткамера - перший у Росії природничо-історичний музей. В музеї демонструвались анатомічні, зоологічні і мінералогічні колекції, старовинні предмети, мистецькі вироби, а також „монстри” - живі і заспиртовані потвори. Колекції Кунсткамери комплектувались на основі урядових указів, які пропонували населенню доставляти властям все старе і незвичайне. Частину колекцій уряд купував за кордоном [52; c. 346].

На думку Сахарова, всі ці досягнення в галузі науки, поява в Росії іноземних вчених, ріст власних наукових кадрів призвели до того, що Петро І задумав створити Петербурзьку Академію наук. Для роботи в ній запрошувалися видатні вчені Західної Європи. Проект Академії наук Петро І затвердив в січні 1724 р. Сама ж Академія відкрилась в серпні 1725 р., вже після смерті її творця [49; c. 425]. Вона складалася із власне академії, тобто науково-дослідницької установи, університету і гімназії, і повинна була займатися не тільки природничими, але й гуманітарними науками. Вченим Академії наук висувалась вимога пов'язувати свої дослідження із життєвими потребами, щоб „вольные художествы и манифактуры, которые уже здесь заведены суть или впредь еще заведены быть могут, от помянутого заведения пользу имели”. З самого заснування Академія перебувала на повному державному утриманні [57; c. 105, 106].

Епоха Петра І не могла не накласти відбиток й на літературу та мистецтво. Перетворення мали великий вплив на зміст художніх творів. Всі найважливіші явища епохи відбились у народних піснях, билинах і казках. У середовищі дворян і купців виникли твори, герої яких здійснюють вчинки, породжені реформами. До них належать повісті „Гистория о российском матросе Василии Кариотском и о прекрасной королевне Ираклии Флорентийской земли”, „История об Александре, российском дворянине”, „История о российском купце Иоанне и о прекрасной девице Елеоноре”, „История о российском дворянине Фроле Скобееве”, „Гистория о некоем шляхецком сыне” та ін. [73; c. 163]. Вони розповсюджувались в рукописах і були досить популярні. Всім цим повістям притаманний суто світський сюжет. Їх героями є переважно молоді люди, які відправляються за кордон для того, щоб повчитися і подивитися світу [25; c. 342]. Характерно, що вони не протиставляють Росію Європі, точніше, не відокремлюють її від Європи. Для них немає жодних сумнівів в тому, що Росія - європейська країна. В авторській мові героїв наявна велика кількість іноземних слів, що із надміром з'явилися в російській мові на початку XVIII ст. [37; c. 209]. Варто зазначити, що російська мова в цей час поповнилася більш ніж 4 тисячами нових іноземних слів. Багато з них були зовсім не обов'язкові. Почалося справжнє забруднення російської мови.

Новим явищем в літературі стала публіцистика - твори, написані петровськими сподвижниками, які прославляли діяльність царя-реформатора. Такими були, наприклад, твори Феофана Прокоповича „Слово о власти и чести царской”, „Правда воли монаршей” та ін.

Перша чверть XVIII ст. дала Росії нові явища в галузі мистецтва [49; c. 422, 425]. В 1702 р., коли Петро І виписав мандрівну німецьку трупу акторів на чолі з актором і драматургом Кунштом, в Москві був відроджений театр. Він став загальнодоступним і публічним. Театральні вистави відбувались два рази на тиждень на Красній площі, де поспішно було зведено спеціальне приміщення - „комедиальная хоромина”, або „комедиальный анбар”. Найчастіше ставились п'єси з репертуару самого Куншта: „Сціпій Африканський”, комедія про Дона-Педро і Дона-Яна, а також „Доктор поневолі” Мольєра. З'явились і свої перші п'єси на історичні теми. При трупі було театральне училище, де вчилися діти піддячих [60; c. 29]. Але цей театр проіснував недовго. На зміну йому прийшло декілька придворних театрів, а також театри при Слов'яно-греко-латинській академії і московському госпіталі (в останніх розігрувались російські п'єси) [25; c. 342].

В музиці також відбулися зміни. Поряд з традиційними церковними хоровими творами, народними піснями зазвучала військова стройова музика. Світська музика поступово проникала в побут російського суспільства [49; c. 426].

