РУБРИКИ

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

   РЕКЛАМА

Главная

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело

География

Геология гидрология и геодезия

Государство и право

Ботаника и сельское хоз-во

Биржевое дело

Биология

Безопасность жизнедеятельности

Банковское дело

Журналистика издательское дело

Иностранные языки и языкознание

История и исторические личности

Связь, приборы, радиоэлектроника

Краеведение и этнография

Кулинария и продукты питания

Культура и искусство

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Вступ

Мета і задачі дослідження. В дипломної роботі поставлено мету: на

основі ринкових досліджень, теоретичних і методичних основ регулювання

ринку цінних паперів і актуального для України зарубіжного досвіду виявити

специфіку правового врегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодо

його розвитку.

Методологічну основу дипломного дослідження склали моделі загальної

теорії наукового пізнання, методи системного економічного аналізу, заходи

макро- і мікроекономічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні концепції

фінансового маркетингу і розвитку ринку цінних паперів.

В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної,

демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну і

економічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тільки

політичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головним

фактором стабілізації та піднесення економіки України є становлення

ринкових відносин.

У колишньому Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна,

дійсно існував єдиний народногосподарський комплекс, що базувався на

зв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Ні галузеві

пропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщення

виробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Для

вирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,

обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Не

випадково, що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів до

розриву багатьох колишніх зв'язків і відносин.

Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.

Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції з

цінними паперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом з

непом, хоч і перестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперів

пов'язано лише те, що з 1929 року по 1957 рік випускались позики "за

підпискою", за якими держава повністю так і не розрахувалась з народом, та

що в 20-ті роки почався випуск позик, що вільно оберталися, з їх

недосконалою лотерейною системою виплати 3-відсоткового доходу, за якої

один виграє 10 тисяч карбованців, а інший тримає облігації роками і не

одержує на свої інвестиції ні карбованця. Інших можливостей розпорядитися

особистими збереженнями не було.

Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів

(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети

безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері

цінних паперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України "Про цінні

папери і фондову біржу"1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.

Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань,

які не знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайного

законодавчого врегулювання. Саме з цим пов'язана активна нормотворча

діяльність у сфері ринку цінних паперів упродовж останніх років.

I. Правова сутність та природа ринку цінних паперів

1. Загальна економіко-правова характеристика ринку цінних паперів.

Розвиток товарного виробництва на певному етапі призводить до появи у його

учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідному для

подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним

капіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбання робочої

сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічній науці

інвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.

У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають

держава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капітал

надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел — власних і чужих

коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету,

для підприємств — нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До

категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти

(збереження) інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності та

населення. Чужі збереження і будуть нас цікавити як об'єкт операцій з

цінними паперами. Збереження перетворюються в інвестиції з моменту їх

надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та

опосередкованим. Збереження, наприклад, прямо перетворюються на інвестиції,

коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання

нових технологій або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок

відповідної статті державного бюджету. Зрозуміло, що прямо перетворюватись

на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний

опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.

Під фінансовим ринком розуміється сукупність правових відносин грошового

характеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу

фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання й

ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,

значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від

тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в

капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура

заощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні

фінансового ринку.

Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіють

між собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняття

фінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох

інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних

паперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.

Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.

За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні та місцеві

ринки'.

Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випуски

зобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні — такі, на яких

відбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ на

первинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаються

зобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та інших

фінансових активів.

Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, що

інвестори, придбаючи цінні папери, свої грошові кошти передають

безпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їх

власнику.

Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу, призначений для обміну

раніше випущених фондових інструментів2 між інвесторами. Так, наприклад,

якщо вперше випущені акції продаються та купуються лише на первинному

ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються на вторинному

ринку1.

Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існування

підвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвитку

первинного ринку.

Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.

Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від виду

матеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку:

а) ринки матеріальних активів та ринки фінансових активів. На ринках

матеріальних активів, які називають також ринками відчутних або реальних

активів, обертаються товари та інше майно, на фінансових ринках — частки

капіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи;

б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першому з них купівля та продаж мають

здійснюватись на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому —

до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф'ючерсних ринків, до яких

належать ринки опціонів, в економічних умовах України зростає;

в) ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року;

г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових (понад один рік)

кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств;

д) ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчих

товарів, на навчання та відпочинок тощо.

Слід відзначити, що деякі ринки, на яких обертаються досить однорідні

матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш

об'ємних, ринків. Саме до такої категорії складних ринків і належить

фінансовий ринок.

Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки воно охоплює не

тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм кредитних відносин.

Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, в

його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних

паперів.

Ринок банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, що

виникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які мають

бути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальних

документів, які можуть самостійно продаватися, придбаватися чи погашатися.

Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правового

характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він

доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно

взаємодіє з ним.

Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодо

купівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складові

частини єдиного ринку цінних паперів.

За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організований

фондові ринки.

Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,

схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тут

продавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту та

пропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньо

один з одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаються

невідомими для інших учасників фондового ринку.

Організовані ринки, у свою чергу, існують у вигляді простих і подвійних

аукціонних ринків.

Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюється шляхом

аукціону , під яким розуміється спосіб продажу товарів або цінних паперів

на основі конкурсу покупців, за яким об'єкт торгівлі попередньо

виставляється для огляду та ознайомлення1. Прості аукціонні ринки

функціонують тим успішніше, чим більш монополізовані продавці і чим більшим

є попит на певні фондові інструменти.

Окрім простих аукціонів, для торгівлі фондовими цінностями можуть

використовуватись і системи подвійної аукціонної торгівлі. В рамках таких

систем змагання відбувається не тільки між покупцями — за право придбати

окремі цінні папери, але й між продавцями — за право реалізувати їх.

Подвійні аукціони найбільш повно відповідають природі ринку цінних паперів,

на якому об'єкти угод, що укладаються, характеризуються високим ступенем

однорідності.

Простий та подвійний аукціонні фондові ринки можуть функціонувати у

вигляді онкольних ринків або безперервних аукціонів.

У рамках онкольної системи торгівлі протягом деякого часу відбувається

накопичення заявок (доручень) на придбання або продаж конкретних фондових

інструментів за вказану ціну. Тривалість періоду такого накопичення прямо

залежить від ліквідності ринку — чим ринок ліквідні ший, тим період

накопичення менший. Потім відбуваються торги, на яких, залежно від попиту

та пропозиції, задовольняються заявки.

У випадку, коли цінні папери постійно користуються стабільним попитом і

постійно пропонуються, доцільною стає організація безперервних аукціонних

ринків, у рамках яких доручення на купівлю або продаж фондових інструментів

виконуються негайно після їх надходження. При цьому пріоритетність

виконання доручень визначається не тільки вказаними в них межами цін та

обсягом, але й черговістю надходжень. У випадку рівного цінового фактору в

першочерговому порядку виконуються ті доручення, які були подані раніше1.

За місцем проведення торгів виділяють біржовий та позабіржовий ринки

цінних паперів.

На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондових

біржах, порядок створення та діяльності яких встановлюється чинним

законодавством України та внутрішніми документами самих бірж.

Позабіржовий ринок оперує з фондовими інструментами, які не допущені до

торгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовому ринку

можуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій.

Як і будь-який інший ринок, ринок цінних паперів формується виходячи з

попиту і пропозиції, а також урівноважуючи їх ціни. Попит створюється

державою та суб'єктами підприємницької діяльності, яким не вистачає власних

доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринку

цінних паперів чистими позичальниками (більше змушені позичати у інших), а

чистим кредитором є населення, у якого з різних причин доходи перевищують

суму витрат.

Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, по

можливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції за

ціною, яка задовольняла б обидві ці сторони.

Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральною

ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки України,

інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесу

приватизації державного майна.

