Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

має провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.

Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох

видів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2)

облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик

приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами

народних депутатів.

Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього

випуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,

емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про

випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про

випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням

про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації

про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.

№ 210.

Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством

України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші

товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні

цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не

користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені

власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед

акціонерами.

По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях,

воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у

витрати підприємства.

По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу

виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими

кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між

акціонерами.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати

всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо

непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не

поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на

підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.

Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" буде

більш правильним викласти в такій редакції:

"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної його

сплати".

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язань

по облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або

арбітражним судом.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і

безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом

обігу.

Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбачених

умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою

проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні,

наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1

250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовою

групою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних у

ВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.

Термін, на який випускаються облігації, законодавством України не

обмежений. Водночас однією з основних обставин, які визначають рівень

доходності по облігаціях, є величина періоду їх обігу. Звичайно, за

нормальної економічної ситуації облігації, що випускаються на великі

строки, приносять більші відсотки порівняно з облігаціями, які випущені на

більш короткий термін. У розвинутих країнах зростає тенденція випуску

довгострокових (більше 5 років) облігацій. Наприклад, Німеччина має намір

випустити облігації строком на 30 років. Італія це вже зробила. Австрія

випустила в листопаді 1993 року євробонди строком на 30 років, а Іспанія

збирається випустити облігації на 15 років. У США компанії Уолт Дісней та

Кока Кола випустили в 1994 році облігації строком на 100 років.

Кошти від розміщення облігацій направляються на цілі, визначені при їх

випуску.

Аналіз стану українського фондового ринку з позиції обігу на ньому

облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають

перевагу емісіям акцій і поки що не звертаються активно до випуску

облігацій як засобу залучення коштів інвесторів. Це пояснюється в першу

чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним

папером, ніж облігація.

Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх

випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення

вільних коштів інвесторів має певні недоліки.

По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже

обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно

збільшити розміри своїх боргів.

По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для

забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того,

щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді

ставить їх у скрутне становище.

Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами

підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних

фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко

вдаються до цього засобу залучення коштів.

Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало

облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень.

Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов

масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її

динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю

тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій

облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4

499 млн крб.

Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, які

користуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодо

правил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їх

ефективного обігу та отримання значних коштів державою.

Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державної

позики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлн

крб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіциту

державного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, на

протязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливання

пояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринку

державних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,

наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків на

місяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, була

значно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-му

аукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактична

доходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотків

річних2.

Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело до

зниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,

середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросла

доходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціоні

досягла 101,9 відсотка річних3.

В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може

зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк,

що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають

привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них

перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні,

скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає

застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки

активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також

зважена монетарна політика уряду та Національного банку.

Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є

законодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобто

облігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються

(обмінюються) на звичайні акції.

Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвід

інших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливі

для інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикує

випуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випуск

конвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а за

дев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусків

конвертованих облігацій комерційних банків1.

Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної

стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому

числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з

розвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети

використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановлені

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, що

розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та

засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).

В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)

довгострокові — від п'яти до десяти років;

б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —

до одного року.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття

поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейських

зобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення про

випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань

приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається

Міністерством фінансів України.

У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх

випуску.

Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох

країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, що

набуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причину

касової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерство

фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні

сертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-який

час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому

випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому

стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів

і зменшується можливість касових розривів між доходами та витратами

бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск

казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов

випуску казначейські пінні папери в США випускаються у вигляді

казначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,

4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).

Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідність

казначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.

Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державним

бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку

інструментів.

Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний для

вдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,

що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державного

казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27

червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального виду

казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000

гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і

платником за казначейськими векселями виступає Головне управління

Державного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1

термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:

погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.

Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства

України;

застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до

законодавства про заставу;

зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням

векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання

терміну платежу за казначейським векселем.

Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням

Державного казначейства шляхом:

перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових

коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до

державного бюджету.

Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію про

обсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсяги

погашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплати

податків до державного бюджету.

Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення переліку

видів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробить

ринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.

Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощадний

сертифікат.

Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування

грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після

закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на

визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,

здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.

Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу

покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння

сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини

номіналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотній

стороні бланку.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Наші

сусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992

році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів у

вигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичної

цінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібних

сертифікатів.

На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна були

одними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їх

власникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вони

забезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активність

комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.

Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись до

випусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний

(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою

Правління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощадний

сертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулювання

обсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно через

комерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.

Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими або

до запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строкових

сертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозиту

та виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разі

пред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного терміну

його власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікаті

відсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів.

Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отримання

відсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чинним

законодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступка

іншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитів

Національного банку України).

Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюється

відповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собою

право приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. У

цьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати.

У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку цінних

паперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значно

зросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінного

папера — векселя.

Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму

грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу").

Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно

затвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційно

вексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729

року1.

Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у

зв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямим

банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселі

збереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі.

Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та

постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування

векселів у господарському обороті України" в нашій державі був

запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного

векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10

вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску та

обігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,

яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №

104/1341.

В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі.

Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати

вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель

(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування

"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ

складений;

просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення

строку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;

найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ

(векселедавця).

Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як

такий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливого

зазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом з

тим місцем проживання векселедавця.

Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в

ньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і

нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору

(векселедержателю).

Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактне

зобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можна

погодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,

оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-

яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконують

банки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,

які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказний

вексель виключає їх поєднання в одній особі.

Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", яке

включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;

простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменування

того, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначення

місця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за

наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця

складення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні

ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця

та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та

підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі

уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє

оперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили

певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобів

проведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які

регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,

що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,

однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з

точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку України

можна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №

530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,

з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національний

банк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.

взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності на

день підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1

листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числі

заборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користь

кредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р.

Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхом

індосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунок

погашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також для

здійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. З

настанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядку

пред'являють векселедавцю або індосантам до платежу.

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у

травні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України та

Національного банку України "Про проведення заліку щодо взаємної

заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення

простроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести на

беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої

заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)

векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна

спільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо

проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарському

обороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Про

розширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо суми

зобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2

листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" у

розмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено до

компетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселі

і в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону України

від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах".

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,

індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти

підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного

законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані

роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,

Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;

сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та

завіряють печаткою.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільно

здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,

оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. На

сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених

векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом

підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг

нічим не гарантованих векселів.

Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвід

Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х

років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій

векселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачає

реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів

Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати

безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого

порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для

емітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску

"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.

По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів

пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації на

полиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний

рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторам

постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони

бажають придбати.

По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного

ринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котирування

цін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,

якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно

визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок

випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому

рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з

векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з

вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого

статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або

процентного співвідношення цих величин.

Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентом

векселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельні

резерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається

найбільш надійним.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні

комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист

прав векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальності

векселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед:

прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні";

внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про

банкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями та

розгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу;

внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального

кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів по

векселях.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в

Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в

законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,

підірве довіру до векселя як цінного папера.

Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселями

та іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,

види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційні

сертифікати.

Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радою

пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного

майна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні

папери".

Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, що

перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних

і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян

України в приватизації законодавством передбачено випуск особливого виду

державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують право

власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна

державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаються

приватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки та

земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни

України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в

Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лише

іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають

вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.

Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків

або як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди або

відсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.

Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчують

право власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами або

через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчі

товариства).

Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сфер

приватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одного

виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного

конвертування.

Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпи

приватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнила

процес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. З

іншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України на

участь у приватизації державної власності.

Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"

приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставати

корпоративними власниками приватизованих підприємств, продають свої

сертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,

порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовий

ринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.

Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Україні

неможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізми

позабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатів

відстали від темпів приватизації в цілому.

На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікати

існували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділеннях

Ощадного банку України.

Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явлення

платіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькою

організацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. Президент

України Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обіг

приватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбані

об'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків

або, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновими

сертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу стали

готівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовжено

до 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатись

недійсними.

Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів

України від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних

житлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних

рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку

України. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житлових

чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних

підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11

травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актами

України мають право на використання житлових чеків для придбання майна

державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для

приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодо

введення у готівковий обіг іменних житлових чеків" було зроблено перший

крок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки у

готівковій формі використовуються громадянами України, які мають право на

їх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можуть

також використовуватись для приватизації частки майна державних

підприємств, земельного фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікати

та приватизаційні житлові чеки використовуються з коефіцієнтом 1 (1 гривня

вартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартості

житлового чека), встановленим постановою Верховної Ради України від 31

січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних

майнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темпи

сертифікатна приватизація в Україні прямує до завершення. Надалі

приватизаційний процес відбуватиметься із залученням коштів громадян, отже

інвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спрямовуватимуться через

інститути та інфраструктуру фондового ринку.

Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитися

на становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередників

тільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля,

яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко

підтримується органами державного регулювання національних фондових ринків,

у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська

діяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україні

спостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонайскоріше

подолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійні

операції мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібного

інвестора захистити буде майже неможливо.

Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'явилися на українському

ринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.

Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускається

інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові

право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений у

Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженому

Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні

фонди та інвестиційні компанії".

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.

Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійснення

спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні

юридичною особою, що випустила їх.

Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство

(інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства з

обмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката має

дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам

цього акціонерного товариства.

Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з

інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також

депозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випуску

інвестиційних сертифікатів згідно з Тимчасовим порядком випуску

інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії,

затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційну

декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних

сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного

розміру їх статутних фондів.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх

інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією

інвестиційного

фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо

інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності

інвестиційного фонду.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватись на

приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом

державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з

приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову

емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих

для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується

Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та

фондового ринку.

Механізм та особливості випуску інвестиційних сертифікатів різними видами

інвестиційних фондів та взаємного фонду інвестиційної компанії буде більш

детально розглянутий далі при аналізі діяльності цих суб'єктів ринку цінних

паперів України.

Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може

коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх

емітентами від інвестування залучених коштів у цінні папери інших

емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать

державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом,

активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо

залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для

продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів.

Інвестиційні сертифікати вже зайняли досить важливе місце на нашому

фондовому ринку, і серед них часто зустрічаються папери, які заслуговують

на увагу інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. Наприклад,

досить привабливий тип інвестиційних сертифікатів, які розповсюджувались за

вільно конвертовану валюту, випустив інвестиційний фонд "Ініс-інвест". У

поєднанні з добре організованою і продуманою рекламою та високими

дивідендами (40 відсотків річних) забезпеченість цих паперів нерухомістю

(сертифікати номінальною вартістю $170 забезпечені одним квадратним метром

нерухомості) зробила їх свого часу одними з найбільш ліквідних на

позабіржовому ринку цінних паперів.

Необхідно зазначити, що незважаючи на досить велике поширення й активний

обіг, правовий статус інвестиційних сертифікатів в" Україні визначений не

досить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не

відносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можуть

випускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігу

інвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багато

науковців і практиків вважають недостатнім.

Щоб уникнути вказаного протиріччя, необхідно шляхом внесення змін до

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" закріпити за

інвестиційним сертифікатом статус пінного папера.

Доцільно також розширити перелік видів цінних паперів, визначений цим

Законом, ще одним цінним папером — чеком, яким має визнаватись цінний

папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку

здійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю.

Чеки можуть бути на пред'явника і ордерними.

Право, засвідчене чеком на пред'явника, передається шляхом звичайного

вручення папера новому держателю. Передача права за ордерним чеком

відбувається шляхом виконання безпосередньо на чеку або на приєднаному до

нього листку передавального надпису.

Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового

ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або

являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до

тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних або

спеціальних.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів

належать опціони, варранти, ф'ючерси та інші.

Важливе місце на ринку похідних фондових інструментів займають опціони

(опціонні угоди).

Опціон являє собою договір, у відповідності з яким один із його учасників

набуває право купівлі або продажу будь-якого товару за фіксованою ціною

протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію

зобов'язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права,

тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договором

ціною.

Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку

цінних паперів опціони пов'язані з торгівлею різними видами цінних паперів.

Опціон може бути двох типів: опціон покупця та опціон продавця. Опціон

покупця являє собою контракт, який дає його власнику право придбати певні

цінні папери протягом визначеного часу за фіксованою ціною. Опціон продавця

дає право продажу цінних паперів протягом визначеного часу за фіксованою

ціною.

Особа, яка отримала право і має прийняти рішення, є покупцем опціону,

оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала право

покупцю і таким чином має прореагувати на рішення покупця, є підписником

опціону.

Варант являє собою сертифікат, який дає право його власникові купити один

цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються

в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того,

щоб зробити їх більш привабливими.

Після випуску цінного папера з варантом останній, як правило,

відокремлюється від цього папера і починає обертатися самостійно. При цьому

вартість цього папера зменшується на величину вартості варанта. Умовами

випуску може бути передбачена можливість або негайного відокремлення

варанта від цінного папера одразу після його первинного розміщення, або

можливість такої операції через певний час. Деякі варанти не можуть бути

відокремлені від паперів, разом з якими вони випущені. Такі варанти не

мають власної ринкової вартості.

Ціна, за якою варант може бути обмінений на новий цінний папір, називається

ціною виконання варанта. Як правило, в момент випуску варанта ринкова

вартість цінного папера, в який він може бути обернений, є вищою за ціну

виконання варанта. Ф'ючерс — це різновид термінових угод на купівлю або

продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та

за визначеною ціною.

Завдяки тому, що ф'ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачають

стандартизацію базового активу та строків виконання)1, продавці та покупці

можуть передавати один одному свої зобов'язання щодо поставки чи купівлі

певних цінних паперів, на яких базується угода.

Для гарантування виконання ф'ючерсних угод продавці та покупці заздалегідь

депонують певну суму грошей у третьої нейтральної сторони (розрахункової

палати), яка гарантує дотримання кожною стороною своїх зобов'язань за

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6