Зміни в культурному образі Росії торкнулися й зовнішнього вигляду російських міст. У першій чверті XVIII ст. переважає цивільне будівництво, тоді як у попередньому столітті будували переважно культові споруди - церкви й монастирі. З'являється новий тип громадських будівель - адміністративного, промислового і культурно-освітнього призначення. Зводяться численні палаци [52; с. 347]. Петро І примушував міську владу будувати сучасні будівлі, мостити вулиці бруківкою, як в європейських містах. Він в своїх указах наказував в уже існуючих містах вносити елементи „правильності”. В результаті замість окремих дворів і садиб, обгороджених глухими парканами й розміщених тилом до вулиці, з'явились прямі вулиці з побудованими в одну лінію будинками, фасади яких виходили на вулицю [50; с. 292].

За Петра І вперше в Росії запалили вуличні ліхтарі. Звичайно, це було в Петербурзі. Петербургу Петро І взагалі приділяв особливу увагу. Він мріяв не просто побудувати нове, цілком європейське місто з каменю й граніту, але зробити його „величайшим и славнейшим паче всех городов в свете” [49; с. 423]. Він говорив: „Если Богъ продлитъ жизнь и здравїе, Петербургъ будетъ другой Амстердамъ” [6; с. 7]. Петербург не випадково називали „вікном в Європу”. За словами Голубенка й Тепліцького, сам ідейно-художній задум цього міста утверджував європейський характер Російської держави і її культури [37; с. 202].

Вважаємо, що архітектура і містобудування петровських часів мали найяскравіше відображення саме у Петербурзі. Петербург став містом нового типу з регулярною забудовою і архітектурними ансамблями. Будівництво в ньому велось не хаотично, а за єдиним планом і надзвичайно швидкими темпами. Указом від 9 жовтня 1714 р. цар навіть заборонив будівництво кам'яних будинків y всій Росії, крім Петербурга. Ідея планування і забудови нового міста, ряд інших цінних вказівок по його будівництву й художньому оформленню належали особисто Петру І.

До Петербурга запросили видатних європейських архітекторів. Одним з перших в 1703 р. прибув швейцарець Д. Трезіні, який став головним архітектором Петербурга. За розпорядженням Петра І і за його участю він склав початковий план забудови, що відповідав уявленням про створення „регулярного” міста [69; с. 104, 105]. З його ім'ям пов'язано створення Петропавловської фортеці, її Петровських воріт, собору і його дзвіниці зі шпилем, Літнього палацу і Александро-Невської лаври, Гостиного двору й будівлі Дванадцяти колегій на Васильєвському острові. В 1714 р. цар затвердив розроблені Трезіні типові проекти будинків для „именитых”, „зажиточных” і „подлых” людей [62; с. 129]. Слідом за Д.Трезіні до Петербурга приїхали архітектори: італієць М.Фонтана (в Росії з 1703 р.), в 1713 р. - німці Г.Шедель і А.Шлютер, в 1714 р. - німець Г.І. Маттарнові, в 1716 р. - француз Ж.Б. Леблон, в 1718 р. - італійці Г.К'явері і Н.Мікетті, в 1719 р. - швейцарець Н.Ф. Гербель.

Будівництво Петербурга здійснювалось і вітчизняними зодчими. Вже в 1705 р. Петро І направив до Петербурга кращих російських архітекторів - Ф.Васільєва, І.М. Матвєєва (Угрюмова), а пізніше залучив до будівництва

Г.І. і І.Г. Устинових, М.Г. Земцова і І.П. Зарудного [69; с. 105]. В Петербурзі була створена школа, де викладалися креслення, математика й елементарні правила архітектури. Петро І піклувався про те, щоб іноземні зодчі швидше передали свої знання російським учням. За словами дослідниці Бакланової, прийняті на службу іноземні архітектори, скульптори і живописці знайомили росіян з досягненнями в цих галузях в Західній Європі (звільнення від середньовічних традицій, використання нових технічних прийомів). В подальшому російське мистецтво сприйняло цей позитивний досвід [25; с. 313].

Почала розвиватися скульптура. До Петербурга були запрошені іноземні скульптори - француз Н.Піно та італієць К.Б. Растреллі. В Італії та інших європейських країнах закупили велику кількість скульптур і встановили їх в Літньому саду Петербурга, що знаменувало принципово нове відношення до скульптури [50; с. 292].

