Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж

надходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі

виходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від

його внесків суму або забезпечує щорічний доход.

Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від державного

пенсійного забезпечення, отримують ряд переваг:

по-перше, кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються в

процесі їх обігу. В будь-який час вкладник може одержати інформацію, куди,

в якому обсязі та з якою рентабельністю вкладені й працюють його гроші;

по-друге, на відміну від системи державного пенсійного забезпечення,

приватні пенсійні фонди можуть здійснювати виплати особам, які досягай

пенсійного віку, незалежно від терміну придбання полісу та суми виплачених

внесків, оскільки такі фонди, обертаючи кошти всіх вкладників, виплачують

пенсії тільки тим, хто досяг пенсійного віку.

Інвестиційною діяльністю більшості пенсійних фондів керують професійні

фінансові посередники на ринку цінних паперів. Акумульовані пенсійними

фондами кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери.

Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхових компаній

інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в

їх акції. У Великобританії, наприклад, пенсійні фонди володіють майже

половиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акцій

іноземних компаній. У США пенсійним фондам належить більш ніж четверта

частина всіх акцій компаній та більше половини всіх облігацій, що належать

компаніям1.

В Україні донедавна існував єдиний Державний пенсійний фонд. Це

пояснювалось, насамперед, абсолютною відсутністю законодавства про

недержавні пенсійні фонди, яке регулювало б основні засади їх створення та

функціонування. Однак налагоджений впродовж десятиліть механізм справляння

виплат з громадян та юридичних осіб у Державний пенсійний фонд почав давати

збої. Пенсійне законодавство України останніх років значно збільшило

кількість категорій працівників, які мають право на достроковий вихід на

пенсію та інші пенсійні пільги, тим самим автоматично зменшивши кількість

платників до фонду і збільшивши кількість пенсіонерів.

Незважаючи на невеликі розміри пенсій Державний пенсійний фонд зараз

переживає часи постійного дефіциту коштів. Поява приватних пенсійних фондів

дозволила б значно зменшити соціальну напругу в суспільстві, а також

активізувати ринок цінних паперів України.

Світовий досвід підказує, що недержавні (приватні) пенсійні фонди, які

працюють спільно з аналогічними державними структурами, дають змогу зробити

політику пенсійного забезпечення більш гнучкою та цілеспрямованою.

В Україні зараз ведеться робота над підготовкою законопроекту "Про

недержавні пенсійні фонди в Україні". Відповідно до нього, недержавні

пенсійні фонди створюватимуться у вигляді повних, командитних товариств,

товариств з додатковою відповідальністю та закритих акціонерних товариств і

зможуть займатись діяльністю, пов'язаною виключно з організацією

недержавного пенсійного забезпечення громадян.

Активи пенсійних фондів можуть розміщуватись в акції, облігації та інші

цінні папери, допущені до обігу в Україні. Проте в законопроекті містяться

положення, які в подальшому можуть негативно вплинути на успіх

інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема,

передбачається надати фондам можливість самим управляти власною

інвестиційною діяльністю на ринку цінних паперів. Необхідно враховувати, що

пенсійні фонди інвестуватимуть кошти вкладників, і не можна гарантувати, що

така діяльність здійснюватиметься кваліфіковано і в інтересах вкладників.

Якісне управління операціями з цінними паперами може здійснити лише

професійний фінансовий посередник на ринку цінних паперів. Тому доцільно до

законопроекту включити положення щодо управління активами недержавних

пенсійних фондів, в яких визначити порядок, механізми, організацію

управління активами фонду інвестиційним керуючим, а також його повноваження

та обов'язки.

3. Правовий статус фінансових посередників в Україні

Переливання інвестиційних коштів від інвесторів до емітентів здійснюється

завдяки фінансовим посередникам, які безпосередньо займаються

підприємницькою діяльністю на ринку цінних паперів, і є третім видом

суб'єктів ринку цінних

паперів.

