Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Однією із найдавніших культур світу є унікальна культура Стародавньої Індії. Як й інші найдавніші культури індійська цивілізація сформувалася в басейнах рік Інд і Ганг. Це була так звана Хараппська цивілізація. Вона отримала назву від села Хараппа (Пенджаб), де в середині Х1Х ст. проводилися археологічні розкопки.

Вони дали змогу вченим прийти до висновку про появу першої місцевої цивілізації на території Індії ще в Ш тис. до н.е. Підтвердженням цьому є розкопані археологами великі міста - Хараппа, Мохеджо-Даро, Калібанган та інші. Вчені були вражені наявністю в них першої відомої в світі каналізаційної системи, причому не лише для питної, але й стічної води. Населення даних міст налічувало близько 100 тис. чоловік. Воно займалося землеробством, ремеслом, торгівлею, мореплавством, проте не знало заліза. Знаряддя праці, побутові предмети були з міді, олова, бронзи, ювелірні вироби - в основному з срібла й золота.

Населення хараппської цивілізації оволоділо піктографічною писемністю. Тексти писали з права на ліво, рядки розташовували горизонтально, вони мали до 8 знаків.

Цікавими були малюнки на печатках, на яких зображався Бог у позі йога. Це дає дослідникам підстави проводити певні паралелі між релігією хараппської цивілізації й пізнішими релігійними індійськими віруваннями.

У другій половині П тис. до н.е. з північного заходу на територію Індії прийшли племена аріїв, які на той час вже знали залізо. На завойованій території вони замінювали урбаністичний (міський) тип життя на життя сільської общини. Саме остання на довгі часи стала в Індії головним способом життєдіяльності.

У ХУ -У1 ст. до н.е. на території Індії арії заснували декілька держав. У 1У ст. до н.е. їх об'єднала династія Маур'їв. У 1 ст. до н.е. північну Індію підкорюють вихідці із Середньої Азії - кушани. В 1У ст. до н.е. Кушанську династію змінює династія Гуптів. Під її егідою відбулося загальноіндійське державне об'єднання.

У становленні культурної традиції й релігійного світогляду Індії визначальним був вплив аріїв. Одним із доказів цього є “Веди” - збірники священних гімнів на честь богів аріїв. Вони навіть зараз, у сучасній Індії, вважаються джерелом мудрості. Таких збірників є чотири. Найдавніший з них “Рігведа”, що оформився до Х ст. до н.е. Він містить 10 книг й 1028 гімнів. В трьох наступних зафіксовані пісні й обряди аріїв, жертовні й магічні формули.

“Рігведа” написана давньоіндійською (ведійською) мовою. Наступні три веди написані сучасною літературною мовою - санскритом (в перекладі “очищена”), що стала мовою спілкування народів Індії. Її творцем є брахман Ланіні, який жив на межі У-1У ст. до н.е. На основі санскриту створена і своєрідна писемність. Її алфавіт має 48 букв, з них 12 - голосних. Майже усі слова пишуться разом, розділені лише рядки.

З ведичної літератури ми дізнаємося про релігію аріїв. В її основі вчення про Всесвіт, що складається з трьох світів: неба, повітря і води. По такому принципу ділилися й боги.

На початку 1 тис. до н.е. на основі ведизму і вірувань населення хараппської цивілізації виник брахманізм. Старі ведичні боги (Варуні, Індрі, Сур'ї) змінюються новими. Ним стали Брахма (вважався творцем світу), Вішну (його охоронцем), Шива (руйнівником).

У цей же період формуються різні вчення: сансара - про міграцію, переродження душ, дхарма - про моральний порядок, карма - про діяння людини, що визначають її становище, мокша - про стан ненароджуваності й невмирання. Всі ці релігійно-філософські концепції згодом знаходять своє втілення в буддизмі та індуїзмі.

У У1 ст. н.е. в Індії виникають нові вірування - джайнізм і буддизм. Основоположником джайнізму став Махавіра. В основі його вчення: звільнення від сансари (переродження душі) через дотримання “трьох скарбів” джайнізму: правильного знання, правильного бачення і правильної поведінки. Махавіра проповідував аскетизм (крайнє обмеження потреб людини) і ахімсу (ненашкодження всім живим істотам як умова порятунку душі).

Заснування буддизму пов'язують з ім'ям Сідхартхи Гаутами (563-483 рр.). Ще зовсім молодою людиною в 28 років він залишив свою родину (згідно переказам його батько був раджа) і протягом 7 років мандрував у пошуках істини. Аж потім на нього зійшло Просвітлення і він став Буддою (тобто “Просвітленим”). Сідхартха Гаутама відкрив чотири “благородні істини”. А саме: життя є страждання, причина його є людські бажання, пристрасті, прагнення до життя і вихід з цього - угамування всіх пристрастей. Головна мета людини: досягнення “нірвани” - стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілення душі і зливається з духовною “божественною” першоосновою. Тобто порятунок залежить від способу життя самої людини, в якому немає місця посередникам (брахманам чи представникам інших релігійних вірувань).

Розквіт буддизму припадає на правління третього імператора з династії Маур'їв (268-232 р. до н.е.) Ашоки. Скликаний ним буддійський собор затвердив канонічні основи буддизму. Це дало змогу буддизму поширитися за межі Індії.

Як протиставлення буддизму з'явився новий тип брахманізму - індуїзм. Згідно нього кожне божество, в тому числі головні боги індуїзму Шива, Вішну і богиня Шанті - це втілення вищого божества Брахми. Найголовніші догмати індуїзму - вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і відплату за земне життя в потойбічному світі.

За традиціями аріїв суспільство поділялося на своєрідні стани - варни. В їх основі докрина про 4 варни. Кожна з них створена з тієї чи іншої частини тіла бога Брахми. Вважалося, що з вуст - брахмани (жерці), з плечей - кшатрії (знать, воїни), зі стегон - вайш'ї (землероби, ремісники, торговці), зі ступенів ніг - шудри (низи суспільства - слуги, бідняки, переселенці).