Суттєві зрушення відбулись і в живописі. І головне з них - поява поряд з традиційним іконописом світського реалістичного живопису. В першу чергу це стосується портретного живопису. З'явилися перші російські художники-реалісти. Побачивши їхній талант, Петро І посилав деяких із них на навчання за кордон. Видатним портретистом свого часу був Іван Нікітін, який створив галерею портретів знаменитих людей тієї епохи. Його пензлю належить і картина ”Петр І на смертном одре” [49; с. 425, 426]. Крім того, Нікітін написав ряд батальних полотен: Полтавську і Куликовську битви. Іншим відомим російським художником-портретистом став Андрій Матвєєв. В Росію були запрошені й іноземні живописці - саксонець І.Г. Танауер і француз Л. Каравак [52; c. 349].

Таким чином, наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. Петро І здійснив значні культурні реформи, спрямовані на європеїзацію російської культури і досягнення Росією рівня тогочасних європейських держав. Реформи торкнулися всіх без винятку галузей культури і побуту. В результаті багато в чому була подолана культурна відсталість країни, Росія долучилася до важливих культурних здобутків європейської цивілізації, стала на новий шлях розвитку. Хоча не все, що запроваджувалося Петром І, було корисним і необхідним для Росії, проте були зроблені значні досягнення в галузі освіти, науки, мистецтва. Відбувся швидкий перехід від середньовічної до нової, світської культури. Російська культура отримала широкі можливості для свого подальшого розвитку.

Висновки

Наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. в Росії були проведені грандіозні реформи, які охопили практично всі сфери життя країни і змінили її зовнішній вигляд. Ці реформи пов'язані з діяльністю Петра І. Залучаючи європейський досвід, він намагався піднести Росію до рівня тогочасних європейських країн, зміцнити її міжнародне становище, перетворити на одну з найсильніших держав світу.

Одними з найважливіших реформ Петра І були політично-адміністративні, в результаті яких були створені нові органи влади й управління. Їх компетенція поширювалася на всю територію країни. Характерними рисами нової системи управління стали посилення її централізації, детальна регламентація діяльності, бюрократичний характер, чітка ієрархічність. Новий державний апарат, попри серйозні недоліки, став кроком вперед в розвитку Російської держави і одним з найважливіших елементів її європеїзації. Разом з тим, Петро І зміцнив традиційний режим самодержавства і в Росії остаточно утвердилася абсолютна монархія.

Важливе значення мали податкові та військові перетворення Петра І. Податкові реформи призвели до значного зростання кількості і загальної суми прямих і непрямих податків та повинностей, які впали важким тягарем на плечі селян і міщан. Замість подвірного обкладання був запроваджений єдиний прямий подушний податок, який втричі збільшив державні прибутки і йшов на утримання війська. В результаті військових реформ були створені одні з кращих в Європі регулярні армія і військово-морський флот, які забезпечили Росії перемогу у Північній війні і вихід до Балтійського моря. Росія з сухопутної держави перетворилася на морську і значно зміцнила свої міжнародні позиції.

Не менш важливими були й соціально-економічні реформи, в основі яких лежали принципи протекціонізму й меркантилізму. Вони призвели до значного зростання промислового потенціалу країни. З'явилася велика кількість мануфактур, і деякі з них повністю забезпечували населення необхідними товарами. Розширилась внутрішня і зовнішня торгівля, Росія мала позитивний торгівельний баланс з іншими країнами. Проте економічний розвиток значно гальмувався пануванням кріпосницьких відносин і вирішальною роллю держави в економіці. Реформи спричинили й зміни в соціальному устрої. Було розширено і зміцнено кріпосне право, всі селяни поділялися на кріпосних і державних. Відбулося оформлення і консолідація стану дворянства. Купці і ремісники отримали свої організаційні структури - гільдії і цехи. Всі суспільні стани були поставлені на службу державі.