Український ринок цінних паперів зараз перебуває на стадії формування та

становлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають при цьому,

зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети

— створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованого

державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні, уроки. Зокрема, такі

прикрі розчарування, як протиправна діяльність деяких довірчих товариств і

фінансових посередників на ринку цінних паперів. Причина цього —

недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з боку

держави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів.

Слід відзначити, що становлення українського ринку цінних паперів йде

шляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів. Вітчизняному

фондовому ринку сьогодні притаманні риси, якими Я.М. Міркін свого часу

охарактеризував російський ринок, а саме:

невеликі обсяги і неліквідність;

неоформленість у макроекономічному розумінні;

нерозвиненість матеріально» бази, технологій торгівлі, регулятивної та

інформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної та клірингової

мережі;

ослаблена роль державного регулювання, що пояснюється його роздробленою

системою (7—8 державних органів прямо впливають на ринок і регулюють його);

високий ступінь усіх ризиків, пов'язаних з цінними паперами (доходного

ризику, ризику ліквідності, політичного, законодавчого та інших ризиків);

дуже високі технічні ризики (ризик неврегульованості розрахунків по цінних

паперах, ризик переказу коштів тощо); високий рівень інфляції, падіння

валютного курсу карбованця призводять до негативного процента, що робить

неефективними інвестиції в цінні папери порівняно з інвестиціями в реальні

активи;

значні масштаби грюндерства, агресивна політика заснування нежиттєздатних

компаній;

відсутність відкритого доступу до макро- та мікроекономічної інформації про

реальний стан ринку цінних паперів;

відсутність крупних, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів,

що заслуговують громадської довіри;

відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;

агресивність, гостра конкуренція за відсутності традицій ділової ринкової

етики2.

Стихійно в Україні обрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, на

якому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають

всі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. В

українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального

комерційного банку, на відміну від "американської" моделі, де банк має

значні обмеження на операції з цінними паперами.

Моделі ринків цінних паперів інших країн являють собою значною мірою

результат еволюції вказаних ринків, характер якої визначається багатьма

факторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливості

певної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого, РЦП

являє собою складну сукупність правовідносин з приводу цінних паперів, яка

від цих особливостей не залежить.

Слід відзначити, що український ринок цінних паперів починав формуватись в

умовах існування у світі багатьох моделей РЦП. Нам необхідно було вирішити

два завдання:

проаналізувати національні законодавства інших країн і здійснити детальне

вивчення умов, які існують в Україні. Ці завдання могли бути розв'язані

лише шляхом концептуального пошуку. В І993 році Українська фондова біржа та

Українська асоціація торговців цінними паперами запропонували власні

концепції подальшого розвитку РЦП в Україні. Така концепція розроблялась і

на державному рівні.

Сьогодні пріоритетні напрямки подальшого розвитку ринку цінних паперів

України визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку

України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.

№ 342/951.

Відповідно до концепції, для того, щоб фондовий ринок України став

ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і

забезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів

інвесторів, його створення та подальше функціонування повинні будуватися на

принципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів,

урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості,

прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечується

функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної

фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків)

по цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних

правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території

України.

Концепцією також визначено основні засади системи регулювання фондового

ринку, забезпечення обігу цінних паперів, функціонування біржового та

позабіржового ринків, основи оподаткування і страхування на фондовому

ринку, а також його інформаційного, технічного та кадрового забезпечення.

Досить детально в концепції розроблені питання основних напрямків розвитку

інструментарію фондового ринку, особливостей діяльності його суб'єктів та

інститутів інфраструктури.

Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюється

через цінні папери та похідні від них фондові інструменти. Законодавчими та

нормативними актами визначено перелік видів цінних паперів, що можуть

обертатися на фондовому ринку України.

2. Загальна правова характеристика окремих видів цінних паперів

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в

Україні, визначається ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову

біржу". Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі

допущені:

акції;

облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання республіки;

ощадні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Акцією, відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову

біржу", визнається цінний папір без установленого строку обігу, що

засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства,

підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в

управлінні ним, дає право п власникові на одержання частини прибутку у

вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі при ліквідації

акціонерного товариства.