За давніми законами заборонялося змішування варн, допускалися шлюби лише в їхніх межах. Деякі категорії населення (прибиральники сміття, кати та інші представники непрестижних професій) стояли поза варнами. До них не дозволялося навіть доторкуватися. Тому вони й називалися “недоторкані”.

Згодом у 1 ст. н.е. (з часу підкорення Північної Індії Кушанською династією) на основі системи варни склалася кастова система. Касти (в Індії - “джаті”) - замкнені групи людей, місце яких у виробничому й суспільному житті визначено певними звичаями й законами, суворою регламентацією відносин.

Релігія мала вплив й на давню індійську епічну літературу. Її самими визначними пам'ятками стали “Махабхарата” і “Рамаяна”. В першій йде мова про велику війну нащадків Бхарати. В другій розповідається про подвиги героїв Крішни і Рами. “Махабхарата” доповнювалася новими легендами й міфами і згодом склала цілу літературу в межах однієї пам'ятки (18 книг). За обсягом вона у 8 разів перевершує “Іліаду” і “Одіссею” Гомера.

Славу Індії принесли й величні пам'ятки архітектури. Багато з них збереглися до сьогодення. Найбільш знамениті печерні храмові комплекси в Карлі, Еллорі і Аджанті. Останній вражає багатобарвними фресками. Вони покривають всю споруду: стіни, стелю, колони.

Висот досягла й індійська наука. Представники точних наук вже вміли оперувати квадратними й кубічними коренями. Астрономи знали, що земля обертається навколо своєї осі і що місяць переймає своє світло у сонця. Певні наукові досягнення індійської культури запозичили інші народи, таким чином вони стали світовим культурним надбанням. Перш за все це стосується індійських цифр і шахів, які запозичили араби. Індійське релігійне вчення буддизм став однією із світових релігій.

5. Давньокитайська культура

Унікальністю відзначається й культура Стародавнього Китаю. Насамперед ця культура була замкнена, оскільки фактично до ХУШ ст. іноземці майже не допускалися на її терени. В свою чергу ця риса відіграла не останню роль в своєрідності, несхожості китайської культури.

Давньокитайська культури формується в часи існування ранньорабовласницької держави Інь (Х1У ст. до н.е.). Найвищий же пік її розвитку припадає на період правління династій Цінь і Хань (221 р. до н.е. - 220 р. н.е.).

В основу давньокитайської культурної традиції покладений феномен буденної свідомості, який отримав назву “китайські церемонії”. Це суворі етико-ритуальні норми поведінки. Їхньою характерною рисою стало дотримування культу старовини. Перебільшення значення чітко фіксованих правил поведінки стало причиною заміни ними релігійно-міфологічного сприйняття світу. На відміну від інших народів світу китайці не мали своєї міфології. Відтак замість культу богів сформувався культ реальних кланових та сімейних предків. З другого боку певною мірою обожнені абстрактні явища (Небо, Піднебесна, Дао) позбавлялися найменшого олюднення й існували як незалежна абсолютна ідея.

Це своєрідне сприйняття світу мало вплив на китайську релігійно-філософську думку, що склалася у У1-У ст. до н.е. Панівною релігійно-філософською системою давнього Китаю стало конфуціанство. Так називається етико-політичне вчення давньокитайського мислителя У1 ст. до н.е. Кун-Фу-дзи (в європейській транскрипції Конфуцій).

У вченні Конфуція головним є поняття “жень” (гуманність). Це моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем, поваги до старовинних китайських звичаїв та обрядів.

За Конфуцієм головним у спілкуванні людей повинна бути традиція. Сам філософ неодноразово наголошував, що є противником усіх новацій. Приналежність до високого аристократичного роду китайських чиновників також наклала відбиток на його мислення. Конфуцій підкреслював, що кожна людина повинна бути задоволена своїм соціальним статусом і не прагнути зміни на краще. Таким чином конфуціанство відстоювало утверджені патріархальні традиції та непорушність соціальних підвалин.

Протилежну позицію займав інший філософський напрям - даосизм (в перекладі “дао” - “шлях”). Його фундатор Лао-цзи закликав відмовитися від усталених обов'язків і повернутися до життя, близького до природи. Крім того, в цій філософській системі присутні елементи матеріалізму й діалектики. Згідно вчення даосизму усе існуюче виникло з матеріальних часток і розвивається згідно з визначеним законом. Даосизм був досить популярним, оскільки відображав інтереси різних верств суспільства. Згодом даосизм заполонили містичні мотиви.

Філософська система конфуціанства виховувала шанобливе ставлення до мистецтва. Воно сприймалося як універсальний механізм формування добропорядного громадянина.

В активізації мистецького життя велике значення мало створення імператором У-ді (156-87 рр. до н.е.) Музичної палати. Згодом вона почала відігравати роль театрального управління. Останнє відало виставами, в яких поєднувалися спів, музика і танці. Не менш важливою функцією цього управління стало збирання народних пісень.

Дуже високо цінувалося музичне мистецтво. У Китаї музиканти грали на 20 музичних інструментах. Соціальна функція музики закріплювалася у відомому образному висловленні: “Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна брехати”.

Своєрідністю відзначається китайська література. Згодом вся її спадщина систематизувалася в так званому “П'ятикнижжі”. Це були “Книга пісень”, “Книга обрядів”, “Книга перемін”, “Книга історії”, “Літопис царства Лу”. Літературні твори зберігалися в спеціально створених книгосховищах.

Досить складною була китайська писемність. В її основу покладене піктографічне письмо, що впродовж століть удосконалювалося, абстрагувалося. В результаті сформувалося ієрогліфічне письмо, що мало безліч знаків. У часи династії Хань налічувалося близько 18 тис. ієрогліфів. Їх можна було віднайти за допомогою спеціально створених довідників.

Спочатку матеріалом для написання ієрогліфів служили бамбукові й дерев'яні дощечки. У Ш ст. до н.е. стали писати на шовку, технологія виробництва якого запроваджена в Китаї. На рубежі нашої ери винайдено туш, а у 1 ст. - папір.