Велике значення мали й культурні реформи Петра І. За європейськими взірцями він реформував побут російського суспільства (переважно верхніх його прошарків). Була створена нова, світська система освіти, яка, хоча й охопила навчанням незначні прошарки суспільства й мала ряд суттєвих недоліків, стала основою для подальшого розвитку шкільництва. Були створені умови для розвитку науки і книгодрукування, які в цей час досягли значних успіхів. Якісно нові явища спостерігалися в розвитку літератури і мистецтва. Хоча й не все, що запозичувалося з Європи, було корисним і необхідним для Росії, країна долучилася й до важливих культурних здобутків європейської цивілізації, стала на новий шлях розвитку. Реформи спричинили швидкий перехід від релігійно орієнтованої середньовічної культури до нової, світської.

Таким чином, реформи Петра І, проведені наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. в найрізноманітніших галузях, мали надзвичайно важливе, хоча й суперечливе значення в історії Росії. Звичайно, не всі вони були вдалими. Деякі нововведення були відмінені ще за життя реформатора, деякі - незадовго після його смерті, проте багато з них виявили дивовижну життєздатність і проіснували досить тривалий час, а дещо з того, що було запроваджено Петром І, існує й по сьогоднішній день. Суперечливість перетворень виявилася і в тому, що навіть прогресивні за своїми цілями реформи Петро І здійснював середньовічними, жорсткими методами, насильно європеїзуючи країну.

Реформи мали як позитивні, так і негативні наслідки для Росії. Позитивні полягали в тому, що за короткий час Московська держава перетворилася на могутню Російську імперію з новим державним апаратом, сильною регулярною армією і військово-морським флотом, розвинутою промисловістю і торгівлею, закладеною основою для розвитку нової, світської культури. Вона здобула провідні позиції як на суші, так і на морі, стала рівноправним учасником міжнародних відносин.

Негативні наслідки реформ виявилися насамперед в значному погіршенні становища народних мас через запровадження нових непосильних податків і повинностей. Взагалі російський народ заплатив за модернізацію країни непомірну ціну як в матеріальному, так і в людському відношенні. Відбулося подальше зміцнення кріпосницької системи і в соціальному розвитку Росія ще більше почала відставати від західноєвропейських країн. Промисловість також була побудована на кріпосницькій основі, що гальмувало розвиток капіталізму і наперед визначило економічне відставання Росії. Держава в результаті реформ стала „регулярною”, поліцейською, з всеохоплюючою системою контролю і регламентації життя підданих, насильством і примусом, підкоренням інтересів окремої людини інтересам держави. Грубо ламалися традиційні російські морально-етичні норми і традиції, почалося надмірне захоплення всім іноземним. Та все ж, попри ряд негативних наслідків, безумовною заслугою Петра І є те, що він зумів певною мірою наблизити Росію до рівня тогочасних європейських країн, на багато десятиліть визначив її розвиток як сильної імперської держави, яка посіла у світі одне з чільних місць.

Список використаних джерел і літератури

Джерела

1. Берг-привилегия 1719 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 237-239.

2. Внешняя торговля России в 1726 г. // Нагаев А.С., Огнев В.Н. Практикум по истории СССР XVII-XVIII вв.: Учеб. пособие для студентов-заочников 2 курса ист. фак. пед. ин-тов / Моск. гос. заоч. пед. ин-т. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1991. - С. 103.

3. Инструкция Петра І волонтерам. 1697 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 256.

4. О морском деле // Петр Великий в его изречениях. - Репринт. воспроизв. изд. 1910 г. - М.: Худож. лит., 1991. - С. 59-65.

5. Организация светских школ // Хрестоматия по истории СССР. XVIII в. / Под ред. Л.Г. Бескровного и Б.Б. Кафенгауза. - М.: Соцэкгиз, 1963. - С. 210-213.

6. Петр о себе самом и сподвижниках // Петр Великий в его изречениях. - Репринт. воспроизв. изд. 1910 г. - М.: Худож. лит., 1991. - С. 7-21.

7. Промышленность в 1727 г. (Сводка по генеральным ведомостям Кирилова) // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 268-269.

8. Регламент Мануфактур-коллегии 1723 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 243-244.

9. Табель о рангах 1722 г. // Хрестоматия по истории СССР. XVIII в. / Под ред. Л.Г. Бескровного и Б.Б. Кафенгауза. - М.: Соцэкгиз, 1963. - С. 88-93.