Законодавство України не дає однозначного чіткого визначення поняття

підприємницької діяльності з цінними паперами. У законодавчих актах для

позначення цієї діяльності використовуються різні терміни. Зокрема, в

Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" - "посередницька

діяльність по випуску і обігу цінних паперів", "комерційна діяльність по

цінних паперах", "комісійна діяльність по цінних паперах" (ст. 26), в

Законі України "Про приватизаційні папери" — "посередницька та

представницька діяльність по обігу цінних паперів" (ст. 7), в Декреті

Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" - "представницька

діяльність з цінними паперами" (ст. 4), в "Концепції розвитку фондового

ринку" - "посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів",

"довірчі операції з цінними паперами". За всім їх розмаїттям залишається

нез'ясованим питання щодо співвідношення цих термінів.

Крім того, Законом України від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулювання

ринку цінних паперів в Україні" визначено поняття професійної діяльності на

ринку цінних паперів, якою визнається підприємницька діяльність по

перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та по

організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому

обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним

або переважним видом діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних

паперів в Україні" на ринку цінних паперів існують такі види професійної

діяльності:

торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод щодо цінних

паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому

власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх

клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з

метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків,

передбачених законодавством; депозитарна діяльність — діяльність з надання

послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні

папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

розрахунково-клірингова діяльність — діяльність з визначення взаємних

зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від

свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом

визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними

паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї

особи або визначених цією особою третіх осіб;

діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір,

фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему

реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх

емітентів і власників;

діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання

послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з

цінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому

ринку цінних паперів.

З усіх видів суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів

до фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність по

випуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперами

та представницьку діяльність з цінними паперами.

Фінансовими посередниками на фондовому ринку України виступають торговці

цінними паперами, банки та довірчі товариства.

Торговцями цінними паперами визнаються суб'єкти підприємницької

діяльності, створені у формі акціонерних товариств, статутний фонд яких

сформовано за рахунок виключно іменних акцій, або інших товариств, для яких

операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",

торговці цінними паперами вправі здійснювати таку діяльність по випуску та

обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем

цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків

по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим особам.

Комісійною (брокерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-

продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого

імені, за рахунок і за дорученням іншої особи.

Комерційною (дилерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-

продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого

імені та за свій рахунок.

Торговці цінними паперами одержують право на здійснення операцій з цінними

паперами на всій території України з моменту отримання дозволу ДКЦПФР.

Такий дозвіл видається Управлінням регулювання ринку цінних паперів ДКЦПФР

згідно з "Порядком видачі дозволу на здійснення діяльності по випуску та

обігу цінних паперів як виключної діяльності", затвердженим наказом

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 вересня 1996

р. № 203-а.

Торговці цінними паперами можуть отримати дозвіл на здійснення всіх або

окремих видів діяльності по випуску та обігу цінних паперів.

Для отримання дозволу товариство подає до ДКЦПФР такі документи:

а) заяву про видачу дозволу;

б) копію рішення про державну реєстрацію товариства;

в) нотаріально засвідчену копію статуту;

г) нотаріально засвідчену копію установчого договору;

д) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких

припадає до 5 відсотків включно статутного фонду;

е) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких

припадає понад 5 до 10 відсотків включно статутного фонду;

є) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких

припадає понад 10 відсотків статутного фонду;

ж) список усіх підприємств, організацій, господарських товариств, фірм,

банків та інших юридичних осіб як в Україні, так і за її межами, в яких

товариство виступає засновником, акціонером, учасником з виділенням таких,

що в них на товариство припадає понад 5 відсотків статутного фонду;

з) список керівного складу товариства (керівник, його заступники, головний

бухгалтер);

й) список працівників товариства, які будуть безпосередньо займатися

операціями по випуску та обігу цінних паперів.

До списку додаються копії дипломів про вищу економічну освіту або свідоцтв

про закінчення курсів підготовки спеціалістів з питань здійснення

діяльності по випуску та обігу цінних паперів;

і) перелік усіх відділень, філій, представництв товариства, які наділяються

повноваженнями стосовно здійснення операцій з цінними паперами, із

зазначенням їх повних найменувань, місцезнаходження, а також відомостей

відповідно до підпунктів "з)" та "й)";

к) висновок аудитора (аудиторської фірми) про сплату статутного фонду

товариства, який повинен містити відомості про: номер і дату договору між

аудитором (аудиторською фірмою) і товариством на виконання аудиторських

послуг;