Заслуга китайців також у винайденні багатьох технічних новинок. Ними стали компас, спідометр, фарфор, глобус, морехідні й навігаційні прилади (румпель та багатоярусні щогли), водяний млин, водяний насос, ксилографія (початкова форма книгодрукування), механічний годинник, приводний пас та ланцюгова передача тощо. Славу китайцям принесли їхні досягнення у військовій справі. Зокрема, вони винайшли порох і зробили гармати.

Значні наукові набутки китайців у царині математики. Їхні спеціалісти обчислювали десяткові дроби, відношення довжини кола до його діаметра (число пі), розв'язували рівняння з двома й трьома невідомими. Математичні знання були зафіксовані у складеному в П ст. до н.е. трактаті “Математика в дев'яти розділах”, що відігравав роль своєрідної інструкції для землеробів, астрономів, чиновників. Тобто наука в першу чергу мала прикладний характер.

Не менші досягнення мали й китайські астрономи. Вони вміли вираховувати затемнення сонця, спостерігали за плямами на ньому, склали в основних рисах місячний календар, перший у світовій історії зоряний каталог на 800 світил (350 р. до н.е.). Вже з 240 р. до н.е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. У 104 р. до н.е. було вирахувано тривалість року - 365,25 дня.

Давні китайці були досвідченими медиками. Причому досвід самих знаменитих із них занотовувався у відповідних наукових пам'ятках. Таким був твір лікаря Бянь Цао (жив у У1 ст. до н.е.) “Книга про важке”. В ній системно описані анатомія, фізіологія, патологія та діагностика. Крім того Бянь Цао був талановитим практиком, зокрема, оперував під наркозом.

Лікарі Стародавнього Китаю перші в медичній практиці й медичній науці застосували й описали такі уславлені методи лікування як голковколювання, припечення та масаж. Вони широко застосовувалися вже у 1 тис. до н.е. Ці методи лікують хворий організм за допомогою подразнення певних ділянок шкіри.

Важливим аспектом китайської культури були будівельна справа й архітектура. Про їхній високий рівень свідчить така грандіозна пам'ятка як Великий китайський мур. Він захищав китайців від набігів кочових північних сусідів. Будівництво цієї оборонної споруди почалося у 214 р. до н.е. і тривало з перервами понад тисячу років. Мур має довжину 4 тис. км., висоту - 9 м., ширину в нижній частині - 8 м., у верхній - 5 м. Вздовж муру було споруджено 60 тис. сторожових веж (збереглося 20 тис.). Ще в давнину дана будова отримала назву “восьмого чуда світу”. Вона частково збереглася до нашого часу і залишається найбільшим творіння людських рук. Її видно навіть з місяця. Вислів “огородитися китайським муром” дістав переносне значення. Він означає: замкнутися у власному світі, відмежуватися від суспільства.

Славу китайським будівельникам приніс й інший величний будівельний витвір - Великий канал. Він з'єднав Пекін з Ханчжоу. Будівництво каналу тривало майже дві тисячі років (розпочалося у У1 ст. до н.е. і закінчилося у ХШ ст.) Цей шедевр світового іригаційного мистецтва має довжину понад 1800 км. і ширину - від 15 до 350 м., а також численні пристрої для перекачування та очищення води.

Отже, давня культура Китаю відрізнялася своєю оригінальністю, різноманітністю, а також життєстійкістю. Китайці не лише зберегли свої культурні набутки, але й поділилися ними не тільки із сусідніми народами, а й із світовою спільнотою. Зокрема, китайська писемність стала основою писемності Кореї, Японії, В'єтнаму. Винайдені в Китаї шовк, компас, папір, туш, порох стали надбанням усього людства.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 4:

1. Гнедич Петро Петрович. История искусств: Зодчество. Живопись. Ваяние: В 3 т.- М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. - Т. 1. - 479 с.; Т. 2. - 574 с.; Т. 3. - 638 с.

2. Гуревич П.С. Философия культуры. - М.: NOTA BENE, 2001. - 349 с.

3. Ліндсей Д. Коротка історія культури. В 2 т. - К.: Мистецтво, 1995.- Т.1.- 234 с.; Т.2.- 253 с.

4. Религии мира. - М.: Б.и., 1996. - 333 с.

5. Сто великих чудес света. - М.: Вече, 2000.- 527 с.

6. Шейко В.М. та ін. Історія художньої культури: Первісність. Стародавній світ. - Харків: 1999. - 209 с.

ТЕСТ

Тема 4. Культура первісного суспільства. Культура Стародавнього Сходу.

1.Мистецтво як складова заупокійного культу панувало в:

а) Єгипті; б) Межиріччі; в) Китаї.

2.Клинопис як писемність існував у: а) Єгипті; б) Межиріччі; в) Індії.

3.Найдавнішу бібліотеку і перший бібліотечний каталог дали світу народи:

а) Єгипту; б) Межиріччя; в) Китаю.

4.Релігійне вчення джайнізм виникло в: а) Єгипті; б) Межиріччі; в) Індії.

5.Оформлення перших письмових законів царем-законодавцем Хаммурапі відбулося в: а) Аккаді; б) Вавилоні; в) Ассирії.

6.Релігійно-філософська система “конфуціанство” виникла в:

а) Китаї; б) Індії; в) Межиріччі.

7.Перші в історії людства поеми, зокрема про “Золотий вік” та цикл сказань про відважного й непереможного Гільгамеша, написані в:

а) Шумері; б) Єгипті; в) Індії.

8.Шедеври епічної літератури “Махабхарата” (“Велика війна нащадків Бхарати”) та “Рамаяна” (“Сказання про подвиги Рами”) є пам'ятками літератури: а) Індії; б) Китаю; в) Межиріччя.

9.Літературна спадщина якої країни була систематизована в так званому “П'ятикнижжі”?: а) Єгипту; б) Індії; в) Китаю.