Перший прототип акцій з'явився в СРСР після прийняття Радою Міністрів СРСР

постанови від 15 жовтня 1988 р. № 1195 "Про випуск підприємствами і

організаціями цінних паперів", яка дозволила випуск акцій підприємств та

акцій трудових колективів підприємствам і організаціям, які перейшли на

умови повного господарського розрахунку та самофінансування. Ініціатором

перших акцій трудового колективу в Україні було Львівське ВО "Електрон".

Незважаючи на те, що експеримент виявився безперспективним, що цінні

папери, випущені згідно з цією постановою, справедливо критикуються, їх

поява була першим кроком у напрямку створення ринку цінних паперів. На 1

липня 1991 р. тільки в реєстр Міністерства фінансів СРСР було внесено вже

більше 240 акціонерних товариств із загальною сумою статутного фонду 19,4

млрд. рублів.

Проте справедливим буде зазначити, що правова характеристика акції в

законодавстві СРСР не була чітко визначена, і це обумовлено як

суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Так, прийняті тоді

нормативні акти фактично не закріпили основні функції цього поняття:

а) акція не являла собою одиницю (частку), на які поділяється статутний

фонд акціонерного товариства;

б) акція не виконувала функції особливого виду обігового цінного паперу.

Як і будь-який інший цінний папір, акція має служити основній меті —

принесенню прибутку в різних формах. Вказана мета акції була обмежена

можливістю одержання дивіденду, незважаючи на те, що не його розмір, а

очікуваний ріст курсу акцій нерідко стає основною причиною їх придбання.

Відсутність у акції функції обігового цінного папера істотно заважала

формуванню первинного ринку цінних паперів та унеможливлювала існування

вторинного ринку);

в) акція не була документом, в якому закріплений комплекс прав акціонера.

Всі ці недоліки законодавства стали нездоланною перешкодою для активізації

процесів акціонування державних підприємств і тим самим були однією з

причин, що гальмували економічні реформи в країні. Законодавство України

про цінні папери, прийняте в останні роки, повернуло акції притаманні їй

ознаки класичного цінного паперу.

Зараз в Україні робиться все для того, щоб ефективно використати

десятиріччями вироблений механізм традиційного акціонерного товариства і

привести умови випуску та обігу цих цінних паперів у відповідність до

міжнародних стандартів.

Зокрема, згідно з п. 2 постанови Верховної Ради України "Про порядок

введення в дію Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18

червня 1991 р., випуск акцій трудових колективів та акцій підприємств

(організацій) в Україні припинений з 1 січня 1992 р. Усі емітовані до того

часу акції трудових колективів і акції підприємств (організацій) можуть

обертатися протягом п'яти років, починаючи з 1 січня 1992 р., відповідно до

умов їх випуску.

До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустили

такі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами,

передбаченими Законом "Про цінні папери і фондову біржу".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",

акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

В іменній акції вказується ім'я особи, якій вона належить. Іменна акція

може передаватись власником іншій особі на правах власності. У цьому

випадку здійснюється передавальний запис і до акції вноситься ім'я її

нового власника. Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменних

цінних паперів, що ведеться акціонерним товариством або незалежним

реєстратором. До реєстру має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,

включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість

таких акцій у кожного з акціонерів.

Власником акції на пред'явника вважається кожна особа, яка володіє нею. У

книзі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій на пред'явника.

Вони обертаються вільно.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання

дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного

товариства у разі його ліквідації.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до їх

номінальної вартості, щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивіденду

провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру

одержаного товариством прибутку у відповідному ропі.

У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочатку

задовольняються претензії кредиторів, потім претензії власників

привілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій.

За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжне місце

між власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьому

важливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателів

акцій далеко не однакові.

Держателі облігацій — це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери,

лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах,

зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерного

товариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутства

законодавство України в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власників

облігацій) і лише після цього — інтереси власників інших цінних паперів

товариства.