серію і номер ліцензії на аудиторську діяльність, дату і номер рішення

Аудиторської палати України про видачу ліцензії аудитору (аудиторській

фірмі); документи, на підставі яких зроблено висновок про сплату статутного

фонду (назва документа, його номер і дата складання); загальний обсяг

статутного фонду відповідно до установчих документів; поділ статутного

фонду на долі (паї, акції) по кожному засновнику, акціонеру, учаснику,

виражені в абсолютній сумі та у відсотках; форма внесення вкладу (грошові

кошти, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери із

зазначенням їх емітента) та обсяг сплаченої частини статутного фонду по

кожному засновнику, акціонеру, учаснику, виражений в абсолютній сумі та у

відсотках; для акціонерних товариств також вказується загальна кількість

випущених акцій, їх номінальна вартість, розподіл по видах і категоріях,

дата і номер свідоцтва про реєстрацію випуску акцій у відповідному органі

реєстрації.

До висновку аудиторської фірми (аудитора) про сплату статутного фонду

товариства додається копія акта прийому-здачі аудиторського висновку;

л) відомості про санкції за господарські правопорушення, накладеш на

товариство органами державної влади, судом, арбітражем або третейським

судом протягом трьох років до моменту подання заяви або з моменту

створення, якщо цей термін менше трьох років, із зазначенням дати

накладення санкції, органу, що наклав санкцію, причин накладення санкції,

виду та розміру санкції, ступеня виконання санкції до моменту подання

заяви;

м) відомості про наявність техніки, необхідної для здійснення діяльності по

випуску та обігу цінних паперів — засобів зв'язку (телефон, факс, телефакс)

і обробки інформації (комп'ютер);

н) для акціонерних товариств — копію свідоцтва про реєстрацію випуску

акцій;

о) копію платіжного доручення про внесення плати за видачу дозволу в

розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності

може бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний

фонд. у розмірі не менш як 1000 неоподатковуваних мінімумів, а на

здійснення комісійної діяльності по цінних паперах — не менше 200

неоподатковуваних мінімумів.

При здійсненні виключної діяльності по випуску та обігу цінних паперів

допускаються окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів,

насамперед діяльності по наданню консультацій власникам цінних паперів.

Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних

паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або

побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10

відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад 5

відсотків статутного фонду іншого торговця.

Торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого виду

діяльності по випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або

побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10

відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад 5

відсотків статутного фонду іншого торговця.

Якщо частка юридичної особи, яка не має дозволу на здійснення діяльності

по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді кількох

торговців цінними паперами перевищує 5 відсотків по кожному торговцю, то

останні не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним.

Особливості здійснення торговцями операцій з цінними паперами визначаються

Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної

діяльності по Цінних паперах, затвердженими наказом Державної комісії з

Цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 р, Правила дають більш

детальне визначення комісійної та комерційної діяльності по цінних паперах.

Зокрема, комісійною діяльністю по цінних паперах (брокерською діяльністю)

визнається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які

передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на

підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Комерційною діяльністю по цінних паперах (дилерською діяльністю) визнається

здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають

оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та

за свій рахунок з метою перепродажу третім особам, крім випадків,

передбачених законодавством.

Усі торговці цінними паперами зобов'язані дотримуватись певних правил при

здійсненні діяльності по цінних паперах.

При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної

діяльності за договорами з клієнтами торговці зобов'язані, насамперед:

діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання замовлень

клієнта, враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру ринку цінних

паперів, умови здійснення розрахунково-клірингових операцій та надання

депозитарних послуг, ризик вибору контрагента та інші фактори ризику);

попереджати клієнтів (крім випадків володіння інформацією, що становить

комерційну таємницю) про ризики конкретної угоди з цінними паперами;

узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій

купівлі-продажу або обміну цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності

цінних паперів, що придбаватимуться;

надавати клієнту інформацію щодо курсів цінних паперів;

виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо

інше не передбачено договором;

у першу чергу виконувати операції з цінними паперами за договорами та

замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;

у разі наявності у торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати

замовлення клієнта на найбільш вигідних умовах, торговець цінними паперами

зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. Якщо в результаті

невиконання торговцем обов'язків, зазначених у цьому пункті, заподіяно

збитків клієнту, торговець зобов'язаний відшкодувати клієнту збитки за свій

рахунок згідно з чинним законодавством.