10.Компас, фарфор, шовк, порох, гармати були винайдені в:

а) Межиріччі; б) Індії; в) Китаї.

ТЕМА 5.

“АНТИЧНА КУЛЬТУРА”

План

1. Грецька міфологія і література.

2. Давньогрецька архітектура і скульптура.

3. Освіта і наука в Стародавній Греції.

4. Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави.

5.Архітектурні й будівельні досягнення римлян.

6.Давньоримське мистецтво і література.

1. Грецька міфологія і література

“Античний” перекладається з латинської мови як “давній”. В історичній літературі античним світом традиційно називали суспільство Стародавньої Греції та Риму з Х1 ст. до н.е. до У ст. н.е. До поняття “античний світ” відноситься й тісно пов'язана з ним крито-мікенська культура (Ш - П тис. до н.е. до У ст. н.е.). Отже, античний період - це час розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я.

Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я була крито-мікенська. Археологи розкопали її залишки на островах Крит, Кіпр, Мелос, Аморгос та інших. Це в минулому були численні прекрасні міста. В них зводилися величні храми, палаци. Всередині й назовні стіни споруд прикрашалися чудовими фресками.

У свою чергу в тематиці фрескового живопису відсутні звеличання військових подвигів (типових для інших народів). Це були картини мирного життя, що славило його красу. Головно зображалася велична природа, а на її фоні - тварини, звірі, а також парадно вбрані люди, які беруть участь в урочистих церемоніях, спортивних змагання тощо. Фрески дають уявлення про релігійні вірування представників крито-мікенської культури. Вони поклонялися культу Великої Богині. Як вважають дослідник ця культура впала під ударами завойовників із півночі. Проте вона мала вплив на формування культури своїх сусідів, в першу чергу греків.

Давні греки називали свою країну Еллада, а себе еллінами. Періодизація давньогрецької культури відповідає основним періодам давньогрецької історії.

Перший період грецької історії, а відповідно й культури, датується приблизно Х1 - 1Х ст. до н.е. Він отримав назву гомерівського, оскільки відомий переважно з поем Гомера “Іліада” і “Одіссея”.

Другий період - полісний, тривав з УШ по 1У ст. до н.е. В цей час державність давньої Греції була представлена полісами - містами-державами, в яких панував головно республіканський устрій. Серед них панівне становище займали два міста-держави - Афіни і Спарта.

Саме тоді розпочалася широка грецька колонізація в Середземномор'ї та Північному Причорномор'ї. В свою чергу полісний період ділять на два етапи: архаїчний і класичний. Протягом першого етапу сформувалися основні форми давньогрецької культури. Під час другого етапу вона досягла вершин свого піднесення (У-1У ст. до н.е.).

Після перемоги в греко-персидських війнах Афіни перетворилися в самий впливовий політичний і культурний центр. Особливо посилилися політична сила, економічна міць і культурний розквіт Афін за часів правління видатного державного діяча, політика, демократа Перикла.

Наступним періодом в історії країн Східного Середземномор'я став період еллінізму. Він розпочався в 1У ст. до н.е. із підкорення Греції Македонією. Остання стояла на більш нижчому культурному щаблі й тому повністю перейняла грецьку культуру і завдяки походам Олександра Македонського поширила її на теренах підкорених народів. Зі свого боку ці народи, як носії також унікальної, розвиненої культури, збагатили культурний потенціал античності. Цей період закінчився в 1 ст. до н.е., коли Рим поширив свій вплив на елліністичні держави.

Могутня давньогрецька культура вплинула на розвиток всієї світової цивілізації. ЇЇ кращі зразки, особливо архітектури, скульптури, є в певному розумінні неперевершеними і вважаються класичними, тобто зразковими. Вони й зараз є мистецьким зразком для наслідування.

Культура Еллади мала свою специфіку, що сформувалася під впливом демократичного суспільно-політичного ладу. В Греції склався новий тип рабовласницької держави - республіканський, який суттєво відрізнявся від монархічних рабовласницьких держав Стародавнього Сходу. Завдяки республіканському устрою греки мали демократичні політико-правові інститути. Останні не лише уможливили реалізацію на практиці таких понять як права й обов'язки громадянина, але й забезпечили недоторканість приватного життя, приватної власності, свободи.

Вільна людина стала головним об'єктом і змістом культури. Ця культурна концепція, в центрі якої стояла людина, знайшла своє вираження у знаменитому вислові афінського філософа Протагора: “Людина - мірило всіх речей”. В свою чергу такий підхід до особистості обумовив стрімкий злет мистецтва, філософії, спорту та інших галузей культури, що стають невід'ємною частиною життя еллінів.

На всі галузі мистецтва значний вплив мала грецька міфологія. Елліни уособлювали свої божества з різними силами природи, тобто обожнювали сили природи у вигляді людиноподібних богів. Поступово певні місцеві міфи об'єдналися у своєрідну систему грецької міфології.

У грецькій міфології головним був Зевс-Громовержець. Його дружина Гера - богиня неба та шлюбу, Посейдон - бог морів та вод, Аід - бог підземного царства мертвих, Афіна - богиня мудрості, Гефест - бог ковальства та ремесла, Аполлон - бог, який протегував мистецтву. Особливою шанувалася богиня кохання та краси Афродіта.

Елліни вважали, що їхні боги живуть на Олімпі - найвищій горі в Греції. В їхньому уявленні вони не лише виглядали як люди, але й мали людські бажання, пристрасті, думки, почуття, включаючи й людські вади і слабості. Крім міфів існували ще й легенди про героїв. Ними були Геракл, Персей, Тезей, які звільнили землю від чудовиськ. Греки молилися й приносили жертви своїм божествам у храмах. Кожне місто мало свого покровителя. Афінам протегувала однойменна богиня мудрості, Дельфам протегував Аполлон, відповідно Олімпія мала свого покровителя - Зевса тощо.