10. Табель о рангах. 1722 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 240-242.

11. Таможенный тариф 1724 г. // Хрестоматия по истории СССР. XVIII в. / Под ред. Л.Г. Бескровного и Б.Б. Кафенгауза. - М.: Соцэкгиз, 1963. - С. 55-58.

12. Указ о единонаследии. 23 марта 1714 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 234-237.

13. Указ о покупке к заводам деревень. 18 января 1721 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 240.

14. Указ Петра І об учреждении Сената 22 февраля 1711 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 244-245.

15. Указ Петра І Сенату. 2 марта 1711 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 245.

16. Указ Петра І Сенату 5 марта 1711 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 245.

17. Учреждение коллегий. Генеральный регламент. 28 февраля 1720 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 245-247.

18. Феофан Прокопович. Правда воли монаршей // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2108 „История” / Сост. П.П. Епифанов, О.П. Епифанова. - М.: Просвещение, 1987. - С. 263-266.

Наукова література

19. Абсолютизм в России (XVII-XVIII вв.). Сборник статей к 70-летию со дня рождения и 45-летию научной и педагогической деятельности Б.Б. Кафенгауза. - М.: Наука, 1964. - 517 с.

20. Алексеева Е.В. Использование европейского опыта управления государством при Петре І // Вопросы истории. - 2006. - № 2. - С. 15-30.

21. Анисимов Е.В. Время петровских реформ. - Л.: Лениздат, 1989. - 496 с.

22. Анисимов Е.В. Из истории фискальной политики русского абсолютизма первой четверти XVIII века (Подворное налогообложение и введение подушной подати) // История СССР. - 1983. - № 1. - С. 127-139.

23. Анисимов Е.В. Податная реформа Петра І: Введение подушной подати в России 1719-1728 гг. / Под. ред. Н.Е. Носова. - Л.: Наука: Ленинградское отделение, 1982. - 296 с.

24. Баггер Х. Реформы Петра Великого: Обзор исследований / Пер. с дат. В.Е. Возгрина; Вступ. ст. и общ. ред. В.И. Буганова. - М.: Прогресс, 1985. - 199 с.

25. Бакланова Н.А. Культурные связи России с Францией в первой четверти XVIII в. // Международные связи России в XVII-XVIII вв. (Экономика, политика и культура). Сборник статей. / Редколлегия: Л.Г. Бескровный (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1966. - С. 303-344.

26. Буганов В.И. и др. Эволюция феодализма в России: Социально-экономические проблемы / В.И. Буганов, А.А. Преображенский, Ю.А. Тихонов. - М.: Мысль, 1980. - С. 140-292.

27. Буганов В.И. Мир истории: Россия в XVII столетии / Худож. К. Сошинская. - М.: Мол. гвардия, 1989. - 318 с.

28. Буганов В.И. Петр Великий и его время / Отв. ред. А.П. Новосельцев. - М.: Наука, 1989. - 192 с.

29. Булыгин И.А. Особая категория феодально зависимых крестьян в первой четверти XVIII в. (из истории секуляризации церковных владений) // Дворянство и крепостной строй России XVI-XVIII вв. Сборник статей, посвящ. памяти А.А. Новосельского / Ред. коллегия: Н.И. Павленко (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1975. - С. 190-212.

30. Булыгин И.А. Церковная реформа Петра І // Вопросы истории. - 1974. - № 5. - С. 79-93.

31. Водарский Я.Е. Дворянское землевладение в России в XVII - первой половине XIX в. (размеры и размещение) / Отв. ред. В.И. Буганов. - М.: Наука, 1988. - 303 с.

32. Водарский Я.Е. Население России за 400 лет (XVI - начало XX в.). - М.: Просвещение, 1973. - 159 с.

33. Водарский Я.Е. Петр І // Вопросы истории. - 1993. - № 6. - С. 59-78.

34. Волкова И.В. Военное строительство Петра І и перемены в системе социальных отношений в России // Вопросы истории. - 2006. - № 3. - С. 35-51.

35. Всемирная история: Епоха просвещения / Под ред. А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. - Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000. - 512 с.

36. Голикова Н.Б. Политические процессы при Петре І. По материалам Преображенского приказа. - М.: Университетиздат, 1957. - 335 с.