На наступний робочий день після проведення операцій з цінними паперами на

виконання договору або замовлення клієнта торговець зобов'язаний повідомити

клієнта про здійснення операцій з цінними паперами письмово, а в разі, якщо

це передбачено договором, також й іншим способом:

про розмір винагороди, отримуваної від клієнта при здійсненні угоди;

про вартість розрахунково-клірингових та інших послуг, пов'язаних з

обслуговуванням договорів клієнта, оплата яких здійснюється за рахунок

клієнта;

про розмір прямих і непрямих винагород, комісійних та заохочень у грошовій

або іншій формі, одержуваних від інших фізичних або юридичних осіб у

зв'язку з виконанням операції, що є предметом договору між торговцем та

клієнтом;

про ціну купівлі чи продажу цінних паперів;

про те, чи були цінні папери, придбані для клієнта, у власності торговця.

Законодавством України встановлені також певні обмеження щодо діяльності

торговців цінними паперами. Так, відповідно до ст. 28 Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу" торговець цінними паперами не може

здійснювати торгівлю:

а) цінними паперами власного випуску;

б) акціями того емітента, в якого він безпосередньо або побічно володіє

майном у розмірі понад 5 відсотків статутного фонду.

Відповідно до цієї статті безпосереднім володінням майна визнається

володіння часткою у статутному фонді будь-якого товариства, побічним

володінням — володіння часткою у статутному фонді такого товариства, яке є

учасником в іншому товаристві.

Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної

діяльності по цінних паперах торговцям заборонено:

розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання

такої інформації на вимогу уповноваженим державних органів відповідно до

чинного законодавства;

давати клієнтам беззастережні запевнення в отриманні до ходу по цінних

паперах (чи його певного розміру) або з відсутності збитків від

інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як

гарантії зазначеного;

при виконанні договору на обслуговування здійснювати операції за рахунок та

в інтересах клієнта без його письмового замовлення;

використовувати грошові кошти й цінні папери клієнтів для здійснення

власних операцій;

здійснювати операції з цінними паперами клієнтів не в інтересах клієнта, а

виключно з метою отримання винагороди;

задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів і грошових коштів,

що належать клієнтам;

передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбачено

договором з клієнтом;

здійснювати комісійну та комерційну діяльність по цінних паперах, щодо яких

не зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснена реєстрація

випуску в порядку, визначеному чинним законодавством;

здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні цінні

папери, емітентом яких є торговець або його афілійовані особи;

забезпечувати касове обслуговування клієнтів, крім випадків здійснення

касового обслуговування банком-торговцем;

надавати фінансові послуги і залучати кошти й майно фізичних та юридичних

осіб, якщо це не пов'язано із здійсненням комісійної діяльності.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлені також вимоги

щодо ліквідності торговців цінними паперами. Так, відповідно до ст. 30

Закону, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими

торговцями цінними паперами, але не виконаних у даний момент (відкриті

позиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного статутного

фонду торговця цінними паперами.

Якщо діяльність по випуску цінних паперів здійснюється одночасно з

комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод,

укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами,

але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати

десятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами.

Продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв)

торговця цінними паперами, який критих позицій, разом узятих, одночасно не

можуть перевищувати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговця

цінними паперами. Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажної

ціни або номінальної ціни.

Серед торговців цінними паперами, враховуючи особливості їх діяльності на

фондовому ринку, можна виділити інвестиційні компанії, тобто торговців

цінними паперами, які, поряд з іншими видами діяльності з цінними паперами,

можуть залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних

паперів та їх розміщення, а також торговців, які здійснюють виключно

діяльність по випуску та обігу цінних

паперів.

Правові засади створення та функціонування інвестиційних компаній в Україні

визначені Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55 "Про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", яким було затверджено

Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (далі —

Положення).

Відповідно до п. 18 Положення, інвестиційна компанія створюється у формі

акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в

порядку, встановленому для

цих товариств.

Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії спрямоване,

насамперед, на врегулювання діяльності інвестиційної компанії щодо

створення взаємного фонду та умов і порядку здійснення нею спільного

інвестування.

Інша діяльність інвестиційної компанії, пов'язана з операціями з цінними

паперами, здійснюється нею у відповідності до законодавства України, яке

регулює діяльність торговців цінними паперами.