Стосовно міста Олімпії. Там раз в чотири роки на честь Зевса влаштовувалися спортивні змагання - Олімпійські ігри. На них збиралися атлети і вболівальники з полісів Греції та її колоній. Про їхнє значення в житті еллінів свідчить той факт, що на час Олімпійських ігор навіть припинялися війни. Переможці олімпіад користувалися всенародною увагою й любов'ю, їх оспівували в піснях, поезіях, увіковічували в скульптурних зображеннях.

Міфи, легенди, пісні стали основою для створення епічних поем. Серед них найбільше прославилися поеми Гомера - “Іліада” та “Одіссея”, присвячені Троянській війні та мандрам Одіссея. Великою популярністю користувалася й поема Гесіода “Теогонія”. В ній знайшли відображення міфологічні уявлення про походження богів і будову світу.

Міфи, перекази, легенди широко використовували в своїх сюжетах видатні грецькі драматурги - Есхіл, Софокл, Еврипід. На жаль, більшість їхніх творів не збереглася. Проте ті твори, що дійшли до нас, свідчать про високий рівень грецької трагедії та розкривають основні напрямки її розвитку.

Есхіл, якого називають “батьком трагедій”, писав твори на міфологічні й історичні сюжети. Зокрема, міфологічному герою Гераклу він присвятив свою однойменну п'єсу. Міфологічний сюжет закладений і в основу трилогії “Орестея”. Історична тематика присутня в п'єсах “Семеро проти Фів”, “Перси”. В останній прославляється перемога греків у війні з персами, в якій брав участь і сам автор.

Глибоким трагізмом наповнені твори Софокла, головною ідеєю яких стало безсилля людей перед долею. В нього вони мужні, сильні, прекрасні особи. Але безжалісна дійсність стає причиною їхньої загибелі. Такий сюжет його п'єс “Цар Едіп”, “Антігона”, “Електра” та ін.

Наймолодшим із трьох великих грецьких драматургів був Еврипід. Він жив в епоху внутрішньої нестабільності - громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що загрожувала з боку Македонії. Така ситуація відбилася на його творчості. Еврипіда вважають основоположником психологічної драми. Зокрема, в п'єсах “Медея”, “Іполіт”, “Іфігенія в Авліді” головним героєм є самотня, переобтяжена проблемами, боротьбою між обов'язком і пристрастями людина. Відомий грецький філософ Аристотель називав Еврипіда “найтрагічнішим з поетів”.

Вершин комедійного жанру досяг Аристофан, якого не безпідставно називають “батьком комедій”. В його п'єсах висміюються пихаті політики, демагоги (“Вершники”, “Хмари”, “Оси”, “Жаби”), засуджуються наслідки безвідповідальної, руйнівної військової політики (“Лісістрата”) тощо. Драматургічні твори давніх греків і досі не сходять зі сцен театрів світу, стають сюжетами багатьох художніх стрічок.

Не менше місце на літературній ниві займала лірична поезія, тематика якої головним чином була пов'язана з думками, настроями, переживаннями її героїв. Цей жанр прославили видатні грецькі поети Анакреонт, Алкей і поетеса Сапфо.

У давній Греції на високому рівні знаходилося музичне мистецтво. Самими популярними інструментами стали ліра й флейта. Музика була одноголосою, співали в унісон. Про активність давньогрецького музичного життя свідчить наявність спеціальних колегій (об'єднань) музикантів, співаків, танцюристів.

2. Давньогрецька архітектура і скульптура

Давньогрецька архітектура й тісно пов'язана з нею скульптура заклали підґрунтя розвитку класичної будівельної й архітектурної практики. Досягнення греків в даній царині широко використовуються й сучасними зодчими.

Перш за все греки розробили своєрідну систему планування міст. Вони мали прямокутну мережу вулиць, простору площу, що служила громадсько-політичним й культурно-торговельним центром. Проте самою важливою архітектурною композицією міста став акрополь. Це була сама висока й укріплена частина міста, на якому зводилися культові споруди.

Храми в Греції мали свою специфіку й докорінно відрізнялися від храмів давньосхідних цивілізацій. В першу чергу грецький храм був відкритий, прямокутний в своїй основі, оточений з чотирьох сторін колонами, що служили опорою двосхилому дахові. Фронтони останнього (трикутні площини, що утворилися з фасадів) прикрашалися скульптурами.

Греки дали світові три основні архітектурні ордери (в перекладі з грецької “порядок”). Ордер - це порядок співвідношення несучих та несених частин будівлі. Ними в грецькій архітектурі стали доричний, іонічний та коринфський ордери. Вони різнилися формою капітелі (завершення колони).

Капітель доричного (назва йде від назви племені дорійців) ордеру геометричної форми, головно у формі приплюснутого круга. Сам цей стиль відзначався простотою і мужністю. Його греки порівнювали з сильним і хоробрим воїном.

Характерна особливість капітелі іонічного (отримана від назви племені іонійців) ордеру - два круглі завитки. Вона відзначалася легкістю, стрункістю, граціозністю. Тож неспроста елліни ототожнювали її із чарівною і витонченою дівчиною.

Самою пишною була капітель коринфського (співзвучна з назвою міста Коринф) ордеру, що нагадувала стилізоване листя. Це надавало їй особливо парадний вигляд.

Найбільше поширення мав доричний ордер у південній Греції (Пелопоннесі). Самими знаменитими храмами доричного стилю вважалися храми Аполлона в Коринфі, Гери в Пестумі, Афіни на острові Егіна.

Однак архітектурне мистецтво еллінів прославив архітектурний ансамбль Афінського акрополя. Його звели в У ст. до н.е., тобто в період найбільшої могутності Афін.

Для Афінського акрополя була пристосована укріплена фортечними стінами скеля, що на 150 м. височить над рівнем моря. Спочатку акрополь служив фортецею, а згодом перетворився на головне культове святилище міста Афін. Але під час війни з персами Афінський акрополь був зруйнований. Його відбудували після перемоги у Пелопоннеській війні (1У ст. до н.е.) за дорученням афінського стратега (головнокомандуючого) Перикла. Грандіозну реконструкцію акрополя він доручив своєму другу - визначному грецькому архітектору й скульптору Фідію.