В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акцій

не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не

передбачено його статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бути

випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного

товариства. Доцільність встановлення цього десятивідсоткового бар'єру є

досить спірною, оскільки він значно обмежує можливості акціонерного

товариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарської

діяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, який є привабливим і для

інвесторів (значні переваги й гарантії), і для товариств (не розпорошується

контрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). Такого

обмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринок привілейованих

акцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно з простими при

рівній номінальній вартості (у 2—10 разів у різних емітентів); значною

кількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейовані акції;

досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4.

Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і на

участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації,

також право на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слід

підкреслити, що можливості акціонерів в управлінні товариством мають певні

обмеження. Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання в

оперативне управління товариством, а можуть реалізовувати свої права тільки

на загальних зборах, через одержання звітів тощо.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства та

його місцезнаходження; найменування цінного паперу — "акція"; її порядковий

номер, дату випуску;

вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції);

розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;

кількість акцій, що випускаються; строк виплати дивідендів; підпис голови

правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;

печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не є

обов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знає

чимало прикладів, коли випускались безкупонні акції.

Основною формою оплати акцій є грошова — в гривнях, а у випадках,

передбачених статутом, — у вільноконвертованій валюті або шляхом передачі

майна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок у

вигляді споруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у вигляді

нематеріальних активів — права на оренду майна, на користування земельними

ділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариство

приймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникам

необхідно звернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути цінних

паперів, по яких особа, що підписалася, несе майнову відповідальність.

Саме тому в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" доцільно

визначити, за рахунок яких цінних паперів можуть бути придбані акції.

За умов нестабільного характеру вітчизняного ринку цінних паперів це

можуть бути лише державні цінні папери та деякі види приватних, зокрема

такі, що пройшли лістинг на фондових біржах.

Чинне в Україні законодавство досить детально визначає умови та розміри

випуску акцій і в період становлення нових форм підприємництва, в умовах

слабкої нормативної бази та відсутності масового досвіду і гарантій для

рядових держателів акцій особливу увагу приділяє забезпеченню стабільності

в діяльності акціонерних товариств.

Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або

на всю вартість майна державного підприємства. Збільшення статутного фонду

товариства, відповідно до ст. 7 Закону України "Про цінні папери і фондову

біржу" та ст. 38 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські

товариства", можливе лише у випадку, якщо всі раніше випущені акції

повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного

фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції

або збільшення номінальної вартості акцій. Випуск акцій для покриття

збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства,

заборонено.

Приймаючи рішення про емісію акцій, емітент повинен враховувати, що їх

випуск має певні позитивні та негативні сторони. До переваг можна віднести

такі обставини:

на відміну від облігацій, по яких емітент зобов'язаний виплачувати

фіксований процентний доход незалежно від результатів діяльності, сума

дивідендів по акціях визначається вищим органом управління акціонерним

товариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансового стану

емітента;

за допомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.

Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:

продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборах

акціонерів, що робить управління товариством більш складним;

випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користь

більш широкого кола учасників акціонерного товариства.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пінні папери і фондову біржу",

акціонерне товариство має право на випуск акцій з моменту реєстрації цього

випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядок

реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх

випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. Це

Тимчасове положення містить повний перелік документів, які мають бути

подані до ДКЦПФР для реєстрації випуску акцій та інформації про випуск

акцій, а також визначає порядок і строки здійснення реєстрації.

Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу, тобто

призначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, коло яких

заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР

для реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, що

містяться в інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понад

шість місяців і мають відповідати реальній дійсності, бути придатними для

оцінки господарсько-фінансового стану емітента. Інформація про випуск акцій

має бути підписана емітентом і торговцем цінними паперами (якщо емітент

користується послугами останнього).

Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованих

органах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційному

виданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:

а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження,

дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором)

бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток,

збитки) за останні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовий

рік з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років) та інші

відомості;

б) опис ділової активності емітента, засвідчений аудитором, перш за все

інформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження та

інвестиції;

в) дані про емісію цінних паперів;

г) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів а також розподіл

цінних паперів по видах;

д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, що

знаходяться у власності керівних працівників;

е) строк погашення (для облігацій).

ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках:

1) наявності в інформації відомостей, що дозволяють зробити висновок про

невідповідність умов випуску цінних паперів чинному законодавству;

2) неповноти інформації про випуск цінних паперів порівняно з вимогами

Комісії (пункти 8—12 Тимчасового положення);

3) невідповідності поданої у реєструючи орган інформації, яка характеризує

фінансово-економічний стан емітента, таким вимогам:

а) емітент повинен бути беззбитковим протягом останніх трьох завершених

фінансових років або з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років;

6) емітент не повинен мати простроченої заборгованості кредиторам і по

платежах у бюджет;

в) емітент повинен мати повністю сплачений статутний фонд на момент

прийняття рішення про випуск облігацій.

Для реєстрації випуску цінних паперів у ДКЦПФР емітент подає такі

документи:

1) заяву про реєстрацію випуску цінних паперів;

2) засвідчену копію протоколу рішення про випуск цінних паперів,

оформленого згідно зі статтями 6 і 11 Закону України "Про цінні папери і

фондову біржу", для реєстрації, відповідно, акцій і облігацій підприємств;

3) нотаріально засвідчену копію статуту емітента або змін до нього,

пов'язаних із збільшенням (зменшенням) статутного фонду. Зразок бланка

цінного папера, сертифіката акції, якщо випуск здійснювався в паперовій

формі;

4) баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, довідку про

фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за останній

завершений фінансовий рік;

5) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

Не пізніше ніж через сім днів після закінчення строку відкритого продажу

акцій емітент подає до ДКЦПФР засвідчений аудиторською організацією звіт

про наслідки випуску цінних паперів.

Слід зазначити, що реєстрація випуску акцій або інформації про випуск

акцій, що провадиться ДКЦПФР, не може розглядатися як гарантія вартості цих

цінних паперів (ст. 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Відповідними наказами ДКЦПФР також затверджені інші нормативні документи,

що регулюють питання державної реєстрації випуску акцій при здійсненні їх

емісії у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, а

також збільшенні статутного фонду шляхом індексації основних фондів.

До таких документів необхідно віднести:

1) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі

приватизації, та інформації про їх випуск.

Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск

(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних

підприємств у процесі приватизації, та інформація про їх випуск. Емітентом

акцій у цьому випадку виступає відкрите акціонерне товариство, створене з

державного підприємства в процесі приватизації.

Такі акції допускаються для розміщення:

серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25

Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", — з моменту

реєстрації випуску акцій;

для відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарних днів

після опублікування інформації про їх випуск;

2) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, та

інформації про їх випуск.

Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск

(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі

корпоратизації підприємств відповідно до Указу Президента України від 15

червня 1993 р. № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", та інформація про

їх випуск.

Ці акції можуть бути представлені для розміщення:

серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25

Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" і п. 9 Указу

Президента України "Про корпоратизацію підприємств", — з моменту реєстрації

інформації про випуск акцій;

шляхом відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарних

днів після опублікування інформації про випуск акцій;

3) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених відповідно до Указу Президента України від

26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на

використання приватизаційних майнових сертифікатів", та інформації про їх

випуск.

Акції цих емітентів допускаються для розміщення:

серед осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільга на

придбання акцій об'єкта, що приватизується, — з моменту реєстрації випуску

акцій;

для відкритого продажу — після опублікування інформації про їх випуск;

4) Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного

товариства у зв'язку з індексацією основних фондів.

Це Тимчасове положення не поширюється на акціонерні товариства, статутний

фонд яких визначений з урахуванням результатів індексації основних фондів.