Таким чином, у діяльності інвестиційної компанії на фондовому ринку можна

виділити два основні напрямки:

1) діяльність безпосередньо як торговця цінними паперами;

2) діяльність по спільному інвестуванню.

Пріоритетною все-таки вважається діяльність інвестиційної компанії як

торговця цінними паперами, оскільки спільне інвестування не є обов'язковим

і може здійснюватись компанією лише за її бажанням.

Комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами є сьогодні основним

джерелом доходів інвестиційної компанії. Важливе місце у послугах

інвестиційних компаній займає інутий ринок цінних паперів передбачає й

управління інвестиційними компаніями портфелями цінних паперів таких

інституційних інвесторів, як страхові компанії та пенсійні фонди. Крім

того, до професійних послуг цього торговця цінними паперами щодо управління

інвестиційною діяльністю звертаються і громадяни.

Інвестиційні компанії, здійснюючи практично всі види діяльності з цінними

паперами, а також спільне інвестування через взаємні фонди, є одними з

найактивніших учасників вітчизняного фондового ринку.

Високий потенціал цих фінансових посередників, насамперед, обумовлений

великими капіталами, якими вони володіють, що значно підвищує їх надійність

і дає додаткові гарантії клієнтам, професійністю їх співробітників, а також

постійною аналітичною роботою і контролем за станом українського фондового

ринку та зміною його кон'юнктури.

Враховуючи провідну роль, яку відіграють інвестиційні компанії на ринку

цінних паперів, їх діяльність вимагає ґрунтовного законодавчого

врегулювання. Складність вирішення цього питання полягає у двоякому

характері діяльності цих фінансових посередників на фондовому ринку. Не

зовсім виправданим бачиться регулювання діяльності одного суб'єкта

підприємництва різними законодавчими актами, як це робиться сьогодні. На

нашу думку, доцільніше було б визначити правовий статус інвестиційних

компаній в Україні, загальні особливості здійснення їх діяльності як

торговців цінними паперами, а також діяльності по спільному інвестуванню в

окремому Законі України "Про інвестиційні компанії". В такому законі мають

також міститись положення щодо особливостей надання послуг інвестиційними

компаніями громадянам та інституційним інвесторам по управлінню

інвестиційною діяльністю останніх.

Загальні для всіх фінансових посередників та інституційних інвесторів

особливості здійснення окремих видів діяльності інвестиційної компанії

можуть регулюватись спеціальним законодавством.

Крім інвестиційних компаній, на українському фондовому ринку працюють інші

торговці цінними паперами, які спеціалізуються лише на діяльності з цінними

паперами і не можуть здійснювати, згідно з чинним законодавством,

діяльності по спільному інвестуванню. діяльності з цінними паперами на

фондовій біржі та позабіржовому ринку.

Важливе значення для успішної діяльності на фондовому ринку, підвищення

конкурентоспроможності торговця цінними паперами має наявність у торговця

власного брокерського місця на фондовій біржі. Це дозволяє йому

безпосередньо брати участь у первинному розміщенні будь-яких цінних

паперів, контролювати обіг цих паперів на вторинному ринку, а також

оперативно реагувати на зміни стану ринку.

Крім торговців цінними паперами, на фондовому ринку України як фінансові

посередники активно працюють банки, які відповідно до ст. З Закону України

від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність" можуть

виконувати такі операції з цінними паперами:

купівлю, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а

також операції з ними;

довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними

паперами та інші) за дорученням клієнтів;

надання консультаційних послуг.

Банки можуть здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів

відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Особливості здійснення банками такої діяльності донедавна визначались

спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів

України "Про умови здійснення комерційними банками діяльності по випуску та

обігу цінних паперів".

Комерційний банк може приступати до здійснення діяльності по випуску та

обігу цінних паперів з моменту одержання ним дозволу ДКЦПФР і повної сплати

статутного фонду.

Комерційні банки, крім діяльності по випуску цінних паперів, комісійної

та комерційної діяльності по цінних паперах, можуть здійснювати

представницьку діяльність, а також інші види діяльності, пов'язані з

вищезазначеними, насамперед по наданню консультаційних послуг у галузі

операцій з цінними паперами, послуг по зберіганню, обліку і веденню

розрахунків по операціях з цінними паперами.