У реконструкції Афінського акрополя брав участь й інший визначний архітектор - Мнесікл. За його проектом збудований парадний вхід до акрополя - Пропілеї. Згодом перед ними на штучно збільшеному виступі скелі зведено невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої). Безкрила богиня перемоги символізувала непереможність міста, оскільки, втративши крила, не могла його покинути.

Цілком закономірно, що головний храм акрополя - Парфенон присвячений покровительці міста - Афіні Парфенос (Афіні Діві). Його збудували з білого мармуру за проектами архітекторів Іктіна й Каллікрата. Фронтони, фриз храму прикрасив рельєфною скульптурою Фідій. Вони відтворювали сюжети міфів та Панафінейську процесію на честь богині Афіни. В Парфеноні поєдналися монументальність і легкість, простота конструкції і краса.

Другим по величності став храм Ерехтейон, присвячений богу морів і води Посейдону. Згідно грецькій міфології він сперечався з Афіною за право протегувати місту. Славу цьому храму приніс портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, яку підтримують колони. В Ерехтейоні замість колон галерею підтримували шість мармурових фігур дівчат-каріатид.

У центрі акрополя на високому постаменті знаходилася облицьована золотом велична фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія.

Разом з архітектурою розвивалася й тісно пов'язана з нею скульптура. Головно в скульптурному мистецтві зображалися Боги і переможці Олімпійських ігор. Їхні зображення прикрашали храми, палаци, міські майдани.

Найвидатнішими скульпторами 1У-Ш ст. до н.е. були вже згаданий Фідій, якого називали “творцем богів”, а також Поліклет, Мирон, Пракситель, Лісіпп. Майже всі роботи цих скульпторів не збереглися. До нас дійшли лише захоплюючі відгуки, їхні описи. Певне уявлення про них дають й посередні копії. До семи чудес світу увійшла 12-метрова статуя Зевса роботи Фідія в головному храмі Зевса в Олімпії, облицьована золотом і слоновою кісткою.

Поліклет є автором циклу статуй атлетів - переможців Олімпійських ігор. Самі знамениті його статуї “Доріфор” (юнак зі списом), “Діадумен”, “Поранена амазонка”. Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”, в якому вивів цифровий закон ідеальних пропорцій людського тіла.

Сила й краса людини знайшла втілення в скульптурних образах Мирона. Зокрема, він досяг висот у прагненні передати в скульптурі зображення руху людини. Таким є його знамените скульптурне зображення “Дискоболу”. Вперше в мистецтві передано стан переходу від одного руху до іншого. Водночас звертає на себе увагу абсолютно спокійне обличчя атлета, що є певною дисгармонією із рухом його тіла.

Мужні й натхненні образи присутні у творах Праксителя. Самими відомими з них є “Відпочиваючий сатир”, “Афродіта Кнідська”. Зокрема остання скульптура мала безліч наслідувань, особливо серед римських майстрів. Нею є й знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра.

Втрата величі Греції внаслідок завоювання її Олександром Македонським, а в подальшому крах і його імперії позначилися на грецькому менталітеті. Людські пристрасті, трагедії привнесли нову атмосферу і в мистецтво. Скульптурні портрети втратили незворушність, спокій. Майстри все більше звертаються до відтворення душевного стану людей у трагічні моменти їхнього життя. Прикладом може служити скульптурна група “Лаокоон”. Вона зображає епізод Троянської війни, а саме напад (за наказом бога Аполлона) на жерця та його синів величезних змій.

У цей період розквітла творчість Лісіппа, який був придворним митцем Олександра Македонського. Він створив знамениті скульптурні образи, які живуть складним внутрішнім життям. Такими є “Відпочиваючий Гермес”, “Апоксіомен”. До нас дійшов скульптурний портрет Олександра Македонського його роботи.

Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва, зокрема монументальної скульптури. Яскравим прикладом може бути одне з семи чудес світу - Родоський колос заввишки 35 м. Це була статуя бога сонця Геліоса, яка служила маяком для моряків.

У майбутньому грецьке скульптурне мистецтво стане класичним, тобто його будуть наслідувати безліч скульпторів пізніших часів і багатьох епох.

Високий стан мистецтва давньої Греції дозволяє нам зробити висновок й про відповідний рівень грецького живопису, хоча його твори не збереглися. Зокрема, про це свідчить чудовий вазовий живопис. З удосконаленням керамічної технології зростав і художній рівень творів. В архаїчну епоху вази розписувалися чорними фігурами (так званий чорнофігурний стиль). Для класичної епохи характерний досконаліший червонофігурний стиль з більш реалістичними зображеннями.

3. Освіта і наука в Стародавній Греції

Поставивши в центр свого культурного життя людину, елліни намагалися гармонічно поєднати фізичну і духовну красу. Це завдання було пріоритетним в системі освіти Стародавньої Греції. Лише в містах-полісах вперше в історії людства освіта стала доступною дітям усіх вільних громадян. Це стосувалося насамперед хлопчиків. Проте в Спарті в школах навчалися й дівчатка. Крім засвоєння наукових знань, удосконалення фізичного стану, велика увага зверталася на формування високих якостей вільного громадянина.

Як приклад охарактеризуємо систему освіти в Афінах. Тут навчання починалося з 7 років у початковій школі - дидаксалейону (від грецької “дидактикос” - “повчальний”). В ній вивчалися письмо, арифметика, література, музика, малювання. Вищою ступінню була граматична школа, де для школярів з 12 до 15 років поглиблено викладалися названі предмети з доповненням основ астрономії й філософії. Фізичне загартування одночасно відбувалося в спеціальному комплексі - палестрі. Перелічені типи навчальних закладів були приватними.