37. Голубенко А.Л., Теплицкий Ю.М. Правители. (Хроника тысячелетий от царя Ирода до президента Горбачева). - Луганск: Изд-во Восточноукр. гос. ун-та, 2000. - 436 с.

38. Горощенова О.А. Школа математических и навигацких наук в Москве (1701-1752 гг.) и ее продолжатели // Вопросы истории. - 2005. - № 10. - С. 151-155.

39. Государственные учреждения России XVI-XVIII вв. / Под ред. Н.Б. Голиковой. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 192 с.

40. Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. - К.: Основи, 2001. - 1463 с.

41. Егер О. Всемирная история: В 4-х т. - Т. 3. Новая история. - СПб: Издательство Полигон, 1999. - 720 с.

42. Епифанов П.П. Воинский устав Петра Великого // Петр Великий. Сборник статей / Под ред. А.И. Андреева. - Т. І. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1947. - С. 167-213.

43. Журавлёв Д. „А без вина и бес пива… лекарству только трата” (Царъ Пётр и военная медицина в годы Северной войны) // Родина. - 2007. - № 11. - С. 61-64.

44. Завражин А.В. Влияние Петровских преобразований на развитие России и укрепление ее вооруженных сил // Военно-исторический журнал. - 2007. - № 6. - С. 23-27.

45. Запесоцкий Ю.А. Петровские реформы как культурная доминанта (перечитывая Д.С. Лихачева) // Новая и новейшая история. - 2007. - № 4. - С. 67-74.

46. Иллюстрированная история СССР / Под ред. Пашуто В.Т., Итенберг Б.С., Тарновский К.Н. и др. - 3-е доп. изд. - М.: Мысль, 1980. - 494 с.

47. История внешней политики России. XVIII век (от Северной войны до войн России против Наполеона). - М.: Междунар. отношения, 1998. - 304 с.

48. История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории России IX - начала XX в. / Сост.: С.В. Мироненко. - М.: Политиздат, 1991. - 367 с.

49. История России. С древнейших времен до начала XXI в. / А.Н. Сахаров, Л.Е. Морозова, М.А. Рахматуллин и др.; под ред. А.Н. Сахарова. - М.: АСТ: Астрель: Хранитель, 2007. - 1263 с.

50. История СССР с древнейших времен до конца XVIII в.: Учебник / Под ред. Б.А. Рыбакова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Высш. шк., 1983. - 415 с.

51. История СССР. С древнейших времен до наших дней. В двух сериях в 12 томах / Под ред. Б.Н. Пономарева и др. - Т. 3. Превращение России в великую державу. Народные движения XVII-XVIII вв. - М.: Наука, 1967. - 746 с.

52. Історія СРСР. Підручник для пед. ін-тів / За ред. П.І. Кабанова і В.В. Мавродіна. Пер. з перероб. і доп. 2-го рос. вид. - Ч. 1. - К.: Вища школа, 1969. - 599 с.

53. Ключевский В.О. История России. Специальные курсы. - М.: Астрель; АСТ, 2003. - 479 с.

54. Ключевский В.О. Краткий курс по русской истории. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 800 с.

55. Ключевский В.О. Сочинения. В 9 т. Т. 4. Курс русской истории. Ч. 4 / Под ред. В.Л. Янина; Послесл. и коммент. составили В.А. Александров, В.Г. Зимина. - М.: Мысль, 1989. - 398 c.

56. Княжецкая Е.А. Петр І - член Французской Академии наук // Вопросы истории. - 1972. - № 12. - С. 199-203.

57. Краснобаев Б.И. Очерки истории русской культуры XVIII века: Кн. для учителя. - 2-е изд. - М.: Просвещение, 1987. - 319 с.

58. Краткая всемирная история в двух книгах / Под ред. проф. А.З. Манфреда. - Кн. I. - М.: Наука, 1967. - 592 с.

59. Крип'якевич І. Всесвітня історія: У 3 кн. - Кн. 2. Середньовіччя і нові часи. - К.: Либідь, 1995. - 424 с.

60. Лабутина Т.Л. Восприятие английской культуры в России в эпоху Петра І // Вопросы истории. - 2002. - № 9. - С. 17-36.