Крім того, банки, здійснюючи свої безпосередні функції по кредитуванню,

використовують цінні папери також як заставу або як забезпечення під

звичайні кредитні операції. Ці види операцій з цінними паперами не є

посередницькими. Комерційний банк здійснює функції торговця цінними

паперами через окремий підрозділ. При цьому банк повинен забезпечити умови,

за яких не допускається обмін інформацією поміж підрозділом, що займається

операціями з цінними паперами, і підрозділом, що обслуговує емітентів як

клієнтів банку.

Сьогодні комерційні банки в Україні надають стандартні посередницькі

послуги на фондовому ринку і не відрізняються особливою активністю від

інших торговців цінними паперами. Проте потенційні можливості комерційних

банків як учасників фондового ринку досить значні, але поки що не

використовуються повністю.

Ще зовсім недавно комерційні банки надавали своїм клієнтам досить

неординарні послуги, пов'язані з операціями з цінними паперами. Зокрема, в

1991—1992 рр. в результаті активізації процесів створення універсальних,

товарних, сировинних та інших бірж багато українських підприємств придбали

їх акції, не маючи змоги особисто брати участь у біржових торгах. Цінні

папери передавались у довірче управління банкам, які виходили на біржу з

крупним пакетом акцій, що давав право на брокерське місце на біржі.

Брокерські місця здавались в оренду, плата за яку надходила банкам, а ті, у

свою чергу, розплачувались з підприємствами. Однак з часом біржовий ажіотаж

спав, і ця, спочатку масова, послуга практично звелась нанівець. Сьогодні

банки мають дуже невелику кількість таких договорів.

Варто згадати і про ситуацію, в якій опинились багато українських

підприємств, що узяли участь у кампанії по акціонуванню російських

підприємств. Вихід України з рубльової зони призвів до того, що наші

підприємства одержали навіть не цінні папери, а лише певні зобов'язання.

Українські банки шляхом співпраці з російськими банками, які акумулювали

такі зобов'язання, надавали своїм клієнтам послуги по оберненню цих

документів у грошові кошти. Такий вид довірчих операцій з цінними паперами

також не був масовим, і надання цієї послуги не є стандартною для

комерційних банків.

Останнім часом банки дещо зменшили обсяг послуг на українському ринку

цінних паперів і зараз перебувають у стані очікування його активізації.

Практично, в кожному комерційному банку створено відділ по цінних паперах,

інтенсивно провадиться підготовка спеціалістів банків з фондових операцій.

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що комерційні банки не

поступляться своїм місцем на ринку цінних паперів України і в подальшому

складатимуть гідну конкуренцію іншим торговцям цінними паперами.

Контроль за діяльністю комерційних банків на ринку цінних паперів

здійснюють ДКЦПФР і Національний банк України у межах їх повноважень,

визначених Законами України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про

банки і банківську діяльність".

Слід зазначити, що законодавство України, спрямоване на врегулювання

діяльності комерційних банків узагалі і з цінними паперами зокрема, вимагає

ґрунтовного доопрацювання. Так, Закон України "Про банки і банківську

діяльність", встановлюючи види діяльності з цінними паперами, якими можуть

займатись комерційні банки (ст. 3), зовсім не визначає порядок та умови

здійснення такої діяльності.

На нашу думку, особливі умови здійснення комерційними банками діяльності на

ринку цінних паперів мають бути визначені саме на законодавчому рівні.

Особливу увагу необхідно звернути на запобігання недобросовісному

використанню банками внутрішньої інформації емітентів, одержаної при

обслуговуванні фінансової діяльності останніх. Вимагають також

доопрацювання положення закону щодо захисту інтересів клієнтів банків, у

тому числі у зв'язку з діяльністю з цінними паперами.

Між тим справедливим буде зазначити, що поки що серед торговців цінними

паперами до активно діючих структур можна віднести не більше половини. З

одного боку, це пояснюється обмеженістю вибору цінних паперів, що

пропонуються потенційним інвесторам, а з іншого — тим, що серед

зареєстрованих торговців майже чверть складають банки, для яких операції з

цінними паперами сьогодні менш прибуткові, ніж кредитування. Серед

торговців, які активніше працюють на ринку, більшість поки що пропонують

цінні папери власного випуску або випущені комерційними структурами, з

якими тісно пов'язані (переважно, це банки, страхові компанії, інвестиційні

фонди, іноді — акціонерні товариства, що зайняті у сфері матеріального

виробництва).