Наступну освітню ступінь - гімнасію фінансувала держава. В ній юнаки 16-18 років вивчали такі предмети як риторика, етика, логіка, географія, а також гімнастика. Після гімнасії можна було стати ефебом - учнем вищого навчального закладу. В полісну епоху він отримував військову спеціальність, а в елліністичну - цивільну. Своєрідною формою вищої освіти стали гуртки. Вони формувалися навколо великих вчених.

Досконала як для того часу освіта стала основою для розвитку науки. В грецьких полісах-державах вона вперше не лише виділилася у самостійну сферу, але й вперше стала професійною. Тобто вчених забезпечувала вже держава.

Професійну науку започаткувала філософія, що зароджується як наукова теорія. Одне з центральних місць у грецькій філософській концепції займав космологізм - розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини, причому остання розглядається як смертний бог, а бог - як безсмертна людина.

Як свідчать історичні джерела започаткував грецьку філософію Фалес Мілетський, який до того ж був відомим астрономом і математиком. Його ім'я починає знаменитий список “семи мудреців”. Він заснував мілетську стихійно-матеріалістичну школу. Першоосновою всього сущого вчений вважав воду. Він перший розпочав деміфологізацію світу. За Фалесом: Зевс - світовий розум, інші боги - діючі у світі сили.

Матеріалістична традиція знайшла подальший розвиток у працях Демокрита. Він один із засновників античної атомістики (від “атомос” - “неподільний”). Згідно його вчення все в природі складається із невидимих для людей, неподільних частинок - атомів.

Основи діалектики заклав Геракліт. Його знаменитий вислів про неможливість входження в одну й ту ж саму річку, став згодом вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення.

Продовження вивчення діалектики як методу пошуку істини знайшло місце у працях Сократа, який до того ж приділяв багато уваги розробці соціально-етичних проблем.

Його учень Платон, один із найвпливовіших філософів свого часу, став основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму. Він доводив, що ідеї (вища серед них - ідея блага) вічні й незмінні прообрази всіх речей, всього повсякденного буття, а пізнання - згадка душі про ідеї.

Аристотель - найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства. В своєму вченні він спробував з'єднати сильні сторони поглядів Демокрита й Платона. Його наукові концепції суттєвим чином вплинули на філософські напрямки Середньовіччя і Нового часу.

Філософія елліністичного часу наблизилася до людини та її проблем. Філософія Епікура своє завдання бачила у звільненні людини від страху перед смертю й долею. Вчений визнавав існування богів, але заперечував їхнє втручання в життя природи і людини, доводив матеріальність душі.

В 1У ст. до н.е. з'явився філософський напрямок стоїцизм (засновник Зенон). Його назва йде від слова “стоя” (це портик, де в Афінах діяла школа філософів). Представники стоїцизму розділили філософію на логіку, фізику і етику. Логіка мала вивчати як правильно вживати слова і будувати речення. Фізика мала пояснювати першооснову всього існуючого - творчого вогню, що ототожнювався з матерією. В етиці висувалося на перший план почуття обов'язку.

У давній Греції виникла й нова галузь знань - історія, представлена такими вченими, як Геродот і Фукідід. Геродот жив в Афінах у часи Перикла, багато подорожував, вивчав історію інших народів. Результатом стала поява його славетної “Історії”. В ній головною темою є греко-перські війни. Але автор не лише висвітлив хід воєнних дій, а й історію Греції, Персії та підвладних їй країн. Він описав вперше життя і побут скіфів. Причини історичних подій Геродот намагається знайти не лише у волі богів, але й у діяльності людей, природних факторах. Фактично його твір став першою книгою із всесвітньої історії. Недарма греки називали Геродота “батьком історії”.

Вершиною античної історіографії вважається праця Фукідіда “Історія” (у 8-ми книгах), присвячена історії Пелопоннеської війни (411 р. до н.е.).

Досить високого рівня досягла давньогрецька медицина. Шануючи медичні знання, елліни навіть виділили окремого Бога медицини - Асклепія. Причому багато вчених сходяться на думці, що у цього міфологічного персонажа був історичний прототип, реальний талановитий лікар.

У Греції сформувалися декілька наукових медичних шкіл. Найвідоміші Кнідська (місто Кнід) і Коська (острів Кос). Представником останньої був реформатор античної медицини - Гіппократ, який жив у класичну епоху. Він започаткував новий підхід у лікуванні людини, тобто почав лікувати її, а не хвороби. Його ідеї про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікування, про морально-етичні вимоги до лікаря стали основою подальшого розвитку клінічної медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів усього світу.

В елліністичний період започатковані нові наукові центри, особливо в елліністичних державах на Сході. Найбільшим науковим осередком елліністичного світу стала Александрія Єгипетська. В ній діяли Мусейон (Будинок Муз) і знаменита бібліотека. Остання нараховувала більше півмільйона книг. Сюди з усього Середземномор'я приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники.

В Александрії розцвів талант знаменитого математика Евкліда. Він прославився своєю працею “Елементи” (або “Начала”), що була синтезом накопичених на той час математичних знань. Викладені тут постулати й аксіоми, дедуктивний метод доказів протягом століть служили основою геометрії. Крім того Евклід - автор ряду праць з астрономії, оптики, теорії музики.

Мешканцем Александрії був і знаменитий медик Ерасістрат, який мав значний доробок у вивченні анатомії серця. Один із засновників Александрійської медичної школи - Герофіл досліджував нерви і встановив їх зв'язок з мозком, а також допускав, що з мозком пов'язані розумові здібності людини.

З ім'ям Архімеда із міста Сіракуз (Сицилія) пов'язане відкриття одного із основних законів гідростатики, початок лічби нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Такий дуже неповний перелік успіхів давньогрецької науки.

Досягнення давньогрецької культури не канули у вічність після політичної й військової поразки Греції й інших елліністичних держав, яку вони потерпіли від Риму. Останній перейняв й розширив здобутки елліністичної культури та передав їх іншим підвладним народам.

4. Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави

Культура Стародавнього Риму - другий етап античної культури. Як і в періодизації грецької культури етапи розвитку давньоримської культури співпадають з трьома основними періодами історії Римської держави: царським, республіканським та періодом імперії.