Відповідно до Тимчасового положення, акціонерне товариство, яке провело

індексацію балансової вартості основних фондів, має право збільшити

статутний фонд на суму, що не перевищує суми індексації балансової вартості

основних фондів, зменшену на суму індексації зносу (далі — сума індексації

основних фондів) шляхом додаткового випуску акцій або збільшення

номінальної вартості акцій.

Для збільшення статутного фонду у зв'язку з індексацією акціонерне

товариство:

приймає рішення про збільшення статутного фонду на суму індексації основних

фондів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості

акцій;

реєструє в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і публікує

в установленому порядку інформацію про додатковий випуск акцій або

збільшення номінальної вартості акцій чи випуск нових акцій;

вносить зміни до статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, і

реєструє такі зміни в установленому порядку;

на підставі документів, що засвідчують реєстрацію випуску акцій та зміни

статуту, відображає у бухгалтерському обліку збільшення статутного фонду;

розподіляє акції додаткового випуску серед акціонерів або обмінює раніше

випущені акції на акції нового номіналу.

Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства на суму

індексації основних фондів приймається загальними зборами акціонерного

товариства у порядку, визначеному статтями 40—44 Закону України "Про

господарські товариства".

Якщо сума індексації не перевищує однієї третини статутного фонду

акціонерного товариства, то збільшення його статутного фонду може бути

здійснено за рішенням правління за умови, якщо таке передбачено статутом

акціонерного товариства.

Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їх

частці у статутному фонді акціонерного товариства. Обмеження терміну

отримання акціонерами акцій додаткового випуску не допускається.

Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій відбулася

зміна власника акцій, то всі права і зобов'язання щодо отримання акцій

додаткового випуску переходять до нового акціонера.

Реєстрація додаткового випуску акцій та інформації про додатковий випуск

акцій здійснюється у порядку, передбаченому Тимчасовим положенням про

порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про

їх випуск, яке затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210, за винятком п. 9 вказаного

Тимчасового положення.

Варто відзначити, що для акціонерних товариств, акції яких перебувають у

загальнодержавній власності, особливості збільшення статутного фонду шляхом

індексації визначаються Положенням про порядок здійснення додаткового

випуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів і

збільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції яких

перебувають у загальнодержавній власності, затвердженим постановою Кабінету

Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 810.

Випуск акцій у процесі індексації основних фондів має свої особливості, а

саме: незважаючи на те, що всі випущені акції розподіляються серед

акціонерів товариства пропорційно кількості акцій, власниками яких вони є,

тобто коло осіб, серед яких вони розміщуються, відоме заздалегідь,

законодавство вимагає обов'язкової реєстрації в ДКППФР також інформації про

випуск таких акцій. Це пояснюється, насамперед, намаганням захистити

інтереси інвесторів, які можуть придбати ці акції на вторинному ринку.

Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом

зниження номінальної вартості акцій або зменшення їх кількості шляхом

викупу у їх власників частини акцій з метою їх анулювання.

Придбана акція сама по собі ще не дає її власнику гарантованого прибутку.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року за рахунок прибутку, що

залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати

встановлених законодавством податків та інших платежів у бюджет. Проте в

умовах ринкової економіки такого прибутку може і не бути.

Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціях

не виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашого

століття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52%

існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65%

усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможні

платити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ці

цифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, в

середньому, рідко піднімалися вище 5%"1.

У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНД

розмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідко

від 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активними

інфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн.

Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачувати

дивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий вид

класичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві,

як облігація.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігація

визначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошових

коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість

цього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого

процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами,

облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігації

випускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні для

вирішення завдань, що стоять перед ним.

Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої була

Україна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і

1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку

(1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошових

призів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперів

йшли за курсом до 1000 руб.2.

Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики з

метою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики були

започатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-і

роки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана система

виграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично могли

передаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-

добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграш

будь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державних

позик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майже

повністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСР

були випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств та

облігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб.

Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідало

реаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств та

громадян зокрема.

Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїх

громадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від

15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсації

громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових

заощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільової

безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2007
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.