Досить болючою проблемою залишається і те, що зростання кількості торговців

цінними паперами далеко не відповідає росту рівня якості їх послуг, що

можна пояснити, у першу чергу, нестачею кваліфікованих фахівців, спеціально

підготовлених для роботи на фондовому ринку.

Третім видом фінансових посередників на ринку цінних паперів України

виступають довірчі товариства.

На сьогодні основним документом, що регламентує діяльність довірчих

товариств в Україні, є Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня

1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства"1.

Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнається товариство з

додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність

відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації

їхніх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та

документи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1).

Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" не

визначено, однак таке визначення щодо діяльності з приватизаційними

паперами міститься в Законі України "Про приватизаційні папери". Так,

згідно зі ст. 7 Закону "Про приватизаційні папери" представницькою

діяльністю визнається діяльність, що здійснюється представниками від імені,

за рахунок і на ім'я власників майна. Таким чином, на фондовому ринку

довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговування

цінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно до

договору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством.

Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних

паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірче

товариство, якому цінні папери передані для здійснення операцій з ними за

дорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєстру

власників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.

Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної та

комерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значні

переваги:

по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і мають

бути повернені йому у випадку розірвання договору;

по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачуються йому в повному

обсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;

по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскільки

на нього не розповсюджуються обмеження, передбачені для інвестиційних

фондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь в

управлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.

Вказані переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління,

перш за все для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більша

частина населення України. Однак саме недостатній захист довірителів від

шахрайської діяльності є основним недоліком чинного законодавства України у

сфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом Кабінету

Міністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновники

довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до

статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном

у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 2), що вартість

активів, прийнятих у довірче управління, не повинна сумарно перевищувати

частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та

відповідно її особистої додаткової відповідальності (ст. 3), права

довірителів майже не захищені. Практично, після можуть бути частково або

повністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду,

можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників,

вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істотно перевищувати

статутний фонд товариства і навіть п'ятикратну відповідальність його

учасників тощо. Тому, перш за все на законодавчому рівні, необхідно

конкретизувати умови формування та збереження статутного фонду довірчого

товариства, забезпечити постійний контроль за співвідношенням статутного

фонду та активів, що прийняті в управління, а також створити відкриту для

контролю систему обліку довірчих операцій у довірчому товаристві.

Відповідно до Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за ними

встановлюється трьома відомствами — Фондом державного майна України,

Національним банком України і Міністерством фінансів України (ст. 5).

Законодавством України однозначно передбачено лише ліцензування Фондом

державного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційними

паперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають після

отримання відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку,

передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльності

з приватизаційними паперами, затвердженою наказом Фонду державного майна

України від 25 листопада 1993 р. № 5141.

Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за операції довірчих

товариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей вид

діяльності. Але в результаті вкладення приватизаційних паперів у

розпорядженні довірчого товариства опиняються акції приватизованих

підприємств, а також, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цю

діяльність по управлінню цінними паперами довірителів також необхідно

ліцензувати.

На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжують

працювати на підставі ліцензії про представницьку діяльність з

приватизаційними паперами.

Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчому

управлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені,

то бачиться доцільним запровадження загальної ліцензії у сфері довірчого

управління, яка відігравала б роль перепустки на відповідний ринок. Якщо

довірче товариство одержить загальну ліцензію, то надалі воно обов'язково

має одержати спеціальні ліцензії на зайняття довірчими операціями з

окремими видами майна.

Варто зупинитися ще на одному важливому питанні, яке не знаходить

однозначного вирішення в законодавстві України. Мається на увазі можливість

довірчих товариств займатись іншими видами підприємницької діяльності, крім

операцій по довірчому управлінню чужим майном. На нашу думку, зайняття

діяльністю, не пов'язаною з довірчим управлінням, значно ускладнить

здійснення надійного контролю за довірчими товариствами з боку відповідних

державних органів. Тому необхідно на законодавчому рівні встановити, що

предметом безпосередньої діяльності довірчих товариств мають бути лише

операції по довірчому управлінню та ряд інших, технологічно пов'язаних з

ними функцій, наприклад, відповідне консультування, навчання, видавнича

діяльність та ін.