61. Лебедев В.И. Булавинское восстание (1707-1708). - М.: Просвещение, 1967. - 156 с.

62. Мавродин В.В. Рождение новой России: Сборник / ЛГУ им. А.А.Жданова. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. - 534 с.

63. Майкова Т.С. Петр І и „Гистория Свейской войны” // Россия в период реформ Петра І. Сборник статей / Ред. коллегия: Н.И. Павленко (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1973. - С. 103-132.

64. Маньков А.Г. К истории реформы посадского управления 1699 г. // Исследования по социально-политической истории России. Сборник статей памяти Б.А. Романова. - Л.: Наука, 1971. - С. 232-246.

65. Маньков А.Г. Крепостное право и дворянство в проекте Уложения 1720-1725 гг. // Дворянство и крепостной строй России XVI-XVIII вв. Сборник статей, посвящ. памяти А.А. Новосельского / Ред. коллегия: Н.И. Павленко (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1975. - С. 159-180.

66. Мацуленко С.А. Военные реформы Петра І // Военно-исторический журнал. - 1988. -№ 5. - С. 83-87.

67. Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Первого. - 2-е изд. - М.: Международные отношения, 1986. - 448 с.

68. Нариси історії Росії: Пер. з рос. / Б.В. Ананьїч, І.Л. Андреєв, Є.В. Анісімов та ін.; За заг. ред. О.О. Чубар'яна. - К.: Ніка-Центр, 2007. - 800 с.

69. Некрасов Г.А. Основные этапы гражданского, промышленного и культурного строительства в Петербурге (первая четверть XVIII в.) // Промышленность и торговля в России XVII-XVIII вв. Сборник статей / АН СССР, Ин-т истории СССР; Отв. ред. А.А. Преображенский. - М.: Наука, 1983. - С. 101-118.

70. Павленко Н.И. и др. История СССР с древнейших времен до 1861 года: Учеб. для студентов пед. ин-тов / Н.И. Павленко, В.Б. Кобрин, В.А. Федоров; Под ред. Н.И. Павленко. - М.: Просвещение, 1989. - 559 с.

71. Павленко Н.И. Петр Великий. - М.: Мысль, 1990. - 591 с.

72. Павленко Н.И. Петр І (к изучению социально-политических взглядов) // Россия в период реформ Петра І. Сборник статей / Ред. коллегия: Н.И. Павленко (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1973. - С. 40-102.

73. Павленко Н.И. Петр Первый и его время: Пособие для учащихся. - М.: Просвещение, 1989. - 175 с.

74. Петрухинцев Н.Н. Два флота Петра І: технологические возможности России // Вопросы истории. - 2003. - № 4. - С. 117-128.

75. Писарькова Л.Ф. Российская бюрократия в эпоху Петра І. Условия службы и характерные черты // Отечественная история. - 2004. - № 2. - С. 3-19.

76. Преображенский А.А. Великое посольство 1697-1698 гг.: старое и новое в русской дипломатии // Вопросы истории. - 1999. - № 2. - С. 114-122.

77. Рабинович М.Д. Социальное происхождение и имущественное положение офицеров регулярной русской армии в конце Северной войны // Россия в период реформ Петра І. Сборник статей / Ред. коллегия: Н.И. Павленко (отв. ред.) и др. - М.: Наука, 1973. - С. 133-171.

78. Рыжов К.В. Все монархи мира. Россия (600 кратких жизнеописаний). - М.: Вече, 2000. - 576 с.

79. Соловьев С.М. Чтения и рассказы по истории России / Сост. и вступ. ст. С.С. Дмитриева; Комм. С.С. Дмитриева и Л.П. Дойниковой; Ил. В.В. Лукашова. - М.: Правда, 1990. - 768 с.

80. Толстова Л.Н. „Только бы жила Россия в блаженстве и славе…” (Этические идеи Петра Великого) // Военно-исторический журнал. - 2006. - № 7. - С. 8-11.

81. Троицкий С.М. Русский абсолютизм и дворянство в XVIII в. Формирование бюрократии. - М.: Наука, 1974. - 395 с.

82. Уханова Е. Медаль для „нового Иуды” // Родина. - 2007. - № 11. - С. 32-36.

Страницы: 1, 2, 3