Згідно них перший період відліку історії Стародавнього Риму починається з УШ ст. до н.е. (тобто від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом у 753 р. до н.е.) до У1 ст. до н.е. У цей час Рим був державою із статусом міста-поліса. Ним правили царі.

Рим цього періоду зазнав сильного впливу сусідніх народів, особливо загадкових етрусків. Й зараз не зовсім ясна історія цього народу, оскільки не розшифрована його писемність. В етрусків римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, перейняли будівельну технологію, гладіаторські бої тощо. Навіть символом Риму стала бронзова статуя вовчиці роботи етруського майстра. Етруською була й остання царська династія.

Падіння царської влади призвело до передачі її народним зборам. Вони обирали правлячу структуру: сенат і двох консулів. Зміцнення Риму періоду республіки (У1-1 ст. до н.е.) дало йому змогу підкорити всю Італію, перемогти свого вічного противника - Карфаген і завоювати Грецію. Але , як наголосив поет Горацій, “полонена Греція перемогла некультурного переможця”. Військова міць Риму була подолана культурним потенціалом Греції, який активно підживлював культуру завойовника.

У першу чергу запозичується пантеон грецьких богів, змінюються лише їхні імена. У римській літературі використовуються сюжети грецької поезії й драми. Римлянами копіюється грецьке мистецтва, головно шедеври скульптури. Активно вивчається грецька філософія. Спочатку (після завоювання Еллади) перетворюється на двомовну римська наука. Знання грецької мови стало престижним для кожної освіченої людини, оскільки вона була багатша за латинську. Лише згодом римські філологи розвинули лексичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передати всі тонкощі грецької мови.

Період імперії починається з 1 ст. до н.е. Зміна влади була зумовлена внутрішньою кризою республіканського ладу, посиленням ролі воєначальників, які претендували на владу, що й призвело до громадянської війни. В цій ситуації Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря імператором став його племінник Октавіан Август, в період правління якого Римська імперія досягла своєї найвищої могутності.

Політична стабільність, економічне й культурне піднесення обумовлюють культурний злет Риму. Його культура також збагачується культурою завойованих народів.

Значною мірою це стосується релігійної сфери. Із східних окраїн Римської імперії докотилася до її центру нова релігія - християнство. Віра в єдиного сина божого Христа прийшла на зміну політеїстичній римській релігії (вірі в існування богів Юпітера, Юнони, Міневри, Ескулапа та ін.). Витоками для християнства стала монотеїстична релігія єврейського народу - іудаїзм. Старий Завіт священної книги іудеїв є частиною християнської Біблії. До неї увійшов також Новий Завіт. Він містить 4 євангеліє ( євангеліє в перекладі з грецької “добра звістка”) - від Матвія, від Марка, від Луки і від Іоанна. В них описане земне життя Ісуса Христа. У Новому завіті також знаходяться соборні послання святих Апостолів; послання Апостола Павла і одкровення Іоанна Богослова або Апокаліпсис.

Спочатку християнство переслідувалося владою. Проте вже наприкінці 1У ст. імператор Феодосій проголосив його державною релігією. В цей же час відбувся поділ Римської імперії на Західну й Східну. У 476 р. Рим захоплений варварами: вестготами та вандалами. Так закінчився період Римської історії й культури зокрема та стародавньої історії й культури взагалі.

Отже, можна зробити висновок, що на відміну від грецької культури у формування римської культури зробили внесок багато стародавніх народів. Проте їхні культурні здобутки римляни творчо переробили, збагатили і врешті решт поставили на службу основному змісту своєї культури. На відміну від греків, які вищою метою науки і мистецтва вважали вдосконалення людини, римляни ставили ціль зміцнення своєї держави.

Відтак римські майстри не звертали особливу увагу на розвиток художньої творчості, а збагачували ті сфери культури, що відповідали їхній практичній діяльності, в тому числі вели до зміцнення імперії. Тобто розвивали будівельну справу й архітектуру, медицину, агрономію, астрономію, юриспруденцію, військову справу тощо.

Для управління державою та для її зміцнення владі потрібні були досвідчені кадри. Це завдання ставилося перед системою освіти. Тому їй приділялася досить значна увага. В першу чергу виховували дітей у дусі патріотизму, поваги до вірувань і звичаїв предків, підкорення батьківській волі. У Римі бути гідним громадянином, означало бути слухняним сином і дисциплінованим воїном.

Навчання дітей починалося в так званих елементарних (у перекладі з латини - “основних”) школах. Вони виникли в У ст. до н.е. В них вивчалися латинська і грецька мови, письмо, читання і лічба. Згодом заможні громадяни вводять в практику приватне навчання своїх дітей.

У П ст. до н.е. сформувався наступний тип шкіл - граматичні й риторські школи. Останні стали основою для створення вищих навчальних закладів. Граматичні й риторські школи були доступні лише для дітей багатих римлян. У них викладали ораторське мистецтво, право, філософію, поезію. Причому в навчальному процесі дуже багато часу відводилося вивченню ораторського мистецтва. Воно слугувало в першу чергу такому важливому клану державних службовців як політики і юристи.

Тож не випадково Рим дав світу неперевершеного оратора Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. до н.е.), який до того ж був й видатним політичним діячем, прибічником республіканського ладу, філософом і письменником. І в наш час його промови вважаються високими зразками мистецтва слова, а його ім'ям стало загальною назвою для всіх красномовних людей. Не менший його внесок і в розвиток юриспруденції.

Розвиток юридичної науки сприяв професійному об'єднанню юристів. Викладачі юридичних дисциплін створили товариства, що отримали назву “кафедри”. Згодом сформувалися кафедри риторики й філософії, медицини й архітектури. У П ст. н.е. виникло декілька справжніх вищих учбових закладів. Найвідомішими з них були римська й афінська вищі школи, в яких навчалися студенти з найвіддаленіших куточків Римської імперії. В свою чергу студенти групувалися в земляцтвах, які називалися “хори”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10