Таким чином, на сьогодні в Україні виникла нагальна потреба у прийнятті

нових законодавчих актів, які б регулювали діяльність довірчих товариств,

оскільки чинне законодавство, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України

"Про довірчі товариства", вже не відповідає вимогам сьогодення. Саме

недосконалість законодавства про довірчі товариства призвела до численних

фінансових скандалів в Україні, які в сукупності набувають характеру

тенденції, що ставить під сумнів існування довірчих товариств взагалі,

оскільки позбавляє їх довіри потенційних вкладників. Крім того, на

державному рівні також здійснені певні кроки щодо обмеження сфери

діяльності довірчих товариств. Зокрема, Постановою Верховної Ради України

від 22 грудня 1995 р. № 491/95 "Про усунення зловживань у процесі залучення

суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян" довірчим

товариствам заборонено у процесі своєї діяльності залучати грошові кошти

громадян. Цією ж постановою встановлено, що до введення в дію Закону

України про довірчі товариства, а також до затвердження порядку

ліцензування діяльності довірчих товариств, типового договору довірчого

товариства з довірителем майна та типового договору довірчого товариства з

комерційним банком державна реєстрація новостворених довірчих товариств не

здійснюється. Зараз триває розробка нового законодавства України з

регулювання діяльності довірчих товариств. У Верховній Раді на розгляді

знаходяться проекти законів України "Про довірчі товариства" та "Про

довірче управління майном". Проектами цих законів враховано багато

недоліків чинного законодавства, а також передбачено створення центрального

органу державної виконавчої влади, до компетенції якого віднесено

ліцензування та контроль за діяльністю довірчих товариств.

Нове законодавство про довірчі товариства не повинно обмежуватись лише

регламентуванням діяльності цих товариств, а має охопити весь комплекс

правових питань, пов'язаних з довірчим управлінням активами фізичних та

юридичних осіб. Особливий наголос треба зробити на захисті майнових

інтересів вкладників довірчих товариств.

На завершення аналізу діяльності фінансових посередників на ринку цінних

паперів України варто зупинитися більш конкретно на діяльності цих

посередників з приватизаційними паперами, оскільки саме з цими фондовими

інструментами вони працюють найбільш активно.

Ліцензування діяльності фінансових посередників з приватизаційними паперами

здійснює Фонд державного майна України. Передбачено ліцензування

представницької, комерційної та посередницької діяльності з

приватизаційними паперами.

Станом на 1 січня 1996 р. Фондом державного майна України було видано 366

ліцензій довірчим товариствам на здійснення представницької діяльності з

приватизаційними паперами, 252 дозволи інвестиційним фондам та

інвестиційним компаніям на здійснення комерційної діяльності з

приватизаційними паперами, 31 ліцензія торговцям цінними паперами на

здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами, 22

ліцензії комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності з

приватизаційними паперами.

Слід зазначити, що більш ніж 59% фінансових посередників, що мають

ліцензії Фонду державного майна України, сконцентровано у п'яти регіонах

України — м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській

областях. Близько 26% ліцензованих посередників зосереджено у Київській

області та м. Києві.

Проте, незважаючи на наявність такої досить значної кількості

посередників, які беруть участь у розміщенні серед населення акцій

підприємств, що приватизуються, та здійснюють операції на фондовому ринку,

ефективність посередницької діяльності залишається ще низькою. Особливо

актуальною для фінансових посередників залишається проблема вкладення

закумульованих приватизаційних сертифікатів у ефективні підприємства, що

дозволить посередникам виплачувати дивіденди своїм довірителям чи

учасникам.

Певна кількість посередників на сьогодні не працює у зв'язку з анулюванням

чи призупиненням дії їх ліцензій.

4. Правові засади функціонування біржового та позабіржового ринків

цінних паперів в Україні

Операції з цінними паперами можуть здійснюватись на організованій біржі

цінних паперів та позабіржовому ринку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок,

на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондова

біржа — це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та

покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом та

пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами

і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в

одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.

Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XV

ст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн для

обміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійснення

інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-

продажу1.

З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діяти

спеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувався

лише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилися

й інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє"

або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одному

місці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише на

початку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.

Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в

1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До

1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювались

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6